Інверсійний тип формування та особливості розвитку страхового ринку в умовах глобалізації Автореферат

У першому розділі – "Теоретико-методологічні основи дослідження формування і розвитку страхового ринку в умовах глобалізації" – визначено концептуальні підходи до аналізу глобалізації, розглянуто фінансову глобалізацію як складову світового економічного розвитку, уточнено функції та роль страхування з огляду на те, що ця фінансова категорія визначає економічну природу та сучасні характеристики страхового ринку, здійснено аналіз особливостей та ознак глобалізації страхового ринку.

Зазначено, що глобалізацію досліджують у трьох вимірах: 1) як об’єктивну тенденцію світового економічного, соціального, політичного та культурного розвитку; 2) як політичну мету; 3) як методологію аналізу прогресу країн і міжнародних відносин з метою визначення на державному рівні стратегії їх розвитку.

Визнаючи багатоаспектність глобалізації, встановлено економічну природу глобалізації як процесу формування єдиного економічного простору, кількісного та якісного поглиблення взаємозв’язку національних економік при формуванні мегаоператорів, ринком збуту яких стають будь-які регіони з високим рівнем споживання.

Доведено, що глобалізацію слід характеризувати як єдність двох процесів: глобалізації ринків (ресурсів, товарів і послуг) та глобалізації економічних форм (тобто формування транснаціональних операторів, збільшення організаційних структур економіки, утворення глобальних мереж).

Особливим сектором світової економіки стають глобальні фінанси, що мають більшу доходність порівняно з її реальним сектором, відволікають частину виробничого капіталу, створюють віртуальні гроші та кредитні обов’язки. Фінансова глобалізація стимулюється нерівномірністю в економічному розвитку та розподілі фінансових ресурсів, недостатністю у більшості країн власних ресурсів для покриття бюджетних дефіцитів, проведення соціально-економічних перетворень, здійснення процесів злиття та поглинання компаній і банків, виконання боргових зобов’язань по внутрішніх і зовнішніх запозиченнях.

Фінансова глобалізація впливає на страховий ринок через виникнення та функціонування глобального фінансового ринку, реалізацію глобальних фінансових стратегій ТНК, вільне та ефективне переміщення капіталів між країнами і регіонами світу, формування системи наднаціонального регулювання міжнародних фінансів, утворення глобальних мереж.

На основі дослідження сутності, функцій та ознак страхування встановлено, що в усі блоки фінансів як системи економічних відносин (державні фінанси, кредитну систему, фінанси підприємств, вторинний фінансовий ринок, міжнародні фінанси) органічно вписуються страхові відносини. Виступаючи у грошовій формі, закріплюючи ці відносини юридичними документами, страхування має риси, що з’єднують його з категоріями "фінанси" та "кредит", і водночас виконує характерні тільки для нього функції та тільки йому властиву роль, що дозволяє розглядати страхування як самостійну економічну категорію.

Встановлено, що на сучасному етапі формування глобальної економіки відбувається створення глобального страхового ринку, сутність якого визначається щільним переплетінням усієї сукупності фінансових відносин, за допомогою яких національні ринки впливають один на одного і на світовий ринок у цілому. Обґрунтовано, що глобалізація страхового ринку – процес суперечливий. З одного боку, вона модернізує механізм страхової діяльності за рахунок застосування принципово нових технологій, дозволяє диверсифікувати ризики і скорочувати вартість послуг. З іншого боку, участь у процесах глобалізації не завжди є ефективною і безпечною для національних страхових операторів, оскільки є ризики їх поглинання, пов’язані з низьким рівнем їх власного розвитку та перспективами розширення поля діяльності для транснаціональних страховиків.

З’ясовано, що глобалізація світового страхового ринку спричиняє ліквідацію законодавчих та економічних бар’єрів поміж національними страховими ринками (що під впливом змін у світовій економіці і відбувається на сучасному етапі), а в остаточному варіанті забезпечить формування глобального страхового простору. Обґрунтовано ознаки глобалізації страхового ринку, серед яких прискорення концентрації страхового капіталу (в тому числі через процеси злиття та поглинання страхових компаній різних країн); інтернаціоналізація і географічний перерозподіл ризиків; інтернаціоналізація фінансових операцій страховиків.

Доведено, що окремі сегменти страхового ринку України, з огляду на особливості свого розвитку, вже у даний час мають потребу у розширенні присутності іноземних страховиків. Страхування "міжнародних" ризиків КАСКО і відповідальності перевізників, страхування великих проектів (включаючи проекти за участю іноземних інвестицій) уже сьогодні контролюються закордонними страховиками – або прямо, або каналами перестрахування. На цих сегментах вітчизняні компанії дуже часто використовуються іноземними страховиками як "фронтери", оскільки повністю передають відповідальність за кордон.

У другому розділі – "Інверсійний тип формування страхового ринку" – розкрито особливості формування страхового ринку як системи багаторівневих фінансових відносин, зумовлені інверсійністю трансформаційних перетворень, які порівняно з його класичним типом характеризуються порушенням внутрішньої логіки розвитку і зміною послідовності економічних перетворень – від панування державної власності до різноманіття форм власності у сфері страхування; від монополії держави до розвитку конкурентних відносин на страховому ринку; від директивно-планового до вільного ціноутворення на страхові послуги. В класичному типі формування страхового ринку названі перетворення здійснюються у протилежному порядку.

З’ясовано, що факторами становлення страхового ринку інверсійного типу є порушення закономірностей первісного нагромадження капіталу, що дістало прояв в операціях псевдострахування; переструктурування економіки України, яке завершилося зростанням частки сировинних галузей, старінням основних засобів підприємств за обмеженості капіталовкладень, загостренням ситуації ризику, але відсутністю фундаментальних передумов для розвитку попиту на страховий захист (за винятком схем податкової оптимізації та легалізаційних механізмів); зміна форм соціалізації, властивих директивно-плановій економіці, та утворення нових форм соціальної відповідальності, що позначилося на програмах страхування, надавши їм псевдострахових якостей.

Доведено, що інверсійність формування страхового ринку зумовлює поширення псевдострахових операцій, ознаками яких є не стільки надання страхового захисту, скільки використання для податкової оптимізації та тіньових фінансових схем (у тому числі виведення капіталів за кордон).

На основі інструментарію інституціональної теорії обґрунтовано вплив трансакційних витрат на тарифну політику страхових компаній. У складі цих витрат встановлено: явні трансакційні витрати (витрати пошуку, придбання та архівації інформації; витрати придбання і закріплення прав власності страхових організацій; витрати захисту прав власності суб’єктів страхових відносин) і неявні трансакційні витрати (витрати використання невірної або помилкової інформації, що ведуть до збитків, втрати частини вкладених активів, падіння попиту на страхові послуги).

Факторами, що сприяють зростанню трансакційних витрат на українському страховому ринку, визнано:

- неефективну державну політику у сфері страхування (у тому числі адміністративно-бюрократичну систему створення та ліцензування страхових компаній, а також збирання й подання документів при одержанні страхового відшкодування);

- низький рівень довіри до виконання страховими компаніями своїх зобов’язань;

- нестабільні грошовий обіг і валютний курс, що спричиняє знецінення активів страховиків;

- високу вартість економічної інформації;

- слабкість у реалізації прав власності та страхового законодавства, що не дозволяє забезпечити відповідальність страховика;

- відсутність гарантій юридичного захисту страхувальників.

До факторів, які сприяють зниженню трансакційних витрат страхової фірми, віднесено: формування високого рівня довіри до страхової компанії та підвищення її рейтингу за рахунок швидких виплат страхових відшкодувань; розвиток інформаційних та Інтернет-технологій (які б дозволили здійснювати безпосереднє спілкування у режимі "оn line" "клієнт – страховик"); обґрунтоване зниження страхових тарифів (якщо це допустимо з точки зору актуарних розрахунків).

Визначено, що Україна та інші пострадянські держави, на відміну від західних країн, рухаються до соціальної, правової та демократичної держави особливим шляхом, специфіка якого полягає в тому, що соціальні основи, які вже були сформовані, потребують лише оновлення і доповнення правовими та демократичними основами в умовах, коли більшість громадян України готові втратити здобуті політичні та економічні права і свободи заради повернення мінімальних соціальних гарантій.

Поступово загострюються суперечності та диспропорції у реформуванні економіки та соціальної сфери суспільства, що, зрештою, веде до виникнення комплексу відповідних загроз національній безпеці та викликає нагальну необхідність формування дійового механізму соціальної безпеки. На сучасному етапі основні проблеми, в цій сфері полягають у соціальних деформаціях і загостренні соціальних питань, розв’язання яких повинне ґрунтуватися на поєднанні принципів дії соціально-ринкової економіки з максимально широким застосуванням принципів приватної ініціативи, що здатне посилити роль суб’єктів страхового ринку в забезпеченні відповідного страхового захисту (страхування життя, здоров’я, працездатності, додаткової пенсії).

У третьому розділі – "Структуризація страхового ринку в умовах лібералізації економіки" – розкрито структуризацію потреб і споживачів страхових послуг. До механізмів стимулюючого впливу держави на структуризацію потреб і споживачів віднесено: законодавчий розвиток обов’язкових видів страхування; надання страхувальникам спеціальних податкових режимів. Зазначено, що, згідно з усталеною у світі практикою, держава запроваджує обов’язкове страхування, в тих випадках якщо або певна група ризиків не страхується на комерційній основі внаслідок нерентабельності, або вартість комерційного страхування є надто високою для страхувальника, або страхувальник недооцінює ступінь небезпеки і можливі наслідки від настання страхового випадку, а суспільна потреба у страховому захисті таких ризиків існує. Подальше поширення добровільних видів страхування залежатиме від терміну і масштабів запровадження податкових стягнень для громадян, які страхують життя, здоров’я, майнові інтереси; забезпечення кращої інформованості потенціальних страхувальників про діяльність страхових компаній та їх послуги; організації роз’яснювальної роботи щодо механізмів добровільних видів страхування; пропаганди досвіду розробки та реалізації страхових програм.

Доведено, що в Україні спостерігаються тенденції до зміни попиту на масові страхові продукти, зміни їх традиційних форм і видів. Якщо на розвинутих зарубіжних ринках це пов’язано, в першу чергу, з максимальним задоволенням потреб страхувальників, то в Україні скорочення загальних темпів приросту страхових премій (крім циклічних наслідків) викликано декількома факторами. По-перше, позначився "ефект масштабу", і ринок просто не спроможний зростати далі такими самими високими темпами, як у попередні роки. По-друге, на скорочення загальних темпів приросту страхових премій істотно вплинуло прагнення ліквідувати псевдострахування.

Першочергова увага має бути приділена стимулюванню страхування фізичних осіб і забезпеченню державного контролю над істотними фінансовими інвестиційними потоками, що виникають у результаті розвитку цього сегмента страхового ринку. Необхідними заходами щодо розвитку ринку страхування життя є формування адекватного режиму оподатковування; регулювання транскордонного перестрахування; державні гарантії по внесках з довгострокового страхування життя та по інвестиційних інструментах.

При визначенні особливостей інституціоналізації страхового ринку слід враховувати, що особлива роль при формуванні ринкових інститутів належить формальним інститутам, серед яких найважливіше значення мають законодавчі норми. Щодо складу учасників страхового ринку, то враховується наявність об'єднань (союзів, асоціацій) страховиків, а також різних форм спільної страхової діяльності (в тому числі страхових пулів).

Вітчизняний страховий ринок характеризується наявністю проблем, які потребують кардинального вирішення:

- недосконалість нормативно-правового регулювання, зумовлена невідповідністю чинного законодавства вимогам європейських стандартів;

- небезпека подальшої тінізації економіки;

- непрозорість державного регулювання у сфері страхування;

- недокапіталізованість вітчизняних страховиків, яка унеможливлює страхування масштабних ризиків в енергетичній, екологічній та фінансовій сферах і спиняє розвиток сільськогосподарського та медичного страхування;

- використання страхування як механізму оптимізації оподаткування та ухиленням від нього;

- вкрай низький рівень розвитку ринку страхування життя та інших видів особистого страхування;

- нормативно-правова неврегульованість діяльності страхових посередників, актуаріїв та аварійних комісарів.

Доведено, що в Україні залишається не реалізованою належним чином інвестиційна функція страхування, що зумовлено двома обставинами: по-перше, незначними обсягами фінансових ресурсів, які акумулюють страхові компанії; по-друге, відчутним домінуванням на українському страховому ринку компаній, що страхують від нещасних випадків та забезпечують майнове страхування, які не мають можливості точно прогнозувати настання страхових випадків, а отже – змушені обмежуватися переважно короткостроковими та високоліквідними активами і лише частково інвестувати у довгострокові активи.

До зазначених проблем додалися негативні явища, пов’язані зі світовою фінансовою кризою, що спричинила такі ризики розвитку страхового ринку:

· нестабільність стану фондового ринку;

· збільшення ризиків інвестування активів страховиків і неповернення наданих позик (кредитів);

· недовіра населення до страховиків (у тому числі з причин зволікання або відмови у виконанні своїх зобов’язань за укладеними договорами);

· валютно-курсова нестабільність;

· ризик відсутності ефективної взаємодії між банками та страховиками щодо забезпечення необмеженості доступу останніх до коштів, розміщених ними на депозитних рахунках;

· збереження інфляційних очікувань населення;

· переоцінка вартості інвестиційних активів у зв’язку з валютним, кредитним та іншими ризиками, що може призвести до зменшення обсягів чистих активів страховиків і, як наслідок, критично вплинути на їх здатність виконувати свої зобов’язання.

У четвертому розділі – "Вплив глобалізації на формування та розвиток страхового ринку" – розглянуто напрями цього впливу, серед яких:

- виникнення як світових ризиків, так і глобальної системи запобігання їм, що зумовлює об’єктивність глобалізації страхування та перестрахування, яка посилюється змінами у системі сек’юритизації ризиків клієнтів страхових компаній;

- глобалізація як клієнтської бази страховиків, так і самих страховиків і перестраховиків, яка супроводжується зростанням домінування на ринку транснаціональних фінансово-страхових груп (у Європі їх частка становить близько 10%), які контролюють майже 80% бізнесу і в Європі, і у США, при зберіганні ризику контролю їх діяльності з боку суб’єктів регіональних страхових ринків;

- стандартизація регулювання страхування та перестрахування, яка зумовлює: а) діяльність наднаціональних регуляторів розвитку страхового ринку (наприклад, Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяльністю – IAIS); б) уніфікацію звітності шляхом поступового переходу страхового ринку на міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ), які передбачають прозорість і відкритість фінансової інформації компанії щодо їх активів, окремих видів страхування та їх прибутковості, що може посприяти співпраці національних страховиків з міжнародним страховим ринком; в) денаціоналізацію національних стандартів;

- постійний розвиток технологій та поява нових ринків, що визначає необхідність поліпшити ведення справи у страхових компаніях, а отже – активізувати впровадження ІТ-систем і вдосконалити інформатизацію бізнес-процесів.

Охарактеризовано ознаки глобалізації страхового ринку:

1) лібералізація торгівлі страховими послугами та відкритий доступ іноземних страховиків і перестраховиків на національні страхові ринки країн Центральної та Східної Європи;

2) широкомасштабне зрощування страхового, банківського і позикового капіталів, і, як результат, утворення транснаціональних фінансових груп (ТНФГ), що сприяє зрощуванню страхових і фінансових послуг, а на цій основі – утворенню системи альтернативного страхування та перестрахування;

3) концентрація споживачів страхових послуг у зв’язку із зростанням капіталізації ТНК і ТНБ, а також відповідними змінами у попиті на традиційні страхові послуги;

4) концентрація страхових посередників, яка сприяє створенню міжнародних страхових брокерів;

5) концентрація страхового і перестрахового капіталів, поширення операцій "злиття та поглинання" (англ. – Merger & Acquisition – M&A) і формування транснаціональних страховиків (ТНС).

Обґрунтовано, що, хоча лібералізацію страхового ринку слід здійснювати в міру зростання конкурентоспроможності вітчизняних компаній, які спеціалізуються у конкретному секторі, вона повинна відігравати не пасивну роль, а сама стимулювати розвиток українських страхових компаній, спонукаючи їх підвищувати якість послуг.