КАДРОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок з науковими планами та програмами, мету й задачі, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо апробації результатів дослідження та публікації.

Розділ 1 «Методологічні засади кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України» присвячено характеристиці загальних засад кадрового забезпечення органів внутрішніх справ, визначенню його поняття та змісту, аналізу системи органів внутрішніх справ, розглянуто, зокрема, питання охорони прав і свобод людини як головного завдання персоналу органів внутрішніх справ, правові засади кадрового забезпечення органів внутрішніх справ та місце серед них адміністративно-правового регулювання, досліджено поняття та зміст кадрового забезпечення органів внутрішніх справ та охарактеризовано систему та структурні елементи органів внутрішніх справ України.

У підрозділі 1.1 «Охорона прав і свобод людини – головне завдання персоналу органів внутрішніх справ України» наголошено на тому, що однією з найважливіших ознак правової демократичної держави є реальне забезпечення прав і свобод людини та громадянина у правоохоронній сфері, зокрема, в діяльності органів внутрішніх справ. Визначено, що через об’єктивні і суб’єктивні причини на сьогодні в Україні все ще існує проблема реальності дотримання прав і свобод людини та громадянина. Зазначено, що ця проблема має не тільки правовий аспект, а й тісно пов’язана з політичним і економічним станом суспільства, рівнем його духовності та консолідації; наведено відповідні статистичні дані.

Здійснено ґрунтовний аналіз принципу законності як найголовнішого принципу діяльності органів внутрішніх справ України, підкреслено, що все функціонування органів внутрішніх справ має здійснюватись відповідно до закону, ніхто із персоналу у виконанні своїх обов’язків не може нехтувати ним. Вказано, що законність спирається на демократичну рівність громадян та посадових осіб перед законом, на рівність основних прав і обов’язків для всіх суб’єктів права. Законність є засобом охорони демократичних прав громадян. Вона забезпечує активну участь громадян в управлінні державою і суспільством. Наслідком реалізації принципу законності є правопорядок, тобто система правовідносин, яка складається в результаті реалізації режиму законності.

Зроблено висновок, що стан забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, запобігання правопорушенням та їх припинення; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили, є однією з найскладніших сфер правового регулювання, яка безпосередньо залежить від якості кадрової роботи в органах внутрішніх справ. З огляду на вищесказане, акцентовано увагу, що кадрове забезпечення органів внутрішніх справ та організація їх функціонування потребують суттєвого удосконалення.

Порушено проблему некомплекту в органах внутрішніх справ, який складає майже 11 тис. посад, у тому числі в підрозділах карного розшуку – 10,8 %, судовій міліції – понад 13 %, патрульній службі – 8,4 %, підрозділах боротьби з незаконним обігом наркотиків – 18,3 %, службі дільничних інспекторів – 14 %, конвойній службі – 15 %.

У підрозділі 1.2 «Правові засади кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України та місце серед них адміністративно-правового регулювання» визначено, що ефективність функціонування органів внутрішніх справ в умовах побудови в Україні демократичної, правової, соціальної держави безпосередньо залежить від якості кадрового корпусу та ефективного, науково обґрунтованого процесу кадрового забезпечення. Підкреслено, що удосконалення кадрового забезпечення є найскладнішим напрямком реформування МВС України.

Виокремлено найсуттєвіші проблеми у сфері правового регулювання кадрового забезпечення системи органів внутрішніх справ, зокрема: 1) процес удосконалення законодавства, що регулює кадрове забезпечення органів внутрішніх справ України, зумовлюється залежністю від законодавства про державну службу, яке також потребує відповідного оновлення; 2) потребує перегляду стан правового регулювання систем відбору осіб для виконання управлінських функцій в органах внутрішніх справ України, а також їх підготовки та підвищення кваліфікації; 3) потребує докорінного вдосконалення система оцінки результатів стану кадрового забезпечення та діяльності управлінського персоналу в органах внутрішніх справ України; 4) адміністративно-правова система потребує усунення прогалин у регулюванні кадрового забезпечення. Обґрунтовано, що при оновленні нормативно-правової бази в даній сфері правового регулювання потрібно звернути увагу на узгодженість законодавчої термінології.

Наголошено на необхідності оновлення нормативно-правової бази кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України. Насамперед це стосується прийняття законів України «Про органи внутрішніх справ України», «Про проходження служби в органах внутрішніх справ України». Зроблено висновок про необхідність прийняття Закону України «Про поліцію», що дозволило б заповнити прогалини у правовому регулюванні не тільки кадрового забезпечення, але й адміністративної діяльності органів внутрішніх справ України в цілому та водночас зменшило б кількість підзаконних актів, зокрема актів МВС України, надало логічну послідовність і цілеспрямованість процесу формування кадрового складу органів внутрішніх справ України.

Визначено, що одним із пріоритетних напрямів удосконалення діяльності органів внутрішніх справ та його ефективного адміністративно-правового регулювання на місцевому рівні повинна стати кадрова робота, поступове доведення штатної чисельності до науково обґрунтованих нормативів, якісне поліпшення системи добору та підготовки кадрів, удосконалення нормативно-правової бази кадрової роботи, створення оптимальної системи науково-методичного й інформаційного забезпечення кадрових процесів. Запропоновано запровадити у вищих навчальних закладах системи МВС України підготовку фахівців для підрозділів кадрового забезпечення, оскільки посади в кадрових підрозділах мають обіймати спеціалісти з відповідним фаховим рівнем і освітою.

У підрозділі 1.3 «Поняття та зміст кадрового забезпечення органів внутрішніх справ» надано авторське визначення поняття «кадрове забезпечення в органах внутрішніх справ», яким визнається виконання завдання соціального забезпечення систем та процесів управління у сфері охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю шляхом залучення людей, які відповідають певним вимогам, до реалізації службових функцій в організаційних рамках МВС України та його структурних підрозділах. Зроблено висновок, що кадрове забезпечення – це функція адміністративної діяльності, спрямована на реалізацію завдань щодо управління персоналом.

З метою здійснення характеристики кадрового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ у підрозділі з’ясовано співвідношення понять «кадри» та «персонал».

Обґрунтовано необхідність надання більшої самостійності міськрайлінорганам внутрішніх справ щодо здійснення ними кадрових функцій, делегуючи при цьому їм додаткові повноваження з вищих рівнів управління.

Зроблено висновок, що сучасні проблеми кадрового забезпечення органів внутрішніх справ та різноманітні службові ситуації здатні вирішувати тільки фахівці-професіонали (як з точки зору їх суто професійних, так і особистих характеристик). У зв’язку з цим виділяються дві рівнозначні проблеми: якісний відбір і підготовка майбутніх професіоналів та збереження існуючого професійного ядра органів і підрозділів внутрішніх справ.

У підрозділі 1.4 «Система органів внутрішніх справ та її складові елементи» зроблено висновок, що система органів внутрішніх справ становить цілісний комплекс відмежованих, взаємопов’язаних і взаємодіючих служб і підрозділів, які утворюють особливу єдність із суспільством та державою і є одночасно елементом системи більш високого порядку – системи органів виконавчої влади. Наголошено, що суспільство та держава стосовно системи органів внутрішніх справ виступають зовнішньоутворюючими чинниками.

Зазначено, що система органів внутрішніх справ України є складним утворенням, у межах якого можуть бути виділені окремі підсистеми, до яких доцільно віднести: міліцію України, внутрішні війська МВС України, навчальні заклади та науково-дослідні установи. Названі підсистемні утворення відрізняються одне від одного своїм призначенням та функціями, проте вони об’єднанні спільним завданням – охороною громадського порядку та громадської безпеки, захистом прав, свобод та законних інтересів приватних осіб від злочинних посягань. Зважаючи на це необхідно проводити постійну роботу, спрямовану на перевірку відповідності функцій, що здійснюються складовими елементами системи, покладеним на них завданням. У протилежному випадку система органів внутрішніх справ буде перевантажена зайвими елементами, що, як наслідок, негативно вплине на ефективність її функціонування.

Надано ґрунтовну характеристику складових елементів системи органів внутрішніх справ.

Розділ 2 «Адміністративно-правовий статус суб’єктів кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України» складається із чотирьох підрозділів, в яких визначено адміністративно-правовий статус органів внутрішніх справ, їх компетенцію та завдання. Органи внутрішніх справ розглянуто як суб’єкт і об’єкт кадрового забезпечення, досліджено структуру адміністративно-правового статусу суб’єктів кадрового забезпечення ОВС України та його елементи, охарактеризовано функції та відповідальність суб’єктів кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України.

У підрозділі 2.1 «Органи внутрішніх справ як суб’єкти і об’єкти кадрового забезпечення» доведено, що під поняттям «кадри» слід розуміти весь склад підрозділів органів внутрішніх справ. Для формування цієї категорії необхідні посадові особи, які будуть займатися питанням підбору і роботи з працівниками, оскільки будь-яка діяльність завжди передбачає наявність об’єктів і суб’єктів відповідно.

Обґрунтовано, що кожен суб’єкт є одночасно і об’єктом, і суб’єктом кадрового забезпечення. Надано визначення суб’єктів кадрового забезпечення органів внутрішніх справ: це органи та посадові особи, які відповідно до законодавства є учасниками управлінських відносин, наділені певними повноваженнями і функціями у сфері роботи з персоналом органів внутрішніх справ України, здатні їх здійснювати та несуть юридичну відповідальність.

Наголошено, що кадрова функція розкривається суб’єктом шляхом регулювання діяльності людей у системі соціальних відносин. При цьому зміст діяльності суб’єкта кадрового забезпечення визначається потребами об’єкта. Зроблено висновок, що кадрове забезпечення органів внутрішніх справ становить певну діалектичну взаємодію між його суб’єктами і об’єктами, яка складається з різноманітних прямих і зворотних зв’язків між ними.

У підрозділі 2.2 «Структура адміністративно-правового статусу суб’єктів кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України» обґрунтовано, що адміністративно-правовий статус є одним із різновидів правового статусу особи (фізичної, юридичної, колективного суб’єкта, який не має статусу юридичної особи), особливість якого полягає у тому, що він вказує на характер правових норм, які його визначають. На підставі аналізу різних позицій науковців щодо структури правового статусу зроблено висновок, що до елементів адміністративно-правового статусу суб’єктів права, в тому числі і працівника кадрової служби, належать: обов’язки, права та юридична відповідальність.

У структурі правового статусу працівників кадрових підрозділів органів внутрішніх справ окремо проаналізовано юридичний обов’язок як об’єктивно необхідну, встановлену законодавцем міру належної поведінки суб’єкта в тій чи іншій ситуації. Обов’язки працівників кадрових підрозділів органів внутрішніх справ поділено на загальні та спеціальні. Спеціальні обов’язки, у свою чергу, поділено на обов’язки керівників та обов’язки інших працівників.

На підставі аналізу структури адміністративно-правового статусу суб’єктів кадрового забезпечення органів внутрішніх справ виокремлено його особливості, властиві саме цій категорії суб’єктів.

У підрозділі 2.3 «Компетенція та повноваження, завдання та функції суб’єктів кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України» зазначено, що зміст діяльності суб’єктів кадрового забезпечення органів внутрішніх справ визначається через їх завдання та функції. Зроблено висновок, що з’ясування завдань та функцій суб’єктів кадрового забезпечення в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ як виду управлінської діяльності можливе за умови дослідження його системи, складовими якої є механізм та процес кадрового забезпечення. Під механізмом кадрового забезпечення розуміються його визначальні засади, що є його статикою. Процес кадрового забезпечення, який є його динамікою, розуміється як сукупність стадій проходження служби в органах внутрішніх справ, що послідовно змінюють одна одну.

Окреслено коло завдань суб’єктів кадрового забезпечення в органах внутрішніх справ з урахуванням нормативно визначених завдань цих органів у цілому. Наголошено, що на сьогодні від кадрових служб органів внутрішніх справ вимагається реальна інтеграція всіх аспектів роботи з людськими ресурсами, всіх стадій їх життєвого циклу, що передбачає домінацію не облікових, а змістовних, аналітичних та організаційних аспектів. Виконання такого завдання неможливе без вдосконалення та перегляду функцій кадрових служб та професіоналізації їх діяльності. Наведено перелік завдань, які пропонується віднести до складу завдань суб’єктів кадрового забезпечення органів внутрішніх справ.

Під функціями, як одним із елементів механізму діяльності суб’єктів кадрового забезпечення в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ, розуміються окремі напрямки роботи з кадрами (персоналом) у цих органах. У загальному вигляді функції кадрових служб органів внутрішніх справ зводяться до управління персоналом та кадрового діловодства. Надано перелік функцій, які пропонується розглядати як функції суб’єктів кадрового забезпечення органів внутрішніх справ.

Наголошено, що компетенція та повноваження суб’єкта кадрового забезпечення органів внутрішніх справ визначаються законодавчими та підзаконними актами, а також посадовими інструкціями та функціональними обов’язками. Зроблено висновок про те, що перед системою кадрового забезпечення стоїть завдання аналізу кожної ситуації з точки зору ефективності функціонування системи в цілому, оцінки професійних якостей кожного працівника, які впливають на ефективність його роботи та загальні результати діяльності органів внутрішніх справ.

У підрозділі 2.4 «Відповідальність суб’єктів кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України» підкреслено, що відповідальність суб’єктів кадрового забезпечення органів внутрішніх справ набуває особливого значення з розширенням функцій підрозділів кадрового забезпечення. Питання відповідальності суб’єктів кадрового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ розглянуто крізь призму забезпечення законності і дисципліни в органах внутрішніх справ. Запропоновано визначення юридичної відповідальності суб’єктів кадрового забезпечення як міри покарання за неналежне виконання покладених на них завдань, яка ґрунтується на принципах законності та невідворотності. До працівників підрозділів кадрового забезпечення можуть бути застосовані такі види відповідальності: дисциплінарна, кримінальна, адміністративна, цивільно-правова, матеріальна. Охарактеризовано види, умови, підстави та процедури дисциплінарної відповідальності як найбільш поширений вид юридичної відповідальності працівників. Особливістю дисциплінарної відповідальності працівників підрозділів кадрового забезпечення є те, що вони їй підлягають: по-перше, за порушення порядку проходження служби за умови, якщо вони атестовані (загальна відповідальність); по-друге, за невиконання чи неналежне виконання статутних обов’язків (спеціальна відповідальність).

Розглянуто поняття, стан законодавчого регулювання, умови та підстави адміністративної, кримінальної, матеріальної та цивільно-правової відповідальності як видів відповідальності, до якої можуть бути притягнуті працівники підрозділів кадрового забезпечення органів внутрішніх справ.

Розділ 3 «Система кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України» складається із семи підрозділів, в яких визначено порядок та елементи кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України, проаналізовано порядок та елементи кадрового забезпечення органів внутрішніх справ, зміст та види професійної підготовки, а також досліджено питання оцінювання та контролю якості кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України.

У підрозділі 3.1 «Порядок та елементи кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України» наголошено, що відповідно до усталених наукових поглядів кадрове забезпечення можна розглядати в широкому та вузькому розумінні. В широкому сенсі кадрове забезпечення є діяльністю, що спрямована на забезпечення органів державної влади персоналом з необхідним рівнем кваліфікації, професійних та особистих якостей, здатних вирішувати поставлені завдання. У вузькому ж сенсі кадрове забезпечення є нормативно закріпленою та цілеспрямованою діяльністю спеціально уповноважених державних органів (посадових осіб) щодо процесів професійної орієнтації, прогнозування і планування кадрових потреб, відбору, підготовки, розстановки та вивільнення персоналу. Наголошено, що до основних елементів кадрового забезпечення органів внутрішніх справ необхідно віднести: професійну орієнтацію, професійний відбір та професійну підготовку.

Акцентовано увагу на необхідності вдосконалення в органах внутрішніх справ процесу кадрового планування як важливої частини кадрового забезпечення та цілеспрямованої діяльності органів внутрішніх справ щодо підготовки кадрів, забезпечення пропорційного і динамічного розвитку персоналу, розрахунку його професійно-кваліфікованої структури, визначення загальної та додаткової потреб, контролю за його використанням.

У підрозділі 3.2 «Профорієнтаційна робота та професійний відбір у системі підготовки кадрів органів внутрішніх справ України» зазначено, що система профорієнтації в органах внутрішніх справ є складовою частиною державної системи профорієнтації. Зроблено висновок, що під професійною орієнтацією в органах внутрішніх справ слід розуміти доведення до населення інформації щодо важливості та престижності служби в органах внутрішніх справ, перспектив кар’єрного зростання, умов та порядку прийняття до вищих навчальних закладів МВС України, особливостей проходження служби в органах внутрішніх справ, а також застосування інших заходів з метою залучення до органів внутрішніх справ осіб з відповідними діловими, фізичними, психічними та моральними якостями. Наголошено, що до елементів професійної орієнтації слід відносити професійну інформацію, професійну активізацію, попередню професійну діагностику, професійну консультацію.

Об’єктом системи профорієнтації в органах внутрішніх справ визначено молодь, яка навчається в закладах освіти, населення, зайняте у промисловому виробництві чи сільському господарстві, військовослужбовців, інші категорії громадян України, які відповідають умовам прийому на службу та навчання.

Професійний відбір до органів внутрішніх справ України є самостійною стадією реалізації кадрової політики МВС України. До елементів професійного відбору віднесено: дослідження поданих документів, спеціальну перевірку, перевірку фізичної підготовки, перевірку ділових та моральних якостей, професійно-психологічний відбір, медичний огляд. Акцентовано увагу на неможливості віднесення професійного відбору до складових елементів профорієнтаційної роботи, оскільки професійний відбір проводиться з особами, з якими вже проведено профорієнтаційну роботу і які вже готові вступати на службу до органів внутрішніх справ.

У підрозділі 3.3 «Поняття та види професійної підготовки кадрів органів внутрішніх справ України» здійснено аналіз чинної нормативної бази, яка регламентує здійснення професійної підготовки кадрів органів внутрішніх справ. Досліджено такі елементи професійної підготовки кадрів як початкова підготовка, післядипломна освіта, самостійна та службова підготовка. Окрему увагу приділено особливостям проходження курсантами вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України стажування у практичних підрозділах органів внутрішніх справ. Запропоновано авторське визначення таких видів професійної підготовки, як «початкова підготовка» та «службова підготовка».

Під початковою підготовкою слід розуміти поетапне навчання працівника, прийнятого уперше на службу в органи внутрішніх справ, яке включає навчання за місцем служби під керівництвом безпосередніх керівників і наставників, навчання на курсах початкової підготовки (спеціалізації) в навчальних закладах МВС та стажування на посаді за місцем служби з метою набуття ними базових знань, умінь і навичок, необхідних для виконання службових обов’язків за посадою.

Службова підготовка осіб рядового та начальницького складу визначається як вид навчання, який включає функціональну підготовку; тактику дій особового складу в типових і екстремальних ситуаціях; вогневу підготовку; фізичну підготовку; загальнопрофільну підготовку та спрямований на підвищення професіоналізму, удосконалення знань та спеціальних навичок та успішне виконання оперативно-службових завдань і посадових обов’язків.

У підрозділі 3.4 «Призначення, переміщення і просування по службі персоналу органів внутрішніх справ» на підставі аналізу чинного законодавства України визначено особливості призначення, переміщення і просування по службі персоналу органів внутрішніх справ.

Зазначено, що призначення на посаду осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ провадиться відповідними начальниками, згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ України відповідно до його компетенції. Окрему увагу приділено аналізу умов, які необхідно враховувати при призначенні на посади осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Визначено види, підстави та порядок переміщення по службі осіб рядового і начальницького складу.

У підрозділі 3.5 «Підготовка кадрів органів внутрішніх справ у вищих навчальних закладах МВС України» розглянуто зміст відомчої вищої освіти, який вимагає розв’язання комплексу різноманітних і різнобічних завдань щодо підготовки фахівців різних напрямів оперативно-службової діяльності в органах внутрішніх справ, організації навчально-методичної і виховної роботи, проведення наукових і науково-дослідних робіт, організації перепідготовки і підвищення кваліфікації практичних працівників органів внутрішніх справ, матеріально-технічного забезпечення навчального процесу і наукових досліджень, соціального та психологічного супроводження. Проаналізовано специфіку та умови прийому до навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ. Наголошено на необхідності вдосконалення чинної нормативно-правової бази, яка регламентує порядок здійснення післядипломної освіти, умови впровадження дистанційного навчання в систему підготовки працівників органів внутрішніх справ.

Проаналізовано проблеми, які виникають при розподілі випускників вищих навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ України з урахуванням інтересів служби, а також при звільненні молодих фахівців, та запропоновано шляхи їх вирішення. Запропоновано розробити Концепцію комплексної підготовки і підвищення кваліфікації працівників органів внутрішніх справ, основні положення проекту Концепції передано до Департаменту кадрового забезпечення МВС України.

У підрозділі 3.6 «Оцінювання якості кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України» досліджено такі форми оцінювання як атестація та щорічна оцінка виконання працівниками органів внутрішніх справ покладених на них обов’язків і завдань. Проаналізовано особливості та порядок здійснення визначених форм оцінювання якості кадрового забезпечення органів внутрішніх справ. На підставі аналізу чинних нормативно-правових актів, які регламентують порядок проведення атестації працівників органів внутрішніх справ, запропоновано авторське визначення категорій «атестація осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ» та «ротація в органах внутрішніх справ».

Під атестацією осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ розуміється періодична оцінка їх професійних, ділових та моральних якостей, яка здійснюється атестаційною комісією з метою вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ, підвищення ефективності їх роботи, поліпшення добору, розстановки і виховання кадрів, стимулювання підвищення кваліфікації, ініціативності, творчої активності та відповідальності працівників за доручену справу.

Ротацію в органах внутрішніх справ визначено як переведення осіб рядового або начальницького складу з посад, які вони займають, на інші, як правило, рівнозначні в межах цього ж органу на визначений строк з метою підвищення ефективності функціонування органу внутрішніх справ, а також боротьби з корупцією.

У підрозділі 3.7 «Контроль якості кадрового забезпечення органів внутрішніх справ» проаналізовано процес контролю у сфері кадрового забезпечення органів внутрішніх справ, який має на меті встановлення якості службової діяльності їх працівників, її відповідності нормативним документам, вказівкам, розпорядженням та наказам вищестоящих начальників, а також аналіз наявних відхилень від норми, розробку та реалізацію заходів з покращення кадрового забезпечення.

Акцентовано увагу, що контроль за якістю кадрового забезпечення органів внутрішніх справ є різновидом соціального контролю, що здійснюється компетентними міжнародними, державними та недержавними суб’єктами та спрямований на встановлення відповідності кадрової роботи та роботи з персоналом вимогам нормативно-правових актів. Залежно від суб’єктів здійснення контролю за якістю кадрового забезпечення органів внутрішніх справ виділено його основні види: державний, відомчий, громадський, міжнародний; досліджено їх сутність, предмет, суб’єкти, особливості правового регулювання та практичного здійснення.

Визначено основні специфічні ознаки контролю за якістю кадрового забезпечення органів внутрішніх справ. Зокрема: це різновид соціального контролю, механізм участі державних та недержавних суб’єктів в управлінні кадрами органів внутрішніх справ; така діяльність спрямована на встановлення відповідності чинним нормативно-правовим актам організації прийому громадян на службу, організації їх навчання, професійної та службової підготовки, підвищення кваліфікації, перекваліфікації особового складу органів внутрішніх справ; має спеціальну мету, а саме – формування такого кадрового ядра органів внутрішніх справ, яке буде здатне виконувати покладені на них державою завдання; може здійснюватися державними, недержавними та міжнародними суб’єктами, які наділені різним обсягом контрольних повноважень; може проводитися як із втручанням у професійну діяльність особового складу органів внутрішніх справ, так і без такої; передбачає спеціальні форми та методи її здійснення, які залежать насамперед від суб’єкта контролю та обсягу наданих йому повноважень.