ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ ВІДНОСИНАМИ

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо їх упровадження й апробації.

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади управління земельними відносинами" викладено теоретичні засади управління земельними відносинами, розкрито головні аспекти власності на землю та особливості управління, досліджено методологічне забезпечення еколого-економічного управління земельними відносинами.

В дисертації зазначено, що на сучасному етапі поняття земельних відносин охоплює широке коло питань економічного, екологічного і природного характеру. Інститут земельної власності в нинішніх умовах господарювання є основною рушійною силою економіки щодо підвищення соціально-економічного стану суспільства, і навпаки. Підкреслено, що саме спосіб і характер факторів виробництва визначають тип власності, а форма власності найбільш повно реалізується через тип господарювання.

У зв’язку з недосконалістю державного регулювання низка взаємовиключних інтересів і мотивацій землекористувачів у сукупності формує стан неврегульованості земельних відносин, а основна складова цих відносин – земельна власність – стала центром зіткнення індивідуальних, групових, а також регіональних та загальнонаціональних інтересів.

Інтереси суб’єктів землекористувачів поділено на дві групи: функціонально-господарські, що виникають з приводу використання земельних ресурсів за умов існуючого рівня техніко-технологічного стану економіки, та соціально-економічні – пов’язані з власністю на землю та її товарно-грошовими характеристиками.

У рамках пошуку балансу інтересів, зважаючи на масштаби, пропорції та пріоритети розподілу земельних ресурсів за ступенем господарського освоєння, рівня антропогенного тиску, доведено, що управління земельними відносинами формується на державному, регіональному та локальному рівнях у контексті сталого розвитку. Спрощене сприйняття земельних відносин, недооцінка місця і ролі земельних ресурсів у соціально-економічному розвитку країни є причиною того, що вони фактично виключені з економічного обігу суспільства. Адекватним уявленню про фундаментальну роль земельних ресурсів як основи просторового соціально-економічного розвитку країни для державного управління має стати системний підхід, що забезпечить збалансовану і взаємопов'язану виробничо-технологічну оптимізацію економічної поведінки суб'єкта господарювання (рис. 1).

Рис. 1. Логістична схема управління земельними відносинами на державному та регіональному рівнях (розроблено автором)

Показано, що на нинішньому етапі розвитку країни соціально-економічна підсистема є домінуючою, оскільки саме в межах упорядкування земельних відносин можливе формування ефективних схем природних ресурсів і виробничих сил.

Стале землекористування передбачає насамперед дотримання екологічних вимог, системного підходу з метою посилення територіально-просторової функції земельного ресурсу. В такому ракурсі для визначення просторових аспектів розвитку землегосподарських систем необхідне негайне проведення державної кадастрової оцінки землі.