| summary: |
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, висвітлено рівень вивчення теми, її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання, об’єкт та предмет дослідження, його методологічну основу, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їхнє практичне значення, вказано здійснену апробацію та опублікування результатів дослідження, його структуру та обсяг.
Розділ 1 «Філософсько-правовий контекст структурування українських комунікативно-перемовних позицій у новому світопорядку» присвячено аналізу філософсько-правових концепцій міжнародно-правового дискурсу як соціального явища.
У підрозділі 1.1. «Історіографія поглядів на міжнародно-правовий дискурс» здійснено систематизований аналіз наукових досліджень зазначеної проблематики, на підставі якого доведено, що міжнародно-правовий дискурс відіграє сутнісну державотворчу роль в історії становлення і розвитку України. Автор формує розуміння міжнародно-правового дискурсу як правового простору, в якому здійснюється комунікативно-правовий акт, призначений для фіксації, збереження, консенсуалізації і передачі юридично-значущих інформацій та забезпечення раціональних результатів взаємодії міжнародного значення.
Методологічним підґрунтям критичного дискурс-аналізу є міжнародно- правова комунікативна раціональність, екзистенційно-феноменологічна концепція права, в якій міжнародне право – це право апелювати до суб’єкт- суб’єктної рівності і справедливості як форми міжкультурного людського співіснування у контексті правового дискурсу, що є засобом глобального перетворення соціальної реальності.
Підрозділ 1.2. «Антропологічно-правові та аксіологічно-правові основи аналізу міжнародно-правового дискурсу» присвячений аналізу сфери дії міжнародного права у контексті визнання взаємозв’язку між такими його складовими, як: 1) комунікація («людські стосунки»); 2) аксіологія («максимум цінностей») і 3) герменевтика (розуміння цінностей). На основі складових зроблений висновок про те, що загальні цінності (контекстуальність, процесуальність, міжнародно-правова автономність, рівноправність визнання цінності кожного суб’єкта комунікації) становлять фундамент міжнародного дискурсу і визначають ступінь його раціональності.
Саме міжнародне право як система укладених ієрархічно певних соціально-юридичних цінностей міжнародного характеру цілком аксіологічне, а відтак, воно регламентує практику реалізації норм на основі визнання взаємозв’язку всіх його суб’єктів, які творять фундамент міжнародного дискурсу. Ключовим у комунікативних взаєминах постає питання про наявність ґрунтовно підготовленої для них договірно-правової бази, що передбачає перелік укладених угод, аналіз на основі верховенства права виконання досягнутих домовленостей та обґрунтованих пропозицій на перспективу.
У підрозділі 1.3. «Договірно-правові основи комунікативної раціональності: історичні засади формування та їх еволюційний поступ» обґрунтовано, що комунікативна раціональність – це здатність до мотивованого вибору збалансованих правових способів взаємодії у рамках міжнародних інтеракцій із метою вироблення раціональних позицій у системі нормативних регулятивів співпраці.
Комунікативна раціональність, орієнтована на взаєморозуміння, вибудовується на засадах міри розуму у виборі комунікативних дій щодо рішень, вибору альтернативних можливостей чи нормативних обмежень, які спираються на історичні традиції взаємодії держав і народів та реалії сьогоднішніх обставин, за умов достатніх підстав (законів, фактів, аксіом), раціонального пізнання істини. Проаналізовано договірно-правову сферу в її історичній ретроспекції як основу дії та визрівання принципів взаємодії на етапі становлення і розвитку міжнародно-правового дискурсу, його складової – міжнародно-правових перемовин – як одного із найстаріших інститутів міжнародного права, що історично складався на основі звичаєво-правових норм.
У розділі ІІ «Правові рамки міжнародної взаємодії у комунікативних процесах держав та їх філософсько-правове обґрунтування» висвітлені правові межі розгортання комунікативної раціональності у міжнародно-правовому дискурсі, які виступають індикатором рівня нормативності взаємодії держав і народів.
У підрозділі 2.1. «Ідеальна модель міжнародно-правового дискурсу у контексті глобалізаційно-геополітичних намірів України» обґрунтований даний підхід як диференційована система зв’язків у політико-економічному бутті суб’єктів міжнародного права, сформований національно-правовими нормами і нормами комунікативної поведінки міжнародної спільноти.
Ідея ідеальної комунікативної міжнародної взаємодії як регулятивного стимулу взаємовідносин держав проростає на ґрунті філософсько-морального підходу до права, правової свідомості. Вона (ідея) є категорією природного права, яке відображає конструктивне співвідношення природного і позитивного права, моральності і права, закону і права; ідеальний міжнародно-правовий дискурс – комунікативний процес взаємодії, в якому беруть участь рівновідповідальні учасники, які через належно аргументовані інтенції, усуваючи примус у структурі комунікації, виходять на справедливе з позицій норм міжнародного і національного права рішення в узгодженні своїх національних та міжнародних інтересів.
Через зміст підрозділу 2.2. «Філософсько-правова парадигма герменевтичного поля у міжнародно-правовій комунікації» розкривається потреба герменевтичного аналізу міжнародно-правового дискурсу, що зумовлена значною мірою ускладненням міжнародних комунікативних зв’язків, широким спектром використання комунікаційних систем, упровадженням новітніх технологій впливу на громадську думку, використанням складних знакових систем. У зв’язку з цим зазначена стрімка непередбачувана трансформація комунікативної перцепції, що виникає на основі значних розбіжностей між досвідом світосприймання навколишніх подій і фактів та рівнем розвитку міжнародно-правових відносин.
Через нескінченний потенціал багатозначності понять, кожний усний чи письмовий вислів теж постає, до певної міри, артикуляцією чи інновацією. Відтак, стверджено, що дискурси – це незавершені структури. Тобто, завжди є місце для боротьби за те, якою саме буде структура, які дискурси повинні превалювати, і яке значення може бути приписане знакам.
У підрозділі 2.3. «Правова ефективність міжнародно-правового дискурсу» розкривається сутність правової ефективності як системи правових цінностей для забезпечення їхнього функціонування у глобальному вимірі.
В основу ефективності міжнародно-правового дискурсу (далі – МПД) покладений інформаційний обмін задля досягнення комунікативної мети у процесі створення дискурсу (обміркування, планування, обговорення, документальне оформлення) на основі слухання, сприйняття, аналізу та інтерпретації з урахуванням цілісності національних і міжнародних норм, що регулюють міжнародні відносини між суб’єктами. Саме міжнародне право в міжнародному порядку програмує рівень ефективності МПД. Крім нього, складові елементи міжнародного порядку – мораль, ввічливість, загальнодержавна нормативна система, політичні норми, практика – диктують рамки міжнародно-правового дискурсу, моделюють його на основі повної добровільності та відкритості до діалогу.
На рівень ефективності МПД здійснюють вплив національні, історичні контакти та дискурси, культурні стандарти, морально-правові засади діяльності держав і народів, дискурс-клімат перемовин у додержанні національних і міжнародних норм права, мовні відповідники адекватності стилю ведення перемовин.
У розділі ІІІ «Дискурс-онтологічні локалізації правового забезпечення геостратегічних шансів України» зроблена спроба аналізу тих чинників, які універсалізують комунікативну раціональність і створюють еволюційне поле для співпраці держав і народів світу.
У підрозділі 3.1. «Національно-правові домінанти міжнародно-правового дискурсу» міжнародно-правовий дискурс постає як система аксіологічних, антропологічних і онтологічних концептів, що універсалізують дискурсивний порядок.
Підкреслено, що комунікативна раціональність є частиною глобального процесу, спрямованого на позитивні національні перетворення у світі. Відносно значну роль у цьому відіграють такі складові, як вивчення інтересів сторін, уточнення позицій, аргументація, використання емоційно-експресивних елементів вербальної взаємодії, динамізм інтеракції на етапі визначення рамок «загальної формули» для додержання норм міжнародного права. Аналізуючи раціональний потенціал комунікативних практик на засадах міжнародного права, долаючи суперечності, зауважено, що МПД реалізується на основі рівноправності, гідності, взаємної поваги, поєднуючи наміри комунікантів до самовдосконалення і незмінної солідарності та співробітництва з іншими народами світу.
У підрозділі 3.2. «Правові стратегії подолання розбіжностей у намірах країн-комунікантів» викладені авторські позиції щодо стратегії як плану усунення тих відносин примусу у перемовному процесі, які приховано наявні у структурі комунікацій і перешкоджають досягненню поставленої мети. Підкреслено, що плани перемовин залежать від зовнішньополітичної стратегії держави, культури, ерудиції і досвіду учасників перемовин. Зі стратегією тісно пов’язана тактика, що є способом досягнення стратегії (мети).
Комунікативна раціональність вибудовується на стратегії відстоювання національних інтересів та подоланні форм комунікативного протистояння: образливих випадів щодо особистості у формі реплік приниження; наклепу; свідомого обману (фальшиві факти, фальшиві повноваження; застосування так званого обманного консенсусу); шантажу; насмішки; чуток; протистояння тактиці «розставляння фальшивих акцентів»; вибудовування противаги щодо тактики «висунення вимог в останню хвилину»; подолання тактики «зростаючих вимог»; протистояння тактиці «пакету» та ін. Відтак, комунікативний раціоналізм полягає у мотивованому виборі адекватної правової стратегії і тактики застосування нормативних регулятивів співпраці, а не оборони.
Підрозділ 3.3. «Еволюційна сутність моделювання міжкультурного консенсусу і компромісу» узагальнює ще один стратегічний спосіб вирішення конфліктних ситуацій мирними засобами і методами завдяки тактиці результивування комунікативної раціональності через консенсус і компроміс.
У дослідженні виокремлені суб’єкти консенсусу і компромісу, до яких віднесені: окремі індивіди, різноманітні соціальні групи (юридичні особи), численні спільноти – народи і держави.
Зауважено, що принцип консенсусу «працює» через примирення, співробітництво і солідарність, хоч і не досягаючи повної єдності і гармонії, але долаючи антагонізм та імморально-неправову вседозволеність.
Компроміс оцінений у перемовному міжкультурному дискурсі як вербальна комунікативно-правова угода між учасниками перемовин, сформована на підставі розумних взаємних поступок, укладання яких відбувається у порядку, врегульованому нормами національного і міжнародного законодавства.
|
