ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, вказано на її зв’язок програмами, темами, концепціями, охарактеризовано основні методи дослідження. Визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, сформульовані положення, що містять наукову новизну, висвітлено теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію результатів дисертації.
Розділ 1. «Загальна характеристика адміністративної відповідальності за порушення режиму утримання в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань» складається з двох підрозділів.
Підрозділ 1.1. «Історичний аспект порушень режиму утримання в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань» присвячений ретроспективній характеристиці розвитку нормативно-правової бази, яка є основою адміністративної відповідальності за порушення режиму утримання в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань в Україні, починаючи з радянського періоду і до теперішнього часу.
Дисертантом встановлено, що вперше адміністративна відповідальність за незаконну передачу заборонених предметів особам, яких тримають у виправних установах, була передбачена ще в 1972 році. В одинадцяти союзних республіках Президіями Верховних Рад в 1972 – 1973 роках прийняті нормативно-правові акти, які передбачали відповідальність за дані проступки. Укази закріплювали адміністративно-правову норму однотипного змісту. Всі ці норми спрямовані на недопущення зв’язків громадян із засудженими та на зміцнення режиму відбування покарань останніми. Саме в 70-их роках вже йшла мова про терміни «передача» і «спроба передачі», які залишилися незмінними і до сьогоднішнього часу.
У підрозділі встановлено, що розвиток вітчизняного законодавства про адміністративну відповідальність за порушення режиму утримання в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань нерозривно пов’язаний, з одного боку, із загальним розвитком інституту юридичної відповідальності, з іншого – зі становленням та розвитком адміністративної відповідальності в цілому на різних етапах розвитку нашого суспільства. Звідси, розгляд історико-правового аспекту адміністративної відповідальності цієї сфери був здійснений у контексті процесу становлення та розвитку юридичної відповідальності в цілому та адміністративної зокрема.
У підрозділі 1.2. «Поняття та підстави адміністративної відповідальності за порушення режиму утримання у слідчих ізоляторах та установах виконання покарань» проведене дослідження різних аспектів правового режиму в установах Державної кримінально-виконавчої служби України. Визначені характерні та спільні ознаки останнього та адміністративно-правового режиму. Зокрема зазначається, що спеціальні правові режими виникли саме з глибини адміністративного права і є його характерною ознакою та здобутком.
Режим в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань забезпечується шляхом ізоляції засуджених за допомогою здійснення за ними нагляду, застосування до них заходів заохочення і стягнення, а у виняткових випадках – заходів безпеки.
За аналогією із юридичною відповідальністю, адміністративна відповідальність за порушення режиму утримання у слідчих ізоляторах та установах виконання покарань може настати тільки за наявності трьох необхідних підстав: по-перше, нормативної (складовою частиною якої є норма, що закріплює склад правопорушення); по-друге, фактичної (саме правопорушення); по-третє, процесуальної (правозастосовчий, юрисдикційний акт).
У підрозділі зосереджено особливу увагу на правових аспектах адміністративної відповідальності за незаконну передачу заборонених предметів особам, яких тримають під вартою у слідчих ізоляторах, чи засудженим в установах виконання покарань. Визначені властиві і специфічні особливості, які відрізняють її від інших адміністративних проступків. Результатом аналізу положень даного підрозділу є вироблення дифеніції адміністративного правопорушення та адміністративної відповідальності у зазначеній сфері.
«Юридичний склад адміністративних та дисциплінарних проступків за порушення режиму утримання в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань». Вчення про склад правопорушення посідає одне з центральних місць в адміністративно-правовій науці та має велике практичне значення. По-перше, воно сприяє виявленню найістотніших ознак антигромадських діянь, їхньому розмежуванню і встановленню справедливих санкцій; по-друге, допомагає правозастосовчим органам правильно кваліфікувати правопорушення та вживати адекватних їм заходів впливу; по-третє, дає можливість зрозуміти закон, допомагає навчанню юристів і правовому вихованню громадян. Даний розділ складається з двох підрозділів.
«Суб’єктивні ознаки адміністративної відповідальності та дисциплінарних проступків за порушення режиму утримання в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань» автор досліджує характеристику загального суб’єкта незаконної передачі заборонених предметів особам, яких тримають у слідчих ізоляторах та установах виконання покарань, ним є всі фізичні, осудні особи, що досягли шістнадцятирічного віку. Вони складають достатньо велику групу осіб, що вчиняють замах на режим в установах виконання покарань. Фактично ними можуть бути всі особи, які не є засудженими до позбавлення волі, підозрюваними чи обвинуваченими у вчиненні злочинів.
З’ясовано, що всіх загальних суб’єктів можна об’єднати в дві групи залежно від наявності або відсутності у них права доступу на територію слідчого ізолятора чи установи виконання покарань: особи, які не мають вільного доступу на територію даних установ; особи, які мають дозвіл на доступ на територію.
При розгляді суб’єктів адміністративних та дисциплінарних правопорушень звертається увага на те, що на відміну від дисциплінарної відповідальності при притягненні правопорушника до адміністративної відповідальності відсутня підпорядкованість між особою, яка притягається до цього виду відповідальності, і особою, котра застосовує заходи відповідальності.
Важливо підкреслити, що диференціація індивідуальних суб’єктів адміністративної відповідальності на загальні, спеціальні і особливі, наявність інформації щодо кожної виправної установи, слідчого ізолятора про склад осіб, затриманих і притягнутих до відповідальності за передачу або спробу передачі заборонених предметів (або персонал Державної кримінально-виконавчої служби України, або вільнонаймані працівники, або інші особи – родичі, знайомі і т.п.), сприяють підвищенню ефективності попередження, а також розробки і здійснення оперативних і організаційних заходів для боротьби з подібними порушеннями.
Встановлено, що суб’єктивна сторона незаконної передачі заборонених предметів особам, яких тримають у слідчих ізоляторах, установах виконання покарань, має основну і єдину ознаку – вину. У ст. 188 Кодексу України про адміністративні правопорушення не міститься вказівки на форму вини, властиву даному складу. Висновок про неї може бути зроблений в результаті граматичного і логічного тлумачення тексту вказаної норми, що описує характер протиправного діяння. Вивчення диспозиції ст. 188 Кодексу України про адміністративні правопорушення показує, що складу незаконної передачі заборонених предметів властива тільки умисна форма вини.
Досліджено деякі правові аспекти співучасті та відповідальності за спробу вчинення проступку в адміністративному праві, приховану від огляду передачу або спробу передачі будь-яким способом заборонених предметів особам, яких тримають у слідчих ізоляторах та установах виконання покарань.
У підрозділі, серед іншого, зазначається, що, незважаючи на правоохоронний зміст діяльності слідчого ізолятора та установ виконання покарань, на практиці непоодинокими є випадки, коли особи рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України самі стають суб’єктами протиправних діянь, у тому числі й корупційних.
«Об’єктивні ознаки адміністративної відповідальності та дисциплінарних проступків за порушення режиму утримання в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань» аналізується поняття об’єкта та об’єктивної сторони проступків, які посягають на суспільні відносини, пов’язані з порушенням режиму утримання в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань.
Склад правопорушення за незаконну передачу заборонених предметів особам, яких тримають у слідчих ізоляторах та установах виконання покарань характеризується двома об'єктами посягання. Основним безпосереднім об'єктом передачі заборонених предметів є порядок виконання і відбування кримінальних покарань у виді позбавлення волі і взяття під варту. Крім того, у разі незаконної передачі особам, яких тримають у слідчих ізоляторах чи установах виконання покарань, алкогольних напоїв, лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання, а так само інших заборонених для передачі предметів, об'єктом даного правопорушення може стати здоров'я засуджених та осіб, яких тримають під вартою, який може бути віднесений до категорії факультативного безпосереднього об'єкта.
Діяння з ознаками адміністративного правопорушення може бути закінченим і незакінченим (припиненим з певних причин, що не залежали від волі правопорушника, внаслідок яких бажаної мети не було досягнуто). На відміну від кримінального законодавства, Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить у загальній частині статті (аналогічної статтям 14 і 15 Кримінального кодексу), що передбачає відповідальність за незакінчене правопорушення, тобто за підготовку до нього або замах на нього. Таким чином, законодавець встановлює загальне правило, за яким навмисне створення умов для вчинення протиправних дій не є адміністративним правопорушенням і незакінчене правопорушення не карається.
Разом з тим, Особлива частина Кодексу України про адміністративні правопорушення містить кілька статей, якими встановлюється відповідальність за підготовчі дії, тобто відповідальність за незакінчене діяння (незакінчене діяння визнається адміністративним правопорушенням).
Спроба передачі заборонених предметів можна визначити як умисні дії особи, безпосередньо спрямованої на передачу заборонених предметів засудженим, підозрюваним і не доведені до кінця за не залежними від цієї особи обставинами. Дане визначення пропонується закріпити в Кодексі України про адміністративні правопорушення.
Розділ 3. «Особливості провадження в справах про адміністративну відповідальність за порушення режиму утримання в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань» складається з трьох підрозділів.
Підрозділ «Профілактика вчинення порушень режиму у слідчих ізоляторах та установах виконання покарань» присвячений з’ясуванню основних детермінант вчинення правопорушень фізичними особами та персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України.
Виявлення причин його вчинення та заходів щодо їхньої профілактики має важливе значення, оскілки встановлення причин, умов і чинників дозволяє, по-перше, розробити більш цілеспрямовану профілактичну роботу, проводити не тільки превентивні заходи, але й заходи, спрямовані безпосередньо на викорінювання причин і умов, що породжують правопорушення серед персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України; по-друге, зосередити сили і засоби, призначені для боротьби з даними правопорушеннями, на найважливіших ділянках роботи; по-третє, підвищити правову культуру персоналу.
Особливої уваги автор приділив індивідуальній профілактиці, до якої можна віднести: профілактичні бесіди; надання інформації про антигромадську поведінку особи керівником слідчого ізолятора чи установи Державної кримінально-виконавчої служби України, навчальних закладів, громадських об’єднань; попередження та профілактичний облік; адміністративний нагляд; офіційне застереження.
З’ясовано, що основною причиною здійснення передачі заборонених предметів є антигромадська позиція суб’єктів адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 188 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Профілактика адміністративних проступків в слідчих ізоляторах та в установах виконання покарань – це соціально спрямована діяльність уповноважених осіб Державної кримінально-виконавчої служби України, громадських організацій та окремих громадян з виявлення причин та умов вчинення адміністративних проступків, ліквідації факторів, які сприяють формуванню антигромадської установки особи, ліквідації адміністративної деліктності як соціального явища та забезпечення під час здійснення такої діяльності прав та свобод людини та громадянина.
Підрозділ 3.2. «Міжнародний досвід застосування адміністративної відповідальності за порушення режиму утримання в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань» присвячено дослідженню досвіду країн пострадянського простору у даній сфері.
Визначено особливості законодавства за дане правопорушення таких країн, як Російська Федерація, Республік Бєларусь, Казахстан, Молдова, Азербайджан, визначено специфічні ознаки норм права кожної країни у питаннях, що досліджуються.
Заслуговує на увагу досвід кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність Республіки Казахстан. Без перебільшення можна стверджувати, що Кодекс Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення є одним із найбільш фундаментальних і деталізованих актів такого характеру серед усіх країн колишнього Радянського Союзу. Автор доходить висновку про необхідність запозичення досвіду Російської Федерації та Республіки Казахстан, оскільки дану категорію справ мають право розглядати органи і установи кримінально-виконавчої системи. Від їхнього імені розглядати справи мають право начальники арештних будинків, виправних установ, слідчих ізоляторів Російської Федерації.
Фактично можна стверджувати, що в розглянутих кодексах продовжено реалізацію концепції, яка була розроблена ще за часів Радянського Союзу. Головну увагу зосереджено на концентрації в одному документі складів адміністративних правопорушень і практично не приділено уваги вдосконаленню процесуальної форми і принципів реалізації адміністративної відповідальності.
Підрозділ 3.3. «Удосконалення провадження в справах про адміністративну відповідальність за порушення режиму утримання в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань» присвячений дослідженню правових аспектів провадження в справах про незаконну передачу заборонених предметів, а також формуванню пропозицій щодо його удосконалення.
Зокрема у підрозділі зазначається, що поняття провадження у справах про адміністративні правопорушення не визначається чинним законодавством України, проте воно вироблене наукою адміністративного права.
Термін провадження у справах про адміністративні проступки введений для позначення конкретної процесуальної діяльності за конкретною справою, що порушена за вчинення адміністративного проступку, в літературних джерелах термін «провадження у справах про адміністративні проступки» використовується як для позначення узагальненого поняття, так і для позначення процесуальної діяльності за конкретною справою. Провадження в справах про адміністративні правопорушення є особливим видом процесуальної діяльності, врегульованою законом процедурою вирішення окремої групи справ.
Під провадженням у справах про незаконну передачу заборонених предметів особам, яких тримають у слідчих ізоляторах, установах виконання покарань, автор розуміє встановлений адміністративно-процесуальними нормами порядок здійснення дій з розгляду і вирішення,у точній відповідності із законом справ про незаконну передачу заборонених предметів та винесення за ними законних і об’єктивних постанов, їхнє виконання, а також застосування заходів забезпечення виконання провадження за ними.
Розглянувши сучасний стан правового регулювання провадження в справах про адміністративну відповідальність за порушення режиму утримання в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань, дисертант доходить висновку, що він не повністю відповідає потребам сьогодення і підлягає удосконаленню шляхом внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та низки інших нормативних актів, які передбачають адміністративну відповідальність.
Зокрема, запропоновано викласти пункт 10 ст. 18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» в наступній редакції: «запобігати вчиненню злочинів, адміністративних та дисциплінарних проступків в слідчих ізоляторах та органах і установах виконання покарань».
Доповнити ст. 259 Кодексу України про адміністративні правопорушення частиною 6 наступного змісту: «при вчиненні правопорушень, пов’язаних з незаконною передачею заборонених предметів особам, яких тримають у слідчих ізоляторах та установах виконання покарань, уповноважені на те посадові особи установ виконання покарань та слідчих ізоляторів можуть доставляти осіб, які вчинили це правопорушення, до адміністрації установи для припинення правопорушення, встановлення фактичних обставин справи та складення протоколу про адміністративне правопорушення».
Також ефективне функціонування адміністративної відповідальності, на думку автора, потребує прийняття підзаконного нормативно-правового акта Державної пенітенціарної служби України, який би конкретизував категорію осіб, які мають право особисто вживати заходів щодо припинення і складання протоколу за порушення режиму утримання в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань.
| 
