ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ПОКАЗАНЬ НЕПОВНОЛІТНІХ (ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПІД ЧАС ДОПИТУ) Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність і новизна теми дисертації, визначаються мета та завдання дослідження, його об’єкт і предмет, зв’язок з науковими програмами, планами і темами, розкриваються методологічні засади роботи, її теоретична та практична значущість, апробація результатів дослідження.

Розділ 1 «Соціально-психологічна характеристика неповнолітніх» складається з двох підрозділів, у яких досліджуються теоретичні положення щодо систем вікової періодизації психічного розвитку неповнолітніх, а також визначаються типові соціально-психологічні характеристики неповнолітніх, що є притаманними для їх окремих вікових груп.

У підрозділі 1.1. «Вікова періодизація неповнолітніх» підкреслено значення вікової періодизації для якісної підготовки допиту неповнолітніх, та залежність обрання відповідної тактики під час проведення їх допиту від психологічних особливостей окремих вікових груп.

Акцентовано увагу на тому, що в криміналістиці не приділялося достатньо уваги проблемам розробки тактичних прийомів допиту неповнолітніх стосовно механізму формування їх показань. Специфіка механізму формування показань неповнолітніх зумовлена віковими особливостями допитуваної особи. Дисертантом наголошується на важливості для розроблення тактики допиту неповнолітніх поділу їх на вікові групи, оскільки на практиці це сприяє диференційованому підходу до тактичних засобів проведення допиту неповнолітніх різного віку. Результати анкетування та інтерв’ювання слідчих МВС України свідчать, що цінність вікової періодизації, на їх думку, полягає у формуванні тактики допиту (або іншої слідчої дії) неповнолітніх різних вікових груп (52 %); вивченні їх психологічних особливостей (47 %); розробці окремих тактичних прийомів (23 %); диференціації криміналістичних рекомендацій щодо груп неповнолітніх (21 %). Лише 16 % опитаних не враховують вікову періодизацію неповнолітніх у своїй практичній роботі.

На підставі вивчення літературних джерел визначено найбільш досконалу систему вікової періодизації, яка відповідає сучасним вимогам психологічного та соціального становлення неповнолітнього і складається з шести вікових груп. Криміналістичне значення мають чотири вікові групи: дошкільний вік (від 3 до 6-7 років); молодший шкільний вік (від 6-7 до 11-12 років); підлітковий вік (від 11-12 до 14-15 років); вік ранньої юності (від 14-15 до 18 років).

У підрозділі 1.2. «Психологічні особливості неповнолітніх окремих вікових груп» проаналізовано важливі соціально-психологічні особливості, які становлять психологічну характеристику неповнолітніх окремих вікових груп. Результати анкетування слідчих МВС України показують, що найбільш суттєвими особливостями психіки неповнолітніх є такі: конформність (22 %); підвищена навіюваність (41 %); схильність до фантазування (59 %); почуття дорослості (58 %); імпульсивність (52 %); негативізм (31 %); товариськість (24 %); прагнення до референта (5 %); фрагментарність сприйняття (19 %).

За результатами дослідження виокремлено соціально-психологічні особливості неповнолітніх, що можуть негативно позначитися на їх показаннях. Зазначені особливості згруповано дисертантом за віковими групами: а) неповнолітніх дошкільного віку; б) неповнолітніх молодшого шкільного віку; в) неповнолітніх підліткового віку; г) неповнолітніх віку ранньої юності.

Розділ 2 «Процес формування показань неповнолітніх» містить чотири підрозділи, присвячених дослідженню сутності процесу формування показань неповнолітніх, визначенню його специфіки в різних вікових групах, а також встановленню причин ненавмисного викривлення ними інформації на кожній із стадій цього процесу та виокремленню типових помилок у показаннях.

У підрозділі 2.1. «Проблема стадійності формування показань. Сприйняття – перша стадія процесу формування показань неповнолітніх» проведено аналіз поділу процесу формування показань на стадії. Звернуто увагу на те, що сьогодні у вчених відсутня єдина думка стосовно стадійності цього процесу. Дисертант вважає за можливе підтримати позицію окремих учених щодо доцільності поділу процесу формування показань згідно з традиційною класифікацією: сприйняття, запам'ятовування і відтворення.

Встановлено, що якість сприйняття неповнолітніх залежить від впливу

об’єктивних і суб’єктивних чинників. Саме дія суб'єктивних чинників, яка зумовлена індивідуальними та віковими особливостями неповнолітніх, і становить специфіку формування їхніх показань, причому не тільки на цій стадії.

Сприйняття неповнолітніх відрізняється певними особливостями. На думку 52 % опитаних слідчих МВС України, ці особливості виявляються в яскравому емоційному забарвленні сприйняття цих осіб; 46 % - вважають, що це поверховість сприйняття. На третьому місці за значимістю, як вважають респонденти, перебуває вибірковість сприйняття (36 %). 31 % опитаних зазначає, що до особливостей сприйняття неповнолітніх належить фрагментарність, а 13 % слідчих відзначають повноту сприйняття. Автор дослідження вважає, що особливості сприйняття притаманні різним віковим групам неповнолітніх і залежать від ступеня розвитку останніх. З даним твердженням згодна більшість проанкетованих слідчих МВС України (93 %). У роботі досліджено характер сприйняття неповнолітніх різних вікових груп на прикладах сприйняття ними таких характеристик, як час, простір, мова та зовнішні ознаки іншої людини; встановлено своєрідність сприйняття, яка притаманна окремим віковим групам неповнолітніх, а також виявлено особливості, які мають вплив на якість сприйняття вказаними особами подій і обставин злочину.

У підрозділі 2.2. «Довільне і мимовільне запам’ятовування неповнолітніх» досліджуються особливості запам’ятовування неповнолітніх кожної вікової групи та визначаються чинники, які зумовлюють ефективність мимовільного запам’ятовування.

Встановлено, що запам’ятовування неповнолітніми матеріалу має суперечливий характер – показання відрізняються своєю поверховістю, а іноді виключною докладністю та наявністю багатьох деталей. Систематичність і продуктивність мимовільного запам’ятовування залежить від рівня загального розвитку неповнолітнього.

Ефективність мимовільного запам’ятовування неповнолітніми подій залежить від таких чинників: цікавості для них матеріалу; яскравості, незвичності подій; подій, що викликають у неповнолітнього сильний емоційний відгук; зв'язок подій з активними діями неповнолітнього – як розумовими, так і фізичними; доступність для розуміння особою змісту подій, усвідомлення їх значущості тощо. На підставі аналізу даних анкетування слідчих МВС України було встановлено, що 53 % з них як досить поширений чинник, від якого залежить продуктивність мимовільного запам’ятовування, назвали індивідуальність пам’яті кожного неповнолітнього; 53 % – зацікавленість неповнолітнього; 41 % –спрямованість уваги; 32 % – значимість матеріалу, що запам'ятовується; 18 % опитаних відзначили такий чинник, як наявність психологічних настанов.

У підрозділі 2.3. «Відтворення як стадія формування показань неповнолітніх» розглядається специфіка відтворення показань неповнолітніх окремих вікових груп та виокремлюються причини, від яких залежить точність і повнота їх показань.

На підставі розгляду психологічних особливостей неповнолітніх визначено специфіку відтворення показань для окремих вікових груп. Так, під час передавання інформації мова неповнолітніх дошкільного віку обмежена невеликим словниковим запасом, вона не утворює єдиного змістового цілого; користування словом для позначення ними предметів чи явищ відбувається без теоретичного його осмислення. Молодші школярі здатні відтворювати події минулого в послідовному хронологічному порядку, якщо вони пов’язані з послідовністю подій з їх життя; якість передавання почутих ними розмов і висловів залежить від розуміння їх змісту. Процес відтворення інформації в підлітковому віці відрізняється плановістю та послідовністю; відбувається розширення словникового запасу, з’являється здібність до оперування словом. У неповнолітніх віку ранньої юності спостерігається удосконалення мовних засобів усного і письмового висловлення думок; інформація під час відтворення відрізняється високим рівнем абстракції й логічністю висновків.

На думку дисертанта, до причин, що впливають на адекватність показань неповнолітніх на стадії відтворення можуть бути віднесені: ступінь розуміння сутності і значення події неповнолітнім, розуміння ним висловів; якості запам’ятовування та його індивідуальних властивостей пам’яті; схильність до сугестивного впливу, до фантазування. Зокрема, під час анкетування слідчих МВС України з’ясовувалося питання «Яким чином впливає фантазування неповнолітніх на їх показання?». Були одержані такі дані: виникає неправда у показаннях – 60 %; виникають добросовісні помилки у показаннях – 45 %; формуються достатньо повні показання – 7 %. Повнота і точність показань зумовлені й життєвим досвідом та інтересами неповнолітнього; наскільки він вміє висловлювати свої думки, подумки формулювати речення; наскільки багатим у неповнолітнього є словниковий запас; чи здатен він до міркування в процесі пригадування; наскільки зрозумілими для нього є запитання допитуючого тощо. На точність і повноту показань неповнолітніх впливають суб’єктивні умови під час відтворення, а саме емоційний стан допитуваного. Правильність показань про подію злочину залежить не тільки від інтелектуальної і мовної здібності неповнолітніх передавати інформацію, але й від розуміння, оцінки і фіксації її допитуючим.

У підрозділі 2.4. «Типові помилки в показаннях неповнолітніх» піддано аналізу історію дослідження добросовісних помилок у показаннях неповнолітніх та причин, які призводять до їх виникнення; проаналізовано головні підходи у літературних джерелах, присвячених проблемам впорядкування помилок у показаннях допитуваних, а також виокремлено підстави для класифікації типових помилок у показаннях неповнолітніх.

У роботі запропоновано авторське визначення добросовісної помилки в показаннях неповнолітніх.

Акцентовано увагу на тому, що у криміналістичній літературі питанню впорядкування помилок у показаннях допитуваних приділялася певна увага, однак відсутність єдиної класифікації негативно відбивається на вивченні помилок у показаннях неповнолітніх. Для розуміння проблеми мимовільного викривлення істини в показаннях неповнолітніх дисертантом запропоновано класифікацію добросовісних помилок у показаннях цих осіб на підставі таких критеріїв: а) помилки залежно від стадії формування показань; б) помилки залежно від причин виникнення; в) помилки залежно від виду відображення об’єктивної дійсності під час сприйняття її суб’єктом; г) помилки залежно від форми вияву інформації; ґ) помилки залежно від часу навіювання; д) помилки залежно від характеру зміни інформації.

Існують різні чинники, що несприятливо впливають на показання неповнолітніх і спричиняють виникнення добросовісних помилок в їхніх показаннях. Серед них виокремлюються найбільш поширені. Анкетування слідчих МВС України дало можливість з’ясувати, що серед найбільш поширених помилок, які негативно впливають на достовірність інформації, одержаної від неповнолітніх, і викривляють її, перш за все слід виокремити помилки, що є результатом навіювання (49 %). Ще 43 % опитаних зазначили ті з них, що стали результатом ілюзійного сприйняття дійсності цими особами. Також однією з типових помилок, що припускаються неповнолітніми, є фантастичні нашарування (такої думки дотримується 31 % від загальної кількості респондентів). Окрім того, 18 % слідчих відзначили й вербальну ригідність, ще 11 % – явище персеверації.

Розділ 3 «Тактика допиту неповнолітніх різних вікових груп» складається з двох підрозділів, в яких на підставі розгляду окремих етапів спілкування із неповнолітнім розкрито специфіку підготовки та проведення їх допиту, а також розроблено і запропоновано відповідну систему тактичних прийомів.

У підрозділі 3.1. «Підготовка до допиту неповнолітніх» встановлено, що підготовчий етап відрізняється певною специфікою, що ґрунтується на врахуванні знань про допитуваного, перш за все вікових особливостей його психіки. Специфіка підготовки до допиту неповнолітніх виявляється на кожному з трьох її основних рівнів.

Підготовка до допиту неповнолітніх передбачає визначення певного режиму, якого допитуючий дотримується під час його проведення. Зокрема, встановлено, що більшість проанкетованих слідчих МВС України (59 %) вважає, що існує необхідність у зміненні процесуальної регламентації допиту неповнолітніх. На запитання «В чому має відбуватися таке змінення?» були одержані такі дані: пропонування більш детальної процедури допиту неповнолітніх – 17 %; необхідність передбачення участі спеціаліста-психолога на допиті – 37 %; встановлення більш диференційованого підходу до порядку допиту – 29 %; встановлення випадків обов’язкового застосування звукозапису – 12 %.

У дисертаційному дослідженні пропонується встановити у кримінально-процесуальному законі режим проведення допиту неповнолітніх свідків (потерпілих) та неповнолітніх підозрюваних (обвинувачених), який базується на врахуванні психологічних особливостей неповнолітніх та відрізняється для окремих вікових груп.

У роботі розглянуто проблему щодо порядку запрошення педагога під час проведення допиту неповнолітніх. Підкреслено, що диференційований підхід до запрошення педагога для участі в допиті забезпечить права і законні інтереси неповнолітньої особи. Аргументовано необхідність відображення у кримінально-процесуальному законі права неповнолітнього допитуваного висловлювати свою думку під час вирішення питання відносно участі у допиті конкретної особи педагога. Під час дослідження зроблено висновок, що не всі слідчі мають правильне уявлення про сутність залучення педагога до допиту неповнолітнього, що призводить до невиконання педагогом покладених на нього законом функцій. Його участь у допиті неповнолітнього стає формальною. Підкреслено важливість залучення під час проведення допиту неповнолітнього спеціаліста-психолога, участь якого дисертант пропонує регламентувати нормами кримінально-процесуального законодавства. Висловлено авторську позицію щодо недоцільності участі лікаря під час проведення допиту неповнолітніх, функції якого, на думку автора, є незрозумілими, внаслідок чого ст. 168 КПК України потребує певних змін.

У підрозділі 3.2. «Системи тактичних прийомів допиту неповнолітніх різних вікових груп» встановлено, що тактичні прийоми мають певну специфіку залежно від психологічних особливостей неповнолітніх. Дисертантом відстоюється позиція про доцільність диференціації тактичних прийомів допиту з урахуванням основних психологічних особливостей неповнолітніх залежно від вікових груп.

Вивчення літературних джерел та результатів узагальнення слідчої практики дозволяють констатувати, що сьогодні існує необхідність у розробці рекомендацій для проведення допиту неповнолітніх і особливо молодших вікових груп. У роботі сформульовано криміналістичні рекомендації, які стосуються встановлення психологічного контакту з неповнолітніми різних вікових груп, враховуючи, що вказана стадія є достатньо суттєвою для досягнення цілей допиту, якщо мова йде про неповнолітніх. Рекомендації надано з урахуванням безконфліктної та конфліктної ситуацій допиту. Визначено, що важливого значення у цьому плані набуває використання інформації про особу допитуваного. Під час анкетування слідчих МВС України встановлено, що 86 % із них вважають обов’язковим вивчення особи неповнолітнього до проведення вербальних слідчих дій за їх участю. Джерела для одержання слідчим такої інформації можуть бути різними: школа (або інший навчальний заклад) – 60 %; батьки чи інші законні представники неповнолітнього – 55 %; неповнолітній – 46 %; матеріали кримінальної справи – 44 %; характеристика на неповнолітнього – 42 %. У той же час тільки 1 % слідчих демонструє поінформованість про обставини життя допитуваного та його інтереси.

Автором аргументовано, що застосування ігрових ситуацій під час допиту сприятиме нейтралізації психологічної напруженості у неповнолітніх молодшого віку. Ігрові моменти можна використовувати навіть до неповнолітніх 10-11 років. Зокрема, з неповнолітніми 3-5-річного віку за допомогою ляльки можна вести бесіду, а допитуваному 6-11-річного віку запропонувати гру у сищиків (поліцейських), коли неповнолітній, беручи на себе певну роль, допомагає розслідувати злочин. Неповнолітній має відчувати, що опинився у ролі помічника і до нього ставляться серйозно. За переконанням автора, кабінет, де проводиться допит неповнолітніх молодших вікових груп, має бути менш офіційним і не викликати у них негативних емоцій. Тому як рекомендація пропонується для допиту осіб дошкільного і молодшого шкільного віку обладнати відповідним чином кабінет спеціаліста-психолога.

Доведено, що підвищення ефективності застосування тактичних прийомів під час допиту неповнолітніх осіб можливе за рахунок використання інтерпретації механізму формування показань для кожної їх вікової групи. На переконання автора, підставами систематизації тактичних прийомів допиту неповнолітніх є окремі психологічні особливості, що притаманні різним віковим групам неповнолітніх. У зв'язку з чим автор пропонує систему тактичних прийомів, що спрямована на подолання наслідків дії окремих психологічних особливостей неповнолітніх, які є бар’єром для одержання допитуючим повних і таких, що відповідають істині, показань. Система складається з чотирьох підсистем і розроблена для використання під час допиту неповнолітніх допитуваних молодших вікових груп (дошкільного і молодшого шкільного віку) та під час допиту старших вікових груп неповнолітніх (підліткового віку і віку ранньої юності): 1) спрямована на встановлення психологічного контакту з неповнолітніми; 2) спрямована на усунення наслідків фантазування у показаннях неповнолітніх; 3) спрямована на усунення наслідків навіювання у показаннях неповнолітніх; 4) спрямована на усунення наслідків конформності у показаннях неповнолітніх старших вікових груп (підліткового віку та віку ранньої юності).