МІСЦЕ МІЖНАРОДНОГО ЕНЕРГЕТИЧНОГО ПРАВА У СИСТЕМІ СУЧАСНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

summary

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його мета і завдання, методологія, наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, а також надаються відомості про апробацію результатів дисертації, її структуру та обсяг.

Перший розділ «Становлення і розвиток міжнародного енергетичного права» складається з двох підрозділів, присвячених концептуальній основі, змісту і основним напрямкам міжнародно-правового регулювання енергетичних відносин та інституційним механізмам регулювання міжнародних відносин в енергетичній сфері.

У підрозділі 1.1. «Концептуальна основа, зміст і основні напрямки міжнародно-правового регулювання енергетичних відносин» досліджуються концептуальна основа виникнення міжнародно-правового регулювання міжнародних відносин в сфері енергетики, фактори становлення та розвитку міжнародного енергетичного права.

На становлення і розвиток міжнародного енергетичного права значний вплив мало виникнення національних галузей енергетичного права і поява розвинутого нафтогазового права, до якої протягом 1970-х років призвело відкриття родовищ нафти і газу в голландських, норвезьких, англійських і данських прибережних зонах. В цей же час національне і порівняльне нафтогазове право стало предметом досліджень Відділу енергетичного права і права природних ресурсів Міжнародної асоціації адвокатів (Section on Energy & Natural Resources Law of the Inte
ational Bar Association), що була заснована в кінці 1970-х років і Центру досліджень нафтового права в Університеті м. Данді (Centre for Petroleum Law Studies at the University of Dundee).

Свій вплив на формування міжнародного енергетичного права здійснило поширення міжнародного права на енергетичну сферу, яка раніше не вважалася придатною для міжнародно-правового регулювання. Основою викликів, що постали перед енергетичними галузями країн і сприяли розвитку міжнародного енергетичного права, були іноземні інвестиції в нафтогазову промисловість. Довгострокова та капіталомістка природа таких інвестицій робить їх небезпечними протягом значного часу, а на основі політичних міркувань іноземний інвестор піддається тиску і його права порушуються набагато частіше, ніж права державної компанії або інвестора з приймаючої держави.

Найбільш розвиненим прикладом міжнародного регулювання енергетики став ЄС. Розвиток енергетичного права ЄС розпочався у 1950-их роках з підписання Договору про заснування Європейського співтовариства вугілля і сталі і Договору про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії. Суттєва правова база для європейської енергетичної інтеграції була створена після набрання чинності Єдиним Європейським Актом, що визначив мету запровадити до кінця 1992 року внутрішній ринок та став основою для запровадження спільного енергетичного ринку ЄС.

У підрозділі 1.2. «Інституційні механізми регулювання міжнародних відносин в енергетичній сфері» аналізується роль інституційних механізмів у регулюванні міжнародних відносин у сфері енергетики. Важливу роль у міжнародному енергетичному праві відіграють Конференція та Секретаріат Енергетичної Хартії. Для виконання цілей Договору про Енергетичне Співтовариство створюються його інституції: Рада Міністрів, Постійно діюча група високого рівня, Рада регуляторних органів, Форум з електроенергетики, Форум з газу. Визначається роль Комітету сталої енергетики Європейської економічної комісії ООН, який відповідає за просування міжнародного співробітництва в галузі енергетики. Важливою міжнародною міжурядовою організацією у нафтовій сфері є Організація країн-експортерів нафти (далі – ОПЕК), на членів якої припадає 40% від об’єму світового видобування нафти та володіння 77% всіх розвіданих світових запасів нафти. По суті, головним завданням ОПЕК є представлення єдиної позиції держав-виробників щодо ціни на нафту, яскравим прикладом впливовості якої була нафтова криза 1973-1974 років, прямо пов’язана з початком у жовтні 1973 року війни Єгиптом і Сирією з одного боку та Ізраїлем з іншого. Тоді ОПЕК запровадила ембарго на поставки нафти у США, що підтримали Ізраїль, і збільшила на 70% відпускні ціни для західноєвропейських союзників США. Провідною міжнародною міжурядовою організацією у сфері ядерної енергії є Міжнародна агенція з атомної енергії (далі – МАГАТЕ), що відповідає за розвиток міжнародно-правового регулювання ядерної енергетики і підтримання ядерної безпеки, забезпечення виключно мирного використання атому.

Важливу роль у міжнародному енергетичному праві відіграють міжнародні неурядові організації (далі – МНУО). Незважаючи на те, що статус міжнародних неурядових організацій у сучасному міжнародному праві є невизначеним, до документів та інформації МНУО можуть звертатися міжнародні ад’юдикаційні установи. Велику увагу МНУО приділяють питанням наслідків діяльності в енергетичній сфері для навколишнього середовища.

Другий розділ «Джерела міжнародно-правового регулювання міжнародних відносин у сфері енергетики» складається з трьох підрозділів, в яких аналізуються багатосторонні міжнародні договори в сфері енергетики, джерела міжнародно-правового регулювання енергетичних відносин на регіональному рівні, а також двосторонні міжнародні договори в енергетичній сфері на прикладі України.

У підрозділі 2.1. «Багатосторонні міжнародні договори в енергетичній сфері» досліджуються положення основних багатосторонніх міжнародних договорів у сфері енергетики, таких як ДЕХ і Договір про заснування Енергетичного Співтовариства.

Тоді як Європейська Енергетична Хартія є, по суті, декларацією політичних намірів сприяти співробітництву Східної та Західної Європи, ДЕХ є юридично обов’язковим багатостороннім міжнародним договором – єдиним такого роду договором, що регулює питання міждержавного співробітництва у галузі енергетики. Положення ДЕХ врегульовують п’ять широких сфер: 1) захист і сприяння іноземним інвестиціям у галузі енергетики, засновані на поширенні національного режиму або режиму найбільшого сприяння; 2) вільна торгівля енергетичними ресурсами та матеріалами, заснована на правилах Світової організації торгівлі (далі – СОТ); 3) свобода транзиту енергоресурсів через трубопроводи та їхні мережі; 4) зменшення негативного впливу повного енергетичного циклу на навколишнє середовище через покращення ефективності енергетичної галузі; та 5) механізми вирішення міждержавних спорів і спорів між державою та інвестором.

До питань, які не врегульовані положеннями ДЕХ, відносяться спеціальна система власності над енергетичними ресурсами і відкритість родовищ нафти і газу для іноземного інвестора (по суті, тут діє режим суверенітету держави над її енергетичними ресурсами).

21 січня 2010 року набрала чинності Торгова поправка до ДЕХ. Це привело торговельні положення ДЕХ, які спочатку ґрунтувалися на положеннях Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (далі – ГАТТ), у відповідність з правилами та практикою СОТ. Підхід ДЕХ до торгівлі, так само як і підхід СОТ, заснований на фундаментальних принципах недискримінації, прозорості та поступової лібералізації міжнародної торгівлі.

Метою Договору про заснування Енергетичного Співтовариства є створення внутрішнього енергетичного ринку між ЄС та державами-учасницями договору. Метою діяльності Енергетичного Співтовариства є запровадження сторонами нормативно-правової бази ЄС з енергетики, навколишнього середовища, конкурентної політики та відновлюваних джерел енергії, встановлення регуляторної системи, що сприяє ефективному функціонуванню ринків енергопродуктів, створення сторонами ринку енергопродуктів і матеріалів (для транспортування яких використовуються енергетичні мережі) без внутрішніх кордонів. Україна є членом Енергетичного Співтовариства з 1 лютого 2011 р.

У підрозділі 2.2. «Джерела міжнародно-правового регулювання енергетичних відносин на регіональному рівні» досліджується міжнародно-правове регулювання відносин в сфері енергетики в рамках двох регіональних систем: ЄС та Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (далі – НАФТА).

Договір про ЄС від 7 лютого 1992 року був важливим для енергетичного сектору, оскільки включив заходи у «сферах енергетики, захисту громадянських прав і туризму» до списку сфер діяльності співтовариства (стаття 3), а також додав статтю щодо заохочення створення трансєвропейських мереж у сфері транспорту, телекомунікацій та енергетичних інфраструктур (стаття 129b (стаття 154)).

Лісабонський договір про внесення змін у Договір про ЄС і Договір про заснування Європейського Співтовариства (далі – Лісабонський договір) передбачає, що в сфері енергетики ЄС розділяє компетенцію із державами-членами і встановлює, що Рада ЄС на основі пропозиції Комісії може вирішити питання щодо заходів, які є необхідними щодо економічної ситуації, що склалася, зокрема, якщо суттєві проблеми виникли у сфері поставок певних товарів, особливо у сфері енергетики. Лісабонський договір також запровадив Розділ ХХ «Енергетика» і відповідну статтю 176 А, яка передбачає, що в контексті встановлення і функціонування внутрішнього ринку і беручи до уваги потребу захищати і покращувати стан навколишнього середовища, політика ЄС у сфері енергетики, у дусі солідарності між державами-членами, повинна мати за мету забезпечення функціонування ринку енергії, забезпечення безпеки енергетичних поставок у ЄС, сприяння енергоефективності та енергозбереженню і розвитку нових та відновлюваних форм енергії та сприяння взаємозв’язкам між енергетичними мережами.

Визначено, що основним напрямом регулювання енергетичного сектору ЄС є розробка відповідними інституціями правової бази для регулювання енергетичного сектору. Основними інструментами розробки такої правової бази виступають директиви, зокрема Директива Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/ЄC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії, Директива Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/ЄC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу.

Міжнародно-правове регулювання енергетичних відносин діє в Північній Америці. Глава 6 частини другої НАФТА присвячена енергії та основним нафтохімічним товарам. Пункт 1 статті 603 передбачає, що сторони інкорпорують положення ГАТТ щодо заборон чи обмежень торгівлі енергетичними та основними нафтохімічними товарами. У випадку якщо договірна сторона приймає чи підтримує обмеження на імпорт енергетичного чи нафтохімічного товару з держав, що не є сторонами НАФТА, сторони угоди, на запит будь якої зі сторін, повинні консультуватись з метою уникнення неналежного втручання чи розходження цінових, ринкових або дистрибутивних механізмів щодо іншої договірної сторони. Кожна держава-учасниця НАФТА може впровадити систему ліцензування імпорту та експорту щодо енергетичних чи основних нафтохімічних товарів за умови, що така система функціонує у відповідності з положеннями НАФТА.

У підрозділі 2.3. «Міжнародно-правове регулювання енергетичних відносин на двосторонньому рівні на прикладі України» досліджуються двосторонні міжнародні договори України в енергетичній сфері. Встановлено, що міжнародні договори, укладені Україною з іншими державами у газовій і нафтовій галузях, як правило, встановлюють лише рамкові умови співробітництва у сфері транзиту та постачання природного газу. Фінансово-економічні умови такого співробітництва на рівні міжнародних договорів не визначені, а віднесені на корпоративний рівень (на рівень зовнішньоекономічних контрактів між господарюючими суб'єктами).

Встановлено, що, починаючи з початку 2006 року, зовнішньоекономічні відносини з Російською Федерацією у газовій сфері – всупереч Угоді між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського природного газу по території України від 4 жовтня 2001 року, яка продовжує залишатися в силі – перестали бути предметом регулювання на рівні міжнародних (міжурядових) договорів та регулюються на рівні зовнішньоекономічних контрактів суб’єктів господарювання.

Третій розділ «Міжнародне енергетичне право в системі сучасного міжнародного права» складається з трьох підрозділів. У них досліджуються проблеми аналізу системи міжнародного права в сучасній практиці та доктрині міжнародного права, аналізується міжнародне енергетичне право як галузь сучасного міжнародного права, розкривається співвідношення і взаємодія міжнародного енергетичного права з іншими галузями міжнародного права.

У підрозділі 3.1. «Питання аналізу системи міжнародного права в сучасній практиці та доктрині міжнародного права» досліджується система сучасного міжнародного права. Визначено, що питання системи залишаються одними з найскладніших у науці міжнародного права. Ядром системи сучасного міжнародного права, його характерною рисою є наявність основних принципів міжнародного права. Серед елементів системи міжнародного права найважче визначити галузь міжнародного права. Автором встановлено, що всі критерії виокремлення галузі міжнародного права, що висувалися у доктрині, можна звести до таких: якісна своєрідність і відособленість (автономність) певної групи міжнародно-правових норм, особливість джерел цих норм і способів їх створення, великий масив нормативного матеріалу, що регулює певний вид міжнародних відносин, зацікавленість міжнародної спільноти у розвитку галузі (або цього виду міжнародного спілкування). Серед цих критеріїв, на думку автора, найважливішим є критерій наявності спеціального системоутворюючого принципу міжнародного права, який є наріжним каменем становлення нової галузі міжнародного права, складає її основу. Тільки за наявності такої основи можна вести мову про те, що певна сукупність норм утворює галузь міжнародного права.

У підрозділі 3.2. «Міжнародне енергетичне право як галузь сучасного міжнародного права» досліджується питання галузевого характеру міжнародного енергетичного права у сучасному міжнародному праві. Автором встановлено, що міжнародне енергетичне право відповідає всім критеріям виокремлення галузі, які висуваються у доктрині міжнародного права. Предметом міжнародного енергетичного права є міжнародно-правове регулювання міждержавних відносин в сфері енергетики щодо використання, торгівлі, транзиту енергетичних ресурсів, інвестування у розробку цих ресурсів, боротьби зі шкідливими наслідками дій, пов’язаних з енергетичною діяльністю. Об’єктом міжнародного енергетичного права є міжнародно-правові відносини в сфері енергетики. Суб’єктами міжнародного енергетичного права є держави і міжнародні міжурядові організації. Існують також інші недержавні актори, діяльність яких є важливою в енергетичному секторі – транснаціональні корпорації, міжнародні неурядові організації.

Джерелами міжнародного енергетичного права є міжнародний договір та міжнародний звичай. Серед найважливіших багатосторонніх міжнародних договорів, що є джерелами міжнародного енергетичного права варто зазначити ДЕХ і Договір про створення Енергетичного Співтовариства. Серед регіональних міжнародних договорів варто зазначити Лісабонський договір про внесення змін у Договір про ЄС і Договір про заснування Європейського Співтовариства, що запровадив Розділ ХХ «Енергетика» і відповідну статтю 176 А, а також НАФТА.

Визначено, що у звичаєвому міжнародному праві існують матеріальні норми, які є важливими для енергетичного сектору і можуть бути віднесені до принципів міжнародного енергетичного права. Серед таких норм: 1) постійний суверенітет над енергетичними ресурсами; 2) зобов’язання не заподіювати шкоди території інших держав або територіям, що знаходяться поза межами юрисдикції держави; 3) обов’язок попереджувати і співробітничати з іншими державами щодо ризиків, які можуть виникнути у зв’язку з небезпечною діяльністю, включаючи різноманітні екстрені випадки. Принцип постійного суверенітету над енергетичними ресурсами є структуроутворюючим нормативним фактором галузі міжнародного енергетичного права.

Складовими елементами комплексу міжнародного енергетичного права є міжнародне нафтове, газове, вугільне, електроенергетичне, ядерне право. Визначено, що важливим аргументом на користь галузевого характеру міжнародного енергетичного права є наявність галузевого механізму вирішення міжнародних спорів. Цей механізм є одним з найбільш розвинутих у сучасному міжнародному праві і передбачає вирішення діагональних спорів між державою та інвестором та спорів між державами-учасницями ДЕХ.

Автором доведено, що визначення міжнародного енергетичного права як галузі сучасного міжнародного права сприятиме збільшенню ролі міжнародного публічно-правового регулювання відносин в сфері енергетики, збільшенню ролі держави у цих відносинах і «приборканню» державами реєстрації енергетичних корпорацій, що відповідатиме інтересам України. Видається, що йдучи таким шляхом, можна напрацювати на національному і міжнародному експертному рівні концепцію повернення до міжнародної публічно-правової регламентації відносин в сфері енергетики. До міжнародного енергетичного права повинен бути застосований державний підхід, на першому місці має бути державний інтерес до енергетичної політики. Саме тому для України міжнародне енергетичне право повинно перш за все бути правом міждержавним.

У підрозділі 3.3. «Співвідношення і взаємодія міжнародного енергетичного права з іншими галузями міжнародного права» аналізується співвідношення міжнародного енергетичного права з міжнародним екологічним, міжнародним економічним, міжнародним атомним правом. Автором визначено, що взаємозв’язок міжнародного енергетичного і міжнародного екологічного права викликаний тим, що ці дві галузі тісно взаємодіють одна з одною у питанні протидії шкідливим наслідкам діяльності в енергетичній галузі. На практиці ця взаємодія закладена у статті 19 ДЕХ, Протоколі з енергетичної ефективності та пов'язаних екологічних аспектів, концепції оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС), яка передбачена Конвенцією про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті 1991 р. (Конвенцією Еспо), Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 р., Рамковій Конвенції ООН зі зміни клімату 1994 р. та Кіотському протоколі до неї.

Автор обґрунтував, що декілька важливих аргументів дозволяють вести мову про існування двох окремих галузей сучасного міжнародного права – міжнародного енергетичного та міжнародного економічного права. Міжнародне енергетичне право охоплює два аспекти: економічний (торгівля, транзит енергетичних ресурсів, інвестиції в енергетичний сектор) та безпековий (подолання шкідливих наслідків дій від діяльності, пов’язаної з енергетикою, зокрема, щодо навколишнього середовища, безпека поводження з ядерними матеріалами). У міжнародному енергетичному праві є галузевий механізм вирішення міжнародних спорів, визначений ДЕХ. Нарешті, визнання міжнародного енергетичного права окремою галуззю міжнародного публічного права підкреслить роль останнього у регулювання питань енергетики, що відповідає національним інтересам України як держави-імпортера енергетичних ресурсів, адже нашій державі вигідне міжнародне публічно-правове регулювання відносин в енергетичній сфері.

Розглядаючи питання співвідношення міжнародного енергетичного права та міжнародного атомного права, автор доходить висновку про доцільність розглядати друге як складову першого з огляду на те, що міжнародне атомне право є частиною безпекової складової міжнародного енергетичного права.

Четвертий розділ «Міжнародне енергетичне право як напрям досліджень в сучасній доктрині» складається з двох підрозділів, присвячених аналізу основних питань міжнародного енергетичного права та доктрині міжнародного права, а також перспективам розвитку досліджень міжнародного енергетичного права в науці міжнародного права і як навчальної дисципліни.

У підрозділі 4.1. «Основні питання міжнародного енергетичного права та доктрина міжнародного права» аналізуються питання гарантування енергетичної безпеки та еволюції принципу постійного суверенітету над природними ресурсами. Встановлено, що міжнародна енергетична безпека охоплює питання фізичного захисту персоналу та споруд, захист транспортування по суші чи морем і забезпечення стабільного юридичного і політичного клімату для торгівлі та інвестицій у енергетичній сфері. Ключову роль у питанні безпеки поставок енергетичних ресурсів на сьогодні відіграє Міжнародне енергетичне агентство. Іншою стороною енергетичної безпеки є безпека енергетичних установок і суден. У цьому аспекті необхідно згадати піратство, викрадення суден, тероризм і збройні конфлікти. Ще однією важливою концепцією у дослідженні міжнародного енергетичного права в сучасній міжнародно-правовій доктрині є концепція еволюції принципу постійного суверенітету над природними (енергетичними) ресурсами. Встановлено, що наразі не можна говорити, що в результаті появи тенденцій глобалізації і приватизації принцип постійного суверенітету держави над своїми природними ресурсами є застарілим. Навпаки, він залишається основоположним і важливим. Основним питанням протягом наступних двох чи трьох десятиліть буде співвідношення принципу постійного суверенітету держави над природними ресурсами та інших вже встановлених принципів та норм міжнародного права (як то справедливе і рівне ставлення до іноземних інвесторів тощо) і норм, що неодмінно виникатимуть з метою ефективного служіння інтересам теперішнього і майбутніх поколінь.

У підрозділі 4.2. «Перспективи розвитку досліджень міжнародного енергетичного права в науці міжнародного права і як навчальної дисципліни» досліджується міжнародне енергетичне право як наукова тематика і навчальна дисципліна, аналізуються перспективи міжнародного енергетичного права як наукової тематики і навчальної дисципліни в Україні. Встановлено, що різноманітні проекти міжнародного енергетичного права досліджуються і викладаються в університетах та наукових центрах Західної Європи та Північної Америки. Своєрідна школа міжнародного енергетичного права створена в університеті шотландського міста Данді. Важливий внесок у розвиток досліджень міжнародного енергетичного права вносять Оксфордський інститут енергетичних досліджень, Інститут енергетичного права Центру американського і міжнародного права, Енергетична правнича асоціація, Міжнародний інститут енергетичної політики і дипломатії Московського державного інституту міжнародних відносин МЗС Росії. В Україні різні аспекти міжнародного енергетичного права досліджуються в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка та в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, при останньому створений Центр енергетичного та ядерного права.

Автором встановлено, що міжнародне енергетичне право має всі підстави для того, щоб стати самостійною навчальною дисципліною. Зокрема, Е. Бредбрук висунув аргументи на користь включення навчальної дисципліни «енергетичне право» до навчальних планів юридичних факультетів і спеціальностей. У відносно недавні часи енергетика вважалася здебільшого національним питанням, яке майже не вимагало міжнародно-правового втручання. Проте в останні роки занепокоєння світу через довкілля та обмеження торгових бар‘єрів призвело до усвідомлення того, що міжнародне право відіграє значну роль в цій царині. Міжнародне енергетичне право як навчальна дисципліна – це питання міжнародної енергетичної безпеки, захист іноземних інвестицій у енергетичну галузь, торгівля і транзит енергетичних ресурсів, екологічні аспекти використання енергетичних ресурсів, всі питання, які містять міжнародно-правове регулювання енергетичного сектору. Запровадження навчальної дисципліни, яка б висвітлювала всі ці питання, сприяло б вивченню стану міжнародних відносин в енергетичній сфері та міжнародно-правового регулювання цих відносин.