СЛУЖБОВА КАР’ЄРА ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ: ТЕОРІЯ ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробленості, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, характеризуються його методологія та емпірична база, розкриваються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, їх апробація, особистий внесок здобувача, структура та обсяг дисертації.

Розділ перший «Теоретико-методологічна характеристика службової кар’єри державного службовця» містить чотири підрозділи, в яких досліджуються поняття, сутність, правова природа і нормативно-правове визначення службової кар’єри державного службовця.

У підрозділі 1.1. «Історіографія службової кар’єри» аналізуються погляди українських та російських учених щодо службової кар’єри державного службовця у рамках становлення і розвитку інституту державної служби, що дало можливість виокремити такі періоди та етапи: 1) дореволюційний період (кінець ХVIII – початок ХХ ст.), який характеризується наявністю значної кількості нормативних актів щодо регулювання державної служби в Російській імперії, що, безперечно, поклали початок науковим дослідженням зазначеної проблеми, який становлять два етапи: а) наукові дослідження інституту державної служби та його чинників у рамках державного права. Наукову думку з питань державної служби цього етапу представляють такі видатні правознавці, як: М.М. Сперанський, М.К. Нелідов, О.Д. Градовський,
І.Ю. Андреєвський, В.П. Безобразов, В.В. Іванівський, М.О. Куплеваський та ін.; б) наукові дослідження інституту державної служби та його чинників у рамках адміністративного права (М.І. Лазаревський, А.І. Єлістратов); 2) радянський період, який характеризується тим, що протягом майже століття питання інституту публічної служби пройшло досить складний, розмаїтий, суперечливий та стрибкоподібний шлях становлення наукової думки щодо названого інституту: від повного заперечення – до визнання, від знищення законодавства про державну службу – до його створення, від законодавчого ігнорування самого терміна «державна служба» – до його нормативного визначення, який становлять три етапи: а) наукові дослідження інституту державної служби та його чинників у рамках трудового права (А.І. Єлістратов); б) наукові дослідження інституту державної служби та його чинників у рамках протиборства адміністративного і трудового права (І.І. Євтихієв,
В.А. Власов, С.С. Студенікін, А.Ю. Пашерстник, І.М. Пахомов, А.Є. Луньов, О.О. Жданов, Ц.А. Ямпольська, В.М. Горшенєв); в) наукові дослідження інституту державної служби як правового інституту адміністративного права (50-ті – кінець 80-х рр. ХХ ст.). Цей етап представляють такі відомі науковці, як: Н.П. Поборча, Н.І. Фаянс, В.М. Манохін, І.М. Пахомов,
А.Ю. Пашерстник, В.І. Курилов, В.Н. Скобелкін, Г.В. Атаманчук,
Д.Н. Бахрах, К.С. Бельський, Б.М. Габрічідзе, О.П. Ноздрачьов,
Д.М. Овсянко, Ю.М. Старилов та ін.; 3) період незалежності України, який характеризується активними науковими пошуками нових моделей і державної служби, і служби в органах місцевого самоврядування
(В.Б. Авер’янов, Ю.П. Битяк, І.П. Голосніченко, Є.В. Додін, С.Д. Дубенко,
М.І. Іншин, І.Б. Коліушко, С.В. Ківалов, Г. Леліков, В. Луговий,
В.Я. Малиновський, Н.Р. Нижник, О.Ю. Оболенський, М.П. Орзіх,
Т.І. Пахомова, О.В. Петришин, О.Ф. Фрицький, В.М. Шаповал, Н.В. Янюк, М.К. Якимчук та ін.).

У підрозділі 1.2. «Державна служба як сфера здійснення службової кар’єри державного службовця» визначається сутність державної служби, як виду публічної служби (політична, державна, судова, в органах місцевого самоврядування), характеризуються її інституційний та функціональний аспекти. Зазначається, що саме функціональний аспект дозволяє виокремити такі види, як:

адміністративна [а) регламентується Законом «Про державну
службу»; б) здійснюється як у державних органах (міністерство, служба, інспекція, агентство, місцева державна адміністрація), так і в апаратах державних органів; в) окремі питання проходження служби регламентуються трудовим законодавством; г) проходження служби пов’язано з присвоєнням рангів; д) характерною є загальна дисциплінарна відповідальність];

спеціалізована [а) правовими засадами служби є спеціальні закони, що регламентують конкретні види служби, а Закон «Про державну службу» регламентує тільки ті питання, які не визначено спеціальними законами;
б) проходження служби пов’язано з присвоєнням класних чинів і спеціальних звань; в) служба детально регламентована чинним законодавством; г) для служби є характерним високий рівень субординації; д) служба у ряді випадків пов’язана з носінням зброї (митна служба, служба в органах внутрішніх справ, прокуратури); ж) для служби характерною є заборона щодо членства у політичних партіях і політичних рухах; з) для служби характерною є спеціальна дисциплінарна відповідальність, передбачена Дисциплінарними статутами];

мілітаризована [а) основним завданням служби є оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності;
б) суб’єктами служби є військовослужбовці та військовозобов’язані;
в) проходження служби пов’язано з присвоєнням тільки військових звань; г) служба чітко і детально регламентована чинним публічним законодавством; д) для служби є характерним надзвичайно високий рівень субординації; ж) служба пов’язана з носінням зброї]. Аргументується доцільність віднесення патронатної служби до публічної служби.

Підрозділ 1.3. «Сутність та правова природа службової кар’єри» присвячено визначенню сутності та правової природи службової кар’єри шляхом дослідження поняття «кар’єра» з точки зору соціології, соціальної психології, кадрового менеджменту тощо.

Визначено, що в залежності від галузі знань поняття «кар’єра» трактується по різному: а) соціологія – модель переміщення індивідів із нижчестоящих суспільних позицій на вищестоящі; б) психологія – уявлення про етапність індивідуального розвитку; в) соціальна психологія – залежність трудової кар’єри від типу особистості, яка формується під впливом певних соціальних факторів її взаємодії з мікросередовищем; г) менеджмент людських ресурсів – кар’єра як сполучна ланка між прагненнями індивіда та еволюцією соціальних структур; д) менеджмент організацій – суб’єктивні власні судження працівника про своє трудове майбутнє, очікувані шляхи самовираження та задоволення працею, тобто це поступове переміщення по службових сходинках, зміна здатностей, кваліфікаційних можливостей та розмірів винагороди, які пов’язані з діяльністю робітника.

Встановлено, що у структурному аспекті співвідношення понять «службова кар’єра» і «проходження державної служби», практично, співпадають. Водночас, якщо «службова кар’єра» – це, переважно, суб’єктивно-індивідуальний аспект цього поняття, то «проходження державної служби» – це об’єктивно-процедурний аспект цього поняття.

Виокремлено й охарактеризовано такі аспекти службової кар’єри: 1) соціальний (суспільне уявлення про службові досягнення особи у державній службі, швидкість, стрімкість, траєкторія кар’єри, методи її реалізації); 2) правовий (система правовідносин, пов’язаних із набуттям статусу державного службовця, просуванням за посадами і за рангами, оцінюванням державного службовця, припиненням службових відносин, режиму державної служби); 3) організаційний [а) правові норми;
б) державна посада; в) учасники службової кар’єри (державний
службовець і суб’єкт призначення); г) державно-службові правовідносини]; 4) процедурний (сукупність послідовно здійснюваних адміністративних процедур щодо набуття статусу державного службовця, просування за посадами і рангами, оцінювання державного службовця, припинення службових відносин); 5) структурний [широке (проходження державної служби) і вузьке (просування по державній службі) розуміння службової кар’єри)]; 6) публічно-індивідуальний [а) об’єктивна оцінка суб’єкта призначення щодо діяльності державного службовця та його кар’єрні можливості в державному органі; б) суб’єктивно усвідомлені власні судження службовця про своє службове майбутнє, очікувані шляхи самовираження і перспективи своєї діяльності].

Зазначено, що в умовах реформування державної служби службова кар’єра, як важливий елемент цього інституту, має суттєве значення у підвищенні ефективності й дієвості державної служби, професійності та компетентності державних службовців. Водночас, сама службова кар’єра як правова категорія потребує реформування, насамперед, на нормативному рівні. Мова йде про законодавче регулювання таких важливих питань, як визначення поняття «службова кар’єра» та її елементів, принципів службової кар’єри, організаційно-правових засад управління службовою кар’єрою, встановлення правових гарантій щодо реалізації службової кар’єри державним службовцем.

Виокремлено та охарактеризовано принципи і види службової кар’єри державного службовця.

У підрозділі 1.4. «Сучасний стан нормативно-правового визначення службової кар’єри державного службовця» встановлено, що сучасне законодавство про державну службу в цілому, і про службову кар’єру, зокрема, є роздрібненим, розпорошеним, таким, що, скоріше, становить сукупність, а не систему нормативно-правових актів, дія яких поширюється, переважно, на той чи інший вид державної служби. Виокремлено дві групи нормативно-правових актів, які регулюють: 1) питання службової кар’єри, характерні для всієї державної служби, незалежно від виду служби, тобто для єдиної державної служби, яку становлять: а) Конституція України;
б) Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції»; в) Кодекс адміністративного судочинства України»; г) Рішення Конституційного Суду України з питань державної служби; 2) питання службової кар’єри, характерні для певного виду державної служби (адміністративної, спеціалізованої та мілітаризованої).

Визначено, що правове регулювання:

а)    адміністративної державної служби характеризується тим, що воно є міжгалузевим, оскільки його становлять нормативно-правові норми конституційного, адмі­ністративного, фінансового, трудового, сімейного, цивільного та інших галузей права. При цьому встановлено, що тільки цей вид державної служби регламентується нормами як публічних (конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне), так і приватних (трудове, сімейне, цивільне) галузей права. Структуру законодавства про адміністративну державну службу становлять як загальні нормативно-правові акти (зокрема, Закони: «Про державну службу», «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади», КЗпПУ), тобто ті, дія яких поширюється на всі підвиди цього виду служби, так і спеціальні, дія яких поширюється на конкретні підвиди цього виду служби;

б)   спеціалізованої державної служби характеризується тим, що:
а) відсутнім є загальний законодавчий акт, дія якого поширювалася б на цей вид служби, на кшталт Закону «Про державну службу», який поширюється на всю адмі­ністративну державну службу; б) кожний підвид цього виду служби має свій спеціальний закон, який визначає основні засади його функціонування; в) виокремлено тільки спеціальні нормативно-правові акти, дія яких поширюється на підвиди цього виду служби; г) Закон «Про державну службу» поширюється на спеціалізовану державну службу тільки в тій частині, яку не врегульовано спеціальними законами; д) спеціалізована державна служба не регламентується нормами трудового права;

в)    мілітаризованої державної служби обумовлене, насамперед, тим, що мілітаризована державна служба являє собою, порівняно з іншими видами державної служби, доволі цілісну предметно визначену субординаційну юридичну конст­рукцію, яку становлять відносно самостійні підвиди цього виду служби (військова служба, прикордонна служба, СБУ, служба правопорядку, служба державної охорони, цивільна оборона, служба спецзв’язку, внутрішні війська). Для мілітаризованої державної служби є характерним те, що, в цілому, прослідковується, на відміну від попередніх видів служби, більш чітка система законодавства щодо регулювання цього виду служби. Доказом цього є виокремлення значної за обсягом загальної групи нормативно-правових актів, дія яких поширюється на всю мілітаризовану державну службу, і вони регулюють досить широке коло основних питань як самої служби в цілому, так і службової кар’єри, зокрема.

Розділ другий «Характеристика організаційного аспекту службової кар’єри державного службовця» містить три підрозділи, в яких досліджуються правова природа та правовий статус державної посади, особливості та склад державно-службових відносин, державний службовець як суб’єкт службової кар’єри.

У підрозділі 2.1. «Поняття та правовий статус державної посади» зазначено, що дер­жавна посада є універсальним і започатковуючим чинником службової кар’єри, оскільки: 1) вона розпочинається із заміщення державної посади; 2) постійно має за мету заміщення державної посади більш високого рівня; 3) її результат (у переважній більшості) визначається державною посадою (влада, незалежність, винагорода, становище тощо). Виокремлено й охарактеризовано такі особливості державної посади: є складовою штатного розпису державного органу; має характер державної установки; утворюється у спеціальному порядку і має правове закріплення; їй відповідає встановлене коло службових обов’язків і прав; опосередковує здійснення державних повноважень особою, яка займає посаду; є незалежною від державного службовця, який її виконує, а державний службовець не може бути її власником; завдання, функції та повноваження, закріплені за посадою, мають державно-владний характер; є похідною від державного органу й пов’язуючою ланкою між державним органом і державним службовцем; утримується за рахунок коштів державного бюджету.

Виокремлено чотири види державних посад: а) політичні посади;
б) адміністративні посади; в) судові посади; г) патронатні посади. Визначено, що із цих чотирьох видів державних посад тільки адміністративні посади надають особі, яка її виконує, статус державного службовця.

Визначено, що «державна посада» – це державно-правова установка, яка визначає місце, обов’язки, права, повноваження і відповідальність особи, що її виконує, засновується у законодавчо-визначеному порядку і фінансується з державного бюджету.

Акцентовано увагу на тому, що дер­жавна посада, як правова категорія, має правовий статус, структура якого складається з низки елементів, що є взаємо­пов’язаними, взаємозалежними та взаємообумовлюючими один одного. Характеристика структури правового статусу державної посади дозволила виокремити такі групи цих елементів: 1) засновницькі: порядок заснування посади; категорія; завдання; 2) статусні: обов’язки; права; повноваження; 3) професійно-компетенційні: кваліфікаційні вимоги; знання, вміння, володіння; 4) організаційні: порядок і умови заміщення; взаємозаміна; 5) юридична відповідальність; 6) соціально-економічні: грошове утримання, пільги, допомоги тощо. Визначено, що правовий статус державної посади – це: 1) система правовідносин, які виникають, змінюються й припиняються щодо заснування посади, порядку її заміщення, виконання, соціально-економічного забезпечення і правової охорони; 2) система взаємо­залежних, взаємопов’язаних і взаємообумовлених елементів, які визначають місце і роль посади в ієрархії державних посад, правовий статус особи, яка її виконує.

У підрозділі 2.2. «Державно-службові відносини як організаційний елемент службової кар’єри державного службовця» надано характеристику державно-службовим відносинам як важливому чиннику службової кар’єри державного службовця. Встановлено, що ознаками цих правовідносин, які відрізняють їх, зокрема, від трудових, є те, що: 1) це правовідносини, для яких застосовується переважно метод нормативного регулювання, тобто застосування законів і підзаконних нормативно-правових актів; 2) це «владовідносини», тобто їх учасники є юридично нерівними; 3) це статусні службові відносини, оскільки вони, у переважній більшості, визначають правовий статус державних службовців; 4) регулюються, переважно, нормами публічних галузей права: конституційною, адміністративною, фінансовою, кримінальною; 5) зміст державно-службових відносин характеризується правами й обов’язками сторін цих відносин, яким притаманний державно-владний характер; 6) виникають із приводу забезпечення виконання завдань і функцій держави; 7) їх обумовлює наявність обов’язкових сторін, якими є: суб’єкт приз­начення, з одного боку, і державний службовець
– з іншого; 8) можуть виникати, змінюватися й припинятися за ініціативи будь-якої із сторін; 9) є субординаційними відносинами, оскільки виникають у сфері державної служби, яка, за своєю сутністю, є ієрархічною системою (ієрархія державних органів, ієрархія державних
посад).

Визначено, що найбільш поширеними адміністративно-правовими нормами, що регулюють державно-службові відносини, є: 1) за функціональним призначенням: а) норми-принципи; б) норми-дефініції;
в) норми-правила; 2) за змістом: а) матеріальні норми; б) процедурні норми; 3) за способом впливу на поведінку державних службовців: регулятивні (норми-приписи, норми-заборони; норми-дозволи) й охоронні; 4) за сферою дії: а) норми загальної дії, що поширюються на всю державну службу; б) норми обмеженої дії, що поширюються на окремі види або підвиди державної служби; в) норми локальної дії.

Акцентовано увагу на тому, що виникнення, зміна й припинення державно-службових відносин пов’язані з адміністративним актом (укладення трудового договору з державним службовцем не передбачено), і ця обставина є ще одним доказом того, що ці відносини мають публічно-правовий, а не приватноправовий характер, а, отже, державна служба є інститутом адміністративного права.

У підрозділі 2.3. «Державний службовець як суб’єкт службової кар’єри» охарактеризовано поняття та сутність державного службовця у порівняльно-правовому аналізі з поняттям схожого статусу в зарубіжних країнах: «публічний службовець» (Литва, Грузія), «державний службовець» (Естонія, Болгарія, Чехія), «службовець цивільної служби» (Польща), «працівник» (Канада), «чиновник/функціонер» (Греція, ФРН, Іспанія, Бельгія, Франція), «агент держави» (Люксембург) тощо. Звернено увагу на недосконалість визначення поняття «державний службовець» у Законах «Про державну службу» (1993, 2011) та особливість його визначення у зарубіжному законодавстві з акцентами на: а) перебуванні у службових відносинах з державою (Естонія), публічно-правових службових відносинах і відносинах службової вірності з державою (ФРН); б) призначенні на оплачувану штатну посаду адмі­ністративним актом (Болгарія).

Визначено та охарактеризовано особливості державного службовця як суб’єкта службової кар’єри: заміщення посади у державних органах та їх апараті; здійснення професійної діяльності у державних органах та їх апараті; професійна діяльність пов’язана із забезпеченням виконання завдань і функцій держави; наділення певним обсягом державних/державно-владних повноважень; професійна діяльність спрямована на забезпечення державних інтересів; професійна діяльність здійснюється від імені держави і гарантується державою; заробітна плата за рахунок державних коштів.

Акцентовано увагу на недосконалості визначення поняття «посадова особа» у чинному Законі «Про державну службу» (зокрема, щодо консультативно-дорадчих функцій), відсутності визначення цього поняття у Законі «Про державну службу» (2011) і виокремлено такі особливості посадової особи: а) наявність владних повноважень, які спрямовані на прийняття правових актів управління або здійснення юридично значущих дій; б) право на здійснення державно-розпорядницьких повноважень щодо реалізації компетенції державного органу; в) заміщення посади в державному органі на підставі спеціальних актів управління.

Розділ третій «Структура службової кар’єри державного службовця» містить чотири підрозділи, в яких досліджуються правова природа та стан правового регулювання елементів структури службової кар’єри державного службовця. Акцентовано увагу на тому, що структуру службової кар’єри слід розглядати у широкому (набуття статусу державного службовця; просування по дер­жавній службі; оцінювання державного службовця; припинення державної служби; режим службової кар’єри) і вузькому (присвоєння рангів, чинів, класів; ротація; заохочення) розумінні.

У підрозділі 3.1. «Набуття статусу державного службовця» констатується, що питання вступу на дер­жавну службу є започатковуючим щодо зарахування на дер­жавну посаду, а останній – визначальним щодо набуття статусу державного службовця. Встановлено, що набуття статусу державного службовця – це складний елемент структури службової кар’єри, який, у свою чергу, визначають: а) вступ на дер­жавну посаду; б) складення присяги; в) первинне присвоєння рангу (класного чину, спеціального або військового звання).

З урахуванням того, що основним способом вступу на державну посаду є конкурс, акцентовано увагу на таких видах конкурсних процедур: 1) за ступенем допуску кандидатів до участі у конкурсі: відкриті; закриті; змішані; 2) за стадіями службової кар’єри: проходження підготовчої служби (практики); призначення на постійну посаду публічної служби; підвищення за посадою; 3) за юридичними наслідками проведення конкурсу: виникнення лише права на зайняття посади; зайняття конкретної посади; 4) за змістом конкурсної процедури: конкурси на базі документів (про освіту, досвід роботи, характеристики); конкурси, що передбачають складання іспиту; змішані конкурси (містять елементи обох вищеназваних процедур).

Встановлено прогалини у законодавчому регулюванні правового статусу Присяги державного службовця адміністративної державної служби (Закони «Про державну службу» 1993, 2011). Охарактеризовано зарубіжний досвід набуття статусу публічного службовця (ФРН, Чехія, Литва, Естонія) та визначено можливості його запровадження в умовах України.

У підрозділі 3.2. «Просування по державній службі» визначено, що прямих заборон на просування по державній службі в законодавстві про державну службу на передбачено, однак, державний службовець не має права на просування по службі: 1) під час випробування при заміщенні державної посади; 2) в період дисциплінарного стягнення, порушення кримінальної справи або проведення службового розслідування; 3) у рамках граничного віку для перебування на державній службі. Важливим
є з’ясування того факту, що у державного службовця є право на
просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов’язків тощо, однак немає жодних правових підстав тлумачити це право як суб’єктивне право державного службовця, тобто він не має права вимагати просування по службі, оскільки призначення на посаду належить до компетенції державного органу або посадової особи.

Встановлено, що особливістю просування за посадами є те, що воно є можливим за умов: а) наявності вакантної посади; б) оголошення конкурсу (чи іншої процедури) на заміщення вакантної державної посади; в) передбачення посади в Реєстрі державних посад; г) встановлення категорій державних посад; д) визначення вимог до кандидатів на заміщення вакантної державної посади; ж) успішного проходження процедури відбору на заміщення вакантної державної посади.

Зазначено, що суттєве значення для просування за посадами має чітке визначення категорій державних посад. Стосовно самого переліку категорій посад, слід зазначити, що він є досить громіздким, надзвичайно складним та недостатньою мірою цілеспрямованим на розвиток службової кар’єри. Виокремлення значної кількості категорій державних посад (у цьому разі – 7), як видається, є суттєвою перепоною для: а) розмежування «політичних посад» та «адміністративних посад»; б) розмежування посад, щодо яких проводиться конкурс, і посад, щодо яких проводиться, так зване, «політичне призначення»; в) поступового кар’єрного росту;
г) стимулювання службовців на кар’єрні зростання; д) зведення до мінімуму суб’єктивного впливу на просування за посадами; ж) створення доступної й уніфікованої процедури здійснення службової кар’єри. Звернено увагу на те, що зарубіжний досвід класифікації державних посад хоча і є досить різноманітним як у кількості категорій посад, так і в їхній назві та підставах класифікації, характеризується тенденцією щодо зменшення категорій посад, що, безперечно, позитивно впливає на просування за посадами, а в кінцевому результаті – на здійснення службової кар’єри.

Просування за званнями (рангами, класними чинами) є істотною особливістю кар’єри в державній службі, оскільки, на відміну від просування за посадами, воно є можливим і за відсутності вакантної посади, тому що категорія посади передбачає присвоєння державному службовцю трьох рангів за умов: проходження терміну в два роки після присвоєння первинного рангу (вислуга років); успішне виконання своїх службових обов’язків. Водночас, констатовано, що просування за рангами характеризується тим, що воно є, певною мірою, автоматичним, оскільки: 1) в окремих випадках державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково у межах відповідної категорії посад і, при цьому, чинне законодавство не передбачає конкретного переліку випадків, коли це є можливим, а віддає вирішення цього питання на розсуд керівника державного органу; 2) питання якості виконання службовцем своїх службових обов’язків вирішує керівник за власним розсудом, тобто має місце суб’єктивне оцінювання державного службовця для визначення можливості його просування за званнями. Таким чином, і перша умова (частково), і друга – це, як правило, суб’єктивне рішення керівника, свідчать, по-перше, про значний суб’єктивний вплив на вирішення питання щодо здійснення службової кар’єри за званнями, по-друге, про необхідність зведення цього впливу до мінімуму.

У підрозділі 3.3. «Оцінювання державного службовця» звернено увагу на те, що здійснення службової кар’єри є можливим за умови постійного доказування державним службовцем своєї відповідності тим вимогам, які висуваються щодо претендентів на: зайняття відповідної державної посади, присвоєння чергового рангу, підвищення статусу тощо. Отже, щодо державного службовця постійно здійснюється функція оцінювання як результатів його діяльності, так і його особистісних якостей (професійності, комунікабельності, відповідальності, моральності тощо). Таким чином, просування по державній службі – це постійне оцінювання державного службовця. У структурі службової кар’єри оцінювання державного службовця є центральним елементом, який є визначальним і при просуванні за посадами, і при просуванні за рангами (званнями, класними чинами). Звернено увагу на те, що в європейських державах для означення процедури оцінювання використовуються різні назви цього механізму, зокрема в: Болгарії, Естонії, Чехії – «атестація», Латвії – «оцінка відповідності», Литві – «оцінювання».

Визначено, що на атестацію покладається досить широке коло завдань, пов’язаних із вирішенням важливих питань інституту державної служби: забезпечення професійності та ефективності самого інституту державної служби; визначення професійного рівня як одного з найважливіших критеріїв державних службовців; забезпечення здійснення службової кар’єри шляхом просування за посадами і просування за званнями; підвищення ролі професійної підготовки державних службовців.

Визначено, що інститут атестації державних службовців становлять матеріальні норми, які передбачають статутні атестаційно-правові положення (необхідність підготовки атестаційної характеристики, термін проведення атестації, види атестаційних оцінок), і процесуальні норми, які регулюють саму процедуру атестації: порядок виникнення, проходження та припинення атестаційно-правових відносин; цілі і завдання проведення атестації; коло осіб, що підлягають атестації; термін її проведення; склад атестаційних комісій; порядок її проведення, види рішень за підсумками атестацій; заходи щодо удосконалення процедури атестації та поліпшення діяльності державних органів (їх структурних підрозділів).

У підрозділі 3.4. «Припинення службової кар’єри» зазначено, що припинення службової кар’єри безпосередньо пов’язано з припиненням державно-службових відносин. Аналіз підстав припинення державно-службових відносин дозволив виокремити чотири групи: 1) втрата права на службову кар’єру або його обмеження: а) припинення громадянства України внаслідок виходу з громадянства України, внаслідок втрати громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України; б) набуття громадянства іншої держави; в) набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, пов’язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; г) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за скоєння умисного злочину та/або встановлення заборони займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави; 2) ініціатива державного службовця: а) звільнення за власним бажанням; б) відставка державного службовця; в) призначення державного службовця на політичну посаду; г) наявність перешкод у реалізації прав, наданих державному службовцю, або встановлення факту порушення таких прав; д) зміна істотних умов проходження державної служби; 3) ініціатива суб’єкта призначення:
а) порушення Присяги; б) повторне отримання підряд негативної оцінки результатів службової діяльності державного службовця; в) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку; г) скорочення чисельності або штату, реорганізація (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідація державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим або їх апарату; д) нез’явлення державного службовця на службі протягом більше як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, якщо законом не встановлено збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання; ж) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 4) об’єктивні обставини: а) поновлення на посаді відповідно до рішення суду, що набрало законної сили, державного службовця, який раніше її займав; б) неможливість виконання державним службовцем службових обов’язків за станом здоров’я; в) набрання законної сили рішенням суду про визнання особи недієздатною або про обмеження дієздатності особи; г) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; д) визнання державного службовця безвісно відсутнім або оголошення його померлим; ж) смерть державного службовця.