КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ІНФОРМАЦІЙНОГО АСПЕКТУ ПРИВАТНОСТІ В УКРАЇНІ

summary

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку України характеризується посиленням уваги до охорони приватності. Приватність є одним із основних людських благ, про що, зокрема, свідчить практика Європейського Суду з прав людини. Прийнято виділяти кілька аспектів або сфер приватності (просторовий чи територіальний, інформаційний, комунікативний та фізичний). Все більше уваги приділяється охороні приватності і в Україні, про що свідчить прийняття нових законів («Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року, «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року). Крайнім і водночас найбільш ефективним засобом охорони приватності є кримінальна відповідальність за посягання на неї.

У Кримінальному кодексі України є десятки норм, які прямо чи опосередковано спрямовані на охорону приватності. Серед них можна виділити ті, які слугують захисту інформаційного аспекту приватності – ст.ст. 132, 145, 163, 168, 182 КК України.

Поява, розвиток і нормативне закріплення відповідних суспільних відносин обумовлені багатьма чинниками, серед яких чільними видаються
курс на створення правової держави та, відповідно, пріоритет приватних інтересів, наявність численних порушень у цій сфері, усвідомлення необхідності протидії таким порушенням з використанням, в тому числі, правових засобів. Таким чином, актуальність дослідження проблем кримінально-правової охорони приватності в різних аспектах, зокрема інформаційного, насамперед, обумовлена соціально-політичною необхідністю її захисту.

Важливою є і нормотворча сторона проблем кримінально-правової охорони інформаційного аспекту приватності. Завершена десятиліття тому кодифікація кримінального законодавства України відбувалася в умовах, коли охорона проблеми приватності ще не була настільки гострою. Відповідно, чимало аспектів криміналізації посягань на приватність були вирішені, якщо зважати на сучасні уявлення, небездоганно. З’явилися нові обставини (необхідність виконання міжнародних зобов’язань України, нові акти регулюючого законодавства, які обумовлюють зміни та доповнення до КК України у відповідній частині), а це, своєю чергою, передбачає розробку і теоретичне обґрунтування відповідних змін.

Дослідження питань, що стосуються кримінально-правової охорони інформаційного аспекту приватності, злободенне також з огляду на проблеми правозастосовної практики. Попри те, що засоби масової інформації, насамперед, електронні ресурси переповнені повідомленнями про прослуховування телефонних розмов, незаконне встановлення прослуховуючих пристроїв, кримінальні справи про відповідальність за такі діяння одиничні. Значною мірою це зумовлено тим, що практика досі не отримала чітких рекомендацій щодо застосування відповідних правових норм. Нарешті, дослідження питань кримінально-правової охорони приватності нагально необхідне, зважаючи на потреби подальшого розвитку теорії кримінального права.

Окремі злочини проти інформаційного аспекту приватності досліджували в своїх працях різні вчені: Д.С. Азаров, М.В. Анчукова, П.П. Андрушко, О.М. Готін, Ю.І. Дем’яненко, І.О. Зінченко, Д.Ю. Кондратов, С.Я. Лихова, М.І. Мельник, З.А. Тростюк, М.І. Хавронюк та інші. У роботах цих дослідників запропоновано вирішення окремих питань, але одночасно з’явилася низка проблем, які взагалі залишилися без розгляду. Зважаючи на те, що кримінально-правова охорона інформаційного аспекту приватності не була предметом окремого дисертаційного дослідження, необхідне комплексне теоретичне дослідження відповідних норм, яке б мало своїм результатом не лише теоретичну розробку всіх ознак складів злочинів, а й виявлення недоліків у кримінально-правовій охороні приватності, розроблення пропозицій
щодо вдосконалення кримінального законодавства, що й пропонується в
цій дисертації.