АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, зв’язок з науковими програмами та планами, методи дослідження, наукова новизна, розкривається наукове та практичне значення роботи, а також подано відомості про апробацію одержаних результатів.

Розділ 1 «Загальна характеристика адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян» присвячено загальним питанням адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян, серед яких: визначення екологічних прав громадян, сутність та особливості адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян, адміністративно-правове регулювання охорони екологічних прав громадян.

У підрозділі 1.1 «Екологічні права як об’єкт адміністративно-правової охорони громадян» сформульовано поняття «екологічні права громадян», «адміністративно-правова охорона екологічних прав громадян». Проаналізовано класифікацію галузевих підвидів правової охорони екологічних прав громадян, а саме: конституційно-правову, кримінально-правову, цивільно-правову, дисциплінарно-правову, міжнародно-правову та адміністративно-правову охорону екологічних прав громадян.

Зроблено висновок, що адміністративно-правова охорона поєднує у собі засоби впливу на учасників суспільних відносин стосовно збереження, використання та відтворення екологічних прав громадян. Це знаходить своє відображення насамперед у тому, що адміністративно-правова охорона, головним чином, спрямована на попередження порушень екологічних прав громадян, має на меті їх збереження та відтворення.

У підрозділі 1.2 «Сутність та особливості адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян» наголошено, що, незважаючи на велику кількість наукових досліджень, присвячених проблематиці адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян, її особливості потребують поглибленого вивчення.

Сформульовано поняття «адміністративно-правова охорона» та «адміністративно-правовий захист». Визначено ознаки, за якими адміністративно-правову охорону можна відмежувати від адміністративно-правового захисту.

Особливості адміністративно-правової охорони запропоновано розглядати як систему взаємопов’язаних та взаємодоповнюючих складових адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян. Насамперед це численні норми, які покладені у підґрунтя адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян. Дані норми мають певну класифікацію, розгляд якої дозволив сконцентрувати увагу саме на адміністративно-правовій охороні екологічних прав громадян. З’ясовано, що адміністративно-правову охорону екологічних прав громадян можна розглядати крізь призму методів правового управління, які поєднують у собі універсальні методи (примус та переконання), спеціальні методи (адміністративно-правове регулювання та адміністративно-правовий захист). Визначено, що адміністративно-правова охорона екологічних прав громадян здійснюється суб’єктами публічного права у двох основних формах: правотворчій та правозастосовній.

У підрозділі 1.3 «Зміст адміністративно-правового регулювання охорони екологічних прав громадян» охарактеризовано адміністративно-правове регулювання охорони екологічних прав громадян як частину загального правового регулювання суспільних відносин, яка передбачає застосування різноманітних інструментів як стратегій, першочергове значення серед яких займає видання нормативних актів для забезпечення правового регулятивного впливу на суспільні відносини.

Наголошено, що для більш чіткого розуміння та розкриття змісту адміністративно-правового регулювання охорони екологічних прав громадян необхідно зробити певну систематизацію, групування правових норм. Зроблено висновок, що систему норм адміністративно-правового регулювання охорони екологічних прав громадян складають закони України, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, норми, прийняті спеціально уповноваженими центральними органами державної виконавчої влади (міністерства, державні комітети та інші відомства), які мають надвідомчий характер, а також нормативно-правові акти органів державної влади та місцевого самоврядування Автономної Республіки Крим та інших адміністративно-територіальних одиниць.

Визначено, що основою екологічної діяльності української держави повинні стати саме екологічні права громадян, які потребують постійного вдосконалення і подальшого розвитку на основі принципу пріоритету екологічних вимог над економічними і політичними, відповідності об’єктивним законам природи та загальновизнаним вимогам.

Розділ 2 «Механізм адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян» містить три підрозділи, в яких уточнюється організаційно-правове забезпечення охорони та захисту екологічних прав громадян, визначається система суб’єктів адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян, з’ясовуються особливості адміністративної відповідальності за посягання на екологічні права громадян.

У підрозділі 2.1 «Організаційно-правове забезпечення охорони та захисту екологічних прав громадян» сформульовано поняття організаційно-правового забезпеченням охорони екологічних прав громадян, під яким слід розуміти забезпечення реалізації державного управління щодо охорони екологічних прав громадян, яке реалізується взаємопов’язаною та взаємодіючою сукупністю організаційно-правових засобів, за допомогою яких здійснюється належна охорона екологічних прав громадян.

Обґрунтовано доцільність застосування поділу організаційно-правових засобів на загальні (політичні, економічні, ідеологічні, організаційні), тобто у їх широкому розумінні, та спеціальні – у вузькому розумінні, як спеціальні організаційно-правові засоби охорони екологічних прав громадян (екологічне планування, прогнозування, контроль, нагляд, координація, стандартизація, нормування, екологічна експертиза, екологічна інформація тощо). Стандартизація та нормування, видача ліцензій і лімітів на природокористування, екологічний моніторинг, екологічна інформація організаційно-правової системи охорони екологічних прав громадян потребує вдосконалення правової бази, вирішення питань співробітництва державних органів і громадян, вивчення міжнародного досвіду, поглиблення науково-дослідної роботи.

У підрозділі 2.2 «Суб’єкти адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян» доведено, що суб’єктами адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян виступають органи державної влади, діяльність яких спрямована на використання природних ресурсів, охорону екологічного середовища та забезпечення екологічної політики.

Визначено, що провідними суб’єктами публічного управління і владними суб’єктами адміністративного права є органи виконавчої влади та їх посадові особи. Саме на них покладено основне навантаження щодо практичного забезпечення екологічних прав громадян. При цьому систему суб’єктів адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян запропоновано об’єднати у дві групи: по-перше, суб’єкти загальної адміністративно-правової охорони, які поділяються на вищі (Президент України, Кабінет Міністрів України), центральні (міністерства), місцеві органи виконавчої влади (місцеві державні адміністрації) та громадські формування; по-друге, суб’єкти спеціальної адміністративно-правової охорони, тобто центральні органи виконавчої влади та урядові органи державного управління із підпорядкованими їм територіальними підрозділами, для яких забезпечення реалізації екологічної політики на загальнодержавному та місцевому рівнях є єдиним, головним призначенням і які спеціалізуються саме на охороні екологічних прав громадян. Це Міністерство екології та природних ресурсів, Міністерство охорони здоров’я, Державне агентство земельних ресурсів, Державне агентство водних ресурсів, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство надзвичайних ситуацій України, Державна інспекція ядерного регулювання України, Державне космічне агентство України, Державна екологічна інспекція тощо.

Доведено, що для того, аби адміністративний апарат будувався на пріоритеті прав і свобод особи (екологічних прав громадян), держава повинна відповідати перед громадянами за свою діяльність. Для цього потрібно, щоб міністерства, державні комітети та інші центральні органи мали чітку розмежованість правого статусу. Необхідно також, щоб кожний орган виконував покладені на нього функції та повноваження з метою запобігання дублюванню, яке призводить до суперечливостей та непорозумінь, а отже, забезпечувалась відповідність ролі окремих структур їх статусу.

У підрозділі 2.3 «Адміністративна відповідальність за посягання на екологічні права громадян» сформульовано поняття адміністративної відповідальності за посягання на екологічні права громадян як специфічну форму реагування держави на правопорушення (тобто протиправні дії, що порушують екологічні права громадян), згідно з якою особа, яка скоїла правопорушення, повинна відповідати за свою протиправну поведінку та у межах і порядку, встановлених законом, зазнавати наслідків, які мають на меті виправлення, перевиховання та покарання.

Наголошується на тому, що, розглядаючи адміністративну відповідальність за екологічні правопорушення, ми розглядаємо адміністративну відповідальність за порушення екологічних прав громадян, так як екологічні права громадян реалізуються у таких сферах як охорона навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Зроблено висновок, що у Кодексі України про адміністративні правопорушення повинно бути закріплено визначення адміністративної відповідальності, що надасть змогу більш чітко й вільно формувати правові норми, у тому числі й норми, які передбачають відповідальність за посягання на екологічні права громадян. Також для усунення непорозумінь стосовно визначення юридичної особи суб’єктом адміністративних правопорушень, необхідно чітко визначити у законодавчих актах адміністративну відповідальність саме юридичних осіб.

Розділ 3 «Шляхи вдосконалення адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян» складається із трьох підрозділів, в яких охарактеризовано проблемні питання адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян, напрямки розвитку нормативно-правового забезпечення екологічних прав громадян, удосконалення управлінських відносин в органах державної влади.

У підрозділі 3.1 «Проблеми адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян» наголошено, що на сьогодні в Україні ефективність адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян є дуже низькою, наслідком чого є наявність реальних проблем, які існують на шляху сталого, дієвого захисту та охорони екологічних прав громадян. До таких проблем дисертантом віднесено: недотримання головних принципів адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян; необхідність удосконалення управлінських відносин державних органів у екологічній сфері; недосконалість нормативно-правового забезпечення екологічних прав громадян; проблемні питання застосування методів адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян. Зазначено, що посилення ролі адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян шляхом вирішення головних проблем у цій сфері надасть змогу не тільки вирішити питання належної та дієвої охорони екологічних прав громадян, але й сприятиме зменшенню кількості порушень у зазначеній сфері, відновленню та покращенню екологічної ситуації в країні.

У підрозділі 3.2 «Напрямки розвитку нормативно-правового забезпечення екологічних прав громадян» доведено необхідність активізації розробок для розвитку законодавства у сфері охорони екологічних прав людини та всього українського народу.

Сформульовано основні принципи, які покладені в основу побудови та формування екологічного законодавства. До таких принципів віднесено демократизм, конституційність, соціальну справедливість, науковість, стабільність, системність, гласність, інформаційну забезпеченість законотворчості.

З метою вдосконалення нормативно-правового забезпечення екологічних прав громадян запропоновано внести деякі зміни у базу нормативно-правового забезпечення екологічних прав громадян, а саме: 1) розробити та прийняти комплексний нормативний акт під назвою «Основи охорони та захисту навколишнього природного середовища», в якому визначити та деталізувати забезпечення екологічних прав людини і громадянина; раціональне використання природних ресурсів; боротьбу із забрудненнями навколишнього природного середовища; 2) прийняти Закон України «Про екологічне виховання», структура якого повинна включати такі розділи: І «Загальні положення про екологічне виховання»; ІІ «Структура екологічної освіти та виховання»; ІІІ «Управління у галузі екологічного виховання та організація навчального процесу»; ІV «Підготовка спеціалістів-екологів»; V «Екологічна наукова діяльність»; VI «Міжнародне екологічне виховання»; VII «Відповідальність за порушення законодавства про екологічне виховання»; 3) доповнити ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»: а) правом громадян на забезпечення екологічно чистими продуктами харчування та товарами споживання; б) правом на протест проти екологічно шкідливої діяльності; правом на проведення мітингів та зборів, стосовно скасування екологічно небезпечних рішень органів влади.

У підрозділі 3.3 «Удосконалення ефективності державного управління як передумова забезпечення екологічних прав громадян» доведено, що правові проблеми державного управління у сфері екології потребують наукового розроблення, у процесі якого головна увага повинна приділятися саме вивченню функцій і ролі в цій сфері органів виконавчої влади.

У підрозділі зазначається, що на шляху забезпечення ефективного державного управління у сфері охорони екологічних прав громадян постає необхідність вирішення таких проблем, як відповідна організація праці державних службовців, належне застосування принципів та методів у державному управлінні, а також сукупність об’єктивних та суб’єктивних чинників (доцільність та економічність використання природних ресурсів; політичної стабільності; матеріальних, соціально-політичних, психологічних, етичних факторів тощо).

З метою вдосконалення системи державного управління охороною екологічних прав громадян запропоновано: а) підвищити якість надання послуг громадянам та суспільству та покращити ефективність діяльності органів державного управління шляхом вдосконалення правової бази, що регламентує державне управління в Україні у сфері охорони екологічних прав громадян; зміцнення та розвитку економічної основи забезпечення системи державного управління; належного забезпечення висококваліфікованими кадрами системи державного управління; наукового та інформаційного забезпечення системи державного управління; б) сприяти децентралізації адміністративних послуг та підсилити принцип демократичного державного управління.