АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕСУАЛЬНА ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ ПРАЦІВНИКА МІЛІЦІЇ: ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

«Загальнотеоретична характеристика адміністративної процесуальної правосуб’єктності працівника міліції» складається з трьох підрозділів та присвячено працівнику міліції в системі суб’єктів владних повноважень, поняттю та елементам адміністративної процесуальної правосуб’єктності працівника міліції, підставам набуття адміністративної процесуальної правосуб’єктності працівника міліції.

У підрозділі» обґрунтовується положення про те, що працівник міліції належить до суб’єктів владних повноважень, оскільки ця особа перебуває на службі в органі виконавчої влади, структурно належить до системи органів внутрішніх справ, очолюваних Міністерством внутрішніх справ України, наділена владними повноваженнями та має право їх застосовувати.

Працівник міліції є особою, залежною від волі інших суб’єктів владних повноважень, наприклад, керівника відділу внутрішніх справ, управління Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства внутрішніх справ України. Таким чином, працівника міліції слід визнати суб’єктом владних повноважень, наділеним повноваженнями, які можна визнати й абсолютними, й обмеженими.

Проведене дослідження сутності повноважень працівника міліції як суб’єкта владних повноважень, встановлення його залежності від інших суб’єктів владних повноважень, дозволяє дійти висновку про можливість участі цього працівника в адміністративному судочинстві в різних формах: сторони, третьої особи, процесуального представника, скаржника або заявника.

Втім, слід відзначити, що визнання працівника міліції суб’єктом владних повноважень ще не дає підстав визнати його учасником адміністративного судочинства, оскільки, як це передбачено ч. 1 ст. 48 КАС України, учасники адміністративного судочинства мають бути наділені адміністративною процесуальною правосуб’єктністю.

У підрозділі 1.2. «Поняття та елементи адміністративної процесуальної правосуб’єктності працівника міліції» з’ясовано, що працівник міліції набуває адміністративну процесуальну правосуб’єктність лише в разі здійснення ним владних управлінських функцій, зокрема, такий висновок виходить з аналізу змісту ст.ст. 3, 48 КАС України. Зроблено висновок про те, що адміністративна процесуальна правосуб’єктність працівника міліції, як й інших суб’єктів публічно-правових відносин, містить такі складові: 1) правоздатність; 2) дієздатність. У залежності від того, для чого працівник міліції наділений правосуб’єктністю, які процесуальні завдання він намагається виконати, його правоздатність класифікується на загальну й особливу.

Адміністративна процесуальна правосуб’єктність працівника міліції – це врегульована нормами чинного адміністративного процесуального законодавства його здатність бути учасником адміністративних процесуальних правовідносин, здійснювати процесуальні права й обов’язки, утворюючи своїми діями юридичні наслідки.

Підрозділ 1.3. «Підстави набуття адміністративної процесуальної правосуб’єктності працівником міліції» присвячений виявленню фактичних і правових обставин, за яких працівник міліції стає носієм адміністративної процесуальної правосуб’єктності.

Так носієм адміністративної процесуальної правосуб’єктності працівник міліції стає в тому разі, якщо, по-перше, ним здійснюються владні управлінські функції; по-друге, працівник міліції перебуває в правовідносинах, в яких відбувається зіткнення правових інтересів (тобто, правовідносини є спірними); по-третє, такі відносини регулюються нормами чинного права; по-четверте, подано позовну заяву, за наслідками вивчення якої уповноваженим судом буде відкрито провадження в адміністративній справі; по-п’яте, адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі; по-шосте, управлінська (публічна) діяльність працівника міліції є наслідком виконання покладених на нього завдань та функцій, така діяльність відбувається під час проходження ним служби. Лише за наявності сукупності цих чинників (здійснення управлінських функцій, наявність спірних правовідносин й норм законодавства, подання позовної заяви, відкриття провадження у справі) працівник міліції набуває адміністративну процесуальну правосуб’єктність. Власне, ці чинники і є підставами набуття працівником міліції адміністративної процесуальної правосуб’єктності.

Дослідивши здійснення працівником міліції владних управлінських функцій, було зроблено висновки: 1) у КАС України необхідно відмовитися від використання категорії  «владні управлінські функції», котра визначає учасника публічно-правових відносин суб’єктом владних повноважень; 2) замість словосполучення «суб’єкт владних повноважень» доцільно запровадити поняття «суб’єкт публічних повноважень».

«Форми реалізації адміністративної процесуальної правосуб’єктності працівника міліції» складається з чотирьох підрозділів та присвячений класифікації основних процесуальних прав та обов’язків працівника міліції в адміністративному судочинстві, адміністративним процесуальним правам працівника міліції, адміністративним процесуальним обов’язкам працівника міліції, особливостям здійснення працівником міліції представницьких функцій в адміністративному судочинстві.

«Класифікація основних процесуальних прав та обов’язків працівника міліції в адміністративному судочинстві» складається з двох параграфів, у яких обґрунтовуються види повноважень працівника міліції, що бере участь в розгляді й вирішенні адміністративної справи в суді.

Так у параграфі» наголошується, що адміністративні процесуальні права працівника міліції − особлива категорія, котра нерозривно пов’язана із загальними правами людини, які за своєю суттю являють собою правові можливості (міру свободи) особистості, здатні забезпечити її розвиток у конкретно-історичних умовах, до того ж ці можливості закріплені як міжнародні стандарти − загальні і рівні для всіх людей й гарантовані законами держави як невідчужувані. Зроблено висновок, що адміністративні процесуальні права працівника міліції − правові можливості конкретного суб’єкта владних повноважень – учасника публічно-правових відносин, які виникають внаслідок залучення (вступу) цього суб’єкта до адміністративної справи. Передумовою та підставою набуття працівником міліції адміністративних процесуальних прав є: 1) його перебування в публічно-правових відносинах, 2) здійснення публічних повноважень (зокрема, й владних управлінських функцій) або утримання від такого здійснення, 3) подання позовної заяви щодо працівника міліції, 4) відкриття провадження в адміністративній справі за участю працівника міліції, 5) публічна діяльність працівника міліції відбувається під час проходження ним служби.

Параграф 2.1.2. «Адміністративні процесуальні обов’язки працівника міліції» містить висновок про те, що адміністративні процесуальні обов’язки працівника міліції − це передбачена нормами Кодексу адміністративного судочинства України міра поведінки, дотримання, здійснення або утримання від якої забезпечує можливість вільного здійснення іншими учасниками адміністративного процесу їх суб’єктивних прав, забезпечує порядок у залі судового засідання, повноцінний, законний й обґрунтований розгляд й вирішення конкретної адміністративної справи. Адміністративні процесуальні обов’язки працівника міліції поділяються на загальні та спеціальні.

З огляду на вид та зміст стадії адміністративного процесу, на якій перебуває розгляд та вирішення адміністративної справи за участю працівника міліції, його процесуальні обов’язки, крім загальних, передбачених ч. 2 ст. 49 КАС України, варто представити таким чином: 1) процесуальні обов’язки на стадії порушення адміністративної справи в адміністративному суді; 2) процесуальні обов’язки на стадії підготовки адміністративної справи до судового розгляду; 3) процесуальні обов’язки на стадії судового розгляду адміністративної справи; 4) процесуальні обов’язки на стадії апеляційного оскарження рішень адміністративних судів першої інстанції; 5) процесуальні обов’язки на стадії касаційного оскарження рішень адміністративних судів першої та апеляційної інстанції; 6) процесуальні обов’язки на стадії перегляду судових рішень Верховним Судом України; 7) процесуальні права на стадії провадження за нововиявленими обставинами.

c)   У підрозділі 2.2. «Участь працівника міліції в адміністративному судочинстві як сторони» визначено, що в адміністративному судочинстві працівник міліції здійснює процесуальні повноваження позивача на загальних засадах, без будь-яких преференцій або обмежень, користуючись винятково тим обсягом процесуальних повноважень, які передбачені національним адміністративним процесуальним законодавством. Подаючи адміністративний позов, працівник міліції є лише ймовірним, можливим позивачем, оскільки первісно міг помилитися як щодо власних повноважень, так і щодо повноважень особи, яку вважає відповідачем. В адміністративному судочинстві працівник міліції здійснює повноваження позивача внаслідок приписів чинного законодавства і аж ніяк не на власний розсуд. Працівник міліції-позивач не має на меті досягнути суб’єктивної, власної процесуальної мети, забезпечити свій приватний матеріально-правовий інтерес. Важливо, що вступаючи в адміністративну справу, порушуючи її, працівник міліції-позивач дбає винятково про інтереси держави, виконання державних завдань, таких, наприклад, як захист життя, здоров’я, прав і свобод громадян, власності, природного середовища, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань (ст. 1 Закону України «Про міліцію»).

d)  Підрозділ 2.3. «Працівник міліції як третя особа в адміністративному судочинстві» присвячено дослідженню норм Кодексу адміністративного судочинства України, судової практики в адміністративних справах за участю працівника міліції-третьої особи. Отримано висновки про працівника міліції як третю особу в адміністративному судочинстві, зокрема, про те, що набуттю працівником міліції правосуб’єктності третьої особи передують публічні правовідносини, в яких він перебував, ухвалюючи рішення, вчиняв дії, допускав факти бездіяльності. Так звернені до працівника міліції-третьої особи позовні вимоги полягали в такому: визнати дії працівника міліції неправомірними та зобов’язати вчинити його певні дії, скасувати постанову про адміністративне правопорушення, задовольнити вимоги про стягнення моральної шкоди. Можна сказати, що своєрідною моделлю, яка визначає підстави, форму, зміст участі працівника міліції в адміністративному судочинстві, інших осіб, котрі вступають із ним в адміністративні процесуальні правовідносини, є сукупність публічних (матеріальних, допроцесуальних) правовідносин, учасником яких виступав працівник міліції.

e)   У підрозділі 2.4. «Особливості здійснення працівником міліції представницьких функцій в адміністративному судочинстві» доведено, що процесуальне представництво, здійснюване працівником міліції, переважно спрямовано на захист, представництво в адміністративному судочинстві суб’єкта владних повноважень, а відтак уся діяльність цього представника в адміністративній справі спрямована проти здійснення, захисту, визнання або відновлення фізичними (юридичними) особами їхніх публічних прав, свобод, законних інтересів. Відповідно, здійснення працівником міліції адміністративного процесуального представництва суперечить основному завданню адміністративного судочинства − «захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ» (ч. 1 ст. 2 КАС України).

», який складається з двох підрозділів, присвячено правовим та організаційним особливостям реалізації адміністративної процесуальної правосуб’єктності працівника міліції, вдосконаленню правового регулювання і реалізації адміністративної процесуальної правосуб’єктності працівника міліції.

У підрозділі3.1. «Правові та організаційні особливості реалізації адміністративної процесуальної правосуб’єктності працівника міліції» проаналізовано правові та організаційні особливості реалізації адміністративної процесуальної правосуб’єктності працівника міліції, що дало можливість зробити такі висновки: особливості реалізації адміністративної процесуальної правосуб’єктності працівника міліції зумовлені об’єктивними та суб’єктивними обставинами; об’єктивними обставинами реалізації адміністративної процесуальної правосуб’єктності працівника міліції є: а) неузгодженість і застарілість норм правових актів, які врегульовують правовідносини за участю працівників міліції; б) відсутність правозорієнтованого і соціального світогляду, поширення правового нігілізму, формальне ставлення до виконання правових обов’язків. Проблеми реалізації адміністративної процесуальної правосуб’єктності працівника міліції поділяються на: 1) організаційні − відсутність у працівників міліції правових знань, достатніх для належної участі в адміністративному судочинстві, поширення правового нігілізму серед представників правоохоронних органів, зокрема, органів внутрішніх справ; 2) законодавчі − неузгодженість норм чинного адміністративного, адміністративного процесуального законодавства, невідповідність положень адміністративного процесуального законодавства принципам європейського права, завданням адміністративної юстиції.

У підрозділі 3.2. «Вдосконалення правового регулювання та реалізації адміністративної процесуальної правосуб’єктності працівника міліції» запропоновано вдосконалити правове регулювання та реалізацію адміністративної процесуальної правосуб’єктності працівника шляхом здійснення таких заходів: 1) практична перевірка адміністративними судами норм адміністративного (публічного) права, адміністративного процесуального права, обґрунтоване використання результатів і пропозицій, отриманих внаслідок науково-дослідної діяльності представників сучасної адміністративної, адміністративної процесуальної науки; 2) вироблення на основі судової практики єдиних і дієвих критеріїв перевірки законності й обґрунтованості адміністративних актів працівника міліції; 3) напрацювання сталої судової практики в адміністративних справах взагалі та в адміністративних справах за участю працівників міліції, органів внутрішніх справ зокрема; 4) офіційне закріплення за працівником міліції статусу державного службовця, розроблення й ухвалення Верховною Радою України кодифікованого нормативно-правового акту, який має закріплювати зміст та послідовність здійснення працівником міліції його завдань та функцій − Адміністративного процедурного кодексу України.