ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ФІНАНСОВОГО ПРАВА (ЯК СКЛАДОВА МЕХАНІЗМУ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ) Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено її зв’язок з науковими програмами й темами, мету й завдання, об’єкт і предмет, методологію дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наводяться відомості про особистий внесок здобувача, апробацію та опублікування результатів дослідження.

Розділ 1 “Джерельна база та загальнотеоретичні питання механізму правового забезпечення фінансової безпеки держави” складається з п’яти підрозділів, в яких досліджено джерельну базу, зміст і систему фінансової безпеки та юридичної відповідальності суб’єктів фінансового права.

У підрозділі 1.1 “Аналіз джерельної бази фінансової безпеки та обґрунтування напрямів дослідження” акцентовано увагу, що питання фінансової безпеки у фінансово-правовій науці майже не досліджувалися. Ученими-економістами у працях (зокрема, у монографіях О. І. Барановського “Фінансова безпека в Україні (методологія оцінки та механізми забезпечення)” та М. М. Єрмошенка “Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні загрози, стратегія забезпечення”) розглянуто принципи, функції фінансової безпеки. Однак, на думку автора, потребують уточнення положення про систему фінансової безпеки, її види та загрози.

Дослідження праць В. А. Ліпкана, О. С. Ліпкан, Л. М. Стрельбицької, М. П. Стрельбицького, О. О. Яковенка та інших показало, що вченими виокремлено механізм забезпечення, однак поза увагою залишилися питання системи забезпечення фінансової безпеки в цілому, та механізму правового забезпечення зокрема. Дисертантом акцентується увага на зв’язку теми, що розглядається, із проблемними питаннями правоздатності суб’єктів фінансового права та їх повноважень у сфері забезпечення фінансової безпеки. Зроблено висновок про потребу дослідження системи забезпечення фінансової безпеки в цілому і механізму правового забезпечення та визначення ролі у ньому фінансово-правових засобів.

У підрозділі 1.2 “Понятійно-категоріальний апарат системи фінансової безпеки держави” доводиться, що національна безпека як стан захищеності національних інтересів від внутрішніх і зовнішніх загроз забезпечується різними заходами (правовими, економічними, політичними, кадровими, інформаційними, науковими, оперативно-розшуковими). Аналізуючи погляди науковців, автором визначено, що фінансова безпека є станом забезпечення життєво важливих фінансових інтересів особи, суспільства, держави, її адміністративно-територіальних утворень. У системі фінансових інтересів з-поміж інших виокремлено: коротко-, середньо- і довгострокові (за строками); тимчасові, постійні (за тривалістю дії); внутрішні, зовнішні (за місцем дії); міжнародні, національні, локальні, індивідуальні (за масштабом реалізації).

З урахуванням різних підходів до питання про систему фінансової безпеки автором пропонується її визначити через взаємозв’язок окремих елементів (об’єкт, суб’єкти, показники, загрози) та видів. Підкреслюється, що загрози фінансовій безпеці є сукупністю негативних чинників (умов), які ускладнюють (унеможливлюють) реалізацію фінансових інтересів особи, суспільства, держави, її адміністративно-територіальних утворень та створюють небезпеку фінансовій незалежності України. На основі аналізу наукової літератури викладається авторська позиція щодо видів фінансової безпеки. Зокрема, за сферою фінансової дiяльностi виокремлено бюджетну, податкову, боргову, безпеку сфери грошового обігу та розрахунків, валютну безпеку. Здійснюючи дослідження загроз фінансовій безпеці, робиться висновок, що ними насамперед є: недоліки фінансової політики, нестабільне і суперечливе фінансове законодавство, недосконалий механізм фінансового контролю, вчинення великої кількості правопорушень суб’єктами фінансового права, неефективний механізм відповідальності за це. Зазначені загрози запропоновано деталізувати у розробленому автором проекті Стратегії забезпечення фінансової безпеки України.

При дослідженні системи забезпечення фінансової безпеки доведено, що вона є сукупністю правового, економічного, політичного, кадрового, інформаційного, наукового, оперативно-розшукового забезпечення (у вузькому розумінні), а також включає механізм і стратегію забезпечення (у широкому розумінні). Правове забезпечення є її найважливішим елементом з огляду на те, що стан фінансової безпеки багато в чому визначається рівнем правового регулювання.

У підрозділі 1.3 “Дослідження механізму правового забезпечення фінансової безпеки держави” обґрунтовується, що механізм правового забезпечення фінансової безпеки є системою правових засобів, за допомогою яких суб’єкти здійснюють відповідну діяльність у межах законодавства України, спрямовану на захист фінансових інтересів держави, суспільства, особи. Він базується на певних принципах (внутрішніх, зовнішніх), способах (дозволу, зобов’язування, заборони, заохочування) та функціях (аналітичній, прогнозувальній, науковій, організаційній, інформаційній, контрольній). На основі аналізу джерел визначено роль фінансового контролю у такому механізмі як засобу забезпечення законності у сфері фінансової діяльності. Для його удосконалення надано пропозиції розробити проект закону “Про систему державного фінансового контролю” та норми про матеріальну відповідальність посадових осіб органів фінансового контролю за шкоду, завдану суб’єктам господарювання через неправомірні діяння під час проведення контрольних заходів.

Дисертант наголошує, що механізм правового забезпечення фінансової безпеки включає й інші правові засоби (правові норми, правовідносини у сфері забезпечення фінансової безпеки, юридичну відповідальність їх учасників), а також фінансово-правові засоби (принципи, методи і функції фінансово-правового регулювання, фінансово-правові норми, фінансові правовідносини, юридичну відповідальність суб’єктів фінансового права). Роль фінансово-правових норм та фінансових правовідносин у зазначеному механізмі полягає у їх спрямуванні на попередження та припинення правопорушень, а відтак – на забезпечення фінансової безпеки.

Досліджуючи правовідносини у сфері забезпечення фінансової безпеки, автор вважає, що їх учасниками є насамперед суб’єкти фінансового права, а також: судові, правоохоронні органи та органи, створені для допомоги їм у виконанні функцій у сфері забезпечення національної безпеки; державні органи з виключними повноваженнями у сфері забезпечення національної безпеки; державні органи, спеціально створені для забезпечення фінансової безпеки. У цій сфері велике значення має взаємодія зазначених суб’єктів – їх спільна діяльність, спрямована на захист і забезпечення життєво важливих фінансових інтересів особи, суспільства, держави, її адміністративно-територіальних утворень від внутрішніх і зовнішніх загроз. У дисертації підкреслено, що основну роль у механізмі правового забезпечення фінансової безпеки виконує юридична відповідальність суб’єктів фінансового права, оскільки вона спрямована на охорону фінансових правовідносин, а загалом – на забезпечення фінансової безпеки. Проведений аналіз дав змогу авторові у розробленому проекті Стратегії забезпечення фінансової безпеки України визначити основні засади державної політики у аналізованій сфері.

У підрозділі 1.4. “Ґенеза наукових поглядів щодо інституту юридичної відповідальності” досліджено науковий доробок з питань юридичної відповідальності взагалі, та суб’єктів фінансового права зокрема. Зазначено, що потребують уточнення змістовні характеристики юридичної відповідальності суб’єктів фінансового права та їх розгляд через призму забезпечення фінансової безпеки держави.

Акцентується увага, що сучасні дослідження представників фінансово-правової науки стосуються загальних питань фінансово-правової відповідальності, її функцій, ознак, фінансового правопорушення, фінансових санкцій. У результаті аналізу джерел виявлено, що система правопорушень суб’єктів фінансового права, юридичних та фінансово-правових санкцій, а також процесуальні особливості їх застосування системно не досліджені, залишено поза увагою їх безпекознавчий зміст.

Автором з’ясовано, що вченими не проаналізовано систему бюджетних, податкових, валютних правопорушень у контексті загроз фінансовій безпеці. Наголошено на недостатньому науковому опрацюванні проблемних питань механізму юридичної відповідальності за вчинення суб’єктами фінансового права цих та інших правопорушень з метою його удосконалення та забезпечення фінансової безпеки держави. У результаті аналізу джерельної бази визначені напрями дослідження зазначених питань.

У підрозділі 1.5. “Змістовні характеристики юридичної відповідальності суб’єктів фінансового права у контексті забезпечення фінансової безпеки держави” поняття “юридична відповідальність суб’єктів фінансового права” визначено через єдність ретроспективного і перспективного аспектів як систему правовідносин між уповноваженим та зобов’язаним суб’єктами з приводу порушення останнім правових приписів у зазначеній сфері та обов’язку уповноваженого суб’єкта – засудити поведінку зобов’язаного, а зобов’язаного – понести відповідальність за протиправні діяння шляхом позбавлення належних йому певних благ (ретроспективна відповідальність); а також з приводу дотримання останнім правових приписів у сфері фінансової діяльності та обов’язку уповноваженого суб’єкта заохотити таку поведінку (перспективна відповідальність). Під час дослідження ознак та змістовних характеристик юридичної відповідальності суб’єктів фінансового права акцентується увага на принципах (загальноправових, міжгалузевих) та функціях (охоронній – правовідновлювальній або компенсаційній та каральній, виховній – спеціально- та загальнопревентивній, регулятивній, гарантувальній, стимулювальній, правозабезпечувальній). Обґрунтовано положення, що її метою є попередження правопорушень у сфері фінансової діяльності, а у разі їх вчинення – захист фінансової системи шляхом компенсації заподіяної шкоди та покарання правопорушника, а загалом – забезпечення фінансової безпеки держави.

Запропоновано авторську класифікацію видів юридичної відповідальності суб’єктів фінансового права: за кількістю суб`єктів фінансового права та належністю до конкретної їх групи; за уповноваженими органами, які мають право застосовувати юридичну відповідальність до суб`єктів фінансового права; за джерелами фінансового права, норми яких встановлюють таку відповідальність; за належністю порушеної фінансово-правової норми до фінансово-правового інституту (підгалузі фінансового права) тощо. У результаті дослідження зроблено висновок, що фінансово-правова відповідальність як самостійний вид юридичної відповідальності та інші види юридичної відповідальності суб’єктів фінансового права є основним засобом дотримання законності й порядку у сфері фінансової діяльності, а отже – і забезпечення фінансової безпеки держави.

Розділ 2 “Методологічні та правові засади дослідження фінансової безпеки держави і юридичної відповідальності суб’єктів фінансового права” містить чотири підрозділи та аналіз методології дослідження, змісту норм національного, зарубіжного законодавства, міжнародно-правових актів про фінансову безпеку та юридичну відповідальність суб’єктів фінансового права.

У підрозділі 2.1. “Методологія, методи та етапи дослідження” зазначено, що методологію дослідження обрано з урахуванням його мети, завдань, об’єкта, предмету й побудовано на загальнонаукових принципах (науковості, всебічності, комплексності, системності, об’єктивності, конкретності) і методах (індукції і дедукції, аналізу й синтезу, аналогії, узагальнення, тлумачення).

Визначено особливості застосування у дослідженні спеціальних методів (історичного, системно-структурного, порівняльно-правового, логіко-семантичного, системно-функціонального, соціологічного, статистичного, прогнозування) з метою удосконалення механізму юридичної відповідальності суб’єктів фінансового права та гарантування фінансової безпеки держави.

Підрозділ 2.2. “Становлення і розвиток законодавства України про фінансову безпеку та юридичну відповідальність суб’єктів фінансового права” присвячено аналізу законодавства України за певними періодами. З’ясовано, що під час І періоду (1990-1996 рр.) розпочато формування законодавства про фінансову безпеку та юридичну відповідальність суб’єктів фінансового права і визначено повноваження Рахункової палати, Державного казначейства, Державної митної служби України (Держмитслужби), інших органів із виявлення правопорушень у сфері фінансової діяльності. Протягом цього періоду було прийнято норми про відповідальність за податкові правопорушення, правопорушення у сферах грошового обігу та розрахунків, державного кредиту та обігу цінних паперів, валютного регулювання, про застосування фінансових санкцій органами ДПС, ДКРС, МВС до суб’єктів підприємницької діяльності за порушення порядку видачі й використання готівки.

Аналіз змісту норм законодавства ІІ періоду (1997-2000 рр.) засвідчив, що ними визначалася відповідальність суб’єктів фінансового права за такі правопорушення: недотримання порядку проведення операцій з бюджетними коштами, їх нецільове використання; розголошення банківської таємниці; виготовлення, збут та використання підроблених платіжних документів, засобів несанкціонованого доступу до банківських рахунків тощо.

Вивчення законодавства ІІІ періоду (від 2001 р. до сьогодні) показало, що у цей час удосконалюється механізм протидії незаконному розподілу та нецільовому використанню бюджетних коштів, незаконному відшкодуванню ПДВ, легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Зроблено висновок, що законодавча діяльність цього періоду характеризується насамперед прийняттям нової редакції БКУ та ПКУ з окремими нормами про відповідальність за порушення бюджетного та податкового законодавства.

У підрозділі 2.3. “Нормативно-правові проблеми правоздатності суб’єктів фінансового права у сфері забезпечення фінансової безпеки” обґрунтовано положення, що основними повноваженнями Верховної Ради України (ВРУ), її комітетів є прийняття законів, інших актів у цій сфері, участь у контролі за виконанням Державного бюджету України (Держбюджету) з метою забезпечення ефективності використання державних коштів; Президента України – здійснення загального керівництва у цій сфері; Кабінету Міністрів України (КМУ) – забезпечення проведення державної фінансової політики, сприяння стабільності грошової одиниці України тощо; місцевих органів (представницьких, виконавчих) – забезпечення вирішення питань у сфері фінансової безпеки в адміністративно-територіальних одиницях.

Акцентовано увагу на проблемних питаннях повноважень в аналізованій сфері суб’єктів фінансового права та обґрунтовано потребу вдосконалити відповідне законодавство: до Регламенту ВРУ додати норму про заслуховування у ВРУ звітів і доповідей посадових осіб уповноважених органів з окремих питань забезпечення фінансової безпеки держави; до статей 9,10,15,19 Закону України “Про Національний банк України” – про розподіл компетенції Ради, Голови, Правління Національного банку України (НБУ). Обсяг повноважень у сфері забезпечення фінансової безпеки цих та інших суб’єктів (органів Державної казначейської служби (Держказначслужби), ДКРС, ДПС, Держмитслужби, Державної пробірної служби) запропоновано визначити у розробленому автором проекті Стратегії забезпечення фінансової безпеки України.

У підрозділі 2.4. “Міжнародно-правові основи дослідження фінансової безпеки та юридичної відповідальності суб’єктів фінансового права” проаналізовано норми документів ООН, якими визначено особливості застосування юридичної відповідальності у разі вчинення протиправних діянь в окремих сферах фінансової діяльності та механізми їх попередження. Аналіз засвідчив, що такі норми містить значна кількість конвенцій Ради Європи. На підставі аналізу Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (1990 р.), запропоновано імплементувати норми про покарання осіб, які здобувають власність злочинним шляхом в одній країні й переправляють її в іншу.

Аналіз норм документів Ради Європейських співтовариств, Ради Економічної Взаємодопомоги, Співдружності Незалежних Держав, міжнародних організацій, міжнародних двосторонніх угод дозволив визначити, що ними регулюється механізм запобігання податковим, митним, валютним правопорушенням та взаємодії у боротьбі із цими правопорушеннями.

Дослідження змісту норм міжнародних документів, законодавства зарубіжних країн дало можливість запропонувати імплементацію окремих з них у законодавство України: про використання превентивних заходів для попередження податкових правопорушень; про відповідальність за порушення прав та законних інтересів платників податків; про зміст поняття “доходи, одержані злочинним шляхом”; про механізм передачі фінансовими установами інформації до правоохоронних органів.