ПРАВОВА ПРИРОДА ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНИХ ПОДАТКІВ ТА ЗБОРІВ В УКРАЇНІ: СТАН, ПРОТИРІЧЧЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; вказано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, завдання, предмет, об’єкт, методи дослідження; сформульовано наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення; наведено дані про апробацію та публікації результатів дослідження.

Розділ 1 «Теоретичні основи правового регулювання справляння загальнодержавних податків та зборів в Україні» містить три підрозділи й присвячений дослідженню наукових поглядів та узагальненню теоретичного досвіду щодо визначення сутності й особливостей податкових правовідносин; дослідженню природи податкового обов’язку; з’ясуванню структури правового механізму податку та його окремих елементів.

У підрозділі 1.1 «Поняття та особливості податкових правовідносин» проаналізовано рівень наукової розробленості проблематики щодо виникнення, зміни та припинення податкових правовідносин. Аналіз наукових поглядів засвідчив, що податкові правовідносини являють собою відносини, які виникають відповідно до податкових норм (правил, що регулюють порядок встановлення, зміни й скасування податкових платежів) та регулюються нормами податкового права. Податкові правовідносини стосуються різних суб’єктів (держави, територіальних громад, юридичних та фізичних осіб), між якими формується певна підпорядкованість, що пояснюється імперативним характером податкової норми. Дані правовідносини є категоричними, суворо зобов’язувальними приписами, що не передбачають вибору варіантів поведінки суб’єктів господарювання.

Досліджено та доповнено поняття податкової правосуб’єктності як одного з видів правосуб’єктності з її властивостями, зумовленими специфікою податкових відносин і правового впливу на них. Серед властивостей виділено: виникнення прав і обов’язків з приводу нарахування та сплати податків; притягнення до відповідальності в разі порушення податкового законодавства з подальшим виникненням обов’язків зі сплати штрафних санкцій. Зазначено, що суб’єкти податкових правовідносин наділені правоздатністю й дієздатністю, котрі є елементами податкової правосуб’єктності. Податкова правоздатність є здатністю особи (юридичної чи фізичної) бути учасником податкових правовідносин, вона передбачена податковими нормами та включає можливість мати права й обов’язки щодо сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Податкова дієздатність передбачена нормами податкового права й полягає в здійсненні особою дій, спрямованих на: придбання прав і створення обов’язків; реалізація прав та здійснення обов’язків; здатність відповідати за податкові правопорушення.^. Конкретизовано, що фізична особа набуває податкової дієздатності з певного віку, коли вона за законодавством може вчиняти дії, що приводять до виникнення обов’язків зі сплати податків.

У підрозділі 1.2 «Правова природа податкового обов’язку» наголошено, що обов’язок зі сплати податків є першочерговим і безумовним, таким, що випливає з конституційної норми (ст. 67 Конституції України), де регламентовано, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Зміст податкового обов’язку визначається імперативними методами фінансово-правового регулювання, особливостями відносин, що виникають між суб’єктами з приводу сплати податків і зборів. Така особливість полягає в наявності державного управління у сфері фінансів, яке вимагає підпорядкування суб’єкта вимозі уповноваженої особи. Податковий обов’язок має окремі складові, тобто: ведення податкового обліку; сплату податків, зборів та інших обов’язкових платежів; складання й подальше надання податкової звітності.

Уточнено підстави, за яких виникає обов’язок зі сплати податку чи збору: наявність у платника податку об’єкта оподаткування або вчинення певних дій, у результаті яких виникає такий обов’язок. До таких дій можна віднести: а) отримання прибутку суб’єктами господарювання – юридичними та фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності, що сплачують податки на загальних підставах; б) отримання доходу фізичною особою (як резидентом, так і нерезидентом з джерелом походження з України); в) здійснення операцій з постачання товарів, послуг на митну територію України; г) здійснення операції з реалізації чи передачі підакцизних товарів; д) набуття права власності на об’єкт житлової нерухомості або земельну ділянку; є) здійснення першої реєстрації транспортних засобів в Україні; ж) вчинення юридично значущих дій, які потребують нотаріального посвідчення. Встановлено динамічний характер податкового обов’язку, тобто зумовленість змінами, що пов’язані з майновим становищем платника податку; його переходом з однієї групи платників до іншої; зміною джерел доходу й перерахунком первинно обчисленого податку; наданням податкових пільг.

У підрозділі 1.3 «Поняття та структура правового механізму податку» наголошено, що правовим механізмом податку є порядок встановлення, зміни та скасування податкових платежів, закріплений імперативним набором окремих елементів, що характеризують податок як цілісний механізм і визначають зміст та особливості реалізації податкового обов’язку. До таких елементів належать: платник податку, об’єкт оподаткування, база оподаткування, ставка податку, порядок обчислення податку, податковий період, строк і порядок сплати податку, строк та порядок подання звітності про обчислення й сплату податку.

Проведені дослідження дали змогу з’ясувати зміст правового статусу платника податку, який повністю розкриває його природу. Одні науковці загострюють увагу на наявності в платників податків тільки обов’язків зі сплати податків без акценту на закріплені в податковому законодавстві права; інші – не враховують інститут податкового представництва, податкових агентів. На основі аналізу всіх ознак платника податку, висвітлених у наукових працях, зроблено висновок, що платником податку є юридичні особи (підприємства, організації, установи, господарські товариства), незалежно від розміру, форми власності та організаційно-правової форми господарювання; філії, відокремлені підрозділи й представництва, що не мають статусу юридичної особи, як резиденти, так і нерезиденти, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності та фізичні особи (резиденти й нерезиденти), які мають податкові права та обов’язки, встановлені законодавством, з нарахування та сплати податків за наявності в них об’єкта оподаткування.

Дослідження наукових підходів створило підґрунтя для уточнення поняття об’єкта оподаткування як юридичного факту (дії, події), що має майнову характеристику (набуття права власності, права оренди) або економічну характеристику (отримання доходу, прибутку; поставка, ввезення, вивезення, пересилання товарів та послуг; вчинення юридично значущих дій) і приводить до виникнення в платника обов’язку зі сплати податків, зборів (обов’язкових платежів).

Одним з основних елементів податку є ставка податку. У роботі запропоновано уточнену класифікацію податкових ставок залежно від: 1) рівня податкового тиску: єдині податкові ставки (мають єдиний розмір для всіх платників податків) та диференційовані податкові ставки (існує базова ставка, а інші прирівнюються до її розміру); диференційовані можуть бути базовими, збільшеними, зниженими; 2) способу зв’язку з об’єктом оподаткування: прогресивні податкові ставки (збільшення об’єкта оподаткування приводить до збільшення ставки податку); регресивні податкові ставки (ставка податку зменшується в разі збільшення об’єкта оподаткування) та пропорційні податкові ставки (забезпечують пропорцію нарахування податку, тобто за однаковою ставкою податку збільшення об’єкта оподаткування приводить до підвищення суми податкового обов’язку); 3) методу встановлення: фіксовані податкові ставки (мають фіксований розмір, який, як правило, встановлюється в грошовому еквіваленті); процентні податкові ставки (ставка має процентне вираження) та квотарні податкові ставки (сума податку обраховується залежно від обсягу податкової бази або об’єкта оподаткування і ставок податку); 4) періоду дії: постійні податкові ставки (не обмежені за періодом дії) і тимчасові податкові ставки (обмежені на певний час); 5) способу обмеження: максимальні податкові ставки (існує максимальне обмеження ставки податку) та мінімальні податкові ставки (існує встановлена нижня межа ставки податку); 6) призначення: стимулюючі податкові ставки (платників податків спонукають до певних дій); підтримуючі податкові ставки (призначені для підтримки представників соціально незахищених верств населення) та протекціоністські (сприяють підтримці вітчизняного товаровиробника).

Розділ 2 «Теоретико-методологічні проблеми справляння загальнодержавних податків в Україні» містить три підрозділи й присвячений порядку справляння загальнодержавних податків в Україні, які поділені згідно із запропонованою класифікацією на податки на доходи, податки на майно та непрямі податки.

У підрозділі 2.1 «Податки на доходи в системі правового регулювання: сучасний стан та перспективи реформування» акцентовано увагу на спірних питаннях, що можуть виникати під час справляння податку на прибуток підприємств і податку на доходи фізичних осіб; запропоновано зміни до податкового законодавства щодо їх вирішення.

Податковий кодекс України суттєво змінив підходи до порядку справляння податку на прибуток підприємств, що позначилося на визначенні об’єкта оподаткування та виду податкового обліку: відтепер доходи й витрати нараховуються з моменту їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати коштів. Така норма створює більш сприятливий податковий клімат для платників податку, але не вирішує питання щодо справляння податку на прибуток у разі відвантаження товарів зі складу під час надання його на умовах товарного кредиту (без попередньої оплати). Вказана подія не створює доходу, навпаки, суб’єкт господарювання зазнає збитків, тому запропоновано запровадження касового методу, коли зобов’язання зі сплати податків виникають з моменту надходження коштів за реалізовані товари (роботи чи послуги).

Податковий кодекс України залишив без змін порядок віднесення до складу витрат, пов’язаних з ремонтом основних засобів (у розмірі 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року). У зв’язку із цим запропоновано скористатися досвідом Російської Федерації, де законодавство дозволяє відносити витрати на ремонт основних засобів для цілей оподаткування до складу витрат у розмірі фактично понесених, та скасувати вищенаведені обмеження. Такий крок сприятиме розвитку науково-технічного прогресу та здійсненню технічного переозброєння підприємств, що значно підвищить продуктивність праці, приведе до зменшення матеріальних витрат, витрат на оплату праці.

Підкреслено необхідність скасування пп. 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в частині заборони віднесення до витрат коштів, за рахунок яких придбані товари (роботи, послуги) та інші матеріальні і нематеріальні активи у фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності, що сплачує єдиний податок. Дана норма встановлює дискримінаційні умови діяльності для приватних підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування, оскільки призводять до неможливості їх співпраці із суб’єктами господарювання, що перебувають на загальних умовах оподаткування.

Прийняття Податкового кодексу України не вирішило низку питань, що виникали в процесі справляння податку на доходи фізичних осіб. У зв’язку із цим обґрунтовано необхідність внесення корективів до порядку застосування податкової знижки в разі понесення платником податку витрат, пов’язаних із передачею коштів або майна на користь неприбуткових організацій. Запропоновано скористатися досвідом Російської Федерації, де податкові вирахування у вигляді сум, наданих неприбутковим організаціям, передбачені в розмірі 25 % від суми отриманого доходу, та збільшити ліміт у частині включення таких сум до податкової знижки.

Підкреслено необхідність внесення змін до пп. 166.3.3 п. 166.3 ст. 166 Податкового кодексу України щодо включення до розрахунку податкової знижки витрат на навчання в разі здобуття платником податку освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», «спеціаліст», «магістр», «інтерн»; кількості місяців навчання, які можна включати до розрахунку податкової знижки при навчанні на денній та заочній формі, та включення до податкової знижки в разі здійснення платниками податку авансових платежів за навчання у вищих навчальних закладах.

Виділено спірні питання щодо надання податкової соціальної пільги в частині обмеження права осіб на її отримання, якщо вони мають доходи у вигляді стипендії, грошового чи майнового забезпечення, одержуваного учнями, студентами, аспірантами, ординаторами, ад’юнктами, військовослужбовцями строкової служби, що виплачуються з бюджету. Запропоновано вирішення даного питання шляхом внесення змін до пп. 169.2.3 п. 169.2 ст. 169 Податкового кодексу України.

Доведено недосконалість механізму надання податкової соціальної пільги з причин складності в порядку розрахунку розміру пільги для окремих категорій громадян. Запропоновано його скасування та запровадження неоподаткованого мінімуму доходів громадян, розмір якого повинен дорівнювати прожитковому мінімуму, визначеному законодавством, оскільки ця сума є конституційною гарантією громадян забезпечення достатнього життєвого рівня.

У підрозділі 2.2 «Правова природа податків на майно» проаналізовано податки, що об’єднані в групу майнових податків, до складу якої увійшли: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; збір за першу реєстрацію транспортного засобу; плата за землю.

Виділено позитивні моменти впровадження в Україні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і запропоновано внесення змін до Податкового кодексу України щодо усунення колізій, які можуть виникати в процесі справляння цього податку. Визнано некоректним та дискримінаційним підхід щодо встановлення ставок залежно від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на 1 січня звітного року. Для встановлення ставок податку запропоновано враховувати стан будівлі, місце її розташування, історичну цінність та інші фактори, які б суттєво впливали на розмір оціночної вартості будівлі, і рекомендовано використовувати її як базу оподаткування. Такий підхід є більш раціональним і соціально справедливим, оскільки податковий тягар, таким чином, було б перекладено на більш заможних платників. Норми Податкового кодексу України передбачають щорічне збільшення розміру податку у зв’язку зі зміною розміру мінімальної заробітної плати. Економічно обґрунтованим було б запровадження механізму щорічної індексації вартості об’єкта оподаткування з урахуванням індексу інфляції за поточний рік, що збільшило б податкову базу та розмір суми податку, яка перераховується до бюджетів територіальних громад.

Акцентовано увагу на відсутності соціальної спрямованості норм законодавства в частині оподаткування податком на нерухомість, оскільки в рівні умови ставляться представники соціально незахищених категорій та більш заможні громадяни. Запропоновано переглянути перелік пільг для населення, яке належить до пільгових категорій згідно із законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні». Рекомендовано окремими нормами виділити пільги, на які мають право фізичні особи, та пільги, на які мають право юридичні особи.

Вказано на необхідність розширити перелік податкових пільг щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, шляхом включення до пп. 265.2.2 п. 265.2 ст. 265 Податкового кодексу України об’єктів житлової нерухомості, що не є об’єктом оподаткування: нерухомість, яка має історичну цінність; нерухоме майно, яке належить громадським організаціям та релігійним громадам. Водночас доцільно внести зміни до пп. 265.2.2 п. 265.2 ст. 265 Податкового кодексу України в частині виключення з переліку об’єктів оподаткування зруйнованих і не придатних до проживання будинків (дана норма є особливо корисною з огляду на запропонований у Податковому кодексі України механізм оподаткування без урахування розміру оціночної вартості будівлі).

Наголошено, що плата за землю передбачає стимулювання раціонального використання, охорони й освоєння земель, підвищення родючості ґрунтів, вирівнювання соціально-економічних умов господарювання на землях різної якості, забезпечення розвитку інфраструктури в населених пунктах, формування спеціальних фондів фінансування таких заходів. Проте доведено необхідність удосконалення податкового законодавства в частині адміністрування земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної й комунальної власності. Незважаючи на прийняття Податкового кодексу України, незрозумілим залишився порядок справляння земельного податку фізичною особою – суб’єктом підприємницької діяльності в разі оподаткування земельної ділянки, що належить йому на засадах приватної власності як фізичній особі, за умов здійснення на земельній ділянці підприємницької діяльності. Для усунення даної суперечності запропоновано внести зміни до п. 286.2 ст. 286 розділу ХІІІ «Плата за землю» Податкового кодексу України в частині виділення як окремої категорії платників земельного податку фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності.

Визнано некоректним здійснення правового регулювання нормами Податкового кодексу України щодо справляння орендної плати за земельні ділянки, оскільки відносини, що формуються у процесі оренди земельної ділянки, виникають між орендодавцем та орендарем і засновані на договірних засадах, що встановлює підстави для їх регулювання Цивільним кодексом України. З огляду на зазначене запропоновано виключити ст. 288 «Оренда землі» зі змісту Податкового кодексу України.

Дослідження податкового законодавства країн СНД підтвердило відсутність при оподаткуванні земельним податком коефіцієнта функціонального використання земельної ділянки. Метою справляння плати за землю є збереження якості та родючості ґрунтів, підвищення ефективності використання земельних ділянок тощо. Наявність суттєвої різниці в методиці нормативної оцінки земельних ділянок залежно від їх функціонального використання спростовує призначення плати за землю, тому що землі, які належать промисловим підприємствам, зазнають значно більшої шкоди від здійснення господарської діяльності її власників, ніж від користування підприємствами торговельної галузі. Запропоновано змінити підхід до формування податкової бази.

Відзначено, що податкове законодавство в частині оподаткування транспортних засобів зазнало кардинальних змін: в основу покладено принцип оподаткування купівлі та реєстрації таких засобів в Україні; розширено перелік об’єктів оподаткування. Наголошено на необхідності перегляду об’єкта оподаткування та виключення з його складу машин і механізмів для сільськогосподарських робіт товарної позиції 8437, до якої належать: машини для очищення, сортування або калібрування насіння, зерна чи сухих бобових культур; обладнання для борошномельної промисловості або інше обладнання для оброблення зернових чи сухих бобових культур, крім машин, що використовуються на сільськогосподарських фермах. Використання вищезгаданих транспортних засобів є необхідним для повноцінного функціонування сільськогосподарських підприємств, тому запропоновано внести зміни до абзацу «д» пп. 232.1.1 п. 232.1 ст. 232 Податкового кодексу України.

Запропоновано внести зміни щодо оподаткування транспортних засобів та покласти в основу встановлення податкових ставок (крім урахування об’єму двигуна, довжини судна, злітної маси та віку) найменування країни виробника такого засобу. Ставку доцільно встановлювати з урахуванням корегуючого коефіцієнта 0,5. Така політика була б спрямована на державну підтримку вітчизняного виробника та стратегічно важливих галузей промисловості від іноземної конкуренції.

Доведено необхідність перегляду розмірів корегуючих коефіцієнтів та підходів, покладених в основу їх встановлення. Відповідно слід внести зміни до ст. 234 Податкового кодексу України щодо застосування ставки збору для осіб, котрі здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, які відповідно до чинного законодавства оснащені обладнанням, що дозволяє використовувати стиснутий або скраплений газ; альтернативні види рідкого та газового палива – з урахуванням корегуючого коефіцієнта 0,5. Такий крок став би складовою державної політики щодо розроблення та впровадження організаційно-економічних заходів зі стимулювання виробництва та споживання альтернативних видів палива для підприємств, установ, організацій і громадян, які здійснюють таке виробництво та споживання.

Відзначено необхідність конкретизації норми пп. 234.4.1 п. 234.4 ст. 234 Податкового кодексу України, в якій зазначено, що «для нових транспортних засобів ставки збору застосовуються з коефіцієнтом 1». Зі змісту наведеної статті не зрозуміло, які транспортні засоби є новими. Поняття нових транспортних засобів зазначено в п. 189.3 ст. 189 Податкового кодексу України, але норма вказаного підпункту поширюється для визначення податкового обов’язку зі сплати податку на додану вартість, вона не регулює відносини, що виникають між платником податку та податковими органами в процесі справляння збору за першу реєстрацію транспортного засобу.

У підрозділі 2.3 «Непрямі податки в Україні: правова природа, їх правове регулювання» досліджено особливості справляння непрямих податків ‑ податку на додану вартість та акцизного податку. Запропоновано внесення змін до законодавства, що стосуються порядку обчислення податкової бази для операцій з основними засобами та нематеріальними активами, зокрема при їх ліквідації за самостійним рішенням платника. Проаналізовано права та обов’язки платника акцизного податку з урахуванням його резидентського статусу.

Підкреслено, що внесені корективи до Податкового кодексу України в частині справляння податку на додану вартість постійними представництвами, не зареєстрованими як платники цього податку, що отримують нерезидентські послуги, місце поставки яких – Україна, позбавили їх права на можливість отримання податкового кредиту. Такі нововведення сприятимуть зменшенню надходжень інвестицій до галузей національної економіки, серед яких будівельна галузь і галузь промисловості, що буде заважати реконструкції та модернізації виробництва, будівництву інфраструктури тощо. Запропоновано переглянути вказану норму та внести зміни до частини «в» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України.

Відзначено, що сучасне податкове законодавство ускладнило реалізацію права на отримання податкового кредиту при здійсненні готівкових розрахунків. Більш жорсткими стали вимоги до касових чеків, які повинні містити, крім фіскального номера, податковий номер постачальника. Квитанція до прибуткового касового ордера й товарні чеки не надають право платнику податку на отримання податкового кредиту. Це не узгоджено з нормами Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», який звільняє певну категорію суб’єктів господарювання від застосування реєстраторів розрахункових операцій. Дане нововведення створило дискримінаційні умови роботи таких платників податку, позбавивши їх можливості співпраці з особами, що є платниками податку на додану вартість. Запропоновано усунути вказаний недолік шляхом внесення змін до частини «б» п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України.

Прийнятий Податковий кодекс України залишив без змін норму, що прирівнювала до операцій з поставки, які підлягають оподаткуванню, ліквідацію за самостійним рішенням платника податку виробничих та невиробничих фондів. Такі операції не створюють доданої вартості, більше того, призводять до фінансових втрат платника податку з причин відсутності відшкодування вартості цих операцій, що дає підстави визначити цю норму як некоректну і таку, яка створює підґрунтя для скасування п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу України. Доведено необхідність перегляду п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, який прирівнює до операцій з реалізації та встановлює як базу оподаткування звичайну ціну для операцій з переведення основних фондів до складу невиробничих фондів або встановлення факту недостачі чи крадіжки, в частині заміни терміна «звичайна ціна» терміном «балансова вартість». Підкреслено, що таке формулювання буде коректнішим, зокрема, щодо встановлення факту крадіжки, оскільки збитки будуть підраховуватись саме виходячи з тієї ціни, за якої необоротні активи відображалися на балансі підприємства.

Податковим кодексом України внесено суттєві зміни до процесу справляння акцизного податку, до яких належать зміна самої назви «акцизний збір» на «акцизний податок», розширення та конкретизація переліку платників податків тощо. Проте потребує законодавчого врегулювання оподаткування операцій з вивезення з митної території України підакцизної продукції, набутої інвестором у власність на умовах угоди про розподіл продукції. Указана норма є важливою для поліпшення інвестиційного клімату в Україні та створення умов для зростання надходжень іноземного капіталу в національну економіку, що сприятиме більш ефективному й оперативному вирішенню існуючих проблем. З цією метою запропоновано внести зміни до п. 213.2 «Операції з підакцизними товарами, які не підлягають оподаткуванню» Податкового кодексу України та доповнити перелік таких операцій.

Дослідження зарубіжного досвіду справляння акцизного податку надало можливість переглянути перелік вітчизняних підакцизних товарів, у результаті чого запропоновано внести зміни до ст. 215 Податкового кодексу України. Здійснювати оподаткування акцизним податком рекомендовано таким чином: ставку податку для кави смаженої, кави розчинної, екстрактів, есенцій і концентратів з кави та шоколаду пропонуємо встановлювати з розрахунку в євро за кожний кілограм товару. Для оподаткування ювелірних виробів із золота, срібла та платини, вогнепальної та газової зброї, виробів з натурального хутра, одягу з натуральної шкіри, виробів з кришталю, килимів та килимових виробів та періодичних видань еротичного характеру – з розрахунку в євро від суми реалізації товару на території України або суми, що зазначена у вантажній митній декларації під час його ввезення на митну територію України. Доцільність запровадження таких заходів пояснюється тим, що ці товари можуть бути віднесені до предметів розкоші та становлять сферу споживання більш забезпечених верств населення. Водночас такий крок дав би змогу збільшити надходження коштів до бюджету.

Запропоновано конкретизувати перелік підакцизних товарів шляхом внесення змін до п. 215.1, ст. 215 Податкового кодексу України, де зазначити, що «не належать до підакцизних товарів: лікарські, лікувально-профілактичні (включаючи гомеопатичні препарати), а також ті, що виготовляються аптечними організаціями за індивідуальними рецептами та вимогами лікувальних організацій; діагностичні засоби; препарати ветеринарного призначення, – що включені до Державного реєстру лікарських засобів України». Потребують перегляду внесені зміни до Податкового кодексу України в частині надання пільг зі справляння акцизного податку. Запропоновано скасувати пільги з оподаткування акцизним податком операцій з ввезення на територію України з метою демонстрації зразків тютюнових виробів для використання з метою проведення дегустацій, дизайну тощо, особливо враховуючи їх шкідливий вплив на організм людини в процесі споживання.