ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ВИКОНАННЯ ПОСТАНОВ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

summary

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, ступінь дослідження проблеми; визначається її зв’язок з державними науковими програмами, планами і темами, а також мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкривається наукова новизна; висвітлюється теоретична та емпірична бази, практичне значення одержаних результатів; подаються відомості про їхню апробацію та впровадження.

Розділ 1 «Теоретичні основи провадження щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення» складається з трьох підрозділів, у яких викладено поняття, предмет, принципи, методи провадження щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення; проаналізовано його юридичні гарантії.

У підрозділі 1.1. «Поняття провадження щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення» зазначається, що наявність таких основних ознак, як предмет, метод і принципи правового регулювання, які визначені змістом адміністративно-процесуальних норм, що регулюють процес виконання постанов про накладення адміністративних стягнень, дає підстави стверджувати, що провадження щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень є самостійним видом провадження у структурі адміністративного процесу.

Визначення поняття провадження щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення здійснено через зіставлення його з такими правовими категоріями, як «юридичний процес», «адміністративний процес», «адміністративно-юрисдикційний процес», «адміністративне провадження».

Визначаються особливості правового регулювання провадження щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення, які вказують на специфіку його завдань, процесуальних відносин між його учасниками, обсяг їх процесуальних повноважень і умови виконання адміністративних стягнень.

У підрозділі 1.2. «Принципи провадження щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення» з’ясовано походження терміна «принцип», запропоновано визначення принципів та охарактеризовано їх систему.

Стверджується, що проблема вказаних принципів має комплексний характер і її правильне розв’язання можливе на основі міжгалузевих досліджень, у яких одне з провідних місць має займати адміністративно-процесуальна наукова думка. Вирішення питання про принципи є основою для з’ясування необхідної процесуальної доктрини, оскільки принципи є орієнтиром, базою, на якій ґрунтується правозастосовна практика.

Акцентується увага на тому, що принципи провадження щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення реалізуються через діяльність його суб’єктів. Аналіз наукової думки показує, що принципи цього виду провадження необхідно розглядати через призму загальних критеріїв щодо принципів, які є основою конституційного та адміністративного права, а також адміністративного судочинства в Україні.

Визначено, що в діючому КУпАП окремими статтями ці принципи не встановлено, але важливість їх правової регламентації зумовлюється тим, що вони є відправною точкою правосуб’єктності учасників правовідносин у вказаному провадженні.

У підрозділі 1.3. «Юридичні гарантії провадження щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення» запропоновано визначення і систему юридичних гарантій зазначеного виду провадження.

Висловлено думку, що проблематика гарантій прав та свобод людини і громадянина – досить складне соціально-правове явище. Їх рівень залежить, в кінцевому результаті, від загального рівня розвитку держави, стану правової культури населення, системи права, безумовно, розвитку економіки, законодавчої активності державних установ.

Зауважено, що гарантії прав та свобод людини і громадянина – це система створених державою, пов’язаних між собою способів та умов щодо задоволення публічних інтересів суспільства, а також захисту її громадян від протиправних посягань.

Зважаючи на предмет дисертаційного дослідження, запропонована система юридичних гарантій провадження щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення. Важливість такої системи зумовлюється необхідністю постійного аналізу та дослідження гарантій означеного виду провадження, і, зрештою, внесення пропозицій і рекомендацій до діючого законодавства для того, щоб максимально забезпечити захист прав та свобод фізичних і юридичних осіб – суб’єктів провадження.

Обґрунтовано тезу про те, що юридичні гарантії щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення поділяються на інституційно-організаційні, нормативно-правові, матеріально-правові і процесуальні.

Розділ 2 «Адміністративно-процесуальні особливості провадження щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення» складається з чотирьох підрозділів, в яких викладені питання стадій виконання постанов про накладення адміністративних стягнень, правового режиму суб’єктів такого виду провадження, їх взаємодії з іншими суб’єктами провадження у справах про адміністративні правопорушення, а також питання щодо особливостей правового регулювання виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення.

У підрозділі 2.1. «Стадії провадження щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення» доведено, що таке провадження здійснюється поетапно, і ці етапи, виходячи зі змісту законодавства, традиційно називаються стадіями.

Зокрема зазначено, що у цих стадіях знаходить відображення характер виконавчих дій суб’єктів провадження, специфіка яких пов’язана з вирішенням проміжних завдань в процесі його здійснення. Наголошено, що стадією провадження слід вважати порівняно самостійну його частину, яка поряд із загальними завданнями має свої, властиві тільки їй завдання та мету. Вирішення завдань кожної стадії провадження щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення оформляється відповідним процесуальним документом, який підсумовує діяльність учасників провадження на певному етапі. Після прийняття такого документа розпочинається наступна стадія. Стадії органічно пов’язані між собою, наступна починається, як правило, після того, як закінчиться попередня, і базується на її результатах.

Обґрунтовується теза про те, що провадження щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення – це низка послідовних, пов’язаних між собою нормативно-визначених процесуальних дій, спрямованих на реалізацію завдань і цілей цього провадження.

У підрозділі 2.2. «Суб’єкти провадження щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення» розглянуто правовий статус суб’єктів цього провадження.

Акцентується увага на тому, що суб’єктами юрисдикційного провадження є органи публічної адміністрації, їх посадові особи, що здійснюють діяльність, пов’язану з вирішенням справи. Водночас, виконавче провадження у справах про адміністративні правопорушення має своїх суб’єктів, які беруть участь в адміністративно-деліктних правовідносинах, і вони, безумовно, є складовою вказаної вище системи суб’єктів адміністративно-деліктного процесу.

Висвітлюється думка про те, що визначення сутності, правового статусу суб’єктів провадження щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення дає можливість, певною мірою, у сучасних умовах більш предметно розуміти конституційні вимоги щодо забезпечення законності на території держави, реалізації прав та свобод людини і громадянина, які Основним Законом визнані найвищою соціальною цінністю.

Наголошується, що в системі суб’єктів провадження щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення доцільно виділити дві групи: 1) юрисдикційні органи та їх посадові особи, включаючи спеціальні державні органи і їх посадових осіб; 2) фізичні особи, наділені адміністративно-юрисдикційними правами та обов’язками. Процесуальний режим кожного з учасників цього виду провадження визначається видом адміністративного стягнення, яке може бути застосоване до правопорушника у зв’язку зі скоєнням адміністративного проступку.

У підрозділі 2.3. «Взаємодія суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення» здійснено аналіз особливостей взаємодії суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення загалом з суб’єктами вказаного виду провадження.

Стверджується, що взаємодія суб’єктів виконавчого провадження у справах про адміністративні правопорушення зумовлюється об’єктивними обставинами, визначеними процесуальним режимом провадження. У цьому процесі провадження вищезазначені суб’єкти одночасно виконують практично однорідні дії і, в кінцевому результаті, їхні індивідуальні зусилля є частиною сукупних зусиль. Їх сумісна діяльність щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення підпорядкована меті, працює на мету, а сама мета об’єктивно зумовлена.

Визначається, що узгодженість дій між суб’єктами провадження у справах про адміністративні правопорушення та суб’єктами, що виконують постанови про накладення адміністративних стягнень, передбачає місце і час їх проведення. Взаємодія має на меті і різні функції, відповідно до передбаченої законом компетенції кожного суб’єкта провадження. Взаємодія – це не підміна одного суб’єкта іншим, а раціональне поєднання можливостей, які є у кожного із них з метою покращення боротьби з адміністративними правопорушеннями.

Констатується, що вихідним пунктом організації взаємодії є інтерес суб’єктів провадження щодо сумісної, узгодженої роботи на результат – виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. Без такої зацікавленості всі інші заходи у сфері взаємодії позитивного результату не дадуть.

Наголошується, що організація взаємодії суб’єктів провадження як управлінська функція встановлює узгодженість між індивідуальними зусиллями цих суб’єктів і виконує загальну функцію руху всього процесу провадження. Кожний суб’єкт взаємодії виступає об’єктом управлінської взаємодії. Значить, кожний суб’єкт провадження у справах про адміністративні правопорушення, а отже, і суб’єкти, котрі виконують постанови про накладення адміністративних стягнень мають рівні керуючих і керованих, між якими здійснюються відповідні зв’язки, в межах законодавства.

У підрозділі 2.4. «Правове регулювання провадження щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення» розглянуто на основі аналізу чинного КУпАП особливості правового регулювання виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Загальним висновком є те, що норми, котрі визначають процес виконання постанов про накладення адміністративних стягнень, в цілому є першоосновою  виконавчого провадження. Разом з тим, аналіз правової бази, основою якої є діючий КУпАП, дає підстави зробити висновок, що в цьому нормативному акті не створено належного правового механізму, який би давав можливість, з урахуванням особливостей кожного виду стягнення, здійснити провадження щодо виконання постанови про накладення кожного із стягнень.

Стверджується, що законодавець, зважаючи на вказану обставину, змушений доповнювати закон підзаконними нормативними актами, часто відомчими інструкціями, що утрудняє процес провадження щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень і, як наслідок, є причиною порушення законності.

Можна стверджувати, що запропоновані редакції окремих статей КУпАП, зміни і доповнення до них щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення є спробою усунути існуючі прогалини.