АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ ПРАВООХОРОННИХ ТА ІНШИХ ОРГАНІВ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ МІЖНАРОДНОГО ХАРАКТЕРУ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дослідження та публікації.

Розділ 1. «Методологічні засади взаємодії правоохоронних і компетентних органів, посадових осіб окремих держав, міжнародних організацій при розслідуванні злочинів міжнародного характеру» присвячено загальній характеристиці становлення і розвитку співробітництва при розслідуванні злочинів міжнародного характеру; визначенню поняття, сутності та принципів взаємодії із закордонними правоохоронними та компетентними органами, посадовими особами іноземних держав, міжнародними організаціями, окресленню напрямків взаємодії правоохоронних і компетентних органів, посадових осіб окремих держав, міжнародних організацій при розслідуванні злочинів міжнародного характеру.

У підрозділі 1.1. «Становлення і загальні тенденції розвитку співробітництва при розслідуванні злочинів міжнародного характеру» характеризуються сутність та зміст розслідування злочинів міжнародного характеру як об’єкта взаємодії правоохоронних органів.

Наголошується, що правове регулювання в сфері міжнародної взаємодії щодо розслідування злочинів, як правило, не передує, а слідує, тобто є наступним за розвитком практики правоохоронних органів (в тому числі іноземного досвіду), яка у свою чергу неабияк залежить від рівня розвитку науки і техніки. Така закономірність обумовлює тісний взаємозв`язок проблем адміністративно-правового забезпечення співробітництва компетентних органів та посадових осіб різних держав під час розслідування злочинів, з проблематикою міжнародно-правового, кримінально-процесуального та криміналістичного характеру.

Встановлено, що сучасна тенденції у сфері міжнародного співробітництва під час розслідування злочинів міжнародного характеру сформувалися на основі досвіду історичного розвитку інститут правової допомоги та постійного вдосконалення діяльності правоохоронних і компетентних органів різних держав, взаємодія яких була зумовлена різними причинами і цілями. Порядок, процесуально-правового супроводу, найбільш оптимальні, ефективні прийоми міжнародного співробітництва в сфері розслідування злочинів напрацьовувалися, формувалися протягом тривалого часу. В сучасних умовах, досвід співробітництва зумовлює подальший розвиток системи взаємодії правоохоронних органів при розслідуванні злочинів міжнародного характеру, у якій питання правової допомоги та її адміністративно-правового забезпечення поки ще не вичерпують всіх завдань і наявних можливостей.

Обґрунтовано, що протягом другої половина 19 століття та 20 століття система взаємодії правоохоронних та компетентних органів і посадових осіб різних держав, та міжнародних організацій з приводу надання взаємної правової допомоги у розслідуванні злочинів міжнародного характеру пройшла декілька важливих етапів, на яких були закладені організаційно-правові основи цієї взаємодії. Сьогодні Україна проводить активну роботу щодо підтримки існуючих та налагодження нових міжнародних зв’язків у цій сфері, вдосконалення напрямків, форм, методів та засобів їх реалізації.

У підрозділі 1.2. «Поняття, сутність та принципи взаємодії із закордонними правоохоронними та компетентними органами, посадовими особами іноземних держав, міжнародними організаціями» наголошується, що під взаємодією із закордонними правоохоронними та компетентними органами, посадовими особами іноземних держав, міжнародними організаціями слід розуміти складну систему взаємозв’язків між ними, що врегульовуються нормами міжнародного та національного законодавства, реалізується завдяки посередництву узгоджених, здійснюваних за певними напрямками та у певних, визначених законодавством формах, заходів і мають на меті повне та всебічне розкриття злочинів, виявлення та усунення їх чинників, забезпечення режиму законності та правопорядку у суспільстві.

Виокремлено шість ознак взаємодії суб’єктів протидії міжнародній злочинності, до яких віднесено: (а) вона (взаємодія) являє собою специфічний вид державної діяльності; (б) досліджувана взаємодія базується на нормах національного (Конституція, закони та підзаконні нормативно-правові акти) та міжнародного законодавства (конвенції, договори, протоколи тощо); (в) у взаємодії приймають участь дві або більше сторін, які належать до різних держав та міжнародних організацій; (г) має бути спільна мета, навколо якої, власне, й поєднуються зусилля відповідних органів та посадових осіб; (д) необхідна наявність обов’язкової узгодженості у діях, яка досягається завдяки її спільному погодженню за такими умовами (факторами) як: час, місце форми закріплення результатів індивідуальної і загальної роботи; (є) обов’язковість настання певного результату (наслідків).

Під принципами взаємодії запропоновано розуміти найбільш загальні, базисні (основоположні) позитивні закономірності, які пройшли процес наукового пізнання та обґрунтування і були впровадженні у практичне застосування через їх закріплення у відповідних нормативно-правових джерелах в якості обов’язкових, беззаперечних вимог, що пред’являються до процесу організації та безпосереднього здійснення взаємодії із закордонними правоохоронними та компетентними органами, посадовими особами іноземних держав, міжнародними організаціями. Охарактеризовано систему таких принципів.

У підрозділі 1.3. «Напрямки взаємодії правоохоронних і компетентних органів, посадових осіб окремих держав, міжнародних організацій при розслідуванні злочинів міжнародного характеру» під такими напрямами запропоновано розуміти певний обсяг їх спільної, однорідної, обумовленої завданнями роботи у цій сфері.

Акцентовано увагу на чотирьох основних напрямах взаємодії правоохоронних і компетентних органів, посадових осіб окремих держав, міжнародних організацій при розслідуванні злочинів міжнародного характеру. До таких віднесено: нормотворчий чи нормовстановлюючий; наукове співробітництво та обмін досвідом; навчально-освітнє співробітництво; матеріально-технічна підтримка сторін. Визначено важливість та особливості кожного із зазначених напрямів

Зроблено висновок, що загалом різноманітність завдань і функцій правоохоронних та інших компетентних органів і посадових осіб у сфері розслідування злочинів, а також постійний якісний розвиток механізмів вчинення злочинів міжнародного характеру обумовлює наявність досить просторого переліку напрямків взаємодії компетентних суб’єктів різних держав та міжнародних організацій між собою під час розслідування злочинів міжнародного характеру.

Розділ 2. «Зміст взаємодії із закордонними правоохоронними і компетентними органами, міжнародними організаціями при розслідуванні злочинів міжнародного характеру» присвячено характеристиці організаційно-правових засад взаємодії суб`єктів при розслідуванні злочинів міжнародного характеру; аналізу форм взаємодії суб`єктів при розслідуванні злочинів міжнародного характеру; визначенню особливостей забезпечення комунікації при здійсненні взаємодії; з’ясуванню організаційного досвіду закордонних правоохоронних органів та можливостей його використання під час розкриття злочинів міжнародного характеру; визначенню шляхів удосконалення розвитку системи взаємодії при розслідуванні злочинів міжнародного характеру.

У підрозділі 2.1. «Організаційно-правові засади взаємодії суб`єктів при розслідуванні злочинів міжнародного характеру» виокремлено наступні рівні взаємодії при розслідуванні злочинів міжнародного характеру це взаємодія між: вищими представницькими органами; головами держав і урядів та іншими вищими посадовими особами; дипломатичними представниками держав; центральними органами виконавчої влади; міжнародними правоохоронними організаціями; окремими правоохоронними і компетентними органами. Проаналізовано кожен із зазначених рівнів взаємодії. Окреслено проблеми, що виникають під час такої взаємодії.

Встановлено, що наявність ряду державних органів і посадових осіб, які забезпечують взаємодію з іноземними правоохоронними і компетентними органами, посадовими особами вимагає високого рівня узгодженості у їх діяльності. Як і стосовно розкриття звичайних злочинів (не міжнародного характеру), що вчиняються на території України, в процесі розслідування злочинів міжнародного характеру часто виникає необхідність використовувати і комбінувати можливості забезпечення взаємодії з іноземними правоохоронними і компетентними органами, що знаходяться у розпорядженні будь-яких органів і посадових осіб, тобто не лише правоохоронних. У зв’язку із цим у діяльності суб’єктів усіх вищезазначених рівнів має проявляється системність, послідовність та узгодженість. Саме на реальне забезпечення цих обов’язкових умов якісної та ефективної і спрямований регулятивний вплив нормативно-правових документів у цій сфері.

У підрозділі 2.2. «Форми взаємодії суб`єктів при розслідуванні злочинів міжнародного характеру» на підставі аналізу міжнародних угод, а також положення інших міжнародних нормативно-правових документів (як то: Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах, Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, Угода між Україною та Європейським поліцейським офісом про стратегічне співробітництво та ін.) виділено такі найбільш загальні та найчастіше уживані форми взаємодії суб’єктів при розслідуванні злочинів міжнародного характеру: обмін інформацією (форма організації інформаційного обміну може полягати в дачі окремих письмових і усних доручень та запитів, постійних контактах всередині слідчої та слідчо-оперативної групи тощо); запит про правову допомогу (запиту про правову допомогу має полягати у наступному: визначення максимального обсягу інформації, що має орієнтовний і доказовий характер, що міститься в матеріалах кримінальної справи на території України; запит необхідної інформації, що має орієнтовний і доказовий характер з-за кордону, запит доказів з-за кордону); спільна діяльність (переваги даної форми співробітництва полягають у тому, що вона дозволяє суб’єктам, що співпрацюють з приводу розслідування злочину (злочинів) приймати особисту участь у здійсненні тих чи інших оперативно-розшукових заходів або слідчих дій); створення слідчо-оперативних груп (характерне, насамперед для розкриття, складних у розслідуванні або особливо небезпечних злочинів, тому що успіх розслідування тут багато в чому залежить від швидкості, мобільності, оснащеності й високої організованості спільних і скоординованих дій, від взаємної інформованості слідчого, працівників органа, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, інших членів групи на первісному етапі розслідування та у подальшому).

Акцентовано увагу, що сучасна системи взаємодії, на жаль, все ще не має належного рівня її використання слідчими та іншими органами і посадовими особами. Тобто вони не застосовують на практиці всього арсеналу способів і форм міжнародного співробітництва, що зумовлено низкою факторів, зокрема складністю використання наявних форм і каналів інформаційного обміну.

У підрозділі 2.3. «Особливості забезпечення комунікації при здійсненні взаємодії», доведено, що при вирішенні будь-яких складних завдань, зокрема у сфері розслідування злочинів, основною є взаємна, одночасно здійснювана в спілкуванні взаємодія, досягнення результатів якої значним чином залежать від якості цього спілкування. Саме завдяки спілкуванню суб’єкти обмінюються інформацією, здійснюють необхідний вплив один на одного, навчаються та обмінюються досвідом.

Встановлено, що сучасна практика взаємодії при розслідуванні злочинів міжнародного характеру з іноземними правоохоронними органами, міжнародними організаціями та компетентними особами свідчить про те, що однією з центральних причин, які ускладнюють комунікацію між цими суб’єктами, є специфіка їх психологічних настанов, які у сукупності з недостатністю досвіду при першому контакті виливаються у недовірливе ставлення до контрагентів, яке дуже часто зберігається і у подальшій взаємодії.

Визначено, що налагодження комунікації в процесі розслідування злочинів міжнародного характеру вимагає від суб’єктів наявності досить широкого кола знань та навичок не лише суто організаційно-правового, а також й мовного, психологічного, культурологічного та етнопсихологічного характеру. Особливо це стосується тих суб’єктів співпраці, які безпосередньо проводять оперативно-розшукові заходи та здійснюють слідство по справі

У підрозділі 2.4. «Організаційний досвід закордонних правоохоронних органів та його використання» на підставі аналізу організаційного досвіду (в тому числі в частині взаємодії) іноземних правоохоронних органів під час розслідування злочинів міжнародного характеру обґрунтовано низку важливих теоретичних та практичних висновків, серед яких:

по-перше, заздалегідь спланована (підготовлена) та професійно організована взаємодія правоохоронних, та інших компетентних органів і посадових осіб різних держав є запорукою оперативності та результативності спільних заходів щодо отримання необхідної інформації (оперативного та доказового характеру), а також затримання підозрюваних чи обвинувачених осіб. Причому під час такого взаємодії активні дії не обов’язково вчиняються кожною з її сторін. Тобто іноді роль однієї зі сторін співробітництва може полягати у неперешкоджанні оперативно-розшуковій діяльності правоохоронних органів іншої сторони (сторін);

по-друге, взаємодія має організовуватися та реалізовуватися тільки через надійні канали та перевірених суб’єктів, з тим щоб уникнути витоку важливої по справі інформації та запобігти зриву запланованих оперативно-розшукових чи (та) слідчих заходів по цій справі;

по-третє, відсутність домовленості з іноземною державою про взаємодію щодо розслідування злочинів міжнародного характеру не обов’язково унеможливлює проведення на її території відповідних оперативно-розшукових та слідчих операцій, однак вони здійснюються негласно, як правило під прикриттям, і вищенаведені приклади роботи правоохоронних органів США є яскравим підтвердженням тому. Однак звертаючись до радикальних методів розслідування злочинів міжнародного характеру, слід враховувати, що при цьому може порушуватись суверенітет іноземних держав, тому такі способи розслідування мають використовуватися лише за виключних підстав, та з мінімальною шкодою для цих держав.

У підрозділі 2.5. «Шляхи вдосконалення розвитку системи взаємодії при розслідуванні злочинів міжнародного характеру» зазначається, що ефективно протистояти злочинам міжнародного характеру окремій державі самотужки досить важке завдання, навіть якщо вона має високорозвинуту, розгалужену системою правоохоронних та інших компетентних органів і посадових осіб, метою яких є боротьба зі злочинністю. Причому складності у розслідуванні злочинів міжнародного характеру можуть обумовлюватися як недостатньою організаційно-правовою розвиненістю інститут правоохоронних органів та низьким рівнем їх науково-технічного забезпечення, так і перешкодами, пов’язаними із можливим втручанням у внутрішні справи іншої держави, тобто втручання у державний суверенітет.

Визначено основні напрямки вдосконалення взаємодії під час розслідування злочинів міжнародного характеру. До таких віднесено: а) вдосконалення нормативно-правової бази, на підставі якої здійснюється міжнародна взаємодії при розслідуванні злочинів міжнародного характеру; б) покращення координаційної роботи у цій сфері, адже не можна гарантувати нормальну взаємодію, не забезпечивши її адекватним координаційним механізмом; в) полегшення процедури інформаційного обміну; г) підвищення ролі у процесі цієї співпраці технічних засобів комунікації, зокрема відеоконференцзвязку. Запропоновано можливі способи вдосконалення кожного із зазначених напрямів.