ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами‚ мета і завдання‚ об’єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 „Методологічні засади державного контролю за діяльністю установ виконання покарань в Україні” присвячено уточненню поняття, видів та особливостей установ виконання покарань як об’єкта державного контролю, з’ясуванню сутності та значення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, характеристиці сучасного стану державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, визначенню особливостей правового регулювання державного контролю за діяльністю установ виконання покарань.

У підрозділі 1.1 „Поняття, види та особливості установ виконання покарань як об’єкта державного контролю” доведено, що структуру кримінально-виконавчої системи України складають організаційні утворення трьох рівнів: 1) управлінські; 2) забезпечувальні; 3) власне установи виконання покарань, якими є: Державна виконавча служба; кримінально-виконавчі інспекції; арештні доми; кримінально-виконавчі установи (виправні центри та виправні колонії); спеціальні виховні установи (виховні колонії); слідчі ізолятори; лікувально-трудові профілакторії; військові частини, гауптвахти і дисциплінарні батальйони. Зазначений перелік установ виконання покарань більше характерний для широкого їх розуміння, в основу якого покладено їх основну ознаку – виконання ними покарань. Щодо вузького розуміння системи установ виконання покарань, то за її основу можна взяти її законодавче визначення, відповідно з яким „установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи” (ч.2 ст.11 КВК України).

Сформульовано поняття установ виконання покарань як об’єкта державного контролю, визначено їх особливості. Зокрема, установи виконання покарань як об’єкт державного контролю визначено як систему структурних організацій кримінально-виконавчої системи, якій притаманна єдність, побудова за принципами субординації, чітко визначеної компетенції, підпорядкованості та координації, відкритості для громадськості, і які мають властиву лише їм мету утворення та діяльності, що спрямована на виконання покарань шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, яка реалізується у відповідних завданнях, функціях та повноваженнях установ виконання покарань, і персонал якої проходить службу в особливому порядку.

У підрозділі 1.2 „Сутність та значення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань” акцентується увага на тому, що дотримання законності в діяльності установ виконання покарань є необхідною умовою, режимом та правовою нормою їх функціонування, а для дотримання (забезпечення) законності, як основного принципу діяльності установ виконання покарань та запобігання будь-яким можливим порушенням прав і законних інтересів як засуджених, так і персоналу у порядку, визначеному Конституцією та законами України, здійснюється державний контроль за їх діяльністю, який є основним способом забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні.

Сформульовано поняття державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, визначено його особливості.

Запропоновано класифікацію державного контролю за діяльністю установ виконання покарань за такими критеріями: залежно від правового статусу контролюючого суб’єкта; залежно від організаційного зв’язку між контролюючим суб’єктом і підконтрольним об’єктом; залежно від обсягу контрольних повноважень; за напрямками його здійснення.

У підрозділі 1.3 „Сучасний стан державного контролю за діяльністю установ виконання покарань”, аналіз проблем та недоліків, що мають місце в діяльності установ виконання покарань, частина з яких є офіційними, оскільки оприлюднена у правових актах різних органів державної влади, дав змогу зробити такі висновки: 1) переважна більшість із названих у них проблем (недоліків) діяльності установ виконання покарань залишаються нерозв’язаними і понині; 2) їх виявлення стало можливим під час використання різних форм державного контролю за діяльністю установ виконання покарань; 3) на найбільшу кількість проблем (недоліків) в діяльності установ виконання покарань вказують громадські правозахисні організації, частина з яких заперечується посадовими особами кримінально-виконавчої системи та адміністраціями установ виконання покарань; 4) зазначені проблеми (недоліки) діяльності установ виконання покарань об’єднано у такі групи: а) управлінські (адміністративні); б) правові; в) матеріально-технічні та фінансові; г) виховно-психологічного характеру; г) медичні та санітарно-гігієнічні; д) житлово-виробничі; е) кадрові.

Запропоновано заходи, які спрямованні на подолання вищенаведених груп недоліків (проблем) діяльності установ виконання покарань.

У підрозділі 1.4 „Правове регулювання державного контролю за діяльністю установ виконання покарань”, до його особливостей віднесено такі: 1) його предметом є державний контроль за діяльністю установ виконання покарань, який є різновидом (формою) організаційних а не правових заходів, оскільки здійснення конкретних контрольних заходів не пов’язано з виданням правових актів і здійсненням юридично значущих дій; 2) здійснюється на основі відповідних методів правової регламентації (видання законів, указів, постанов, розпоряджень, наказів та інших правових актів), конкретних індивідуально-розпорядчих актів (призначення на посаду, затвердження структури, виділення коштів тощо), укладення адміністративних договорів, в яких можуть розмежовуватися контрольні повноваження, визначатися форми взаємодії між суб’єктами контролю тощо; 3) спрямоване на: закріплення системи установ виконання покарань, їх правового статусу, організаційно-штатної структури як об’єкта державного контролю; регламентацію основних та забезпечувальних напрямів діяльності установ виконання покарань, які становлять предмет державного контролю; врегулювання правового статусу суб’єктів державного контролю за діяльністю установ виконання покарань; визначення форм та методів державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, а також адміністративних процедур його здійснення; 4) має міжгалузевий характер, оскільки містить норми різних галузей законодавства (конституційного, адміністративного, кримінально-виконавчого, трудового, фінансового та ін.); 5) його джерелами є велика кількість міжнародних правових актів з питань виконання покарань, які мають найвищу юридичну силу після Конституції України.

Розділ 2 „Система державного контролю за діяльністю установ виконання покарань в Україні” присвячено уточненню предмета державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, характеристиці суб’єктів, які здійснюють державний контроль за діяльністю установ виконання покарань, визначенню форм та методів державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, з’ясуванню організаційних та процедурних засад здійснення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань.

У підрозділі 2.1 „Предмет державного контролю за діяльністю установ виконання покарань” такий визначено як сукупність напрямів їх діяльності, які контролюються відповідними суб’єктами залежно від наданих їм повноважень.

Акцентується увага на тому, що як у чинному законодавстві, так і у науковій літературі, предмет державного контролю, зокрема і за діяльністю установ виконання покарань, визначений фрагментарно. Більше того, окремі науковці ототожнюють його із формами чи напрямами контролю, або, взагалі, не визначають його окремим елементом системи державного контролю. Найбільш часто, у науковій літературі предмет контролю ототожнюється з об’єктом контролю. Як наслідок, у сучасних дослідженнях предмет контролю згадується лише в поодиноких роботах, без належного аналізу його складників, спроби відокремити від об’єкта.

Запропоновано виділити: загальний предмет державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, яким, на думку автора, є виконання (додержання) установами виконання покарань вимог законодавчих та підзаконних актів, що регламентують їх діяльність; спеціальний предмет державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, яким є один або декілька подібних напрямів діяльності установ виконання покарань.

Запропоновано класифікацію предмету державного контролю за діяльністю установ виконання покарань за: суб’єктом контролю; нормативним актом, який його регламентує; видом установи виконання покарань; видом покарання; видом діяльності установ виконання покарань; характером виконуваних завдань; сферою діяльності; характером вимог; змістом норм, дотримання (виконання) яких контролюється; зв’язком із виконанням покарань.

У підрозділі 2.2 „Характеристика суб’єктів, які здійснюють державний контроль за діяльністю установ виконання покарань” наголошується на тому, що державний контроль за діяльністю установ виконання покарань здійснюється широким колом суб’єктів, система яких є складною і розгалуженою, оскільки такий контроль здійснюється державними органами, які належать до різних гілок державної влади (законодавчої, виконавчої та судової) та їх посадовими особами.

В дисертації використано вузьке розуміння (тлумачення) державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, у зв’язку з чим охарактеризовані суб’єкти, які: по-перше, мають статус державних органів; по-друге, такого статусу не мають, але наділенні державою делегованими контрольними повноваженнями з питань діяльності установ виконання покарань.

Виокремлено три групи суб’єктів державного контролю за діяльністю установ виконання покарань: надвідомчих, внутрівідомчих та комплексних.

У підрозділі 2.3 „Форми та методи державного контролю за діяльністю установ виконання покарань” підкреслюється, що необхідними складовими системи державного контролю за діяльністю установ виконання покарань є його форми та методи, які залежать від багатьох чинників, насамперед, від характеру та меж повноважень суб’єктів, що його здійснюють. У той же час, аналіз наукової літератури, надав змогу зробити висновок про відсутність єдиного погляду авторів на сутність та особливості форм та методів державного контролю, зокрема і за діяльністю установ виконання покарань. Крім того, досить часто форми та методи державного контролю ототожнюються або зводяться до характеристики окремих їх видів.

Під формою контролю запропоновано розуміти зовнішній вираз контрольних дій (заходів); під методом, - спосіб реалізації таких заходів. Зважаючи на таке, зроблено висновок, що метод контролю є похідним від його форми.

Визначено перелік форм та методів державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, охарактеризовано окремі їх види.

Обґрунтовано, що усі форми та методи державного контролю тісно пов’язані між собою, можуть перетинатися, доповнювати один одного, збігатися тощо. Але вони не замінюють, а лише доповнюють один одного. Натомість єдиними для них є мета та завдання їх застосування (реалізації), а саме - удосконалення діяльності установ виконання покарань, виявлення фактичного стану функціонування установ виконання покарань, як негативних, так і позитивних аспектів їх діяльності.

Наголошується на тому, що розгляд звернень засуджених є основною гарантією проти жорстокого поводження в установах виконання покарань. Засуджені повинні мати можливість звертатися зі скаргами, а також користуватися можливістю конфіденційного звернення до відповідного органу влади.

У підрозділі 2.4 „Організаційні та процедурні засади здійснення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань” наголошується на тому, що визначити вичерпний перелік напрямів організаційної діяльності, зокрема і організаційних засад здійснення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань неможливо, оскільки вони залежать від багатьох обставин: суб’єкту контролю, його об’єкту та предмету, форм та методів контролю, його виду, особливостей поставлених завдань, стану матеріально-ресурсного забезпечення тощо. Проте, організаційні напрями здійснення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань можна об’єднати у певні групи, які будуть характерними для усіх видів, форм та методів контролю.

Доведено, що організація державного контролю за діяльністю установ виконання покарань включає такі елементи (напрями): аналітичну роботу; прогнозування; планування; підготовку та інструктаж; взаємодію та координацію; забезпечення контрольної діяльності (інформаційне, документаційне, методичне, кадрове, матеріально-технічне, фінансове).

Особливість контрольних процедур залежить від багатьох обставин: компетенції суб’єкту державного контролю; об’єкту та предмету державного контролю; форми та методу державного контролю; правової регламентації його стадій. Сутність та зміст контрольних процедур визначається їх стадійністю. У зв’язку з чим, визначено три альтернативні стадії здійснення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань: підготовчу; безпосередню та заключну.