| summary: |
У Вступі обґрунтовано актуальність теми, окреслено зв’язок з науковими планами, поставлено мету та визначено завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методи, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їхню апробацію, структуру і обсяг роботи.
У розділі І «Теоретико-методологічна основа дослідження» узагальнено оцінки науковцями праць і навіть окремих ідей чи положень Ф.В. Тарановського про правові і державні явища, визначено основні джерела – праці вченого та розкрито принципи і понятійно-категоріальний апарат, які задіяні автором задля глибини висвітлення поставлених мети і завдань дослідження.
У підрозділі 1.1. «Стан розробки теми та джерельна база дослідження» відтворюється картина наукового інтересу до право-державних поглядів Ф.В. Тарановського. Оскільки історіографія проблеми є невеликою через комплексну невивченість попередниками його наукової спадщини, основну увагу зосереджено на аналізі джерельної бази дослідження, яку, насамперед, складають праці вченого, що засвідчують його належність до плеяди вчених-правознавців різної, але близької, спеціалізації - теоретико-правової, історико-правової, державно-правової. Опис праць подано у системі за хронологією подій, що відбувалися на його життєвому шляху; виокремлено (після ретельного аналізу усього його наукового спадку) ті опубліковані праці, які торкаються предмету авторського аналізу, а саме теоретичних проблем держави, влади у їх співвідношенні з правом.
У підрозділі 1.2. «Методологічний інструментарій і понятійний апарат дослідження» зазначається, що наукове дослідження з історії політико-правових учень нерідко потребує поєднання «портретного» і «тематичного» способів аналізу. «Портретний» спосіб аналізу виявляється в тому, що серед плеяди вчених-правознавців зосереджується увага на постаті («портреті») одного з них. А «тематичний» спосіб полягає у виокремленні в науковій спадщині вченого системи взаємопов'язаних і узгоджених ідей з певної тематики, що ретельно ним вивчалася і є актуальною як предмет дослідження й у наші дні.
Зважаючи на те, що висвітлення методів відбулося у вступній частині дисертації, у підрозділі більшу увагу приділено роз'ясненню використаних принципів і основних понять. Адже своєю неспростовністю принципи покликані забезпечити концептуальність дослідження. Серед принципів, які використовувалися (об’єктивності, причинності, єдності історичного і логічного, «відповідності» тощо), найбільш ґрунтовно розкрито філософський принцип «відповідності» (Т.Кун та ін.), яким підтверджується закономірність історичного розвитку юридичної науки. Згідно принципу «відповідності» наукові теорії є закономірним і послідовним процесом їх доповнення й узагальнення, а не чергою їх виникнення й занепаду в результаті заперечення і відкидання одна одної в цілому. Цей принцип допомагає відтворити інтегральну картину взаємозв'язку наукових теорій і вживаних в них понять, що постійно розвиваються; у нашому дослідженні він сприяє встановленню спадкоємності наукових ідей з проблем державної влади.
Формулюється методологічне положення про те, що корінні зміни економічного, політичного і соціально-культурного характеру в певні історичні періоди (з часів життя Ф.В. Тарановського до наших днів), хоч і впливають на трансформацію наукового знання, але не позбавляють дії принципу відповідності як певної форми наступності теорій чи ідей, більш того, вони (зміни) активізують дію цього принципу, спонукують до вивчення і використання наукових досягнень в минулому, до їх асиміляції у теперішньому. Застосування принципу «відповідності» дає змогу врахувати цінні теоретичні висновки Ф.В. Тарановського і сучасних дослідників проблем державної влади, здійснених у співвідношенні з правом, незалежно від філософського світогляду та ідеологічної спрямованості їхніх правових теорій (матеріалістична, юридико-позитивістська, природно-правова й ін.).
Понятійний апарат дослідження включає групи понять двох рівнів: ті, що є елементами методології науки історії політичних і правових учень («погляди на державу», «погляди на право», «правова ідея», «правова концепція», «правова теорія», «наукова проблема» тощо); ті, що є елементами системи поглядів Ф.В. Тарановського на проблеми державної влади як особливої форми фіксації знання («право», «держава», «влада», «державна влада», «суверенітет держави», «перехідна держава» тощо). Щоб запобігти дублювання, більшість з останньої групи понять аналізується у тих наступних підрозділах, тематика яких потребує їх розкриття. Автор враховує сучасну трансформацію понять, уживаних у свій час Ф. В. Тарановським, тим самим запобігає екстраполювання нинішніх понять з проблем державної влади на поняття більше ніж сторічної давнини та навпаки.
Розділ 2 «Місце проблем державної влади у творчій спадщині Ф.В. Тарановського, його попередників, сучасників і послідовників» присвячено встановленню проявів інтересу вченого до проблем державної влади на різних етапах його науково-педагогічної діяльності, аналізу наступності наукових ідей про державну владу по лінії: попередники Ф.В. Тарановського – його сучасники та послідовники.
У підрозділі 2.1. «Етапи наукової і педагогічної діяльності Ф.В. Тарановського» на основі відомих і встановлених фактів коротко висвітлюється творчий шлях ученого, на фоні якого з'ясовується визрівання його інтересу до проблем державної влади і ступеня розробки цих проблем в його наукових працях. Враховуючи те, що Ф.В. Тарановський жив на переломі ХІХ і ХХ століть у різних державах (сучасні Польща, Росія, Україна, Сербія) і тематика його наукових праць є різнобічною, запропоновано взяти державу проживання за критерій періодизації його наукової і педагогічної діяльності – виділити «польський» (1891-1906), «російський» (1906-1917), «український» (1917-1920), «сербський» (емігрантський) (1920-1936) періоди. Такий поділ є умовним, оскільки Польща і Україна (їх значні частини) входили у ті часи до складу Російської імперії, і соціально-економічне становище цих територій майже однаково трансформувалося - повільно і з певними відступами. Встановлено, що пік інтересів Ф.В. Тарановського до дослідження проблем державної влади припадає на «російський» період його наукової діяльності (праці «Юридичний метод у державній науці. Нарис розвитку його у Німеччині», «Догматика позитивного державного права у Франції при старому порядку», «Підручник енциклопедії права»), хоча він виник ще в студентські роки («польський» період) і не згасав протягом усього творчого життя.
У підрозділі 2.2. «Тема природи влади у вітчизняній і зарубіжній науковій думці» коротко висвітлюються основні ідеї вчених (вітчизняних і зарубіжних, минулих і сучасних) про природу влади, її обумовленість правом. Виявлення наступності в державно-владних ідеях попередників, сучасників і послідовників Ф.В. Тарановського дає змогу точніше встановити наукову позицію вченого у цій проблемі.
Аналізуються основні традиції щодо розуміння поняття «влада», які склалися протягом століть у світовій науці, та сучасні вітчизняні формулювання: вольова, що притаманна німецькій науковій думці (Гегель, Маркс, Фіхте, Шопенгауер, Ніцше, Вебер); структурно-функціональна (Т. Парсонс, Д. Істон) та інтелектуально-технічна (Х. Арендт, А. Гіддес, Ю. Хабермас, М. Фуко). Наголошується, що з точки зору сучасного розвитку загальної теорії держави безсумнівний інтерес викликає дослідження аспектів влади: імперативного (базування суспільних відносин на принципі панування й підпорядкування), диспозитивного (застосування принципів рівності сторін й встановлення владно-зобов’язувальних відносин між рівними суб’єктами на договірній основі) та дисциплінарного (важко уловимі - часом неусвідомлювані - владні відносини, які виникають між державою, її органами, різними інститутами й суспільством).
Констатується, що у ХІХ - початку ХХ ст., коли Ф.В. Тарановський проявляв неабиякий інтелектуальний інтерес до проблем державної влади («російський період»), вони були також предметом дослідження російських вчених (В.С. Соловйов, Л.І. Петражицький, М.М. Коркунов, П.О. Сорокін, В.М. Хвостов), які, зокрема, зосереджували увагу на проблемі співвідношення політичної і державної влади.
Узагальнюються основні підходи до висвітлення природи державної влади тих часів: державна влада як вольове відношення; державна влада як система органів правління; державна влада як сукупність функцій; державна влада як сукупність повноважень тощо. Кожний з цих підходів дає змогу виявляти соціальне призначення державної влади та її роль в упорядкуванні суспільних відносин, однак абсолютної ясності щодо природи державної влади не досягнуто й сьогодні (у вітчизняній і зарубіжній науковій думці), отже розуміння державної влади потребує комплексного аналізу її інституціонального характеру й подальшого дослідження цієї проблеми.
Розділ 3. «Ф.В. Тарановський про сутність та форми державної влади» присвячений аналізу й узагальненню поглядів Ф.В. Тарановського на проблеми сутності державної влади, її зв’язаності правом, концепцію державного суверенітету та правові форми й межи здійснення державної влади.
У підрозділ 3.1. «Сутність державної влади» висвітлюються погляди Ф.В. Тарановського на природу державної влади. Визначається методологічний інструментарій, застосовуваний вченим для дослідження проблем державної влади, спростовується твердження, поширене за радянських часів про виключну прихильність Ф.В. Тарановського до позитивістської методології взагалі і її провідного формально-догматичного методу, зокрема. Обґрунтовується, що погляди Ф.В. Тарановського на проблеми влади, як й інші державно-правові проблеми, перебувають в межах синтетичної (інтегральної) теорії і сполучають такі основні способи освоєння юридичної реальності (раціональні, інтуїтивні, світоглядні, дослідні, та ін.), що притаманні позитивістській, соціологічній, психологічній, природній теоріям.
Аналізуючи підходи вчених (К. Коркунова, О. Ященка, Л. Дюгі) до визначення державної влади, Ф.В. Тарановський пропонує об'єднати два з них: соціально-психологічний і юридичний. За соціально-психологічною оцінкою державна влада є суспільною силою, що «випливає зі свідомості залежності учасників організованого гуртожитку», а згідно юридичному підходу - «державна влада є волею юридичної особи держави». Вчений наголошує на тому, що юридичне поняття особи не варто змішувати з психологічним, як це робить Л. Дюгі, оскільки юридичній особі взагалі не відповідає ніяка особа у психологічному сенсі. Його розуміння держави як юридичної особи не обмежується відомою конструкцією, застосовуваною в якості правового засобу для допущення (чи недопущення) такої особи у майновому обігу. За концепцією вченого, головною в державі як юридичної особи є її політико-юридична, публічно-владна, юридико-нормативна сутність, а не цивільно-правова (участь в обігу). Щодо сутності державної влади (з точки зору права), то вона полягає в тому, що влада через державні органи виражає волю держави як юридичної особи – вольовий характер державних органів забезпечується «актами володарювання», зміст яких складають загальні, а не індивідуальні (особисті) справи і цілі. «Актами володарювання» він називає акти «юридичної регламентації» - рішення чи постанови, прийняті відповідними органами на підставі юридичних норм, що визначають державну організацію. Ф.В. Тарановський підтверджує коректність запропонованого О. Ященком положення про те, що, говорячи про природу державної влади, необхідно звертати увагу на обидва підходи (причому в рівній мірі), оскільки зосередження уваги лише на примусовій волі юридичної особи держави, або окремо на усвідомлюванні залежності від влади з боку громадянина («підлеглого»), не дозволяє отримати повне уявлення про юридичну, соціальну й психологічну природу державної влади.
Актуальним для сучасної розбудови громадянського суспільства, його консолідації та проектування шляхів подальшого розвитку є висновок Ф.В. Тарановського про необхідність державної влади керуватися «загальними цілями» у своїй діяльності, виконувати загальні справи суспільства.
У підрозділі 3.2. «Суверенітет в системі ознак держави» висвітлюються погляди Ф.В. Тарановського на суверенітет держави як одну з її основних ознак в контексті розвитку державознавства того часу. Проблема суверенітету держави знайшла концентроване висвітлення в підручнику Ф. В. Тарановського «Энциклопедия права» (1917р.), що вийшов у світ саме в рік його переїзду до України. Значимість його концепції державного суверенітету обумовлена, по-перше, тим, що вона ґрунтується на наукових дослідженнях світової політико-правової думки, результатом яких стали його публікації «Догматика позитивного державного права у Франції» (1911), «Замітки про Монтеск’є» (1913), «Вчення про природне право» (1916) та інші; по-друге, проблему суверенітету Ф. Тарановский розглядає у контексті аналізу ідей про цю принципову ознаку держави в історичній динаміці – виникнення, розвиток і сучасне бачення (в його полі зору знаходяться державно-правові концепції Ж. Бодена, Т. Гоббса, Ж.Ж. Руссо, Г. Єллінека). Він висловлює солідарність з їх поглядами на основні ознаки державного суверенітету: перша – незалежність, що проявляється переважно ззовні, у відносинах її з іншими державами, друга – верховенство (у внутрішніх відносинах); розглядає обидві ознаки як нерозривно пов’язані одна з одною; по-третє, концептуальні засади його системи ідей про суверенітет будуються на чіткому розмежуванні понять «державний суверенітет» і «суверенна влада».
У підрозділі наголошується, що за часів вченого накреслилося дві позиції: одні вчені писали про суверенітет державної влади, інші – про суверенітет держави. Відзначається, що Ф.В. Тарановський належав до тих з них, хто вважав носієм державного суверенітету, а отже і суверенних прав і обов'язків, не державну владу чи будь-який державний орган, а державу як юридичну особу («Суверенітет <...> складає приналежність держави, яка конструюється як юридична особа»). Саме держава як носій суверенних прав і обов'язків формує і здійснює через систему органів свою вищу верховну (суверенну) владу, яка має бути «правовою владою». Простежується схожість у трактуванні суверенітету держави в працях Ф.В. Тарановського, сучасних йому правознавців (наприклад, М. Палієнко) та нинішніх - вітчизняних (М.І. Козюбра, О.Ф. Скакун, М.В. Цвік) і зарубіжних (В.С. Нерсесянц, В.Я. Любашиц, Г. Прейс, Ф. фон Хайек).
Підрозділ 3.3. «Правові форми державної влади та межі її здійснення» присвячений аналізу поглядів Ф.В. Тарановського на правову державу, проблему обмеження державної влади, принцип розподілу влад, законність правління.
Вбачаючи цінність принципу розподілу влади Монтеск'є в тому, щоб «убезпечити особу від сваволі правителів», Ф.В. Тарановський водночас застерігає від «прямолінійності» (буквальності) його сприйняття і слушно стверджує, що державна влада є єдиною (пише про «єдність володарювання»). Розподіл влади, на його думку, слід розуміти як функціональне «розділення державних органів» на законодавчі, виконавчі, судові. Відповідно до «трьох основних функцій державної влади» формуються правові форми її діяльності.
Наводиться запропонована ученим досить чітка і переконлива схема здійснення обмеження державної влади правом (характерна для правової держави), що складається з двох взаємообумовлених стадій: 1) встановлення законності правління - при цьому зазначається, що законність правління нерозривно пов'язана з «верховенством закону» над всіма іншими джерелами й видами позитивного права, тому законність правління встановлюється одночасно з встановленням зазначеного верховенства закону; 2) визнання суб’єктивних публічних прав громадян («підлеглих»): а) право на участь у владі; б) право на свободу від влади; в) право на сприяння владі. До першої групи вчений відніс як виборчі права громадян («підлеглих»), так і права осіб, обраних від населення у державні органи.
Базуючись на ученні Ф.В. Тарановського про особисті права людини, зроблено висновок про те, що зміст розглянутих прав і свобод включає правомочності трьох видів: 1) право на особисті позитивні дії (організація публічних заходів й участь у них); 2) право вимоги (надання суспільних будинків, вулиць та ін., як необхідних матеріальних передумов проведення масових публічних заходів); 3) право домагання (юридична можливість, якщо буде потреба, вдатися по допомогу державного примусу й державного захисту).
У підрозділі доводиться, що законність правління й система суб'єктивних прав взаємно доповнюють один одного й у своїй сукупності забезпечують, за словами Ф.В. Тарановського, «державно-громадянський порядок», який є показником «демократизації суспільства» і реалізації ідеї правової держави. Законність правління створює правові форми для прояву державної влади, а система суб'єктивних публічних прав установлює правові межі для прояву державної влади. При цьому вченим відзначається, що «вдягання» діяльності державних органів у законні форми саме по собі є вже важливою правовою підтримкою проявів державної влади. Але встановлювана у такий спосіб межа не може бути ані досить точною, ані належною мірою міцною, тому що вона випливає лише з об'єктивних вимог закону й не опирається на суб'єктивні права громадян («підлеглих»). З визнанням же останніх вводяться в організацію володарювання нові елементи, і, насамперед, всемогутня держава зустрічає на своєму шляху самоцільну й самодостатню особу, як реальну межу для впливу влади на суспільство.
Розділ 4. «Погляди Ф.В. Тарановського на державну владу і сучасність» присвячено трансформації та імплементації поглядів ученого на державну владу у сучасний політико-правовий простір.
У підрозділі 4.1. «Політико-правова концептуалізація авторитету, легітимності й легальності державної влади» висвітлюються вищеозначені правові категорії в їх еволюції, зв’язаності та співвідношеннях; визначаються розбіжності між поняттями «влада» й «авторитет» (якщо влада зазвичай має на увазі використання того чи іншого тиску, примусу, то авторитетові, навпаки, люди досить охоче коряться, адже вони бачать обґрунтованість даної влади, легітимність і легальність, тобто законність).
При визначенні понять «легітимність» і «легальність», автор дослідження зважає на те, що Ф.В. Тарановський у своїх працях, виділяючи суверенітет у якості властивості державної влади, закладає в його підвалини ознаки легітимності і легальності, хоч спеціально на цих ознаках не зосереджує увагу. Ознаки легітимності і легальності влади були концептуалізовані наукою після Ф.В. Тарановського (в працях Вебера М., Радбруха Г., Фуко М., Гессена В.М., Іл’їна І.О., Ключевського В.О., Котляревського С.А., Трубецького Є.М., Хвостова В.М., Устінова В.М., інших). У наші дні звернення до історико-культурних умов концептуалізації понять «легітимність» і «легальність», їхньої еволюції в рамках тієї або іншої державно-правової дійсності, дозволяє: 1) виявити специфічні типи, моделі легітимізації й легалізації влади, властиві тому або іншому соціокультурному універсуму; 2) розкрити особливості функціонування й підтримки конкретних інституціональних порядків, їхньої спадкоємності; 3) порівняти державно-правовий досвід, з властивими йому теоретичними й практичними засобами легітимації, що вироблені в межах тієї або іншої цивілізації.
З тлумаченням Ф.В. Тарановським законності правління перекликається аналіз сучасного юридичного поняття легалізації державної влади. Підкреслюючи той факт, що у наш час інтерпретація законності державної влади суттєво поглиблена, про що свідчить, окрім іншого, розробка системи ознак, що її визначають: по-перше, законним має бути походження (встановлення) державної влади; по-друге, законною має бути організація державної влади (при безпосередній участі народу); по-третє, законною має бути сфера повноважень державної влади, відносин, які вона вправі та в змозі регулювати (наприклад, втручання державної влади у приватне життя громадян суперечить принципам свободи особи, природному праву людини, що є постулатами справжньої легальності); по-четверте, законними мають бути форми та методи діяльності державної влади (мають здійснюватися згідно з правовими нормами, які базуються на визнанні загальнолюдських цінностей).
У підрозділі 4.2. «Державна влада в Україні: протиріччя та перспективи в контексті світового досвіду», базуючись на теоретичній концепції Ф.В. Тарановського про системний характер держави і права, структурно-функціональну цілісність утворюючих їх елементів, аналізується сучасний стан української державності у її еволюційному континуумі.
У підрозділі зазначається, що відновлення системи державної влади в Україні за конституційною моделлю демократичної правової держави ще не гарантує ефективного функціонування політичного й правового життя країни , бо сама модель не відбиває ані реальних умов сучасної політико-правової дійсності, ані її потенційних можливостей. Сьогодні ж, услід за Ф.В. Тарановським, можна стверджувати, що у нашій державі розвивається теорія і практика такого державного укладу, при якому для небюрократичної установи не залишається ані якого місця.
Спадкоємність системи ідей, що складають державно-владну концепцію Ф.В. Тарановського, спостерігається в пізнанні багатьох проблем сучасності (державний суверенітет, правова держава, розподіл влади, форми державної влади тощо). Звернено увагу на те, що порівняно з Ф.В. Тарановським і його безпосередніми послідовниками сучасна юридична наука збагатила концепцію розподілу влади принципом взаємодії галузей влади при здійсненні функцій держави й реалізації пріоритетів державно-правової політики. Доповнено й принцип розмежування влади ідеєю субсидіарности, яка означає, що кожна галузь влади й кожний рівень державної влади повинні надавати підтримку один одному при здійсненні своїх завдань (на жаль, ці принципи не ввійшли у очевидному вигляді в Конституцію України).
Перекидаючи місток від державно-владної концепції Ф.В. Тарановського до державознавчих теорій сучасності, автор дисертації наголошує, що державну владу слід розглядати як юридично-нормативне явище, як стійкий правокультурний і этнополітичний феномен, який впливає на розвиток національних політико-правових відносин, процесів і явищ. Стверджується, що майбутнє української державності багато в чому залежить від здатності вітчизняного наукового співтовариства до освоєння духовного змісту, адекватної оцінки сутності й специфіки національної моделі державної влади у контексті її співвідношення з правом. А підсумком всіх цих пошуків має стати побудова політико-правового каркасу сучасного суспільства на базі стійких духовних основ національного світовідчуття, що пройшли апробацію у ході природного соціального розвитку політико-правових форм і інститутів.
У Висновках узагальнено основні результати дослідження поглядів Ф.В. Тарановського на систему державної влади; проаналізовано її сутність у співвідношенні з правом; виявлено наступність у правових підходах до аналізу державно-владних категорій; визначено їх науково-практичну значимість для сучасності, чинного законодавства України та його практичного застосування.
Головними науковими і практичними результатами дисертаційної роботи стають наступні висновки:
1. Концептуальне значення має визначення на підставі аналізу творів Ф.В. Тарановського основного предмету його наукових інтересів, яким є загальне вчення про право. Сфера інтересів ученого поширювалась й на проблеми державознавства, але вони (як от: проблеми державної влади) аналізувалися ним у нерозривному зв'язку з правом і розцінювалися як об'єкти пізнання теоретико-правової, історико-правової і державно-правової наук.
2. Методологія, застосовувана Ф.В. Тарановським при дослідженні проблем державної влади, ґрунтувалася на принципі плюралізму – вчений не був прибічником суто формально-догматичного методу, як це стверджують деякі дослідники ще з радянських часів, відносячи його до прихильників юридичного позитивізму. Особливість праворозуміння Ф.В. Тарановського (а отже й аналізу проблем державної влади, який проводився з позицій юридичності, у співвідношенні з правом) полягала у методологічній інтегральності - він синтезував систему методів, які слугували провідними у соціологічній, психологічній, природній та інших теоріях права і віддавав перевагу тому чи іншому методу в залежності від предмета і мети дослідження.
3. Коло проблем державної влади, до яких виявив особливий інтерес Ф.В. Тарановський і які стали предметом авторського аналізу (природа влади взагалі, сутність, форми, сфери прояву, межі здійснення, суверенітет у системі ознак держави тощо), утворюють якісну системну конструкцію, у якій міститься усвідомлення мети, перспектив пізнання і практичного перетворення державно-правової дійсності еволюційним, реформістським, шляхом – ця конструкція дозволяє зробити висновок про створення вченим своєрідної державно-владної концепції у її органічному зв'язку з правом, де суб'єктом влади виступають органи державної влади та їх посадові особи, наділені правом на видання «актів володарювання», а об'єктом влади є громадяни («підлеглі»).
4. Своєрідність державно-владної концепції Ф.В. Тарановського обумовлена плюралістичним підходом до аналізу сутності державної влади, який проявився, зокрема, у сполученні соціально-психологічної і юридичної точок зору: з соціально-психологічної точки зору державна влада розглядалася як «суспільна сила», що формується внаслідок ідейно-психологічного усвідомлювання залежності учасників «організованого гуртожитку» від органів державної влади та їх посадових осіб, а з юридичної точки зору державна влада розцінювалася як «воля юридичної особи держави». За логічним тлумаченням ученого державна влада є породженням суспільства, яке організоване в державу як юридичну особу; сутністю такої держави є публічна (управлінська, адміністративна) владність, здійснювана уповноваженими суб'єктами через публічно-владні відносини за допомогою актів «юридичної регламентації», включаючи й застосування «загального права примусу».
5. Позитивною стороною державно-владної концепції Ф.В. Тарановського є розкриття обумовленості формування і функціонування державної влади системою факторів: економічного (домінуючий фактор, що забезпечує «матеріальне існування індивідів»), соціального (виявляє «соціальну диференціацію» і зважає на потреби «підлеглих»), релігійного (діє «Божою милістю», виходячи з милосердя й виконання інших Божих заповідей, а примус застосується в крайньому випадку), морального (дотримання моральних норм кожним носієм влади - «володарюючим», турбота про моральне виховання підвладного населення) тощо. За Ф.В. Тарановським, мінливість цих факторів впливає на процес здійснення державної влади, спричиняє якісну зміну її сутності.
6. Державно-владну концепцію Ф.В. Тарановського характеризує чітке розмежування понять «державний суверенітет» і «суверенна влада». На противагу тим ученим, які писали про суверенітет державної влади, він відстоював точку зору про належність суверенітету державі (що проявляється у двох його ознаках: незалежність у зовнішніх відносинах і верховенство всередині держави), але не відкидав такої ознаки державної влади як її суверенність, під якою розумів наявність однієї влади в державі, здійснюваної юридично визначеною системою органів та відділеної від інших видів влади всередині країни – церковної, партійної тощо та від влади інших держав.
7. Оригінальність державно-владної концепції Ф.В. Тарановського визначається також аналізом правових форм державної влади і меж її здійснення – саме вони складають підвалини його поглядів на правову державу. Вітаючи мету теорії розподілу влад Монтеск'є, що полягає в «убезпеченні особи від сваволі правителів», учений водночас справедливо наголошує, що не можна буквально сприймати цю теорію, оскільки влада є єдиною і можна говорити про розділення державних органів за принципом відособлення її основних функцій. За критерієм здійснюваних функцій учений виділяє три основні правові форми діяльності держави - законодавча, виконавча, судова. Межами здійснення державної влади Ф.В. Тарановський називає наявність в державі «законності правління» і «системи суб’єктивних публічних прав підданих» (завдяки останнім піддані стають громадянами). Під законністю правління він має на увазі законність одержання і здійснення влади, а, наголошуючи на суб'єктивних публічних правах, він, по суті, вимагає закріплення і реалізації політичних (громадянських) прав людини. Тим самим учений випереджає своїх сучасників чітким формулюванням меж здійснення державної влади, за якими настає політична несвобода для громадян (відсутність права обирати і бути обраним та ін.).
8. Проблеми державної влади (окрім Ф.В. Тарановського) перебували й перебувають в полі зору багатьох учених – тих, котрі писали до Ф.В. Тарановського; тих, які трудилися на науковій ниві при його житті; тих, хто пізнавав їх після нього аж до наших днів. Простежуючи спадкоємність у дослідженні державно-владних проблем по лінії «попередники вченого – його сучасники – послідовники», констатується, що однією із принципових і визначальних характеристик концептуальних досягнень учених-правознавців усіх часів є проведення ними аналізу проблем держави (державної влади) у взаємозв’язку та взаємозалежності з правом.
9. Зважаючи на дослідження Ф.В. Тарановським проблеми «перехідного періоду держави і права», що нагадує сучасний перехідний період розвитку Української держави і права, розкрито його поняття (міжтиповий стан, що виникає в державі і праві лише при переході останніх від одного типу до іншого), і водночас прогнозовано новітнє вивчення специфіки формування інститутів державної влади в перехідний період, що полягає у системному дослідженні: а) організаційно-функціонального рівня, на якому простежується генезис, основні види діяльності і типи взаємовідносин інститутів державної влади і права (протистояння, гармонічна взаємодія, тощо); б) інституціонально-нормативного рівня, що фіксує становлення інститутів здійснення влади у контексті правового забезпечення.
10. Критично успадковуючи державно-владні ідеї, онтологічні моделі, теоретичні схеми попередників (в тому числі й Ф.В. Тарановського), сучасні вчені їх розвивають, поглиблюють та доповнюють постановкою нових проблем, що є підсумком аналітичної оцінки постійних змін у соціокультурному, державно-правовому житті. Так, окремого характеру набувають дослідження теоретичних і практичних проблем авторитету, легітимності і легальності державної влади. Необхідність у їх науковому аналізі виникає тоді, коли влада, що призначена захищати людину і громадянина від примусу, сваволі й насильства, з успіхом монополізує ті самі дії і стає головною загрозою для свободи особи в державі. Відтоді (а сьогодні в Україні можна говорити про легальність і частково про легітимність її державної влади) стратегією розвитку суспільства стає реформування державної влади, перехід до якісно нового, органічного суспільним інтересам, змісту, контролю над її інститутами, поряд із розвитком інститутів місцевого самоврядування та становленням громадянського суспільства.
11. При формуванні правової політики держави необхідно орієнтуватися не стільки на світові стандарти, зарубіжні моделі організації і функціонування державної влади, скільки на пошуки національних зразків, вироблених вітчизняними ученими і практикою державотворення протягом століть, що відповідають умовам сучасного соціально-правового буття.
Див.: Принцип соответствия. Историко-методологический анализ. М.: Наука, 1979; Кун Т. Структура научных революций. Перевод с англ. М.: Прогресс, 1975
|
