АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ НАУКОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В УКРАЇНІ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, подано відомості про зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслено мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, вказані дані про апробацію результатів дисертаційного дослідження.

Розділ 1. «Загальнотеоретичні засади управління науковою діяльністю в Україні» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Історичні аспекти формування і розвитку державного управління науковою діяльністю в Україні» досліджено історію формування і розвитку державного управління у сфері наукової та науково-технічної діяльності в Україні.

Автором аргументовано, що становлення і розвиток в Україні науки як одного з важливих соціальних інститутів, а також формування державного управління в цій сфері, щільно пов'язані з розвитком української культури, а також рівнем освіти як невід’ємною складовою процесу наукового пізнання. З огляду на це, основою в дослідженні етапів формування і розвитку державного управління наукою в Україні було обрано загальноприйняті історичні періоди розвитку культури на території сучасної України.

Перший, античний період становлення і розвитку освіти і науки на сучасних українських теренах починається у VIII–VII ст. до н. е., від часу виникнення на північних берегах Чорного та Азовського морів перших давньогрецьких міст-держав. Другий період розвитку української культури, освіти і науки пов'язаний з утворенням і становленням східнослов’янської держави – Київської Русі, історія якої сягає ІХ – першої половини ХІV ст. Третій період охоплює середину ХІV – першу половину ХVІІ ст. У ХІV ст. історичні події розвивалися вкрай несприятливо для Русі –України: вона була ослаблена золотоординською навалою; урвалася галицько-волинська князівська династія; посилилися агресивні сусіди, насамперед Польща, Угорщина, Литва. У результаті від середини ХІV ст. українські землі підпадають під владу кількох країн. Четвертий період – перша половина ХVІІ ст. – XVIII ст. Цей період є парадоксальним періодом в історії української культури, освіти та науки. З одного боку, спостерігався розквіт українського мистецтва і літератури, з іншого – умови складалися так, що українська культура, освіта і наука втрачала свою самобутність і поступово адаптувалася до зразків імперської культури – російської та австрійської. П’ятий період охоплює ХІХ ст., який характеризується піднесенням української освіти і науки, розвитком таких галузей, як хімія, фізика, медицина, фізіологія, механіка тощо. Наступним, найбільш цікавим періодом розвитку української науки, є XX ст., коли, як ніколи раніше, розвиток науки став дуже стрімким і насиченим, підпав під державне і корпоративне управління, характеризується різкою зміною політичних режимів, соціально-економічної ситуації. Як останній, сьомий період розвитку освіти і науки в Україні виділено сучасний період.

У підрозділі 1.2. «Поняття та зміст державного управління науковою діяльністю в Україні» охарактеризовано зміст і сутність понять «державне управління», «державне управління науковою діяльністю в Україні».

Підкреслено, що під категорією «державне управління» слід розуміти самостійний вид державної діяльності, що має підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій і завдань держави у процесі регулювання економічної, соціально-культурної та адміністративно-політичної сфер.

Доведено, що поняття «державне управління» є більш широким порівняно з поняттям «виконавча влада», оскільки управлінські функції можуть здійснювати органи, які не належать до системи органів виконавчої влади. Підкреслено, що об’єктами державного управління виступають окремі галузі соціального життя, до яких відноситься і наука як особливий вид пізнавальної діяльності, спрямованої на вироблення об'єктивних, системно організованих і обґрунтованих знань про світ.

Автором сформульовано поняття державного управління науковою діяльністю в Україні, під яким слід розуміти діяльність уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення розвитку науки як джерела економічного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти, створення умов для наукової та науково-технічної діяльності, а також забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку.

Розділ 2. «Механізм державного управління науковою діяльністю в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Принципи, мета, завдання та функції державного управління науковою діяльністю в Україні» досліджено основні принципи, згідно з якими здійснюється державне управління науковою діяльністю в Україні. Визначено мету, функції та завдання державного управління у сфері наукової та науково-технічної діяльності.

Механізм державного управління у сфері науки визначено як цілісну систему суб’єктів (органів державного управління), які здійснюють цілеспрямований вплив на наукову діяльність в Україні (об’єкт управління) для досягнення певної мети і вирішення відповідних завдань у відповідності з принципами та за допомогою спеціальних засобів (функцій, методів і форм).

Визначено складові елементи механізму державного управління науковою діяльністю в Україні, до яких віднесено: об’єкт, суб’єкт, принципи, мету, завдання і функції, а також форми та методи державного управління.

Проаналізовано позиції вчених-адміністративістів щодо розуміння змісту категорії «принципи управління». Запропоновано визначення принципів державного управління науковою діяльністю як закріплених у правових нормах основних, об’єктивних, універсальних закономірностей, які відображають специфіку взаємовідносин між керівним суб’єктом державного управління та об’єктом державного управління – науковою діяльністю.

Обґрунтовано позицію щодо поділу принципів управління у сфері наукової діяльності на три групи: 1) загальносистемні принципи управління у сфері наукової діяльності; 2) специфічні принципи управління у сфері наукової діяльності; 3) структурні принципи управління у сфері наукової діяльності: а) структурно-цільові; б) структурно-організаційні; в) структурно-функціональні; г) структурно-процесуальні.

Визначено мету та основні завдання державного управління у сфері наукової діяльності в Україні. Підкреслено, що зміст механізму державного управління у сфері наукової діяльності проявляється через характер функцій, які реалізуються у процесі управління. Здійснено класифікацію функцій державного управління науковою діяльністю в Україні.

У підрозділі 2.2. «Система суб’єктів управління науковою діяльністю в Україні» проаналізовано два основні підходи щодо визначення суб’єктів управління. Перший підхід базується на розгляді суб’єктів управління з позиції соціального управління, другий – з позиції державного управління. На підставі такого аналізу сформульовано поняття суб’єктів державного управління у сфері наукової діяльності в Україні.

Систему суб’єктів державного управління у сфері наукової та науково-технічної діяльності запропоновано поділити на два рівні. До першого рівня віднесено органи та посадових осіб, які здійснюють зовнішній щодо закладів наукової та науково-технічної діяльності управлінський вплив. Другий рівень складають органи та посадові особи, які здійснюють внутрішній управлінський вплив, оскільки є структурними підрозділами та працівниками наукових і науково-технічних закладів. Здійснено аналіз і розмежування повноважень вищевказаних суб’єктів.

У підрозділі 2.3. «Форми і методи державного управління науковою діяльністю в Україні» розглянуто форми та методи державного управління науковою діяльністю в Україні.

Подано визначення поняття «форми державного управління науковою діяльністю». Здійснено їх класифікацію шляхом поділу на: 1) структурну форму управління; 2) процесуальну форму управління; 3) форми зовнішнього прояву.

Розглянуто стадії процесу державного управління науковою діяльністю в Україні, до яких віднесено: 1) підготовку до прийняття управлінського рішення; 2) прийняття управлінського рішення; 3) виконання управлінського рішення; 4) контроль виконання управлінського рішення; 5) корегування у випадку незадовільного виконання управлінського рішення. Виділено ознаки та функції управлінських рішень.

Виділено етапи процесу прийняття управлінського рішення:
1) ідентифікація і визначення проблеми; 2) підготовка необхідної інформації; 3) генерування альтернативних варіантів розв'язання проблеми; 4) визначення критеріїв; 5) аналіз можливих наслідків;
6) прийняття (вибір) рішення; 7) доведення управлінських рішень до виконавців; 8) організація виконання рішень; 9) контроль; 10) оцінка рішення та отриманих результатів.

Сформульовано визначення поняття методів державного управління науковою діяльністю в Україні. Акцентовано увагу на тому, що більшість науковців класифікують методи за трьома основними ознаками: 1) за масштабом застосування: загальні (загальносистемні) та спеціальні (локальні) методи; 2) за характером впливу суб’єкта управління на об’єкт управління: методи прямого (безпосереднього) та непрямого (опосередкованого) впливу; 3) з точки зору організації державного управління: одноосібний метод, колегіальний, колективний, комбінований.

Розділ 3. «Основні тенденції розвитку управління науковою діяльністю в Україні» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Міжнародно-правовий досвід управління науковою та науково-технічною сферами» акцентується увага на дослідженні досвіду управління науковою сферою провідними країнами світу (США, Китайська Народна Республіка, Японія, Німеччина, Великобританія, Швеція, Франція, Польща та Росія).

Здійснено аналіз системи суб’єктів управління науково-дослідною та дослідно-конструкторською діяльністю в провідних країнах світу. Проаналізовано міжнародний досвід реформування наукової сфери, зокрема, у США, КНР, Японії, Франції, Польщі та Росії. Розглянуто основні напрями та положення різного роду державних програм, спрямованих на реформування наукової галузі.

Автором відзначено, що загальних методів реформування управління науковою та науково-технічною сферами, прийнятних для всіх країн без винятку, немає, а тому використання позитивного досвіду іноземних держав повинно бути диференційованим і виваженим, враховуючи політико-економічні особливості України.

У підрозділі 3.2. «Правове регулювання управління науковою діяльністю в Україні та основні напрямки його удосконалення» автор обґрунтовує основні напрями удосконалення механізму державного управління науковою діяльністю в Україні. Правове регулювання управління наукою в Україні та основні напрямки його удосконалення

Відзначено, що ефективність управління у будь-якій соціальній сфері, зокрема, у сфері наукової і науково-технічної діяльності, визначається наявністю відповідного правового регулювання. Сформульовано поняття «правове регулювання управління науковою діяльністю». Охарактеризовано його основні ознаки та елементи. Здійснено аналіз основних нормативних актів, що регулюють питання у сфері наукової та науково-технічної діяльності.

Визначено основні негативні чинники, які унеможливлюють розвиток наукової сфери в Україні, а також сформульовано першочергові заходи, які, на думку автора, доцільно впровадити у механізм управління наукової діяльності України.