| summary: |
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв'язок із науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.
Розділ 1. «Загальна характеристика адміністративно-правових засад функціонування автомобільного транспорту» складається із трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Автомобільний транспорт як об’єкт державного регулювання» наголошено на значенні транспорту для всього суспільства. Встановлено, що автомобільний транспорт є важливою складовою транспортної системи країни, що обумовлено його можливістю забезпечувати перевезення вантажів і пасажирів, економію громадського часу, сприяти розвитку виробничих сил суспільства та розширенню міжрегіональних зв’язків.
Встановлено причини, за яких держава має втручатись у роботу автомобільного транспорту та регулювати відносини у сфері його функціонування. Зокрема, доведено, що необхідність державного регулювання викликана: по-перше, дотриманням господарюючими суб’єктами (перевізниками) вимог до безпечної експлуатації транспортних засобів, що їм належать; по-друге, дотриманням екологічних норм, встановлених у сфері автомобільного транспорту; по-третє, допуском на ринок транспортних послуг кваліфікованих, надійних і фінансово дієздатних виробників цих послуг; по-четверте, регулюванням ринку транспортних послуг; по-п’яте, задоволенням за якістю транспортного обслуговування і забезпеченням безпеки всіх споживачів транспортних послуг.
Доведено, що в зазначеній сфері державне регулювання базується на принципах законності, цілеспрямованості, ефективності, пріоритету безпеки, комплексності регулювання відносин, оптимального співвідношення державних і особистих інтересів, відповідальності, інформаційного, наукового, технічного, матеріального і кадрового забезпечення державних органів у сфері автомобільного транспорту та здійснюється через функції організації, планування, прогнозування, керівництва, обліку, координації та контролю.
На підставі аналізу законодавства та практики його застосування до завдань державного регулювання в зазначеній сфері віднесено: створення правових засад функціонування автомобільного транспорту; забезпечення ефективного, безпечного, законного та якісного здійснення автотранспортної діяльності суб’єктами господарювання; забезпечення розвитку та удосконалення діяльності автомобільного транспорту.
Підрозділ 1.2. «Історичні аспекти формування органів публічного управління в галузі автомобільного транспорту та адміністративно-правового регулювання їх діяльності» присвячено аналізу генезису формування суб’єктів публічного управління автотранспортною галуззю та законодавчої бази їх діяльності, в якому виділено п’ять періодів: дореволюційний (кінець XIX – початок XX століття, характеризується появою автомобільного транспорту, першого автотранспортного підприємства, прийняттям перших нормативно-правових актів, що регулювали організацію пасажирських і вантажних перевезень, а також установ, які керували та здійснювали контроль автотранспортної галузі); революційний (перехідний) (1917-1924 рр.) – характеризувався пошуком оптимальної організаційно-правової форми управління автотранспортною сферою в країні, появою нових органів управління (для цього етапу характерною стала відмова від діяльності приватних осіб і перехід економіки повністю в державний сектор); радянський (поділений на п’ять етапів: а) довоєнний етап розвитку автотранспортної галузі (1925-1940 рр.), б) етап Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.), в) етап післявоєнних років (1946-1960 рр.), г) етап так званого «розвинутого соціалізму» (1960-1986 рр.), д) «етап перебудови» (1986 -1991 рр.); пострадянський (1991-2004 рр.) та сучасний етап, який відзначається радикальними реформами автотранспортної галузі, результатами яких є удосконалення чинного законодавства, форм і методів контрольної діяльності на автомобільному транспорті, утворення в складі Мінінфраструктури спеціального контролюючого органа Головної державної інспекції на автомобільному транспорті та ліквідація на цій основі автотранспортних управлінь.
У підрозділі 1.3. «Нормативні засади функціонування автомобільного транспорту» досліджуються питання правового забезпечення функціонування автомобільного транспорту. Зазначено, що правове регулювання у зазначеній сфері здійснюється системою законодавства, яка складається із значної кількості нормативних актів, що відрізняються юридичною силою, порядком прийняття тощо.
Встановлено, що нормативні засади функціонування автомобільного транспорту складають дві групи правових актів, які: 1) регулюють відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності, що забезпечують діяльність автомобільного транспорту; 2) забезпечують безпеку перевезень, визначають систему державного контролю, прав, обов’язків та відповідальності державних органів виконавчої влади та перевізників за порушення міжнародних договорів та законодавства України.
Визначено основні прогалини в правовому регулюванні функціонування автомобільного транспорту та запропоновано шляхи їх подолання. Особливу увагу звернуто на низький рівень програмного забезпечення розвитку автотранспортної галузі, зокрема обґрунтовано необхідність прийняття Загальнодержавної програми розвитку автомобільного транспорту в Україні та відповідних програм на місцевому рівні.
З метою оптимізації нормотворчості та уніфікації законодавства в згаданій сфері запропоновано прийняти єдиний кодифікований акт − Автотранспортний кодекс України, в якому обов’язково мають знайти відображення питання щодо визначення основних термінів, сфери дії автотранспорту, його призначення та особливостей функціонування, видів та умов здійснення перевезень, адміністрування, управління, державного регулювання та нагляду, відповідальності за порушення законодавства, гарантій прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у перевезеннях тощо.
Розділ 2. «Організаційно-правовий механізм управління автомобільним транспортом» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Суб’єкти публічного управління автомобільним транспортом» розкривається система зазначених суб’єктів, їх завдання, функції та повноваження. Стверджується, що поняття суб’єктів управління автомобільним транспортом слід відрізняти від визначення суб’єктів автотранспортної діяльності (суб’єктів автотранспортних правовідносин), яке ґрунтується на їх розумінні суто в економічному (господарському), а не адміністративно-правовому значенні. У зв’язку із цим суб’єктами управління у сфері автомобільного транспорту визначено відповідні органи державної влади та місцевого самоврядування, які здійснюють керуючий або координуючий вплив на автотранспортну галузь як об’єкт управління з метою забезпечення її оптимального розвитку.
Залежно від обсягу компетенції суб’єкти управління автомобільним транспортом в Україні поділено на: органи загальної (Президент України; Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування), галузевої (Мінінфраструктури, органи, що діють у його складі – Державтотрансслужба, ГДІАТ, СМАП), спеціальної (функціональної – Держстандарт, Держсанепідемслужба, ДПС, органи МОЗ, МОНМС, МВС України) та предметної компетенції (адміністрації автотранспортних підприємств).
Аналіз вітчизняної практики та вивчення досвіду зарубіжних країн (Франції, Японії, Німеччини, Швеції, Болгарії, Чеської Республіки, США, Російської Федерації) дозволили визначити шляхи оптимізації системи управління автомобільними перевезеннями та організації дорожнього руху, зокрема: збереження за державою функцій загального регулювання та контролю автотранспортної галуззі та відповідно консолідації управлінських функцій в одному центральному органі виконавчої влади з метою усунення надлишкових та дублюючих функцій (що узгоджується з необхідністю подальшого впровадження адміністративної реформи); розширення прав регіональних (місцевих) органів управління автомобільним транспортом; чітке розмежування повноважень управлінських органів з урахуванням зарубіжного досвіду; прийняття Типового положення про базові підприємства автомобільного транспорту; створення електронної бази даних, що міститиме повну інформацію про діяльність підприємств автомобільного транспорту, реєстр і обіг документації, дозволить робити аналіз якості та обсягів виконаних перевезень пасажирів та вантажів, покращить контроль за виконанням зобов’язань перевізниками в міжобласному та міжнародному сполученнях.
У підрозділі 2.2. «Дозвільно-ліцензійний порядок організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом» наголошено, що об’єктивною передумовою попередження та припинення негативних явищ, які виникають під час функціонування автотранспорту, є використання державою спеціального адміністративного інструментарію (засобів регулювання). Зокрема, встановлюється чітка регламентація порядку функціонування транспорту, система видачі дозволів (ліцензій), що забезпечує їх необхідний облік та контроль, застосування адміністративних заходів впливу для попередження і припинення порушень встановлених на транспорті правил.
Певну увагу в підрозділі приділено з’ясуванню сутності таких термінів, як «дозвіл на автомобільному транспорт», «дозвільна система у сфері функціонування автомобільного транспорту», «дозвільна діяльність на автомобільному транспорті», результатом чого стало їх авторське визначення.
Встановлено, що у сфері функціонування автомобільного транспорту дозвільна діяльність реалізується у формі ліцензування, державної реєстрації, сертифікації транспортних засобів, робіт, послуг на автомобільному транспорті, проведенні державного технічного огляду колісних транспортних засобів.
У змісті дозвільно-ліцензійного провадження на автомобільному транспорті виділено стадії: 1) порушення адміністративної справи; 2) розгляду адміністративної справи; 3) прийняття рішення по справі; 4) оскарження або опротестування рішення в справі; 5) виконання прийнятого рішення.
Запропоновано уніфікувати процедури видачі дозвільних документів на автомобільному транспорті в Положенні про порядок видачі дозволів суб’єктам господарювання з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
У підрозділі 2.3. «Адміністративно-правові форми та методи публічного управління автомобільним транспортом» акцентується увага на важливості теоретичного та практичного значення форм і методів публічного управління автомобільним транспортом та їх класифікації.
Зроблено висновок, що адміністративно-правовими формами управління автомобільним транспортом слід вважати: 1) встановлення і застосування норм права; 2) здійснення організаційних дій; 3) виконання матеріально-технічних операцій; 4) процесуальну форму. Їх класифіковано за ступенем юридичного вираження; за спрямованістю; за адресатами; за юридичним змістом.
Здійснено аналіз та визначено характерні риси методів публічного управління автомобільним транспортом як сукупності прийомів, засобів та способів впливу держави на правовідносини, що виникають у сфері функціонування автомобільного транспорту. За їх допомогою органи управління впливають на елементи автотранспортної діяльності, забезпечуючи досягнення і підтримку планованого стану і рівня функціонування галузі.
На підставі аналізу чинного законодавства виокремлено методи прямого (адміністративно-правового) і непрямого (економічного) впливу на суспільні відносини в названій сфері. До прямих методів віднесено: встановлення стандартів та нормативів, застосування заходів адміністративного примусу, контроль та нагляд, ліцензування, стандартизація і сертифікація транспортних засобів, робіт, послуг на автомобільному транспорті. Непрямими (економічними) методами запропоновано вважати податки, кредити, пільги, квотування, тарифну політику.
Підрозділ 2.4. «Державний контроль за дотриманням правил функціонування автомобільного транспорту» присвячено висвітленню зовнішнього прояву та способів впливу державного контролю у сфері функціонування автомобільного транспорту на відповідні суспільні відносини.
Дисертантом надано авторське визначення поняття «державний контроль за дотриманням правил функціонування автомобільного транспорту», з’ясовано його сутність, визначено принципи здійснення, завдання та функції. Залежно від цілей і часу проведення державного контролю на автомобільному транспорті виділено попередній, поточний (оперативний) та подальший (контроль результату) контроль. Докладно проаналізовано кожен із них.
Визначено напрямки здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, зокрема, виокремлено контроль за дотриманням: правил дорожнього руху (у сфері безпеки дорожнього руху); правил надання послуг на автомобільному транспорті загального користування та ліцензійних умов провадження господарської діяльності в галузі автомобільних перевезень; технічного стану колісних транспортних засобів (у тому числі державний технічний огляд транспортних засобів); правил екологічної безпеки на автомобільному транспорті; правил режиму праці та відпочинку водіїв; правил стандартизації та сертифікації на автомобільному транспорті; порядку проходження медичного огляду водіїв транспортних засобів; вимог податкового законодавства; правил підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації водіїв.
На підставі аналізу наукової літератури, результатів власних досліджень надано авторську характеристику форм державного контролю на автомобільному транспорті, з’ясовано особливості та запропоновано заходи щодо ефективності їх застосування.
Значну увагу в підрозділі приділено характеристиці органів державного контролю на автомобільному транспорті, яка за функціональною спрямованістю складається з органів загальної, спеціальної (функціональної) та змішаної компетенції. Детально розглянуто функції та повноваження органів кожної з названих груп.
Розділ 3. «Адміністративна відповідальність за правопорушення на автомобільному транспорті» складається із двох підрозділів.
У підрозділі 3.1. «Сутність, підстави та особливості адміністративної відповідальності за правопорушення на автомобільному транспорті» наведено особливості, здійснено характеристику й визначено специфіку адміністративної відповідальності у сфері функціонування автомобільного транспорту.
Адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті за предметом посягання поділено на такі групи: 1) порушення правил безпеки руху на автомобільному транспорті (ст. 121, 1211, 122, 1222, 1224, 1225, 123, 124, 1241, 125, 126, 127, 1271, 129, 130, 1321, ч. 4 ст.133 КУпАП); 2) порушення правил екологічної безпеки автомобільного транспорту (ст. 80, 81 КУпАП); 3) порушення правил надання послуг автомобільним транспортом (ст. 119, 1212, 128, 1281, 1331, 1332, 134, 135 КУпАП); 4) порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на автомобільному транспорті (ст. 136 КУпАП); 5) порушення порядку провадження господарської діяльності на автомобільному транспорті (ст. 164 КУпАП); 6) проступки, що стосуються невиконання законних розпоряджень чи приписів, інших законних вимог посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль на автомобільному транспорті (ст. 1859, 18828 КУпАП).
Розглянуто стан, визначено прогалини адміністративно-деліктних відносин у сфері функціонування автомобільного транспорту та запропоновано заходи щодо їх усунення, зокрема: 1) доповнити КУпАП новими складами адміністративних правопорушень на автомобільному транспорті; 2) законодавчо визначити юрисдикційні повноваження Головної державної інспекції на автомобільному транспорті щодо складання протоколів, розгляду справ і накладення адміністративних стягнень за порушення правил надання послуг та користування автомобільним транспортом шляхом внесення змін до ст. 229 КУпАП.
У підрозділі 3.2. «Особливості провадження у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті» аналізується процес притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення в зазначеній сфері. Справи про такі правопорушення розглядаються і вирішуються в межах відповідного провадження, яке включає в себе: порушення справи про адміністративний проступок і попереднє з’ясування її обставин; розгляд справи і винесення по ній постанови; оскарження (опротестування) постанови (факультативна стадія); виконання постанови.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті визначено як самостійне адміністративно-юрисдикційне провадження, яке являє собою комплекс взаємопов'язаних і взаємообумовлених процесуальних дій уповноважених органів (посадових осіб), що спрямовані на своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її згідно з чинним законодавством та забезпечення виконання винесеної постанови по справі. Доведено, що від інших видів адміністративно-юрисдикційних проваджень, не пов’язаних із реалізацією заходів адміністративної відповідальності, дане провадження відрізняється своєю цільовою спрямованістю, завданнями і підставами виникнення. Воно здійснюється строго визначеним колом суб’єктів: органами внутрішніх справ, органами автомобільного транспорту і судами (суддями), наділеними адміністративно-юрисдикційними повноваженнями по даних справах.
Проведений аналіз дав підстави для висновку про необхідність вдосконалення названого виду провадження. Зокрема, запропоновано прийняти розроблений автором Порядок оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті.
|
