Request a thesis АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОВІДНОСИНИ У СФЕРІ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ :

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, висвітлюється його зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначається стан наукового розроблення проблеми, мета та завдання, предмет і об’єкт дисертаційного дослідження, характеризуються використані методи дослідження, формулюється наукова новизна отриманих результатів, розкривається їх теоретичне і практичне значення, викладаються основні положення, які виносяться на захист, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 «Теоретико-правові аспекти реалізації органами виконавчої влади управлінських відносин у сфері земельних ресурсів» складається із трьох підрозділів, у яких досліджуються адміністративно-правові проблеми реформування управлінських відносин у сфері земельних ресурсів в умовах здійснення адміністративної та земельної реформ в Україні.

Підрозділ 1.1 «Адміністративно-правові проблеми реформування управлінських відносин у сфері земельних ресурсів в умовах здійснення земельної реформи в Україні» присвячено аналізу змісту та механізму правового регулювання управлінських відносин у сфері земельних ресурсів, досліджуються питання реформування органів публічної влади у сфері земельних ресурсів у контексті проведення в Україні адміністративної та земельної реформ.

Розглянуто існуючі в теорії адміністративно-правової науки сучасні концептуальні погляди щодо сутності адміністративних правовідносин та їх вплив на сферу земельних ресурсів.

Акцентується увага на управлінській сутності адміністративного права в земельних правовідносинах. Зазначається, що саме адміністративно-правові акти регламентують виникнення, зміну або припинення земельних відносин.

Зазначається, що реалізація основних напрямів земельної реформи як комплексу взаємопов’язаних правових, організаційних, фінансових, науково-технічних та інших заходів має забезпечити прискорення завершення у державі земельної реформи, а також створити ефективний правовий механізм захисту прав громадян у земельних відносинах.

Досліджуються проблемні питання притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки.

Зважаючи на те, що суб’єктами проведення земельної реформи є уповноважені державою органи виконавчої влади, наділені державно-владними повноваженнями, які організовують проведення земельної реформи, зокрема здійснюють її концептуальне, законодавче та програмне забезпечення, автор погоджується з науковою думкою, що вплив держави на розвиток земельних відносин є визначальним засобом правового регулювання сфери земельних ресурсів в Україні.

Однією з умов завершення земельної реформи є також реформування органів публічної влади у сфері земельних ресурсів. З огляду на розгалужену і невпорядковану систему органів публічної влади з питань використання та охорони земельних ресурсів і природокористування, нами підтримано наукову позицію про доцільність зосередження таких повноважень в одному органі центральної виконавчої влади.

Підрозділ 1.2 «Функції, завдання, мета та методи діяльності органів виконавчої влади у сфері управління земельними ресурсами» присвячено розкриттю завдань і функцій держави в умовах перехідного періоду, що зумовлюють нові підходи до змісту управлінської діяльності.

Аналіз практичної діяльності органів публічного управління земельними ресурсами свідчить, що під впливом змін у системі виконавчої влади, тобто правовому статусі багатьох керованих об’єктів, поступово змінюється розуміння методів державного управління, в тому числі й в управлінні земельними ресурсами. Методами державного управління земельними ресурсами є засоби і способи практичного здійснення органами публічної влади та їх посадовими особами владно-організуючого впливу на керовані об’єкти відповідно до наданих їм повноважень.

Наголошується, що адміністративні методи є об’єктивно необхідними для управління економікою, вони і в подальшому відіграватимуть провідну роль в управлінській діяльності. Через тісний зв’язок адміністративного та економічного методів управління реалізується владно-організуючий вплив на керовані об’єкти у сфері земельних ресурсів. Економічні методи не зможуть бути реалізовані в управлінській діяльності без адміністративно-правового регулювання методами примусу, що реалізуються переважно через інститути дисциплінарної відповідальності посадових чи службових осіб та адміністративного примусу щодо суб’єктів земельних відносин.

Зазначається, що механізм реалізації адміністративних та інших методів публічного управління земельними ресурсами здійснюється за допомогою правових методів. Ними є законодавчі та інші нормативно-правові акти, обов’язкові при здійсненні управлінської діяльності. Особливе місце серед них займають акти адміністративного законодавства, які є головним регулятором системи публічного управління земельними ресурсами. Особливість зв’язків адміністративного права із земельним правом полягає в тому, що, по-перше, в них широко використовується властивий публічному праву імперативний метод правового регулювання, а, по-друге, охорона земельних ресурсів реалізується переважно за допомогою інституту адміністративної відповідальності.

Одними з найважливіших функцій публічного управління земельними ресурсами є управлінські функції щодо державного контролю за дотриманням земельного законодавства стосовно раціонального використання й охорони земельних ресурсів, де головну роль відіграють норми адміністративного права.

В основу владно-управлінських функцій органів публічного управління земельними ресурсами лягли наукові погляди вчених-адміністративістів щодо розподілу функцій управління, що обумовило формування чіткого відображення в основних, спеціальних та допоміжних функціях, які доповнюють одна одну, і дає можливість забезпечити розв’язання завдань, які стоять перед державою, й досягти ефективності управління земельними ресурсами. Дослідження основних, спеціальних і допоміжних функцій зумовлює особливу їх необхідність у владно-управлінській діяльності й у цілому впливає на всі елементи системи управління земельними ресурсами.

У підрозділі 1.3 «Принципи державного управління земельними ресурсами» проаналізовані науково-теоретичні підходи до визначення принципів державного управління земельними ресурсами.

Зазначено, що у своїй практичній діяльності органи виконавчої влади використовують теоретично розроблені юридичною наукою принципи управлінської діяльності у сфері земельних ресурсів. На сучасному етапі розвитку суспільних відносин окремі принципи правового регулювання управління земельними ресурсами змінилися й набули нового значення, інші потребують удосконалення.

Обґрунтовано, що і в нових соціально-економічних умовах виникає необхідність подальшого розвитку ефективних форм управління взагалі й у сфері публічного управління земельними ресурсами зокрема.

Проблемні питання, які мають місце у земельних відносинах, особливо щодо гарантування конституційних прав громадян у відносинах власності на земельну ділянку, і які належать до компетенції держави, спонукають наукову думку до пошуку нових шляхів вирішення цієї проблеми.

Специфіка земельних правовідносин у сфері публічного управління відображає і спеціальні принципи, притаманні управлінню земельними ресурсами, що дає змогу виокремити публічне управління в самостійний вид владно-управлінської діяльності.

Реальний прояв конституційного принципу правової держави про найвищу соціальну цінність – людини і громадянина може бути забезпечений через гарантування не лише загальних (конституційних), а й галузевих прав, а принцип верховенства права при реалізації земельних відносин має бути одним із основних у правовідносинах між громадянами й органами публічної влади.

Сучасний розвиток правовідносин у сфері земельних ресурсів має характеризуватися такими принципами:

– гарантування конституційних прав людини в галузі земельних відносин;

– відповідності розвитку державного управління земельними ресурсами об’єктивним закономірностям розвитку суспільства;

– відповідності нормативно-правових актів земельного законодавства Конституції України;

– законодавчого закріплення системи управлінської діяльності у сфері використання та охорони земельних ресурсів.

Сформульовано принцип доступного і відкритого реєстру всіх категорій земель. ЗК України поділяє землі України за основним цільовим призначенням. Проте правовий режим окремих категорій земель не наповнений реальним нормативним змістом. Поза межами існуючої класифікації земель залишаються землі загального користування населених пунктів, мисливських угідь. Реалізація цього принципу дасть можливість владі реально оцінити, ким, у якій спосіб і яка категорія земель використовується власниками і землекористувачами, та зменшить кількість зловживань, пов’язаних із земельними ділянками.

Дослідження принципів управління земельними ресурсами дають підставу констатувати, що наведені правові принципи мають знайти свій прояв у процесі реалізації публічного управління земельними ресурсами.

Розділ 2 «Владно-управлінська діяльність органів публічного управління земельними ресурсами» складається з трьох підрозділів, у яких досліджено теоретичні засади управління земельними ресурсами і проблемні питання діяльності органів публічної влади у сфері контролю за раціональним використанням та охороною земельних ресурсів.

У підрозділі 2.1 «Теоретичні засади публічного управління земельними ресурсами» наголошується, що теоретичні засади цінності науки управління в сучасних умовах набувають актуального значення і є тією рушійною силою, яка спроможна зробити вагомий внесок у розвиток вітчизняного управління земельними ресурсами та організувати в управлінському просторі правомірну колективну поведінку учасників земельних правовідносин.

Зазначено, що питання публічного управління, в тому числі й управління земельними ресурсами, є надзвичайно гострим, а в багатьох випадках невирішеність проблем владно-управлінського характеру породжує суперечливі ситуації в практичній діяльності органів публічної влади.

Досліджено юридичну природу понять «виконавча влада» і «державне управління». Зазначено, що виконавча влада у сфері земельних ресурсів реалізується не лише у формі державного управління, а й в інших формах державної діяльності, як-то: надання управлінських послуг у сфері ліцензування, реєстрації прав на землю, видачі державних актів власності на землю тощо, які не мають характерних ознак державного управління. Це також стосується управління земельними ресурсами органами місцевого самоврядування, що має спільні ознаки з державним управлінням.

Проаналізовано різні наукові підходи до поняття «державного управління» та ролі адміністративного права в публічній управлінській діяльності земельними ресурсами.

Зроблено висновок, що публічні управлінські відносини у сфері земельних ресурсів полягають у здійсненні владно-управлінського організуючого і регулюючого впливу на підпорядковану діяльність з метою їх раціонального використання й охорони.

Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що виконавча влада у сфері земельних ресурсів реалізується не тільки у формі державного управління, а й у різноманітних інших формах публічної діяльності. При цьому адміністративно-правові відносини відображають вплив адміністративно-правових норм на поведінку суб’єктів та об’єктів публічного управління у сфері земельних ресурсів.

Підрозділ 2.2 «Проблеми управлінської діяльності органів виконавчої влади у сфері земельних ресурсів» присвячений правовому аналізу діяльності органів управління у сфері земельних ресурсів, де особливе місце займають органи виконавчої влади, які на сучасному етапі проведення адміністративної реформи являють собою новостворену за період незалежності систему органів управління земельними ресурсами.

Зазначено, що з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення кількості управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління розпочато здійснення адміністративної реформи.

Згідно з Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 р., у державі створено нову систему підпорядкування та взаємодії центральних органів виконавчої влади. Оптимізація системи державного управління, визначена адміністративною реформою, має на меті поліпшити стан організації виконавчої влади, проведення комплексу правових, економічних, соціальних, політичних та інших заходів, спрямованих на формування нових за змістом і характером суспільних відносин.

Наголошується, що однією з головних причин неефективності управління земельними ресурсами є відсутність єдиної державної системи контролю у сфері земельних ресурсів між Міністерством аграрної політики та продовольства України, Міністерством екології та природних ресурсів України, Державним агентством земельних ресурсів України та проблеми реалізації чинних норм, які регулюють сферу земельних ресурсів.

Зазначається, що публічні управлінські відносини у сфері земельних ресурсів полягають у здійсненні владно-управлінського організуючого й регулюючого впливу на підпорядковану діяльність з метою їх раціонального використання та охорони.

Акцентується увага на проведенні адміністративно-територіальної реформи, пов’язаної не тільки з реалізацією земельної, а й адміністративної реформи, а саме із запровадженням раціонального адміністративно-територіального устрою.

Наголошується, що внаслідок демографічних, соціальних, економічних та інших обставин земельні ділянки значної кількості адміністративно-територіальних утворень змінилися й не відповідають сучасним соціально-економічним критеріям розвитку. Зважаючи на те, що межі адміністративно-територіальних утворень не є постійними, новий адміністративно-територіальний поділ повинен врахувати принципи економічної доцільності та соціальної необхідності, що призведе до забезпечення соціально-економічного балансу територій.

У підрозділі 2.3 «Сучасна парадигма діяльності органів публічної влади у сфері контролю за використанням та охороною земельних ресурсів» досліджено систему органів, що здійснюють публічний контроль за використанням та охороною земельних ресурсів. Ця система являє собою складне утворення і включає низку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яким законом делеговано повноваження щодо здійснення такого контролю. Наголошується, що держава є одним із головних суб’єктів здійснення контрольної функції у сфері використання та охорони земельних ресурсів. За суб’єктом здійснення виділяють такі форми контролю: державний, самоврядний та громадський.

Державний контроль у сфері земельних ресурсів є самостійним інститутом державного контролю, під яким слід розуміти особливий вид державної управлінської діяльності, що здійснюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади щодо об’єктів, які їм організаційно не підпорядковані й до яких за порушення земельного законодавства можуть застосовуватися заходи юридичної відповідальності.

Важливою складовою у сфері використання та охорони земельних ресурсів є самоврядний контроль. Відзначається, що ЗК України відносить до компетенції відповідних рад здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель, тоді як Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегує такі повноваження. Делеговані повноваження надають їм можливість опосередковано здійснювати самоврядний контроль за використанням і охороною земель у межах територіальної громади. Водночас існує проблема відсутності правового механізму вирішення питання змісту і порядку здійснення контролю органами місцевого самоврядування.

Встановлено, що в разі виявлення порушень чинного земельного законодавства громадський інспектор має право складати протоколи про адміністративні правопорушення, з-поміж іншого за порушення земельного законодавства, за ст.ст. 65-1, 77, 77-1, 82, 85, 91, 91-2, 153 КУпАП і подавати їх відповідному органу Міністерства екології та природних ресурсів України для притягнення винних осіб до відповідальності, що суперечить ст. 255 КУпАП, згідно з якою, органи Міністерства екології та природних ресурсів України мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст. 85, 85-1, 88, 88-1, 88-2, 90, 91 КУпАП.

Наголошується, що створення належного механізму публічного контролю у сфері земельних ресурсів потребує розроблення дієвого законодавчого акта. Таким нормативно-правовим актом міг би стати Закон України «Про публічний контроль за використанням та охороною земельних ресурсів».