ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ У АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержання, наведено відомості щодо апробації та публікації результатів дисертаційного дослідження.

Розділ 1 „Методологічна основа визначення сутності процесуальних строків у адміністративному судочинстві” містить два підрозділи, в яких досліджуються витоки використання у адміністративному судочинстві темпоральних характеристик.

У підрозділі 1.1 „Сутність категорії „час” у праві та її конкретизація у адміністративному судочинстві” вказано про багатогранність категорії „час”, що є підставою вивчення її сутності, у першу чергу, філософами. У науковий обіг цю категорію ввів І. Кант. Близькою до юридичного сприйняття сутності категорії „час” є точка зору М. С. Кагана, Я. Ф. Аскіна, Є. О. Єлізарьєва, Г. Є. Зборовського, О. М. Лоя, В. П. Яковлєва. М. С. Каган доводив розуміння необхідності подолання філософського аналізу часу у суто його фізичній інтерпретації. Вчений формулює важливий висновок, що час не лише пізнається людиною як об’єктивно існуюча форма буття, а й усвідомлюється ціннісно. Підхід Я. Ф. Аскіна став підґрунтям застосування динамічного підходу щодо вивчення сутності цієї категорії. Є. О. Єлізарьєвим, Г. Є. Зборовським, О. М. Лоєм, В. П. Яковлєвим обґрунтовано необхідність уведення категорії „соціальний час”, що підкреслювало соціальну значимість темпоральних характеристик буття. Серед наукових робіт у галузі юриспруденції категорія „час” аналізувалась найглибше вченими - цивілістами (О. В. Андрійчук, А. В. Жгунова, О. В. Ісаєва, К. Ю. Лєбєдева, В. В. Луць, Б. Б. Черпахін та інші). В адміністративному праві науковий доробок стосувався проблеми сутності адміністративно-процесуальних строків у позасудових процесуальних відносинах (А. В. Баб’як, І. П. Голосніченко, В. Г. Перепелюк та інші). Певною мірою процесуальні строки у адміністративному судочинстві досліджувались у контексті ширшої проблеми сутності адміністративного процесу (Е. Ф. Демський, О. В. Кузьменко).

Доведення філософською та юридичною науковою думкою існування різних аспектів зв’язку часу із певними об’єктами визначає належність до елементів часу тривалості і моменту. З правової точки зору такий підхід дозволяє говорити про такі моменти як початок спливання певного часу і закінчення спливання, а також про тривалість спливання часу. Дисертантом встановлено наступне: по-перше, існують інтервали часу, які пов’язані із поняттями „буде” і „було”, по-друге, наявність зазначених понять проявляється через існування моменту часу; по-третє, інтервальність та пов’язана із ним наявність моменту часу характеризують його тривалість, по-четверте, властивостями тривалості постають: чистота у якісному аспекті; обмеженість, тобто наявність початку і кінця; спрямованість від минулого у майбутнє. Екстраполюючи зазначені положення на правову матерію, вказано про те, що тривалість у судовому адміністративному процесі означає чітке визначення певного проміжку часу, протягом якого процесуальна дія може здійснюватись. Така дія є істинною, що з позицій права означає її законність. Вона здійснюється на підставі та у порядку, встановленому у КАС України. Тривалість означає обмеженість у часі, що передбачає наявність моменту початку перебігу часу та закінчення перебігу часу на певному часовому інтервалі. Момент початку перебігу часу пов'язаний із закінченням попередньої процесуальної дії, а момент закінчення перебігу – із закінченням поточної процесуальної дії і початком наступної. Момент виступає як межа у перебігу часу, яка дозволяє визначити, зафіксувати певний інтервал часу, а значить – і його тривалість.

У підрозділі 1.2 „Класифікація часових характеристик у адміністративному судочинстві” доведено, що пріоритетне місце серед часових характеристик у адміністративному судочинстві посідає дія нормативних актів, які регулюють процесуальні та процедурні відносини у часі, просторі та за колом осіб. Встановлено, що фіксування моменту і термінів набуття чинності нормативно-правовими актами означає обов’язковість дії їх норм саме з визначених моментів і зворотної сили ці норми не мають. Зворотну силу в часі мають тільки ті закони і нормативно-правові акти, які пом’якшують або скасовують відповідальність (ст. 58 Конституції України). До часових характеристик у адміністративному судочинстві віднесено стадійність, послідовність вчинюваних дій у судовому адміністративному процесі. Стадійність характерна для усього судового адміністративного процесу, який здійснюється у адміністративних судах першої інстанції та у процесі перегляду рішень у апеляційному, касаційному порядках за наявності на це підстав. Стадійність також притаманна і процесу розгляду справи адміністративної юрисдикції у адміністративному суді відповідної інстанції – першої, апеляційної чи касаційної.

Розділ 2 „Поняття, правова природа та види процесуальних строків у адміністративному судочинстві” складається з трьох підрозділів, в яких аналізуються сутність процесуальних строків та їх значення у адміністративному судочинстві, здійснюється класифікація строків.

У підрозділі 2.1 „Поняття та значення процесуальних строків у адміністративному судочинстві” обґрунтовано віднесення категорії „час” до загальнофілософської. Вказано, що ця категорія є однією з ключових і за її допомогою здійснюються спроби формування світогляду, розуміння буття, сущого. Категорію „строк” віднесено до суто юридичної, оскільки її застосування дозволяє визначити початок чи припинення певних правовідносин, їх характер, а також здійснити юридичну кваліфікацію дій особи.

Доведено доцільність розгляду сутності процесуальних строків у адміністративному судочинстві за аналогією з роллю і місцем строків у цивільних правовідносинах. У цивільному праві строки зазвичай розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, маючи на увазі закінчення часу (строку). Процесуальний строк у судовому адміністративному процесі, як і у цивільному, також обмежує дію суб’єктивних прав і обов’язків у часі. Виходячи з того, що права і обов’язки найчастіше виникають за волею їх носіїв, то строки, які обмежують їх реалізацію у часі, також мають вольовий характер. Конкретні строки, встановлені у КАС України, їх регламентація також пов’язана з державною волею законодавця. Ці конкретні, визначені законом строки обов’язкові для суб’єктів адміністративних процесуальних відносин у сфері адміністративного судочинства, адже закон їх чітко встановлює і передбачає зміну тільки за наявності відповідних підстав та у встановленому порядку. Процесуальні строки у адміністративному судочинстві хоча й носять вольовий характер, а тому містять у собі елемент суб’єктивного, однак є визначеними і можуть бути змінені тільки вольовим порядком – шляхом внесення змін до законодавства чи прийняття вольового рішення уповноваженим органом (посадовою особою) – судом (суддею).

Строк, термін є темпоральними (часовими) формами перебігу подій або здійснення дій (бездіяльності). Ці форми, враховуючи правові наслідки їх застосування, є правовими і мають вольовий характер. З іншого боку, самі будучи визначеними за допомогою волі уповноважених суб’єктів, можуть, у свою чергу, спрямовувати волю і поведінку суб’єктів та учасників адміністративного судочинства на досягнення цілей їх участі у судовому адміністративному процесі. У адміністративному судочинстві процесуальні строки виступають як темпоральна (часова) форма руху адміністративних процесуальних відносин з приводу відправлення правосуддя адміністративним судом. Їх можна розглядати також і як форму існування й розвитку суб’єктивних прав та обов’язків, які становлять зміст адміністративних процесуальних відносин у зазначеній сфері. Зміст строку пов'язаний з дією або подією як юридичними фактами і поза ними навряд може існувати.

Підрозділ 2.2 „Правова природа інституту процесуальних строків у судовому адміністративному процесі” присвячено характеристиці процесуальних строків як окремого інституту адміністративного процесуального права та визначенню його місця серед інших процесуальних інститутів.

Властивості і риси процесуальних строків охарактеризовано на основі положень теорії права щодо ознак правового інституту. Такими виступають однорідність фактичного змісту, юридична єдність, законодавча відокремленість. Наголошено, що виникнення адміністративного судочинства хоча й було об'єктивно обумовлене, однак саме це правове явище похідне від публічно-правових відносин у сфері управлінської діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб і спрямоване на гарантування законності у цій сфері, а тому його навряд чи можна назвати самостійним правовим явищем. Водночас підкреслено автономність та взаємний зв'язок сукупності правових норм і інститутів як окремих елементів адміністративного судочинства. Автономність правових норм та інститутів проявляється у відносній відокремленості правовідносин у сфері судового адміністративного процесу. Наявність взаємного зв'язку між правовими нормами та інститутами проявляється, зокрема, через структуру судового адміністративного процесу, що складають окремі провадження.

На підставі наявних властивостей процесуальних строків та їх відповідності властивостям інституту права сформульовано висновок про доцільність сприйняття процесуальних строків у адміністративному судочинстві як інституту процесуального права, а саме – адміністративного процесуального.

У підрозділі 2.3 „Види процесуальних строків та їх класифікація” підкреслено, що наявність численних процесуальних строків обумовлена необхідністю забезпечити розгляд справи протягом часу, потрібного для прийняття законного, обґрунтованого рішення. Доведено, що здійснення класифікації процесуальних строків у судовому адміністративному процесі уможливить досягнення оптимального співвідношення між оперативністю і якістю процесу прийняття судового рішення у справі адміністративної юрисдикції. Основу класифікації мають складати певні критерії (ознаки), застосування яких дозволяє виявити найбільш усталені їх види, що мають спільні, характерні риси і є однорідними. Однак класифікація є відносною і мінливою, адже із плином часу зазнають змін, розвиваються положення наукової доктрини, розробляються нові підходи до пізнання суспільних явищ і процесів. Наголошено на достатньо усталеній думці науковців про існування законних і судових строків; доведено доцільність виділення додаткової групи відносних строків та виокремлення розумного строку.

Встановлено, що у правовій доктрині поняття „розумний строк” сприймається як оціночне. При цьому визнано, що такий строк має бути встановлений, виходячи з обставин справи. Певна різниця між науковими поглядами полягає у тих критеріях, які покладені в основу визначення розумності строку. Зокрема, вказане стосується положень про визнання такого строку найкоротшим, або акцентована увага на недопущенні невиправданих зволікань. Наведені доктринальні тлумачення норми про розумний строк свідчать про те, що вчені надають перевагу дискреційним повноваженням суду при встановленні факту дотримання процесуального строку як розумного, не піддаючи сумніву відсутність факту його перевищення і тим самим не допускаючи можливості зволікання з боку суду, внаслідок чого можливе запізніле ухвалення рішення та, у зв'язку з цим, негативні наслідки для сторін. Доведено доцільність визначення поняття „розумний строк” через закріплення у ньому моментів початку і закінчення перебігу, а також критеріїв, наявність хоча би одного з яких свідчить про затягування провадження у справі.

Запропоновано до критеріїв затягування провадження у справі адміністративної юрисдикції включити не лише ті, що вказані Верховним Судом України у Листі від 25.01.2006 р. N 1-5/45 „Щодо перевищення розумних строків розгляду справ”, але й критерій зволікання з початком розгляду судового засідання, на який вказано Європейським Судом з прав людини і який визнано Верховним Судом України.

Розділ 3 „Обчислення та перебіг процесуальних строків у адміністративному судочинстві” складається з двох підрозділів, у яких розглянуто проблемні питання правового регулювання порядку обчислення та процедур перебігу процесуальних строків.

У підрозділі 3.1 „Обчислення процесуальних строків у адміністративному судочинстві, початок та закінчення їх перебігу” підкреслено, що загальна проблема обчислення процесуальних строків у адміністративному праві та процесі вже була предметом уваги вчених-адміністративістів. О. В. Кузьменко у монографії „Теоретичні засади адміністративного процесу” (2005 р.) на підставі критичного переосмислення підходів вчених (Д. М. Бахрах, О. С. Дугенець, Л. В. Коваль, І. В. Панова, В. Г. Перепелюк) формулює авторський погляд на особливості обчислення процесуальних строків у адміністративному процесі, який, одначе, доцільно розвинути, враховуючи специфіку адміністративних процесуальних відносин у сфері судового адміністративного процесу.

Юридичний аналіз особливостей обчислення процесуальних строків, початку та закінчення їх спливання здійснено на основі підходу Д. М. Бахраха про необхідність врахування чотирьох юридично важливих обставин з метою юридично грамотного вирішення питання про строки: по-перше, встановлений законом розмір строку; по-друге, коли і з якого юридичного факту він починає обчислюватись; по-третє, коли, який юридичний факт припиняє його обчислення або перериває його; по-четверте, який час закон не включає (включає) в обчислюваний строк. На першому місці зазначено про розмір строку, встановлений законом. Норми, якими встановлено розмір строку, згруповані за ознакою міри і ступеня точності вказівки на період перебігу строку: відносно визначені та чітко визначені. Відносно визначені розміри процесуальних строків встановлюються, зокрема, у випадках, коли суду надано право застосувати дискреційні повноваження із одночасним їх обмеженням певними термінами. Для осіб, які звертаються за захистом до адміністративного суду, встановлені здебільшого чітко визначені строки.

Розмір процесуального строку визначається тривалістю певного проміжку часу – годинами, днями, місяцями. У деяких випадках розмір строку не визначено, але обмежено граничним строком вчинення певної процесуальної дії чи процесуальних дій. До особливостей врегулювання процесуальних строків у судовому адміністративному процесі віднесено залежність визначення розміру їх обчислення від способу визначення. У разі визначення строків законом їх розмір обчислюється усіма трьома одиницями обчислення – годинами, днями, місяцями. Якщо надані законом дискреційні повноваження судді для визначення строків, розмір їх обчислення, як правило, не визначається. Дисертантом підкреслено, що розмір строків, які визначаються суддею, не повинен перевищувати тих строків, які визначені законом щодо вчинення певної процесуальної дії.

У підрозділі 3.2 „Пропуск процесуальних строків та його наслідки, поновлення та продовження процесуальних строків, зупинення їх перебігу” наголошено, що і початок перебігу процесуального строку, і закінчення перебігу визначається юридичним фактом – дією чи певною календарною датою. Але спрямування дій, якими закінчується перебіг процесуального строку інше, ніж дій, з якими пов'язаний початок перебігу. Крім того, закінчення перебігу процесуального строку у деяких категоріях справ адміністративної юрисдикції пов'язане із певним днем або годинами. Однак у більшості випадків закінчення перебігу процесуального строку пов'язане зі спливанням тривалості самого цього строку. Про пропуск процесуальних строків найчастіше вказують у разі, коли визначено строки, якими обмежено у часі право вчиняти процесуальні дії. Саме у такому контексті сприймався пропуск процесуальних строків звернення до адміністративного суду у справах, пов'язаних із соціальними виплатами. Однак про пропуск процесуальних строків можна говорити і у випадку, коли не дотримані часові межі реалізації права вчиняти процесуальні дії. При цьому у останньому випадку уникнути настання факту пропуску процесуального строку складніше, зважаючи на специфіку врегулювання відносин щодо їх перебігу. Про пропуск процесуального строку доцільно вказувати саме у контексті певних юридичних наслідків відсутності реалізації обов'язку особи вчиняти процесуальні дії або у межах певного проміжку часу, або на певний момент часу чи настання події. Ознаками зупинення процесуальних строків у судовому адміністративному процесі названо: а) зупинення перебігу процесуальних строків є наслідок зупинення провадження у справі адміністративної юрисдикції; б) фактичною підставою початку зупинення перебігу процесуальних строків є настання події, внаслідок якої суд зупинив провадження у справі, а юридичною підставою — є ухвала суду про зупинення строку; в) зупинення перебігу процесуальних строків має тимчасовий характер; г) моментом закінчення зупинення перебігу процесуальних строків є прийняття судом рішення про продовження провадження у справі адміністративної юрисдикції, постановлене у формі ухвали; д) час зупинення провадження не враховується при загальному обчисленні перебігу процесуального строку.