Request a thesis РОЗВИТОК ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ: ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ПРАКТИКА :

У першому розділі – «Теоретичні засади інвестиційної діяльності аграрних підприємств» – визначено категоріальний апарат дослідження, уточнено інтерпретацію поняття «інвестиції» та особливості його трактування в економічних теоріях різних наукових шкіл, обґрунтовано соціально-економічну й екологічну сутність інвестицій, здійснено класифікацію інвестицій в основний капітал аграрних підприємств, виділено принципи реалізації інвестиційної політики в аграрній сфері, досліджено концептуальні підходи до організації інвестиційної діяльності аграрних підприємств.

Необхідною умовою ефективного й стійкого розвитку аграрного сектора економіки є наявність достатнього обсягу інвестицій. Теоретичні й практичні проблеми розвитку інвестування завжди посідали чільне місце у системі наукових досліджень практично усіх економічних шкіл та течій, а на нинішньому етапі постіндустріального розвитку цивілізованого суспільства вони набули особливої актуальності.

В українських та російських економічних виданнях поширеною є запозичена із зарубіжних джерел інтерпретація інвестицій – як набору благ та цінностей, які вкладаються в підприємницьку діяльність із метою одержання доходу у майбутньому. На наш погляд, інвестиції – це приріст вартості суспільного капіталу, отриманого в результаті виробничої діяльності суб’єктів господарювання та стратегічної політики держави, що спрямовується на перетворення частини нагромадженого капіталу в альтернативні види активів, збільшення прибутку, нарощування обсягів виробництва, впровадження інноваційних розробок, поліпшення соціально-побутових умов проживання людей і екологічних параметрів навколишнього середовища.

Важливим аспектом дослідження питання теорії інвестицій є всебічне вивчення видів інвестицій та їх систематизація. У національних рахунках зарубіжних країн виділяють три основних типи інвестиційних витрат: інвестиції в основний капітал, створення запасів та в житловий фонд. Ці основні типи інвестиційних витрат необхідно доповнювати інвестиціями в робочу силу, оскільки підвищення матеріально-технічного рівня ведення виробництва і його постійне ускладнення посилюють вимоги до підготовки персоналу. Одночасно підвищується рівень життя населення й вартість робочої сили. Відповідно підприємства й організації змушені все більше коштів вкладати в людський капітал у вигляді витрат на підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації, добір персоналу.

Крім такого розподілу, дуже важливо встановити цільове призначення інвестицій. Розподіл на «чисті» та «валові» інвестиції не зовсім доцільний, оскільки останні включають і «чисті» інвестиції, але не виділяють вкладень для простого відтворення. Вважаємо, що краще виділяти дві основні групи інвестицій: – відновлювальні та чисті інвестиції. Перші використовуються для відновлення зношеної частини капіталу у вигляді амортизації основних засобів виробництва, амортизації й капітального ремонту житлового фонду, відрахувань у соціальне страхування і соціальне забезпечення тощо. Тобто, відновлювальні інвестиції обслуговують просте відтворення. Також пропонуємо доповнити класифікацію інвестицій аграрних підприємств біологічною ознакою, згідно з якою слід розрізняти інвестиції в поточні та довгострокові біологічні активи.

Встановлено, що інвестиційна діяльність не тільки впливає на багатопрофільний стан і розвиток економіки та суспільства, а й сама залежить від цілого ряду зовнішніх і внутрішніх факторів, таких як: стан і динаміка розвитку економіки, рівень досконалості фінансово-кредитної політики, рівень ризику вкладень, рівень інфляції, нормативно-правове забезпечення інвестиційної діяльності тощо. За вищезазначеними показниками інвестиційна діяльність є частиною економічної й суспільної системи, що включає причинно-наслідкові зв'язками з іншими елементами. Водночас інвестування саме включає набір взаємозалежних і взаємодіючих елементів, тобто має ознаки системи. Як і будь-якій іншій системі, їй властива певна організація. Раціональна організація інвестиційної діяльності становить упорядкованість взаємозв'язків і взаємодії її окремих елементів, спрямовану на підвищення ефективності інвестицій. Елементами цієї системи є суб'єкти, об'єкти інвестиційної діяльності, інвестиційне середовище, джерела інвестицій, а її функціональний аспект відображає інвестиційний процес, інвестиційний ефект. Джерелами інвестицій можуть бути як власні кошти підприємств, так і позикові у вигляді заощаджень населення, кошти регіональних і місцевих бюджетів, залучені кошти пайових інвестиційних фондів, страхових компаній, іноземних інвесторів тощо.

Оцінювання ефективності інвестицій має науковий і практичний інтерес, оскільки від того, наскільки об'єктивно, усебічно воно здійснено, залежать термін окупності вкладеного капіталу, темпи розвитку підприємства, а також вирішення економічних і соціальних проблем. Об'єктивність і всебічність оцінювання інвестиційних проектів, у свою чергу, значною мірою визначаються використанням сучасних методів їх економічної оцінки. Вважаємо, що при оцінюванні ефективності інвестиційних проектів необхідно розрізняти такі три групи показників: фінансової ефективності, що враховують фінансові наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників; бюджетної ефективності, що відображають наслідки здійснення інвестиційного проекту для державного, регіонального й місцевого бюджетів; економічної ефективності, що характеризують витрати і результати за проектом і враховують як інтереси його учасників, так й інтереси країни, галузі та підприємства.

Головною особливістю сучасної інвестиційної діяльності аграрних підприємств є створення сприятливого середовища для розширення позабюджетних джерел фінансування капітальних вкладень і залучення приватних інвестицій у сільське господарство на основі подальшого вдосконалення нормативно-законодавчої бази й державної підтримки ефективних інвестиційних проектів. Інвестиційну політику, спрямовану на розвиток сільського господарства, у найближчі роки необхідно здійснювати на основі таких принципів: послідовна децентралізація інвестиційного процесу, збільшення частки власних коштів господарств у загальному обсязі капітальних вкладень; розподіл державних інвестицій на основі конкурсу, платності й повернення централізованих капітальних вкладень; розширення практики спільного державно-комерційного фінансування інвестиційних проектів; безповоротне бюджетне фінансування зберігається тільки для соціально значущих об'єктів, що мають неприбутковий характер; розширення практики страхування гарантованих, підтримуваних державою інвестиційних програм; залучення й стимулювання іноземних інвестицій у розвиток сільськогосподарського виробництва.

У другому розділі – «Теоретико-методологічні основи інвестування розвитку аграрних підприємств» – досліджено концепції економічного зростання та розвитку аграрних підприємств, розкрито сутнісну характеристику розвитку аграрного підприємства як соціально-економічної системи, визначено детермінанти та стратегічні напрями його розвитку.

Аграрне підприємство, як і будь-яка виробнича система, є відкритим: на виході – економічні блага, а найважливішим вхідним каналом є інвестиції. Основне призначення інвестицій – це переведення виробничої системи на вищий якісний рівень функціонування, поліпшення характеристик вихідних параметрів виробничої системи. Інвестиції є найважливішим чинником і джерелом інновацій та економічного зростання.

Економічне зростання дослідники трактують по-різному: розширення виробництва, збільшення обсягів випуску, розширене відтворення, зростання суспільного продукту. Вважаємо, що економічне зростання не зводиться до категорії «зростання виробництва», а являє собою довгостроковий процес підвищення результативності й ефективності функціонування економіки в цілому, що знаходить вираження в розширеному відтворенні техніко-економічних та соціально-екологічних результатів виробництва. Дослідники виділяють, як наукові парадигми, концепції «економічного зростання без розвитку», «економічного розвитку без зростання» та «економічне зростання на основі розвитку». Встановлено, що розвиток за цими концепціями у чистому вигляді зустрічається рідко. Найбільше поширення має «економічне зростання у поєднанні з розвитком», при якому розвиток виробництва відбувається як за рахунок екстенсивних, так і інтенсивних факторів.

Визначальну роль у реалізації завдань розвитку відіграє стратегія інвестиційної діяльності, яка повинна давати змогу реалізувати стратегічні цілі підприємства відповідно до очікуваних змін на ринку та ресурсних можливостей. Для розуміння сутності розвитку аграрного підприємства дослідженнями поєднано методологію теорії систем, еволюційної теорії та синергетики, а також неоінституціональної економічної теорії. На цій основі встановлено, що стратегія збалансованого сталого розвитку аграрного підприємства – це модель діяльності, яка розробляється для досягнення стратегічних цілей на основі систематичних, обґрунтовано-взаємоузгоджених якісних змін у бізнес-системі, що сприяє удосконаленню здійснюваних процесів, збільшенню позитивної синергії, забезпечує нарощування підприємством конкурентних переваг і зміцнення ринкових позицій. В контексті наших досліджень здатність підприємства до акумулювання синергетичного ефекту розглядається за рахунок факторів інвестиційного синергізму: наявних виробничих потужностей, загальних запасів сировини, наукових досліджень і розробок, загальної технологічної бази і обладнання, що можуть використовуватися у різних сферах діяльності підприємства.

Інвестиційний чинник розвитку економічних процесів аграрного підприємства має забезпечувати, з одного боку, узгодженість дій різних функціональних служб для обґрунтування і вибору адекватного ресурсним можливостям і оптимального з огляду майбутніх тенденцій ринкових змін управлінського рішення, а з іншого – виконання копіткої роботи щодо залучення інвесторів, для чого необхідно знайти взаємовигідне для усіх учасників інвестиційного процесу рішення щодо розподілу майбутніх доходів від реалізації інвестиційного проекту. Звідси, у контексті управління збалансованим сталим розвитком підприємства інвестиційну стратегію пропонуємо трактувати як комплексний план дій, складений на основі вибору найбільш вигідних з економічної точки зору інвестиційних рішень, реалізація яких забезпечуватиме розвиток тих елементів бізнес-системи, які сприятимуть нарощуванню конкурентних переваг і зміцненню ринкових позицій підприємства.