БЕЗПОСЕРЕДНЄ ВИЯВЛЕННЯ ТА ДОСЛІДЧА ПЕРЕВІРКА ФАКТІВ НЕЗАКОННОГО ОБІГУ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв'язок з науковими програмами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, його нормативне, теоретичне і практичне підґрунтя, сформульовано наукову новизну роботи, практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації.

Розділ 1 «Інститут безпосереднього виявлення злочину в кримінальному процесі України» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Безпосереднє виявлення злочину як інститут кримінального процесу» автор розкриває поняття безпосереднього виявлення злочину, досліджує історію становлення та розвитку інституту безпосереднього виявлення злочину.

Зазначено, що безпосереднє виявлення злочину як окремий вид діяльності правоохоронних органів має давню історію і був притаманний розшуковій формі кримінального процесу. У ст. 262 Статуту кримінального судочинства 1864 р. зафіксовано було правило, відповідно до якого “попереднє слідство не може бути розпочате без законного приводу та достатньої підстави”. В цьому контексті В.М. Григор’єв стверджував, що інститут попередньої перевірки виник ще в дореволюційному російському кримінальному процесі у формі дізнання, яке проводилося без допиту свідків шляхом негласних розшуків та опитувань.

Доведено, що безпосереднє виявлення злочинів за чинним законодавством може мати місце при виконанні правоохоронними органами різноманітних визначених законом функцій. Якщо ж будь-який з правоохоронних органів стикається з фактом злочину, то він має діяти за певною, найбільш раціональною технологію пізнання, яка була б максимально оптимальною як для закріплення доказів, так і для забезпечення прав людини.

Встановлено, що безпосереднє виявлення злочину має певну специфічність і самостійність як інститут кримінально-процесуального права, а саме: особливе завдання – отримання первинної інформації про латентні злочинні прояви; правовідносини що виникають при безпосередньому виявленні злочину регламентується окремими особливими нормами і мають свою специфіку як за змістом, так і за формою; норми права що присвячені безпосередньому виявленню злочину, регулюють конкретний вид суспільних відносин – активну діяльність щодо пошуку латентних злочинів та обставин їх вчинення; особливість суб’єктів, які вступають в правовідносини з питань виявлення злочину, та їх компетенції на даному етапі дослідчого провадження; специфічність кінцевого результату інституту – отримання приводу для початку розслідування; нарешті, диспозиція норми права часто може мати бланкетний характер чи бути відсильною.

На думку дисертанта, у законодавстві має бути визначено юридичну форму безпосереднього виявлення злочинів, чітко регламентовано процедуру провадження дій, спрямованих на безпосереднє виявлення злочинів. Щодо кожної дії, спрямованої на отримання інформації, має бути чітко визначено: хто уповноважений їх здійснювати та повинен бути при цьому присутнім; процесуальні права та обов’язки учасників, процесуальна форма провадження.

Доведено необхідність покладення на правоохоронні органи обов’язку при виконанні своїх повноважень отримувати і фіксувати будь-яку інформацію про злочини, які вчинені чи готуються, та негайно передавати її органам дізнання чи слідства, до компетенції яких належить здійснення кримінально-процесуального провадження.

У підрозділі 1.2 «Становлення та розвиток інституту безпосереднього виявлення злочину в Україні» визначаються основні засади вдосконалення процесуальної форми діяльності правоохоронних органів щодо безпосереднього виявлення злочину.

Обґрунтовано, що безпосереднє виявлення злочину – це ініціативна, здійснювана на підставі і відповідно до закону інформаційно-пошукова діяльність посадових осіб правоохоронних органів у рамках їх компетенції.

Доведено, що кримінально-процесуальна форма повинна забезпечувати як можливість виявлення і розкриття злочину, так і режим законності, за якого створюються необхідні й достатні умови встановлення об'єктивної істини та надійного захисту прав і свобод людини.

Зазначено на необхідності виникнення нагальної потреби кодифікації законодавства та забезпечення законодавчого, а не підзаконного регулювання правовідносин у сфері виявлення, розкриття, розслідування злочинів та здійснення правосуддя. Доказовому праву властиві системність, єдність та одномірність, що дає підставу для постановки питання про необхідність розробки та прийняття законодавчих новел.

Наголошено, що кримінально-процесуальне законодавство має закріпити юридичні засади концептуальної моделі безпосереднього виявлення злочину.

Для оптимізації інституту безпосереднього виявлення злочину запропоновано в КПК України викласти окрему статтю “Безпосереднє виявлення ознак злочину”, в якій мають бути закріпленні такі основні положення:

1) безпосереднє виявлення злочину – це ініціативна, здійснювана на підставі та відповідно до закону інформаційно-пошукова діяльність посадових осіб правоохоронних органів у рамках їх компетенції, в процесі якої виявляються факти латентних злочинів чи окремі епізоди злочинної діяльності певних осіб;

2) безпосереднє виявлення злочину можуть здійснювати лише правоохоронні органи та їхні посадові особи у процесі застосування наданих їм інформаційно-пошукових повноважень;

3) отримуючи інформацію про злочин, що вчинений чи готується, названі правоохоронні органи мають забезпечити надійну фіксацію і збереження доказової інформації, здійснити складання письмових документів, які фіксують зміст, порядок та форму провадження пізнавальних дій, характер використаних при цьому пізнавальних методів та науково-технічних засобів, а також усі отримані при цьому результати; докладно відобразити в документах, які складаються, час, місце, обставини знайдення та вилучення, якісних та кількісних характеристик, а також індивідуально-визначальних якостей предметів і документів, що вилучаються, змісту отриманих фактичних даних; засвідчення достовірності записів у складених документах підписами понятих та інших учасників юридичної дії;

4) якщо під час провадження певної дії були вилучені будь-які предмети та документи, особі, у якої проведено вилучення, обов’язково має бути вручено копію протоколу або акта, який фіксує факт вилучення;

5) безпосереднє виявлення ознак скоєного чи підготовлюваного злочину фіксується згідно з вимогами законодавства відповідно у матеріалах адміністративного чи іншого юридичного провадження, оформлюється посадовою особою, що виявила злочин, письмовим повідомленням, а слідчим, прокурором і судом – постановою, в яких викладаються виявлені відомості про злочин та його ознаки;

6) фактичні дані, отримані при безпосередньому виявленні злочину шляхом здійснення оперативно-розшукових, адміністративних чи інших непроцесуальних дій, можуть використовуватися в кримінально-процесуальному доказуванні за умови, що такі дані отримано суб’єктом, уповноваженим на інформаційно-пошукові дії, з’ясовано й може бути перевірено джерело і спосіб здобуття доказової інформації; ці дані здобуті відповідно до вимог закону без порушення чи недопустимого обмеження прав і свобод громадян і становлять достовірну інформацію, яка відповідає вимогам допустимості доказів у кримінальному судочинстві.

Розділ 2 «Форми безпосереднього виявлення незаконного обігу наркотичних засобів» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Безпосереднє виявлення злочину органами дізнання в процесі оперативно-розшукових заходів» розкрито алгоритми застосування методів оперативно-розшукової діяльності для виявлення фактів незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів.

Встановлено, що для розвитку технології безпосереднього виявлення злочинів оперативно-розшуковими заходами сьогодні гостро постає проблема вдосконалення юридичної форми самої оперативно-розшукової діяльності. Потребують деталізації й регламентації оперативно-розшукові заходи та форми реалізації їх результатів у кримінальному судочинстві.

Реалізація оперативних матеріалів з порушенням справи може бути здійснена як слідчим, так і оперативним працівником. Однак у всіх випадках порушенню кримінальної справи має передувати їх спільний розгляд.

Підкреслено, що ст. 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» зазначає: «Матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються: як приводи та підстави для порушення кримінальної справи або для проведення невідкладних слідчих дій; для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі; для попередження, припинення і розслідування злочинів, розвідувально-підривних посягань проти України, розшуку злочинців та осіб, які безвісти зникли...».

Емпіричні данні роботи показали, що переважна більшість кримінальних справ, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, порушується за фактами безпосереднього виявлення злочинів даної категорії (близько 99 %); інші приводи для порушення кримінальної справи, які зазначені у ст. 94 КПК України, мають незначний відсоток.

Матеріали оперативно-розшукової діяльності в КПК України не називаються як окремі приводи та підстави для порушення кримінальної справи. Встановлено, що у законодавстві України існує неузгодженість Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» з нормами КПК України. Фактично приводами до порушення кримінальної справи є сам юридичний факт безпосереднього виявлення злочину різними засобами, в тому числі й заходами ОРД, а підставою – фактичні дані, які вказують на ознаки злочину. Оперативно-розшукова діяльність у цьому аспекті може утворювати складову частину інституту безпосереднього виявлення злочину.

Доведено необхідність допуску слідчого до участі в оперативно-розшуковій діяльності у справах, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків (близько 75,3 % опитаних респондентів зазначили на такій необхідності, тоді як решта заперечують її).

У підрозділі 2.2 «Безпосереднє виявлення злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, із застосуванням методу контрольованої поставки і контрольованої закупки наркотичних речовин» розкриваються проблеми застосування цього заходу.

Необхідність здійснення контрольної поставки щодо боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів визнано світовою спільнотою. Так, у типовій Настанові з проблем підготовки працівників антинаркотичних підрозділів зазначено, що «контрольовані поставки є ефективним методом забезпечення виконання законів про наркотики, що дозволяє особам правоохоронних органів різних країн виявляти членів міжнародних організацій, які здійснюють поставки наркотичних засобів і психотропних речовин крізь національні кордони». Цей метод потребує тісного співробітництва правоохоронних органів, а також ретельного планування і точного виконання.

Закон, дозволяючи здійснення так званої контрольованої поставки наркотичних засобів, фактично сприяє створенню ситуації, за якої можливе всебічне і повне розкриття злочину, документування злочинних дій різних співучасників злочину, що відкриває значні перспективи для процесу доказування.

Автором обґрунтовано необхідність процесуалізації контрольованої поставки і контрольованої закупки та розробки її універсальної юридичної форми, придатної для надійного збирання доказів у різних ситуаціях, що виникають на практиці. Запропоновано доповнити кримінально-процесуальний кодекс України новою слідчою дією «Контрольована поставка і контрольована закупка», в якій мають бути викладені такі основні положення:

– контрольована поставка і контрольована закупка є слідчою дією, яка здійснюється виключно слідчими чи працівниками оперативних підрозділів МВС або СБУ України у взаємодії з іншими правоохоронними органами з метою виявлення, попередження чи повного розкриття злочину і встановлення обставин події злочину, отримання необхідних відомостей і забезпечення умов для успішного вжиття запобіжних заходів та затримання підозрюваного на місці злочину, якщо іншими засобами досягти цього неможливо;

– контрольована поставка і контрольована закупка провадяться шляхом негласного безпосереднього спостереження за певними подіями, фактами або діями окремих осіб, спостереження за вантажними перевезеннями (на залізничному, морському, річковому, автомобільному, авіаційному транспорті); спостереженням за поштовими відправленнями (листи, бандеролі, посилки), а також за багажем і вантажем, що переміщуються в супроводі кур’єрів або під виглядом інших предметів та товарів і здійснення при цьому технічного документуванням доказової інформації;

– фактичними підставами для проведення контрольованої поставки чи контрольованої закупки можуть бути: факт виявлення правоохоронними органами, митними або іншими органами (організаціями) наркотиків чи інших заборонених для обігу предметів; оперативна інформація чи повідомлення компетентних органів інших держав про проходження схожих вантажів або поштових відправленнях територією України або на її територію;

– юридичною підставою проведення контрольованої поставки чи контрольованої закупки є рішення про її проведення, яке приймається слідчим чи органом дізнання із санкції прокурора;

– контрольована поставка і контрольована закупка здійснюється за участю понятих за загальними правилами провадження слідчих дій;

– здійснення контрольованої поставки чи контрольованої закупки має забезпечувати забезпечення доказів злочинної діяльності та затримання осіб, що скоїли злочин, вилучення предметів що переміщувалися;

– про провадження контрольованої поставки чи контрольованої закупки складається протокол із додержанням вимог ст. 85 КПК України. У протоколі описується все знайдене у тому вигляді, в якому спостерігалося, і всі дії в тій послідовності, в якій вони відбувалися, а також з додержанням вимог ст. ст. 85¹-85² КПК України відображаються відомості про порядок та результати застосування технічних засобів. Результати технічного документування мають значення самостійного виду доказів і зберігаються у справі;

– особи, які беруть участь у контрольованій поставці чи контрольованій закупці як очевидці події, не можуть брати участь у подальшому розслідуванні і підлягають відводу, але можуть бути допитані як свідки.

Процес підготовки і здійснення “контрольної поставки” містить такі етапи: з’ясування потреби і підстав для її проведення, прийняття юридичного рішення про її здійснення; з’ясування завдання; оцінка слідчої ситуації; формування тактичних завдань; розрахунок та надання необхідних сил та засобів; раціональне розмежування обов’язків між виконавцями; надання попередніх розпоряджень учасникам; створення системи управління та контролю за перебігом операції; постановка конкретних завдань для виконавців; організація та підготовка виконавців до рішення поставлених задач; організація всіх видів забезпечення учасників операції (матеріально-технічним, фінансовим забезпеченням, засобами зв’язку, автомобільним транспортом тощо); відпрацювання системи управління, зв’язку та проходження інформації, безпосереднє провадження операції та технічне її документування; вилучення і закріплення доказових матеріалів, затримання безпосередньо під час вчинення злочину.

У підрозділі 2.3 «Інші засоби і юридичні форми безпосереднього виявлення злочинів» розкриваються можливості виявлення злочинів органами адміністративної юрисдикції, прокурором при здійсненні функції нагляду, органами дізнання в процесі адміністративної діяльності, органами дізнання і слідчими у взаємодії з різними контролюючими органами.

Безпосереднє виявлення злочину правоохоронним органом у сучасному правовому полі може мати місце: прокурором – при здійсненні функції загального нагляду; слідчим – при здійсненні розслідування порушеної кримінальної справи; правоохоронними органами – у процесі адміністративної діяльності; органами дізнання, наділеними оперативно-розшуковою юрисдикцією, – у процесі оперативно-розшукових заходів; органами дізнання і слідчими – у взаємодії з різними контролюючими органами, які в процесі здійснення своїх повноважень стикаються з фактами злочинів.

Аналіз дисертантом кримінальних справ, пов’язаних із незаконним обігом наркотиків, показує, що інформація про характер злочину на початковому етапі розслідування надійшла від: працівників митниць – 7 %; прикордонників – 3 %; оперативних підрозділів СБУ – 25 %; оперативних підрозділів МВС – 65 %.

Повноваження різних правоохоронних органів щодо безпосереднього виявлення злочинів містяться у різних нормативних актах, часто є несистематизованими і такими, що не отримали як необхідного аналізу й узагальнення, так і належної кодифікації. Відповідно не уніфікованою є і сама практика.

Отримуючи інформацію про злочин, який вчинено або готується, названі правоохоронні органи мають забезпечити надійну фіксацію і збереження доказової інформації, здійснити складання письмових документів, які фіксують зміст, порядок та форму провадження пізнавальних дій, характер використаних при цьому пізнавальних методів та науково-технічних засобів, а також усі отримані при цьому результати; обставини знайдення та вилучення, якісні та кількісні характеристики, а також індивідуально-визначальні ознаки об’єктів, які вилучаються, змісту отриманих фактичних даних; засвідчення достовірності записів у складених документах підписами учасників юридичної дії.

Фактичні дані, отримані при безпосередньому виявленні злочину шляхом адміністративних чи інших непроцесуальних дій, можуть використовуватися в кримінально-процесуальному доказуванні за умови, що такі дані отримано суб’єктом, уповноваженим на інформаційно-пошукові дії, з’ясовано й може бути перевірено джерело і спосіб здобуття доказової інформації; ці дані здобуті відповідно до вимог закону без порушення чи недопустимого обмеження прав і свобод громадян, і становлять достовірну інформацію.

З метою уніфікації і підвищення ефективності діяльності щодо безпосереднього виявлення фактів незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів автором запропоновано прийняти Закон України “Про безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом злочину».

Розділ 3 «Дослідча перевірка фактів незаконного обігу наркотичних засобів» присвячений характеристиці початкового етапу процесуальної діяльності щодо протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів.

У підрозділі 3.1 «Процесуальні аспекти дослідчої перевірки інформації про незаконний обіг наркотичних засобів» розкриваються проблеми вдосконалення процесуальної форми, стадії порушення кримінальної справи та здійснення доказової діяльності в її рамках.

За результатами опитування слідчих та оперативних працівників встановлено, що кримінальні справи за фактом незаконного обігу наркотичних засобів порушуються на підставі: повністю зібраного матеріалу із задокументованими оперативно-розшуковими заходами, протоколом огляду місця події, поясненнями учасників, довідками експерта (74,6 % респондентів); протоколу вилучення наркотичних засобів у конкретної особи та довідки експерта (18,7 % опитаних); протоколу вилученої речовини, подібної до наркотику (6,7 %% респондентів).

Доведено, що суть дослідчого провадження зводиться до того, що розслідуванню, яке обмежене правом і здійснюється в суворій процесуальній формі, передує етап, який дозволяє поза такою досконалою і прозорою процесуальною формою отримати інформацію, яка багато в чому може визначити хід розслідування.

Розглядаються питання «позаекспертних досліджень». Обґрунтовується можливість поділу всіх видів таких досліджень на спеціальні, експертні й позаекспертні. Проаналізовано можливість надання органам оперативно-пошукової юрисдикції права призначати провадження експертизи як до порушення кримінальної справи, так і до початку кримінального процесу – при здійсненні оперативно-пошукової діяльності.

Запропоновано, що одним із варіантів оптимізації стадії порушення кримінальної справи може бути визнання необхідності розпочинати розслідування кримінальної справи за наявності самих лише приводів до порушення справи, забезпечуючи їх державну реєстрацію.

У підрозділі 3.2 «Тактико-криміналістичні аспекти дослідчої перевірки фактів незаконного обігу наркотиків» розкрито елементи дослідчої перевірки фактів незаконного обігу наркотиків, розглянуто ситуації, що виникають при вилученні в осіб наркотичних засобів на вулицях та в громадських місцях і тактика дій працівників органів внутрішніх справ у цих ситуаціях.

Зазначено, що у вітчизняному кримінальному процесі дослідче провадження досі виконує функцію своєрідного фільтра, через який проходить інформація про різні діяння, які вимагають реагування у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку. При цьому відсіюється інформація про діяння, які не містять ознак злочину.

Результати опитування слідчих МВС України показують, що до порушення кримінальної справи про незаконний обіг наркотиків, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів існує необхідність у проведенні таких перевірочних та слідчих дій: попереднього експертного дослідження тих чи інших речовин – 96 % опитаних; огляду місця події чи приміщень – 78 %; опитування громадян – 100 %; зняття інформації з каналів зв’язку – 18,2%; судово-медичного чи медичного освідування – 40%; інше – 12 %.

Зазначено, що перспективу використання в доказуванні при перевірці фактів незаконного обігу наркотиків на даній стадії процесу мають такі пізнавальні форми, як позаекспертні дослідження та контрольована поставки і затримання безпосередньо під час вчинення злочину, отримання первинних пояснень від правопорушників та інших осіб. Працівники органів дізнання мають бути забезпечені знаннями щодо тактики їх проведення.

Узагальнення кримінальних справ за фактами незаконного обігу наркотиків показує, що на стадії дослідчого провадження було проведено такі пізнавально-засвідчувальні процесуальні дії: огляд місця події (24 %); судово-медичне чи медичне освідування (7 %); огляд транспортних засобів (6 %); огляд речових доказів (25 %); отримання пояснень від запідозреної особи (76 %); отримання пояснень від очевидців та інших осіб (96 %); зняття інформації з каналів зв’язку (1 %).

До системи засобів криміналістичної тактики взагалі і дослідчого провадження, зокрема, належать: методи, тактичні прийоми; тактичні комбінації; тактичні рекомендації. Методи – шляхи досягнення мети слідчої дії, які є комплексом прийомів, правил та рекомендацій. Тактичний прийом – найбільш раціональний та ефективний спосіб дій або найбільш доцільна лінія поведінки слідчого у процесі збирання, дослідження та використання доказів з урахуванням слідчої ситуації на певному етапі досудового розслідування. Тактична комбінація – певне поєднання тактичних прийомів, слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів для вирішення конкретного завдання, що зумовлене слідчою ситуацією на певному етапі досудового розслідування. Тактична рекомендація – науково-обґрунтована та апробована практикою порада, що стосується вибору і застосування тактичних прийомів і методів та комбінацій.

Виходячи з гіпотези про об'єктивну можливість та правову допустимість безпосереднього вивчення суб'єктами доказування обставин, що підлягають доказуванню, технічного їх документування за умови забезпечення надійного захисту сфери особистого життя людини, розроблено криміналістичні рекомендації щодо виявлення фактів незаконного обігу наркотичних засобів.