ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЯ ПРАЦІ У СТРАТЕГІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми. Інтелектуалізація праці завжди була тією рушійною силою, яка надавала певного змісту господарській діяльності людини, визначала характер економічного зростання і ступінь розвитку економіки. Поступове підвищення ролі переважно інтелектуальної, творчої, складної компоненти змісту праці порівняно із переважно фізичною, рутинною, простою шляхом появи новинок та їх застосуванням у господарській діяльності сприяло поглибленню спеціалізації виробництва, зростанню рівня продуктивності праці, створенню певного соціального ефекту й підвищенню статусу людини в економічній системі. Одержання переваг від нововведень підсилювало прагнення поглиблювати інтелектуалізацію праці. Виняткової важливості це набуло в умовах становлення економіки знань. Ефективність формування та функціонування останньої залежить від рівня інноваційного розвитку, що в однаковій мірі охоплює усі сфери господарської діяльності й альтернативи якому практично не існує. Дана проблема є особливо актуальною для країн, що стали на шлях ринкових перетворень, в тому числі й України. Інноваційний розвиток шляхом поглиблення інтелектуалізації праці дозволить господарюючим суб’єктам відкрити нові грані й охопити нові горизонти науки і техніки, а країні – проявити лідерські позиції в окремих видах економічної діяльності й закріпити власну нішу у світовому господарстві, розв’язати існуючі соціально-економічні та екологічні проблеми. Саме це і зумовило вибір теми дисертаційної роботи.

Окремі теоретичні аспекти інтелектуалізації праці розкриті такими вченими як: Ф. Бастіа, Д. Белл, Дж. К. Ґелбрейт, Дж. Лодердель, Дж. Мак Куллох, Т. Мальтус, К. Маркс, А. Маршалл, Дж. Мід, Дж. С. Мілль, Ж. Неккер, Р. Оуен, В. Петті, Платон, П. Ревенстон, Д. Рікардо, Ж. Б. Сей, А. Сен-Сімон, А. Сміт, Р. М. Солоу, Я. Тінберґен, Й. Шумпетер. Вагомий внесок у вирішенні проблем праці щодо якісних змін у змісті праці здійснили І. Буян, Ю. Васильчук, Е. Вільховченко, В. Врублевський, О. Герасименко, М. Семикіна, С. Сурков, Р. Цвильов. Питання інтелектуалізації праці та інноваційного розвитку у своїх роботах висвітлюють Ю. Бажал, Р. Березюк, О. Грішнова, В. Гусєв, Н. Дєжина, В. Інозємцев, В. Кісєльова, А. Колот, П. Леоненко, Т. Мірошниченко, Л. Мусіна, Л. Мяснікова, І. Павленко, В. Савчук, Д. Смірнов, В. Стогній, А. Федорчук, Л. Федулова, А. Чухно, П. Юхименко та інші. Методику кількісного оцінювання інноваційного розвитку й потенціалу країни, реґіону та підприємства обґрунтували О. Амоша, В. Антонюк, Л. Антонюк, В. Близнюк, В. Верба, М. Гаман, А. Гриньов, О. Денис, А. Землянкін, Г. Ільїна, М. Козоріз, Л. Лісогор, Н. Орлова, А. Поручник, М. Пугачова, А. Сухоруков та інші.

Проте, попри ґрунтовні дослідження цієї проблеми недостатньо уваги приділено з’ясуванню сутнісної характеристики інтелектуалізації праці, систематизації її позитивних і неґативних наслідків, форм прояву й обґрунтуванню визначальної ролі в інноваційному розвитку.

Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною науково-дослідних робіт кафедри економічної теорії Тернопільського національного економічного університету, зокрема, тем: «Проблеми економічного зростання» (державний реєстраційний номер 0106U000516) – особисто автором в рамках теми підготовлено розділ «Праця у системі чинників економічного зростання»; «Економічне зростання в Україні у контексті реалізації стратегії інноваційно-інвестиційного розвитку» (державний реєстраційний номер 0109U000036) – особисто автором в рамках теми підготовлено розділ «Методологічні аспекти розробки системи показників рівня і динаміки інтелектуалізації праці у контексті формування моделі інноваційного розвитку економіки України».

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження – обґрунтування теоретичних засад інтелектуалізації праці, її взаємозв’язку з інноваційним розвитком та розробка практичних рекомендацій щодо заходів, які б сприяли поглибленню інтелектуалізації праці у стратегії інноваційного розвитку економіки України.

Із логіки поставленої мети випливає необхідність виконання таких завдань:

- з’ясувати основні аспекти сутності інтелектуалізації праці;

- класифікувати і доповнити показники кількісного вимірювання інтелектуалізації праці й систематизувати її форми прояву;

- обґрунтувати вплив інтелектуалізації праці на інноваційний розвиток;

- порівняти інноваційний розвиток економіки України та інших постсоціалістичних країн в аспекті поглиблення інтелектуалізації праці;

- проаналізувати стан і динаміку інтелектуалізації праці у вітчизняній економіці та розкрити причини, що перешкоджають інтелектуалізації праці;

- встановити рівень фінансового, кадрового та інституційного забезпечення інтелектуалізації праці в Україні;

- розробити систему заходів, які б сприяли інтелектуалізації праці;

- запропонувати шляхи реалізації стратегії інноваційного розвитку економіки України;

- визначити умови поглиблення інтелектуалізації праці в національній економіці.

Об’єкт дослідження – інтелектуалізація праці як визначальний чинник, процес і результат економічного розвитку, загалом, та інноваційного, зокрема.

Предмет дослідження – теоретичні й організаційні засади інтелектуалізації праці в контексті реалізації інноваційного вектору економічного розвитку України.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить діалектичний метод наукового пізнання та системний підхід до вивчення інтелектуалізації праці, а також її впливу на інноваційний розвиток економіки. Зокрема використано: а) сходження від конкретного до абстрактного й від абстрактного до конкретного, методи індукції та дедукції, аналізу і синтезу, аналогії, абстрагування, єдність історичного й логічного, формалізації, графічного зображення, гіпотетичного, аксіоматичного – при з’ясуванні основних аспектів сутнісної і кількісної характеристики інтелектуалізації праці та визначенні її ролі в інноваційному розвитку економічних аґентів (перший розділ); б) сходження від абстрактного до конкретного, системний аналіз, аналогія, метод експерименту, динамічних порівнянь та графічного зображення – при оцінюванні стану й динаміки інтелектуалізації праці (другий розділ); в) метод аналогії, формалізації та наукового абстрагування – при розробці практичних рекомендацій, які би сприяли поглибленню інтелектуалізації праці й реалізації стратегії інноваційного розвитку України (третій розділ).

Теоретичною базою дослідження є праці провідних представників різних шкіл і течій економічної теорії, наукові дослідження українських та зарубіжних вчених у сфері інтелектуалізації праці, інноваційного та людського розвитку, енциклопедична література.

Інформаційну основу дисертації становлять вітчизняні нормативно-правові акти з питань інноваційного розвитку, матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства фінансів України і документи міжнародних організацій.

Наукова новизна одержаних результатів. Основні положення, які визначають наукову новизну і виносяться на захист, полягають у такому:

- обґрунтовано сутність інтелектуалізації праці через якісні зміни у структурі витрат трудових зусиль, засобів і предметів праці. Встановлено, що інтелектуалізація праці є органічною триєдністю – чинником, процесом і результатом економічної діяльності, саме тому вона виконує роль інтенсифікатора виробничих факторів. З’ясовано, що присутні єдність та суперечності стосовно якісних змін у змісті праці та у його переважно інтелектуальній, творчій, складній компоненті штовхають до безперервної інтелектуалізації праці. Цей процес постійно підсилюється діалектичною єдністю позитивних та неґативних наслідків на рівні особи, господарюючого суб’єкта, сфери економічної діяльності, реґіону, країни, світу і впливом на навколишнє природне середовище;

удосконалено:

- теоретичні підходи щодо впливу інтелектуалізації праці на інноваційний розвиток економічних аґентів. Встановлено, що поглиблення інтелектуалізації праці уповільнює дію закону спадної віддачі ресурсів, скорочує інноваційний лаг та інноваційний розрив, дозволяє одержати надлишок над середнім рівнем прибутку і заробітної плати у вигляді інновативної ренти, зміцнює інтелектуальну безпеку та підвищує стійкість до кризових явищ і процесів;

- теоретичні підходи до виокремлення форм інновативної ренти, яка, в залежності від чисельності суб’єктів-інноваторів й успішності реалізації новинок, на мікрорівні може бути монопольною або диференціальною, на рівні сфери економічної діяльності й реґіону – інфрамаржинальною або диференціальною, а на рівні країни – абсолютною, інфрамаржинальною або диференціальною;

- механізм прямого й опосередкованого страхування та хеджування інноваційних ризиків. Пряме здійснюється за участю страхових компаній і ринку похідних цінних паперів, а опосередковане – за посередництвом держави, недержавного нефінансового сектору, зарубіжного сектору, банків, небанківських фінансово-кредитних установ, ринку акцій та корпоративних обліґацій.

дістало подальшого розвитку:

- принципи побудови системи індикаторів інтелектуалізації праці та систематизації її форм прояву, в основу яких закладено органічну триєдність інтелектуалізації праці як чинника, процесу і результату економічної діяльності. На відміну від існуючих, такий підхід дав змогу здійснити аналіз інтелектуалізації праці у стані статики і динаміки для суб’єктів усіх видів економічної діяльності та сформувати «карти» інтелектуалізації праці й визначати її «проблемні зони»;

- виокремлення заходів поглиблення інтелектуалізації праці, які повинні ґрунтуватись на єдності й спорідненості національної, реґіональної, галузевої і мікроекономічної політики та сприяти реалізації стратегії інноваційного розвитку, що зводиться до п’яти кроків – застосування різних моделей інноваційного розвитку, галузева інноватизація, внутрішня інноваційна кооперація і кластеризація, визначення інтеґраційних векторів України у сфері поглиблення інтелектуалізації праці та стимулювання малого, середнього й великого бізнесу щодо поглиблення інтелектуалізації праці;

- підходи до побудови ринково-комунікаційної моделі інноваційного розвитку за участю креейтерів, провайдерів та імітаторів, фінансове, кадрове й інституційне забезпечення яких повинно здійснюватись державним, недержавним і зарубіжним секторами.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки та рекомендації, сформульовані у роботі можуть стати базою при визначенні цілей, принципів, інструментів інноваційної політики господарюючого суб’єкта, сфери економічної діяльності, реґіону і країни. Зокрема, результати проведеного дослідження використані в розробці реґіональної та галузевої інноваційно-інвестиційної стратегії з урахуванням державних та реґіональних пріоритетів у стратегічно важливих секторах Тернопільської області (довідка Тернопільської обласної державної адміністрації № 02-3687/32-26 від 07.08.2009 р.) і міста Тернопіль (довідка Тернопільської міської ради № 149 від 17.05.2010 р.). Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження впроваджені кафедрою економічної теорії Тернопільського національного економічного університету у навчальний процес при викладанні курсів «Політекономія» (зокрема, в темах «Витрати підприємства», «Доходи підприємства», «Динаміка національної економіки»), «Історія економіки та економічної думки» (зокрема, в темах «Еволюція ринкових економічних систем провідних країн світу та основні напрями економічної думки в 50-80-х рр. ХХ ст.», «Функціонування національних господарств у системі глобальної економіки (90-ті рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст.)») і «Макроекономіка» (зокрема, в темі «Економічне зростання») – (довідка Тернопільського національного економічного університету № 126-24/1945 від 10.09.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є одноосібно виконаною науковою працею, в якій висвітлено авторські розробки й отримані результати, що сприятимуть поглибленню інтелектуалізації праці, а відтак і реалізації стратегії інноваційного розвитку економіки України. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, у роботі використано лише здобутки, одержані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на наукових конференціях і семінарах: IV Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації» (м. Тернопіль, 2007 р.), V ювілейній Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації» (м. Тернопіль, 2008 р.), Міжнародній конференції молодих учених і студентів «Інноваційні процеси економічного і соціально-культурного розвитку: вітчизняний та зарубіжний досвід» (м. Тернопіль, 2008 р.), VI Міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть» (м. Тернопіль, 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Макроекономічне реґулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні» (м. Київ, 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародний бізнес та менеджмент: проблеми та перспективи в умовах глобалізації» (м. Тернопіль, 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми сталого розвитку: економічне зростання та соціалізація» (м. Донецьк, 2008 р.), ІІ Науково-практичному семінарі з міжнародною участю «Актуальні проблеми забезпечення економічної безпеки України» (м. Тернопіль, 2008 р.), VI Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації» (м. Тернопіль, 2009 р.), VII Міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть» (м. Тернопіль, 2009 р.), IV Міжнародній науковій конференції «Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах» (м. Черкаси, 2009 р.), VII Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації» (м. Тернопіль, 2010 р.).

Публікації. Основні положення та найважливіші результати дисертаційної роботи викладено у 23 наукових публікаціях загальним обсягом 9,89 д. а., з них: 9 – у наукових фахових виданнях, 14 – в інших виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного із розділів, загальних висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 177 сторінок. Дисертація містить 20 таблиць на 17 сторінках; 16 рисунків на 9 сторінках; 21 додаток на 30 сторінках. Список використаних джерел містить 232 найменування.