МЕТОДИ ПІДВИЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ СПРИЙНЯТЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ ДО ТЕХНОЛОГІЙ ГЕЛІОЕНЕРГЕТИКИ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, розкривається ступінь розробленості проблеми у вітчизняній і закордонній економічній літературі, визначається мета й завдання, предмет і об'єкт дослідження, методологічна та теоретична основи, новизна й науково-практична значимість.

У першому розділі «Перспективи геліоенергетики і проблеми її інноваційної сприйнятливості в Україні» зроблено аналіз геліоенергетики як одного із перспективних напрямків енергозбереження та обґрунтовано її застосування  на підставі наявності низки критеріїв-переваг, серед яких ресурсний потенціал, високий ступінь екологічності, висока техногенна безпека тощо. Однак, незважаючи на наявність величезного природного потенціалу геліоенергетики, динаміка її розвитку в Україні відносно світових тенденцій представлена на недостатньому рівні. Це свідчить про недостатнє сприйняття даного типу інновацій суб'єктами виробничо-господарської діяльності у нашій державі.

На основі системного аналізу й узагальнення методологічних підходів вітчизняних і закордонних вчених визначено сутність і зміст категорії «інноваційної сприйнятливості» та запропоновано поняття «інноваційної сприйнятливості до енергозберігаючих інновацій» як стану суб'єкта, що характеризується рівнем усвідомлення і сприйняття потенціалу інновації та мотивованої готовності до одержання суспільно-корисного результату від його реалізації. У ході дослідження поняття інноваційної сприйнятливості (ІС) і факторів, які впливають на неї, виділено та описано положення про комплексність категорії інноваційної сприйнятливості як інтегральної взаємодії різних груп факторів зовнішнього й внутрішнього середовища, котрі в даний момент часу системно-негативно впливають на інноваційну сприйнятливість. Це, з одного боку, пояснюється  загальним станом соціально-економічного розвитку, а з другого,  гальмуванням інноваційного процесу за рахунок нерозвиненості цільових організаційно-управлінських форм, а також відсутністю активних форм державної підтримки, що врешті-решт й спричиняє фактично низький рівень інноваційної сприйнятливості до технологій геліоенергетики.

У другому розділі «Аналіз і систематизація проблем інноваційної сприйнятливості підприємств до технологій геліоенергетики» розкрито теоретичні умови реалізації потенціалу енергозберігаючих інновацій, зокрема  технологій геліоенергетики в грошові потоки, та показано етапність і типові заходи щодо їх реалізації. У ході практичної реалізації вищевказаних умов розглянуто та проаналізовано характеристики інноваційного потенціалу енергозберігаючих розробок у бізнес-планах, техніко-економічних обґрунтуваннях, патентно-ліцензійних документах, рекламних пропозиціях тощо. Проведений аналіз підтвердив, що, по-перше, в Україні в більшості розробок мало розкрито складові комплексного соціально-економічного й природоохоронного потенціалу енергозбереження, зокрема технологій геліоенергетики; по-друге, нормативно-методичні матеріали недостатньо висвітлюють процес трактування та визначення ефективності технологій геліоенергетики, обмежуючись обґрунтуванням їх впровадження за рахунок показника економії енергоресурсів, який також формує рівень низької інноваційної сприйнятливості.

На основі аналізу вищевказаних матеріалів виявлено кілька типових корисних ефектів, систематизація яких дозволила об'єднати їх у групи за характером прояву: прямі ефекти; ситуативні та суспільно-опосередковані регіональні ефекти. Зазначені типові корисні ефекти проаналізовано на предмет рівня фактичного їх відображення в інформаційних потоках за допомогою індексів наочно показаних на рис. 1.