КАТЕГОРІЯ ПРОСТУПКУ У КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІЙ ДОКТРИНІ Автореферат

У Вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, характеризуються методологія та емпірична база, розкриваються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, їх апробація, а також наводяться кількість публікацій та структура роботи.

Перший розділ «Методологічні засади дослідження категорії проступку у кримінально-правовій доктрині» складається з трьох підрозділів, в яких здійснено аналітичний огляд проступку у кримінально-правовій доктрині, проведено історичний аналіз поділу кримінального діяння, а також розглянуто системно-правові передумови дослідження категорії проступку.

У підрозділі 1.1. «Аналітичний огляд категорії проступку у кримінально-правовій доктрині» закладено методологічні основи дослідження категорії проступку. Суспільна небезпека, яка визначається об’єктивно-суб’єктивними ознаками діяння, види та характер санкції правової норми є критеріями визначення тяжкості діяння та, відповідно, розмежування видів правопорушень. Деякі із злочинів є подібними до інших правопорушень, а деякі з правопорушень мають кримінально-правовий характер. Розвиваються погляди І.П. Голосніченка, М.І. Хавронюка щодо труднощів у розмежуванні окремих злочинів із правопорушеннями за такою ознакою як суспільна небезпека. Обґрунтовується, що вказані труднощі у розмежуванні пов’язані з неврахуванням суміжної природи певних злочинів та кримінально-правового характеру неуправлінських проступків. Суміжність цієї природи злочинів полягає у поглинанні окремих складів правопорушень складами злочинів.

Зовнішньою формою вираження досліджуваного виду діяння є адміністративно-охоронні правовідносини для неуправлінських проступків, а також «трафаретне» застосування звільнення від кримінальної відповідальності або від покарання та його відбування для окремих злочинів. Пропонується вказану категорію діянь трансформувати в інший вид кримінального діяння – кримінальний проступок. Кримінальні проступки можуть бути визначені як система неуправлінських проступків та злочинів, які пов’язані закономірними, типовими, загальними ознаками, що тягнуть відповідні рівню суспільної небезпеки кримінально-правові наслідки у
виді покарань, альтернативних позбавленню волі, а також відсутність судимості.

У підрозділі 1.2. «Історія розвитку проступку у кримінальному праві України» досліджуються історичні передумови впровадження проступку як виду кримінального діяння. За часів Київської Русі відмінність між кримінальними діяннями проявлялась у використанні термінів «образа», «согрєшеніє» та відповідно «а кто установление мое порушит» для позначення злочину. Схожі законодавчі конструкції «образа» та «кгвалт» використані в Литовських Статутах. Легальне відокремлення проступку від злочину закріплено у ст. 2 тому 15 Зводу законів Російської імперії 1832 р. та ст. 2 Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. Із створенням СРСР та УРСР відбувається трансформація поліцейських проступків в адміністративні правопорушення та злочини невеликої тяжкості. Проте, існування у кримінальному законодавстві понять «малозначний злочин», «діяння, що містять ознаки злочину» свідчить про прояви категорії проступку у кримінальному законодавстві УРСР та СРСР.

Результатом дослідження української наукової спільноти категорії проступку у кримінально-правовій доктрині була формалізація необхідності його закріплення у Концепції реформування кримінальної юстиції від 08.04.2008 р., подальше планування прийняття відповідних законодавчих актів щодо його впровадження та розробки відповідних законопроектів.

У підрозділі 1.3. «Системно-правові передумови дослідження категорії проступку у сучасній кримінально-правовій доктрині» виявлено внутрішні та зовнішні системні передумови впровадження кримінального проступку. Внутрішніми передумовами впровадження проступку в кримінальне законодавство України є невідповідність небезпеки діяння наслідкам притягнення до кримінальної відповідальності (судимість та позбавлення волі або загроза його застосування); неврахування законодавцем сприйняття у побутовій правосвідомості злочину як діяння, що асоціюється із відбуванням такого покарання як «позбавлення волі»; соціально-правова необумовленість окремих положень Кримінального кодексу України. Наслідками вказаних недоліків при криміналізації окремих діянь є порушення формули «злочин – покарання», «трафаретне» застосування інститутів звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування. Зовнішніми передумовами впровадження проступку в кримінальне законодавство України є поділ кримінального діяння в державах романо-германської правової системи на декілька видів та рекомендації міжрегіональних інституцій щодо декриміналізації частини масових злочинів, що не становлять великого ступеню суспільної небезпеки. Вказані внутрішні та зовнішні передумови свідчать про існування системно-правових передумов поділу кримінального діяння на злочини та проступки у кримінальному законодавстві України.

Другий розділ «Ознаки та питання впровадження категорії проступку у кримінально-правовій доктрині» містить три підрозділи, в яких розглянуто об’єктивні, суб’єктивні ознаки та питання впровадження проступку як виду кримінального правопорушення.

У підрозділі 2.1. «Об’єктивні ознаки категорії проступку в кримінально-правовій доктрині» досліджено об’єктивні ознаки та виявлено їх подібність у механізмі завдання шкоди об’єкту посягання та в конструкціях об’єктивної сторони для двох підсистем діянь, які пропонується трансформувати у кримінальні проступки.

Дослідженням суспільних відносин, на які здійснюється посягання, встановлено сутнісну відмінність злочину від інших видів правопорушень, яка й визначає ступінь суспільної небезпеки. Сутність дисциплінарних проступків полягає в посяганні на правила внутрішнього трудового розпорядку, внутрішній порядок управління; цивільно-правових проступків – на майнові та немайнові особисті відносини, що виникли на підставі правочинів або позадоговірного завдання шкоди; адміністративних проступків – на порядок зовнішнього управління органів державної влади та влади органів місцевого самоврядування, а сутність злочинів – у посяганні на найцінніші суспільні відносини, щодо охорони життя та здоров’я людини, майна, статевої свободи та інших об’єктів посягання. Природу злочину також іноді умовно визначають як діяння, що посягає на «вертикальні» Боголюдські відносини, природні права людини, а природу всіх інших правопорушень як діянь, що посягають на «горизонтальні», похідні від «вертикальних» відносини.

Вчинення деяких правопорушень опосередковано завдає шкоди об’єктам кримінально-правової охорони, у зв’язку із чим вказані діяння визнаються злочинами та іноді іменуються як «квазі-злочини». Адміністративні делікти, які посягають на власність, громадський порядок та громадську безпеку за своєю суттю не є управлінськими правопорушеннями. За вказаними двома підсистемами об’єктів посягань вказані діяння пропонується трансформувати у кримінальні проступки.

Основним безпосереднім об’єктом посягання неуправлінських проступків та загальнокримінальних злочинів невеликої тяжкості (перша підсистема діянь) є суспільні відносини, пов’язані з охороною здоров’я, власності, фізичної та духовної цілісності тощо, яким притаманний механізм посягання, як правило, «іззовні», без завдання значної шкоди.

Основним безпосереднім об’єктом посягання злочинів невеликої та окремих злочинів середньої тяжкості (друга підсистема діянь) є суспільні відносини у сфері регуляції систем управління, а додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом – суспільні відносини з охорони здоров’я, власності тощо, яким, як правило, притаманний такий механізм посягання як порушення соціального зв’язку суспільних відносин «із середини», без завдання значної шкоди. Вказана конструкція об’єкта посягання визначає побудову об’єктивної сторони. У неуправлінських проступках та злочинах невеликої тяжкості загальнокримінальної спрямованості (перша підсистема діянь) об’єктивну сторону виражено в діях, яким притаманний прямий причинний зв’язок, а за конструкцією складу діяння не заподіює значних злочинних наслідків.

Для злочинів невеликої та окремих злочинів середньої тяжкості (друга підсистема діянь) формою діяння є бездіяльність та притаманний опосередкований причинно-наслідковий зв’язок. В основі об’єктивної сторони вказаних діянь лежать ознаки інших правопорушень у сфері регуляції систем управління, що обумовлює притаманність для вказаних діянь «змішаної протиправності» або бланкетного способу вираження кримінально-правової протиправності. З урахуванням узагальнень судової практики Пленумом Верховного Суду України, завдання тілесних ушкоджень невеликої тяжкості для діянь першої підсистеми та тілесних ушкоджень середньої тяжкості для діянь другої підсистеми пропонується розглядати можливим наслідком кримінального проступку. Заподіяння більш тяжких наслідків при вчиненні вказаних діянь свідчить, що вказаним діянням притаманний ступінь суспільної небезпеки злочину, а не проступку.

У підрозділі 2.2. «Суб’єктивні ознаки категорії проступку у кримінально-правовій доктрині» досліджено ознаки суб’єктивної сторони
та суб’єкту пропонованого виду кримінального правопорушення.

Суб’єктами неуправлінських проступків та злочинів невеликої тяжкості загальнокримінальної спрямованості (перша підсистема діянь) є фізичні особи, які володіють «загальною» деліктоздатністю у порівнянні із «спеціальною» деліктоздатністю суб’єктів адміністративних проступків.

Суб’єктам злочинів невеликої тяжкості та окремих злочинів середньої тяжкості (друга підсистема діянь) притаманна наявність додаткового
правового статусу (сукупність прав та обов’язків) опікуна, батьків, військовослужбовця, посадової особи на підприємстві, в установі, організації.

Суб’єктивній стороні неуправлінських проступків та злочинів невеликої тяжкості загальнокримінальної спрямованості (перша підсистема діянь) притаманна умисна або необережна форма вини, є чітко вираженими мета та мотив діяння, властиві емоції, які мають кримінально-правове значення.

Суб’єктивній стороні злочинів невеликої тяжкості та окремих злочинів середньої тяжкості, що посягають на суспільні відносини у сфері регуляції систем управління (друга підсистема діянь) є притаманною необережна або «змішана» форма вини. Психічне ставлення до порушення певних правил у формі умислу в «адміністративно-правовому» або іншому правовому розумінні поглинається необережним ставленням до злочинних наслідків, в результаті чого створюється «змішана» форма вини. Механізм мотивації для вказаної підсистеми діянь є подібним до механізму мотивації управлінських правопорушень.

У підрозділі 2.3. «Загальні та спеціальні питання впровадження категорії проступку у кримінальне законодавство України» доводиться необхідність використання для позначення пропонованого виду кримінального діяння терміна «кримінальний проступок» поряд з іншими термінами.

Пропонується кримінальні правопорушення за тяжкістю поділяти на кримінальні проступки, злочини, тяжкі злочини та особливо тяжкі злочини. Склад кримінального правопорушення пропонується розглядати як єдину підставу кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку та злочину. Доводиться, що кримінальні проступки не повинні тягти судимість. За вчинення кримінального проступку пропонується застосовувати штраф, громадські роботи, арешт, позбавлення спеціальних прав, обмеження волі, позбавлення волі на строк до 2 років. Готування чи замах на вчинення кримінального проступку не може тягти кримінальної відповідальності.

У зв’язку з незначним ступенем суспільної небезпеки пропонується депеналізувати деякі злочини середньої тяжкості шляхом зниження верхньої межі позбавлення волі у санкціях окремих статей (частин статей) Особливої частини Кримінального кодексу України строком до 2 років.

У разі, якщо у статті Кримінального кодексу України кримінальний проступок межує із злочином, пропонується статтю поділити на декілька частин. У першій частині статті слід передбачити склад кримінального правопорушення як кримінального проступку, у другій частині статті Кримінального кодексу України – склад основного злочину, який визнається таким при вчиненні вперше. Наступні частини можуть містити опис кваліфікованих складів злочинів.

Розмежовувати кримінальні проступки та злочини пропонується за санкцією кримінально-правової норми. Всі Розділи Особливої частини Кримінального кодексу України пропонується іменувати як «Кримінальні правопорушення в …» або «Кримінальні правопорушення проти …» тощо.