ВИРІШЕННЯ СУДОМ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПИТАНЬ В СТАДІЇ ВИКОНАННЯ ВИРОКУ

summary

У вступі  обґрунтовується актуальність обраної  теми, аналізується стан її наукової  розробки, визначаються мета і завдання дослідження, його наукова, правова та емпірична база, формулюються основні положення,  що  виносяться  на  захист,  розкривається  наукова новизна і практичне  значення одержаних результатів, наводяться відомості про їх апробацію.

Розділ 1. «Судочинство з виконання вироку в системі кримінального процесу» складається із підрозділів, присвячених дослідженню  суті,  правової  природи  та  особливостей  структури  стадії  виконання  вироку.

У підрозділі 1.1. «Суть  та  правова природа стадії виконання вироку» зазначається,  що  стадія  виконання  вироку, ухвали та постанови суду – це самостійна  стадія  кримінального  процесу, в якій суд звертає до виконання судові вироки,  ухвали і постанови, які набрали законної сили, здійснює контроль  за  приведенням їх до виконання, а також вирішує у встановленому законом  порядку питання, які виникають при виконанні вироків, ухвал і постанов,  здійснюючи  таким  чином діяльність із застосування норм права.

Аналізуючи точки зору правознавців щодо предмету діяльності суду при  виконанні вироку, розмежування сфери дії суду та органів виконавчої влади,  міркувань про  необхідність  виділення  виконавчого провадження  у  межах  кримінального судочинства, ми  погоджуємося з авторами, які не піддають сумніву кримінально-процесуальну природу виконання вироку та інших судових рішень.  Діяльність суду, що пов’язана з  виконанням вироку, має ознаки правового застосування і виступає новим циклом застосування норм кримінального права та є новим ланцюгом циклів застосування норм кримінально-процесуального права. Це дозволяє  говорити про наявність самостійної стадії кримінального процесу – виконання  вироку, ухвали та постанови суду. Змістом кримінально-процесуальної діяльності при виконанні вироку є його звернення до виконання, контроль за виконанням вироку, вирішення у встановленому законом порядку питань, які виникають при виконанні судових рішень.

У підрозділі 1.2. «Особливості структури стадії виконання вироку»  звертається увага на те, що специфічними ознаками стадії виконання вироку є, по-перше, її переривчастий характер, адже кримінально-процесуальна діяльність здійснюється на цій стадії в міру виникнення відповідних питань, які вирішує суд (ст. 409 КПК України) і може обмежуватися лише одним актом – зверненням вироку до виконання, якщо під час його виконання не виникло сумнівів і суперечностей, що стосуються його змісту і питань, які потребують його втручання. Після відбуття покарання засудженим суд може розглядати клопотання про зняття судимості, у разі його звернення (ст. 414 КПК України). Другою специфічною ознакою цієї стадії є те, що на відміну від інших стадій, в ній немає обвинувачення, не розглядається основне питання кримінальної справи – щодо винності засудженого, бо воно вже вирішено вироком суду, який набрав законної сили і не підлягає ні перевірці, ні перегляду на цій стадії процесу. Третя ознака полягає в тому, що вирішення багатьох процесуальних питань, які визначають зміст стадії виконання вироку, ґрунтується на нормах кримінального і кримінально-виконавчого права, які у цих випадках у сукупності з нормами кримінально-процесуального права становлять правову основу цієї стадії.

До структури стадії виконання вироку можна віднести наступні елементи: - складається з трьох  етапів: звернення вироку до виконання,  вирішення питань, що виникають у процесі виконання вироку, та вирішення питань, які виникають після виконання вироку; - у кінці першого етапу суддя виносить рішення (акт застосування права), яке здатне породжувати кримінально-виконавчі правовідносини. Без такого акту кримінально-виконавчі правовідносини не можуть розпочатися навіть за наявності обвинувального вироку, що  набрав  законної  сили; - діяльність суду на другому та третьому етапах стадії виконання вироку, що за своїм характером є процесом застосування норм кримінального та кримінально-виконавчого права, може не виникнути взагалі, однак правовідносини, що пов’язані з цією діяльністю, вже врегульовано кримінально-процесуальним  законодавством  апріорі.

Розділ 2. «Звернення вироку до виконання» складається з двох підрозділів, у яких досліджуються  суть,  правова  природа  та  особливості звернення  вироків  до  виконання  у  кримінальному  процесі.

У підрозділі 2.1. «Суть, правова природа і порядок звернення вироку до виконання» зазначається, що звернення вироку до виконання за своєю природою є діяльністю із застосування норм кримінально-процесуального права. При цьому  дії  з  приведення  вироку до виконання не можуть входити до повноважень суду. Звертати  вирок  до  виконання суд може  не  тільки  в  письмовій  формі,  тобто  надсилаючи  розпорядження  (постанову)  про  виконання  вироку,  копію  вироку, але і,  за  певних  умов,  в усній формі, наприклад, щодо звільнення в залі судового засідання виправданого або засудженого до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі. Процесуальний порядок звернення вироків до виконання може змінюватися відповідно до тих особливостей, які властиві окремим видам вироків. Особливості звернення різних видів вироків до виконання обумовлені, головним чином, видом вироку в процесуальному розумінні, тобто є вирок обвинувальним чи виправдувальним. Другий фактор, який вносить специфіку в порядок  звернення вироку до виконання, є поділ вироків за  видами  покарання, до яких  засуджено особу.

У підрозділі 2.2. «Особливості звернення до виконання різних видів вироку» зазначається, що при зверненні до виконання виправдувального вироку до дій суду повинні бути включені дії з реабілітації виправданого. Вироки з призначенням покарання, що обмежує або позбавляє  волю,  мають звертатися до виконання постановою суду, яка разом із копією вироку направляється Державному департаменту України з питань виконання покарань або командирам військових частин та гарнізонів. Вироки з призначенням покарання, що передбачає трудовий вплив на засудженого без позбавлення чи обмеження волі повинні бути звернуті до виконання кримінально-виконавчою інспекцією, органом внутрішніх справ за місцем проживання засудженого, а вироки із призначеним покаранням у виді виправних робіт – звертаються до виконання за місцем роботи засудженого. Вироки з призначенням покарання, яке має характер майнового стягнення, належить звертати до виконання шляхом направлення виконавчого листа державній виконавчій службі, а вирок із призначенням покарання у виді штрафу, який  виконується особисто засудженим, –направленням відповідної постанови суду  безпосередньо засудженому. Вироки з призначенням покарання, що встановлює обмеження для певного виду професійної діяльності, повинні звертатися до виконання постановою про звернення до виконання кримінально-виконавчій інспекції або установі виконання основного покарання. Вироки з призначенням покарання у вигляді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу повинні звертатися до виконання відповідною постановою органу або  посадовій  особі, які  присвоїли таке звання, ранг, чин, клас.

Розділ 3. «Процесуальні повноваження суду з вирішення питань, що виникають  в стадії виконання вироку» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Коло питань, які можуть бути вирішені в стадії виконання вироку» зазначається, що коло питань, які за законом можуть бути розв’язані в стадії виконання вироку, доволі широке і не має чіткого і повного законодавчого визначення та класифікації. Дисертантом розроблена особиста класифікація  питань, що виникають і  вирішуються судом в стадії виконання вироку: 1) Питання, вирішення яких  випливає зі змісту винесеного у справі вироку: - сумніви та  суперечності, які виникають внаслідок недоліків вироку; - застосування закону, який звільняє від покарання чи пом’якшує покарання (ст. 405¹ КПК України); - застосування покарання за наявності декількох вироків (ст. 413 КПК України). 2) Питання, які в своєму вирішенні потребують доказування окремих обставин: - питання, пов’язані з невиконанням або особливостями  виконання  конфіскації  майна (пункт 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України  процесуального  законодавства при  вирішенні  питань,  пов'язаних  із  виконанням  вироків»  від  21  грудня 1990 року №11); - умовно-дострокове  звільнення  від  відбування  покарання та заміна  невідбутої  частини   покарання  більш  м’яким  покаранням (ст.407 КПК України); - звільнення від відбування покарання вагітних жінок та жінок, які мають дітей  віком до трьох років (ст. 407¹ КПК України); - звільнення від покарання через хворобу (ст. 408 КПК України); - звільнення від  покарання з випробуванням  після закінчення іспитового строку (ст. 408¹ КПК України); - скасування  звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 408² КПК України); - скасування звільнення від відбування покарання вагітних жінок та жінок, які  мають дітей  віком до  трьох  років (ст. 408³ КПК України); - заміна штрафу покаранням у вигляді громадських робіт, виправних робіт штрафом, обмеженням чи позбавленням волі, обмеження чи  позбавлення  волі  службовим  обмеженням, позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні (ст. 410 КПК України); - застосування  судом примусового лікування до засуджених,  які  є алкоголіками чи  наркоманами, і  його припинення (ст. 411¹ КПК України); - питання  дострокового  зняття  судимості (ст.414 КПК України); - питання встановлення та припинення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі (ст. ст. 158, 159 КВК України).

У підрозділі 3.2. «Питання, вирішення яких випливає зі змісту винесеного у справі вироку» наголошується, що суд при їх вирішенні, незалежно від часу, в який виникло питання, повинен спиратися на обставини, встановлені при винесенні  вироку, тобто на обставини кримінальної справи, а не на поведінку засудженого. Питання, які не потребують доказування, і  рішення  з яких  випливає із суті винесеного у  кримінальній справі  вироку, вирішують, здебільшого, під час звернення вироку до виконання або на  початковому етапі виконання  вироку. Такими  є  питання  про повернення застави  заставодавцю, а також про  неприведення  вироку до виконання у зв’язку з передачею засудженого іншій країні для відбування покарання. Вирішувати питання, які  виникають внаслідок недоліків вироку, повинен суд, що виніс відповідний вирок. Особливості характеристики цих питань дозволяють застосувати дещо спрощений порядок їх вирішення, результатом  чого  може  стати економія часу та коштів.

У підрозділі 3.3. «Питання, які потребують доказування окремих обставин» вказується на здійснення судом при вирішенні таких питань процесу доказування. Проаналізувавши правову природу питань, які потребують доказування  окремих обставин, запропоновано порядок розгляду питань, вирішення яких  потребує доказування певних обставин: 1) всі обставини, які є  підставами для застосування норм кримінального права, виникають у процесі  виконання вироку і можуть як залежати від волі особи, так і мати об’єктивний характер; 2) враховуючи те, що більшість питань мають природу заохочень, суд повинен настільки ретельно досліджувати факти, наскільки це можливо в умовах регламентованого законом процесуального  порядку; 3) рішення з усіх  питань, віднесених до цієї групи, здатні  змінювати кримінально-виконавчі, а в деяких випадках кримінальні правовідносини, тобто мають властивість бути юридичним фактом; 4) предмети доказування з  кожного  з розглянутих питань є схожими і  переплітаються між собою.

Розділ 4 «Організація та зміст провадження з вирішення питань, які потребують доказування окремих обставин» складається із 3 підрозділів.

У підрозділі 4.1. «Загальні положення провадження з вирішення питань, які  потребують доказування» стверджується, що діяльність суду з вирішення питань, які виникають у процесі  виконання покарань або після його виконання, а також у процесі застосування примусових заходів медичного характеру є відокремленим  видом провадження в межах єдиної  стадії  виконання  вироків поряд  із  діяльністю зі звернення вироку до виконання  та  діяльністю з усунення  сумнівів та незрозумілостей вироку. У зв’язку  з  правовою  природою  більшості питань, які вирішуються в межах цього провадження, воно  може мати  назву «пенітенціарне провадження», яке слід  здійснювати  в  чотири  етапи: 1) досудове збирання та формування матеріалів пенітенціарної справи; 2) перевірка справи прокурором; 3) попередній розгляд  справи суддею;  4) судовий розгляд справи.

У підрозділі 4.2. «Порядок провадження у пенітенціарних справах» розкриваються основні положення провадження у пенітенціарних справах. Приводом для початку формування пенітенціарної справи є рішення про це посадової особи, а також клопотання, заявлені засудженим, членами його сім’ї та близькими родичами, начальниками медичних частин установ або органів виконання покарань. Підставою для початку діяльності з формування матеріалів справи для вирішення відповідного питання є відбуття засудженим частини покарання, встановленої в КК України, або інші обставини, передбачені кримінальним, кримінально-процесуальним та кримінально-виконавчим законодавством України. Засудженому на досудовому етапі пенітенціарного провадження має забезпечуватися право на правову допомогу та можливість безперешкодного спілкування з адвокатом або іншою особою, яка має право на надання правової допомоги, без обмеження кількості та часу таких зустрічей. До єдиного предмету доказування  в пенітенціарному  провадженні  належать  наступні   дані про: 1) позитивну (негативну) діяльність засудженого в побуті; 2) позитивну (негативну) діяльність засудженого на виробництві; 3) позитивну  (негативну) діяльність засудженого в громадському житті; 4) динаміку  щодо зростання позитивної (негативної)  діяльності; 5)  мотиви та  мета такої діяльності; 6) стан здоров’я засудженого; 7) об’єктивний характер причин захворювання; 8)  якщо засуджена   жінка, – стан вагітності, вік дитини.

У підрозділі 4.3.  «Здійснення судового контролю в стадії виконання вироку» обґрунтовуються пропозиції  щодо  посилення судового контролю за виконанням  вироків. Судовий  контроль  як специфічна форма застосування судом норм права входить до меж  здійснення судом правосуддя. Здійснювати контрольні функції суд може лише в тій сфері діяльності, яка безпосередньо пов’язана з тим чи іншим видом процесу, передбаченим законодавством України, що  повною мірою стосується і судового контролю у сфері  вирішення  питань, які  виникають у процесі  виконання покарання  або  після  його  виконання.