КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕЗАКОННОГО ПРОВЕДЕННЯ АБОРТУ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету і завдання, сформульовано положення, що характеризують наукову новизну, зазначено його теоретичне і практичне значення, надається інформація про апробацію одержаних результатів.

Розділ перший «Комплексний аналіз проблеми регулювання штучного переривання вагітності» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Аборт як морально-етична та медико-соціальна проблема» розглядається історичний розвиток ставлення суспільства і держави до аборту в залежності від політичних економічних і соціальних умов буття. Аборт як морально-етична проблема визначається з позицій: (1) філософської антропології; (2) медичної етики; (3) теорії права; (4) політичної теорії; (5) релігії.

Аборт розглянуто як медико-соціальну проблему: викладені поняття та види аборту, а також методи його проведення, виходячи з позицій медицини. В медицині розрізняють два види аборту: мимовільний (abortus spontaneus), тобто який почався без навмисних дій вагітної або інших осіб з метою переривання вагітності й штучний (abortus artificalis), який у свою чергу, поділяють на медичний та кримінальний. Штучний аборт – це штучне переривання вагітності, у строк до 22 тижнів вагітності. Ця операція проводиться у наступні терміни: а) до 12 тижнів вагітності (міні аборт); б) від 12 до 22 тижнів вагітності. Чинним законодавством дозволяється штучно переривати вагітність терміном до 12 тижнів. Штучне переривання вагітності, строк якої становить від 12 до 22 тижнів, здійснюється в гінекологічному відділенні закладу охорони здоров’я III рівня надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги лікарем-акушером-гінекологом першої або вищої кваліфікаційної категорії. Ця операція здійснюється відповідно до Переліку підстав, за наявності яких можливе штучне переривання вагітності, строк якої становить від 12 до 22 тижнів, та який містить медичні й соціальні показання для проведення штучного переривання вагітності.

Вивчення медичної літератури, нормативно-правових актів Міністерства охорони здоров’я надали підстави дійти висновку, що будь-який з видів аборту створює реальну загрозу для життя та здоров’я вагітної жінки. Встановлено, що ускладнення після міні-абортів у 5-6 разів менше, ніж після абортів, проведених традиційним способом, але кількість ускладнень після міні-абортів прогресує.

У підрозділі 1.2. «Генезис кримінальної відповідальності за незаконне проведення аборту у вітчизняному та закордонному законодавстві» проведено історико-правовий аналіз розвитку вітчизняного законодавства, яким передбачена відповідальність за штучне переривання вагітності, починаючи від XIX ст. по теперішній час, а також досліджено законодавство зарубіжних країн з різними типами правових систем, яке передбачає відповідальність за незаконне проведення аборту. Зокрема, кримінальне законодавство країн СНД, Польщі, Швейцарії, Франції, США, Болгарії, Албанії, Бельгії, Австрії, Голландії, Канади, Німеччини, Іспанії, Данії, Ісландії та ін.

Робиться висновок, що кримінальне законодавство зарубіжних країн на відміну від чинного законодавства України, маючи кілька статей (наприклад, Албанія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Сан-Марино), або, навіть, розділів (наприклад, Естонія, Іспанія), здійснює багатовекторний кримінально-правовий захист життя та здоров’я вагітної жінки від незаконного проведення аборту.

У підрозділі 1.3. «Проблема визначення початку кримінально-правової охорони людського життя» встановлено, що кримінальне законодавство не визначає початок кримінально-правової охорони людського життя, так само, як і початок людського життя. У роботі наводяться точки зору, які існують в юридичній літературі з цього приводу. Дисертант ретельно аналізує позиції правників щодо визначення початку як людського життя, так і кримінально-правової охорони людського життя. Констатується, що більшість юристів ототожнюють поняття «початок людського життя» і «початок кримінально-правової охорони людського життя». Автор підтримує думку тих учених, які вважають, що зазначені поняття не можна ототожнювати, а тому підтримує позицію, згідно з якою початковим моментом людського життя необхідно вважати момент появи будь-якої частини тіла дитини з утроби матері під час пологів (або при кесареві розтині), коли є об’єктивна можливість завдати шкоду тілу дитини. Стосовно початку кримінально-правової охорони людського життя, вивчення зарубіжного досвіду дозволило виявити низку особливостей та визначити, що початок кримінально-правової охорони життя людини повинен бути перенесений на більш ранню стадію, тобто ще до її народження, але з того часу, коли плід вже повністю сформований і життєздатний. Обґрунтовується висновок про необхідність кримінально-правового захисту ще ненародженої людини, зокрема шляхом доповнення чинного КК України окремою нормою про кримінальну відповідальність за посягання на життєздатний плід людини.

Розділ другий «Об’єктивні ознаки незаконного проведення аборту» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Об’єкт злочину, передбаченого статтею 134 КК України» проаналізовано основні позиції щодо визначення загального поняття об’єкта злочину, які існують в сучасній доктрині кримінального права. Доводиться, що класична теорія суспільних відносин як об’єкта злочину залишається найбільш переконливою. Залежно від розуміння загального об’єкта злочину розглянуто декілька напрямів визначення родового об’єкта злочинів проти життя і здоров’я особи. Автор підтримує позицію тих вчених-криміналістів, які визнають родовим об’єктом злочинів проти життя та здоров’я особи суспільні відносини, які забезпечують людині життя та здоров’я.

Визначено, що основним безпосереднім об’єктом незаконного проведення аборту є суспільні відносини, які забезпечують вагітній жінці право користуватися таким благом, як здоров’я, а додатковим безпосереднім об’єктом – суспільні відносини, які забезпечують вагітній жінці право користуватися таким благом, як життя. У дослідженні відзначено, що структурними елементами суспільних відносин об’єкта злочину, передбаченого ст. 134 КК є: 1) суб’єкти відносин (фізичні особи – особа, яка посягає на здоров’я та життя вагітної жінки, і потерпіла особа); 2) предмет відносин (здоров’я та життя вагітної жінки); 3) соціальний зв’язок (з одного боку, забезпечення існування життя і здоров’я вагітної жінки, а також нейтралізація можливості впливу на останню, з іншого – дотримання фізичною особою, яка посягає на здоров’я та життя потерпілої, міри дозволеної поведінки, встановленої суспільством).

Слід зазначити, що дисертант не підтримує позицію тих правників, які пропонують визнавати об’єктом злочину, передбаченого ст. 134 КК, здоров’я та життя вагітної жінки та плід.

У підрозділі 2.2. «Кримінально-правова та кримінологічна характеристика потерпілої від незаконного проведення аборту» приділяється увага проблемі потерпілого від злочину в кримінальному праві, яка має комплексний і міжгалузевий характер. Дисертант підтримує позицію тих вчених, які стверджують не лише про можливість, але й про необхідність виділення потерпілого як самостійну кримінально-правову категорію (та розкриття значення цієї категорії) у ракурсі трьох відомих вимірів – аксіологічного, гносеологічного та праксеологічного.

Кримінально-правовий аспект потерпілого від незаконного проведення аборту містить: а) проблеми визначення особи потерпілого в цілому; б) класифікацію на види потерпілого від злочину, передбаченого ст. 134 КК; в) питання щодо згоди потерпілої особи на проведення штучного переривання вагітності. Встановлено: (1) за ознаками заподіяної шкоди потерпілій спричинюється фізична та психічна шкода. Наводяться аргументи на користь виділення психологічної шкоди (наприклад, постабортний синдром – це стресовий розлад, викликаний емоційними реакціями на отриману внаслідок аборту фізичну, психічну й емоційну травму. У жінок можуть розвиватися депресія, озлоблення, почуття вини, страху, власної неповноцінності, сексуальні дисфункції, пристрасті до алкоголю, наркотикам тощо); (2) згода потерпілої особи на проведення штучного переривання вагітності іншою особою не може розглядатися як обставина, що виключає злочинність діяння, а повинна впливати на вирішення питання щодо притягнення винного до кримінальної відповідальності; (3) кримінальна відповідальність осіб, які незаконно проводять аборт у разі згоди на це потерпілої не може виключатися; (4) переривання вагітності без згоди потерпілої внаслідок застосування до неї фізичного насильства залежно від форми вини та інших обставин справи може бути кваліфіковане за ст. ст. 121, 128 або 140 КК. Констатовано, що до основних умов незаконного переривання вагітності за згодою потерпілої необхідно віднести: а) дійсність згоди, тобто згода повинна виходити від дієздатної людини; б) згода повинна бути усвідомленою та вольовою; в) згода повинна бути добровільною.

Кримінологічний аналіз потерпілого від незаконного проведення аборту дозволив виокремити віктимізацію особи, з’ясувати причини вчинення злочину, передбаченого ст. 134 КК, та заходи його запобігання. Визначено, що основними причинами процесу віктимізації потерпілого від незаконного проведення аборту є: 1) необізнаність потерпілої як в сексуальному, так і в медичному відношенні; 2) ведення аморального способу життя; 3) вимушеність приховувати факт вагітності та його наслідки: (а) внаслідок незапланованої вагітності, яка виникла в результаті неефективності засобів контрацепції; (б) внаслідок подружньої зради з метою збереження сім’ї; (в) у зв’язку із «безвихідною» ситуацією, наприклад, відсутність соціальних умов для виховання дитини, небажання ризикувати втратою роботи або заробітку тощо.

У підрозділі 2.3. «Об’єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 134 КК України» розглядаються обов’язкові та факультативні ознаки складу цього злочину, стадії незаконного проведення аборту, окремі питання його кваліфікації.

Встановлено, що суспільно небезпечне діяння, як обов’язкова ознака злочину, передбаченого ч.1 ст. 134 КК може виражатися лише у формі дії, яка носить фізичний характер та спрямована на штучне переривання вагітності (вигнання або вилучення внутрішньоутробного продукту зачаття з організму жінки). Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2 ст. 134 КК характеризується: (1) суспільно небезпечним діянням у формі дії, направленої на переривання вагітності; (2) суспільно небезпечними наслідками (тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої); (3) причинним зв’язком між суспільно небезпечною дією та суспільно небезпечними наслідками. Особливу увагу автор приділяє такій ознаці, як «незаконність», у зв’язку з чим робиться висновок, що незаконний аборт – це штучне переривання вагітності за проханням та згодою потерпілої всупереч необхідним умовам для проведення штучного переривання вагітності, тобто поза акредитованих закладів охорони здоров’я або поза строки, у які можлива ця операція (12 тижнів), або при відсутності підстав, за наявності яких можливий аборт (медичні та соціальні показання), або всупереч нормативно-правовим актам Міністерства охорони здоров’я України, або особою, яка не є лікарем-спеціалістом акушером-гінекологом. Аналізуючи медичні та соціальні показання до переривання вагітності, строк якої становить від 12 до 22 тижнів, дисертант доводить, що перелік соціальних показників значно звужений, у зв’язку з чим пропонує внести зміни до положень чинного законодавства Міністерства охорони здоров’я України й доповнити цей Перелік такими показаннями як «перебування жінки у місцях позбавлення волі» та «позбавлення жінки батьківських прав». Розширення переліку соціальних показань надасть змогу зменшити кількість нелегальних (кримінальних) абортів.

Моментом закінчення злочину слід визнавати дії, що призвели до неминучого припинення розвитку плоду, незалежно від його вигнання або вилучення.

Констатовано, що способи та засоби вчинення злочину на кваліфікацію не впливають. Проте аналіз судової практики надав підстави дійти висновку, що 48% незаконних абортів проводиться механічним шляхом, у 52% випадках застосовуються хімічні речовини.

Обґрунтовується пропозиція доповнити ст. 134 КК новою частиною: незаконне переривання вагітності, строк якої становить понад 22 тижні;

У підрозділі також з’ясовується комплекс питань щодо кваліфікації злочину, передбаченого ст. 134 КК, а також відмежування цього злочину від суміжних складів злочинів за об’єктивними ознаками. Обґрунтовано, що кримінальна відповідальність виключається у разі проведення аборту у стані крайньої необхідності.

Розділ третій «Суб’єктивні ознаки незаконного проведення аборту» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Суб’єкт злочину, передбаченого статтею 134 КК України» встановлено, що суб’єктом злочину передбаченого ч.1 ст. 134 КК, є фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку та не має спеціальної медичної освіти. Констатується, що поняття «спеціальна медична освіта», «інша спеціальна підготовка», «фахова освіта» відсутні як нормативних актах Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства освіти України, так і у чинному кримінальному законодавстві.

Робиться висновок, що до осіб, які не мають спеціальної медичної освіти, необхідно відносити осіб, які не мають жодного відношення до медицини та осіб, які мають відношення до медицини, але не є лікарями-спеціалістами акушерами-гінекологами. До останньої групи належать: а) лікарі-спеціалісти, які за характером своєї професійної діяльності не уповноважені на проведення штучного переривання вагітності, тобто за спеціальністю не є акушерами-гінекологами (наприклад, лікар-спеціаліст уролог, стоматолог, невропатолог тощо); б) лікарі, які отримали вищу медичну освіту, але не є лікарями-спеціалістами (наприклад, лікарі-інтерни, лікарі, яким атестаційною комісією знято кваліфікаційну категорію або яким відмовлено у присвоєнні (підтвердженні) кваліфікаційної категорії). Винятком є лікарі-інтерни, які здобувають практичні навики за спеціальністю «акушерство і гінекологія» під наставництвом керівника лікаря-інтерна у відповідності із Основами законодавства України про охорону здоров’я для отримання сертифікату лікаря-спеціаліста; в) особи середнього медичного персоналу (наприклад, медичні сестри, акушерки, фельдшери); г) студенти медичних навчальних закладів, які ще не отримали вищу медичну освіту. У зв’язку з цим пропонується замінити термін «особою, яка не має спеціальної медичної освіти», терміном «особою, яка не є лікарем-спеціалістом акушером-гінекологом».

Встановлено, що суб’єктом злочину, передбаченого ч.2 ст. 134 КК, може бути будь-яка фізична, осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку, незалежно від того, чи має вона спеціальну медичну освіту або не має. Звертається увага на те, що у разі проведення лікарем-спеціалістом акушером-гінекологом незаконного аборту, в результаті якого наслідки (тривалий розлад здоров’я, безплідність, смерть потерпілої) не настали, кримінальна відповідальність для цієї категорії осіб виключається. Зважаючи на це, аргументовано доводиться необхідність розширити коло суб’єктів злочину, передбаченого ст. 134 КК, а саме суб’єктом злочину визнавати лікаря-спеціаліста акушера-гінеколога, який здійснює аборт всупереч необхідним умовам для проведення штучного переривання вагітності. У зв’язку з цим пропонується доповнити ст. 134 КК новою частиною, яка б передбачала кримінальну відповідальність за незаконне проведення аборту лікарем-спеціалістом акушером-гінекологом. Враховуючи, що незаконне проведення лікарем-спеціалістом акушером-гінекологом штучного переривання вагітності за відсутності кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 134 КК, має значно нижчу суспільну небезпечність порівняно з подібними діями, вчиненими особою, яка не є лікарем-спеціалістом акушером-гінекологом, пропонується в ч.1 ст. 134 КК передбачити відповідальність за незаконне проведення аборту лікарем-спеціалістом акушером-гінекологом, а в ч. 2 – відповідальність за проведення аборту особою, яка не є лікарем-спеціалістом акушером-гінекологом.

Додатково наведено аргументи, що проведення аборту вагітною жінкою самій собі не повинно тягнути за собою кримінальної відповідальності.

У підрозділі 3.2. «Суб’єктивна сторона незаконного проведення аборту» проаналізовані елементи суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 134 КК, розглянуто суб’єктивне ставлення винного до вчинюваного в реальній дійсності злочину.

З’ясовано, що незаконне проведення аборту (ч. 1 ст. 134 КК) характеризується лише умисною формою вини у вигляді прямого умислу. У випадках незаконного проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК), має місце змішана форма вини, тобто психічне ставлення винного до незаконного штучного переривання вагітності (вигнання або вилучення плоду) виражається у формі прямого умислу, а щодо зазначених наслідків (за чинною ч. 2 ст. 134 КК) – лише у формі злочинної самовпевненості.

Найближчою метою цього злочину є переривання вагітності (плодозгін), однак ця мета може супроводжуватися й будь-якою іншою, наприклад, збагачення.

Аналіз матеріалів кримінальних справ, результати опитування суддів та працівників правоохоронних органів дають підстави стверджувати, що майже у 93% випадках, незаконне проведення аборту здійснюється з корисливих мотивів. У зв’язку з цим пропонується доповнити ст. 134 КК новою кваліфікуючою ознакою «з корисливих мотивів».

У підрозділі також проведене відмежування злочину, передбаченого ст. 134 КК, від суміжних складів злочинів за суб’єктивними ознаками.

Четвертий розділ «Особливості кваліфікації незаконного проведення аборту та шляхи удосконалення кримінального законодавства» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1. «Кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого статтею 134 КК України» докладно аналізуються ознаки незаконного проведення аборту, які обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію. Визначено, що такими ознаками є тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої. Під «тривалим розладом здоров’я» слід вважати розлад здоров’я, строком більше ніж 21 день або стійку втрату працездатності більше ніж на 10 відсотків, або психічну хворобу потерпілої. Під «безплідністю» слід розуміти нездатність організму жінки до зачаття внаслідок незаконного проведення аборту. Під «смертю потерпілої» слід розуміти настання біологічної смерті, коли внаслідок припинення роботи серця відбулися незворотні процеси розпаду клітин центральної нервової системи в результаті незаконного переривання вагітності.

Результати проведеного автором опитування свідчать, що переважна більшість респондентів вказує на необхідність: (1) доповнення статті 134 КК такими кваліфікуючими ознаками, як «повторність» (55,0% респондентів), «з корисливих мотивів» (89,2% респондентів). Аналіз матеріалів досудового слідства надав підстави дійти висновку, що в більшості випадків проведення аборту здійснюється у виді промислу. У зв’язку з цим, вважається за доцільне передбачити (у новій ч. 4 ст. 134 КК) такі особливо кваліфікуючі ознаки, як вчинення цього злочину «повторно», «з корисливих мотивів».

У підрозділі 4.2. «Шляхи удосконалення закону про кримінальну відповідальність за незаконне проведення аборту» узагальнюються сформульовані дисертантом пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного кримінального законодавства України за незаконне проведення аборту, наводяться аргументи на користь змін та доповнень до закону.

З метою узгодження нормативних актів МОЗ з положеннями диспозиції ст. 134 КК дисертант пропонує внести зміни: (1) до Наказу Міністерства охорони здоров’я «Про затвердження інструкції про порядок проведення операції штучного переривання вагітності, форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення» стосовно конкретизації особи, яка має право проводити операції штучного переривання вагітності, (2) до додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 р. № 4 «Про реалізацію статті 281 Цивільного кодексу України» щодо розширення Переліку соціальних показань до штучного переривання вагітності, строк якої становить від 12 до 22 тижнів.