ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ЩОДО УСУНЕННЯ ПЕРЕШКОД ПО ФОРМУВАННЮ ДОКАЗІВ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, а також мету, основні завдання, методи, об’єкт і предмет дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про їх апробацію та впровадження, про публікації за темою дисертації, структуру та обсяг роботи.

Розділ 1 «Теоретичні засади діяльності суб’єктів кримінального процесу щодо усунення перешкод по формуванню доказів» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття діяльності щодо усунення перешкод по формуванню доказів» досліджується поняття захисту доказів.

Автор вказує, що першим елементом процесу доказування є збирання (формування) доказів, яке включає в себе провадження і процесуальне оформлення слідчих та інших процесуальних дій особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду по виявленню, витребуванню, одержанню і фіксації доказової інформації. Діяльність цих державних органів та посадових осіб щодо усунення перешкод по формуванню доказів полягає у захисті доказів.

Акцентується увагу на тому, що передбачені чинним законодавством заходи щодо усунення перешкод по формуванню доказів за предметною їх належністю поділяються на: 1) кримінально-процесуальні; 2) кримінально-правові;
3) адміністративно-правові.

Здобувач зазначає, що під захистом доказів слід розуміти комплекс правових заходів органу дізнання, слідчого, прокурора та суду, спрямованих на запобігання та усунення перешкод у збиранні, закріпленні та використанні доказів. Докази потрібно захищати від протиправних дій зацікавлених осіб, спрямованих на перешкоджання встановленню істини у кримінальній справі, а також від дій, що є наслідком зловживання учасниками кримінального судочинства своїми процесуальними правами та повноваженнями.

У підрозділі 1.2. «Форми протидії формуванню доказів» розглядається питання про форми перешкоджання провадженню досудового розслідування.

Автор зазначає, що класифікація форм протидії розслідуванню злочинів наступна: 1) за суб’єктом протидії: учасники процесу розслідування та інші особи; 2) за об’єктом протидії: приховування злочину у цілому; приховування окремих епізодів злочинної діяльності; приховування участі (ролі) у злочині окремих осіб; 3) за суб’єктивною стороною протидії: ухилення або необґрунтоване пом’якшення кримінальної відповідальності; притягнення невинуватої особи до кримінальної відповідальності; самообмова;
4) за суб’єктивною стороною протидії: вплив на матеріальні сліди злочину (знищення, фальсифікація, маскування, приховування, інсценування, комбіновані способи); протидія, не пов’язана із впливом на матеріальні сліди злочину (відмова від дачі показань, ухилення від явки до слідчого, невиконання вимог суб’єкта розслідування, втеча, хибне алібі, вплив на учасників процесу розслідування);
5) за формами та способами протидії: з використанням процесуальних форм та неформальні види протидії. Дисертант розглядає найбільш розповсюджені форми протидії розслідуванню.

Розділ 2 «Кримінально-процесуальні засоби щодо усунення перешкод по формуванню доказів» складається з п’яти підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Нерозголошення даних досудового розслідування» розглядається правовий інститут, який має назву таємниця досудового розслідування.

Автор пропонує визначити у ч. 1 ст. 121 КПК України форму попередження учасників процесу про обов'язок не розголошувати дані досудового слідства та надання слідчим або прокурором дозволу про можливість їх оголошення.

Звертається увага на те, що слід виключити ч. 14 зі ст. 236-8 КПК України, відповідно до якої під час розгляду судом скарги на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи сторони мають право ознайомитися з матеріалами, що обґрунтовують порушення кримінальної справи, та вимагати їх оголошення у судовому засіданні. Такої думки дотримується 94,2 % опитаних осіб, які проводять дізнання, слідчих, прокурорів, суддів.

Здобувач наголошує на тому, що законом не передбачена відповідальність за розголошення даних дослідчої перевірки заяви або повідомлення про злочин. Пропонується доповнити КПК України нормою, що дані, одержані в ході попередньої перевірки заяви або повідомлення про злочин, можуть бути розголошені тільки за дозволом органу дізнання, слідчого, прокурора у тому обсязі, в якому вони визнають за потрібне.

У підрозділі 2.2. «Забезпечення безпеки учасників кримінального процесу» констатується, що одним із засобів захисту доказів є забезпечення безпеки осіб, які є носіями доказової інформації.

Автор розкриває зміст заходів із забезпечення безпеки осіб, взятих під захист. Доводить, що практичні механізми їх захисту є недосконалими. До низки статей КПК України пропонується внести відповідні доповнення. Відмічається, що ст. 280 КПК України слід доповнити положенням про відкладення судом розгляду справи і вжиття необхідних заходів до забезпечення безпеки проведення судового засідання, якщо перед розглядом справи надійшли дані про те, що в ході судового засідання можливі посягання на життя, здоров’я судді, прокурора, інших його учасників, а також знищення або пошкодження приміщення або майна суду. Також у ст. 174 КПК України доцільно вичерпно визначити порядок проведення впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають.

У підрозділі 2.3. «Відновлення втрачених доказів» зазначається, що одним із протиправних способів впливу на докази є знищення зацікавленими особами кримінальних справ. У зв’язку з цим виникає питання про порядок їх відновлення. Зазначається, що КПК України необхідно доповнити нормами про порядок відновлення втрачених кримінальних справ. При проведенні анкетування владних повноважень суб’єктів кримінального процесу було отримано 96,3 % позитивних відповідей щодо врегулювання у КПК України такого порядку.

Відмічається, що КПК України слід доповнити нормами про:

- направлення слідчим копії протоколу слідчої дії до судді, який виніс постанову про її проведення;

- складання у двох примірниках протоколу слідчої дії, провести яку повторно неможливо;

- винесення слідчим мотивованої постанови про заміну оригіналу документу його копією у тих випадках, коли він має достатні підстави вважати, що під час ознайомлення з матеріалами кримінальної справи учасники процесу можуть знищити документи чи інші матеріальні носії інформації, в яких містяться докази.

Здобувач зазначає, що маючи достатню правову регламентацію процесуального порядку відновлення кримінальної справи, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд, у випадку її втрати з будь-яких причин і на будь-якій стадії кримінального процесу, зможуть реконструювати втрачене провадження, створивши тим самим умови для подальшого руху справи і вирішення її по суті.

У підрозділі 2.4. «Застосування запобіжного заходу та інших заходів кримінально-процесуального примусу» розглядається така підстава для застосування цих заходів, як перешкоджання встановленню істини у справі.

Здобувач досліджує питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання перешкоджання встановленню істини. На погляд автора, потрібно передбачити у ст. 156 КПК України продовження строку тримання під вартою до дев’яти місяців, якщо він обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, однак може вчинити дії, направленні на перешкоджання встановленню істини у кримінальній справі. Якщо ж такі дії вже вчинені ним або іншими особами, які зацікавлені у тому, щоб обвинувачений уникнув кримінальної відповідальності, що підтверджується матеріалами справи, потрібно передбачити у ст. 156 КПК України можливість продовження такого строку до вісімнадцяти місяців. Сама можливість перебування обвинуваченого під вартою до зазначеного строку буде утримувати обвинуваченого та зазначених осіб від вчинення дій, спрямованих на те, щоб схилити свідка чи потерпілого до відмови від показань або дачі завідомо неправдивих показань, схилити експерта до відмови від дачі висновку чи дачі завідомо неправдивого висновку, іншим чином сфальсифікувати докази у справі.

Окремо здобувач розглядає питання про запобігання спробам обвинуваченого перешкодити встановленню істини, якщо щодо нього обраний запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою. Зазначається, що крім обрання щодо підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, з метою захисту доказів орган дізнання, слідчий, прокурор можуть застосовувати й інші заходи кримінально-процесуального примусу.

У підрозділі 2.5. «Інші кримінально-процесуальні засоби щодо усунення перешкод по формуванню доказів» йдеться про зберігання речових доказів та документів, участь понятих при провадженні слідчих дій, застосування технічних засобів фіксації доказів, притягнення осіб до правової відповідальності за перешкоджання доказуванню.

Автор пропонує доповнити КПК України главою, у якій би визначався порядок обліку та зберігання речових доказів. Окрім того, КПК України слід доповнити статтею, відповідно до якої кожний процесуальний документ після приєднання до справи повинен бути посторінково пронумерований. Протоколи слідчих дій мають бути негайно або не пізніше робочого дня за днем проведення слідчої дії, зареєстровані у встановленому порядку.

Здобувач зазначає, що потрібно прийняти спеціальний закон, у якому слід визначити: 1) статус понятого; 2) порядок формування списку понятих; 3) підстави і порядок звільнення від виконання обов'язків понятого; 4) залучення понятих до виконання процесуальних обов'язків; 5) гарантії прав понятих.

Акцентується увага на тому, що ст. 85-1 КПК України доцільно доповнити нормою про обов’язкове застосування звукозапису, якщо при провадженні слідчих дій запрошується перекладач, допитуються особи, які знаходяться у безпечному для життя стані.

Зазначається, що слід уточнити редакцію низки статей КПК України щодо попередження учасників кримінального судочинства про кримінальну, адміністративну, цивільно-правову відповідальність за дії, спрямовані на перешкоджання процесу доказування.

Розділ 3 «Повноваження суб’єктів процесуального контролю щодо усунення перешкод по формуванню доказів» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Повноваження прокурора та суб’єктів відомчого контролю щодо усунення перешкод по формуванню доказів» розглядаються такі напрямки кримінально-процесуальної діяльності, як прокурорський нагляд та відомчий контроль за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство.

Автор розглядає повноваження прокурора по нагляду за виконанням законів органами дізнання та досудового слідства. Пропонується доповнити ч. 5 ст. 177, ч.ч. 3, 4 ст. 178, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 190, ст. 205 КПК України положенням, що у разі відмови у погодженні подання органу дізнання, слідчого про проведення слідчих дій прокурор виносить мотивовану постанову, яка долучається до кримінальної справи. Відмічається, що у КПК України слід навести вичерпний перелік порушень закону, при вчинені яких особа, яка провадить дізнання, слідчий усуваються прокурором від подальшого ведення досудового розслідування та визначити процесуальну форму прийняття такого рішення.

Здобувач розглядає повноваження начальника слідчого відділу та пропонує надати йому повноваження скасовувати ті постанови слідчих, що перешкоджають розслідуванню злочинів шляхом винесення незаконних рішень про відмову в порушенні кримінальної справи, її закриття, зупинення досудового слідства. Також у КПК України доцільно визначити, що у разі виявлення інших незаконних постанов слідчого начальник слідчого відділу вносить прокурору клопотання про їх скасування.

Автор відмічає, що КПК України слід доповнити статтею «Повноваження начальника органу дізнання», у якій поряд з іншими, мають бути визначені повноваження, які він повинен використовувати, якщо особою, яка провадить дізнання, вчинені незаконні дії.

У підрозділі 3.2. «Повноваження суду зі здійснення контролю щодо усунення перешкод по формуванню доказів» аналізується питання про захист доказів при наданні судом дозволу на обмеження конституційних прав особи, розгляді скарг на дії та рішення органу дізнання, слідчого, прокурора.

Автор вважає, що під час розгляду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту є доцільною участь у судовому засіданні свідків та потерпілих з огляду на те, що вони можуть повідомити про факти тиску на них зі сторони обвинуваченого, захисника та інших осіб.

Здобувач стверджує, що застосування ст.ст. 236-7, 236-8 КПК України у чинній редакції не сприяє ефективності розслідування злочинів. Після скасування судом постанови про порушення кримінальної справи всі докази, зібрані під час проведення досудового розслідування, втрачають юридичну силу. Не можна допустити використання судового оскарження цієї постанови як засобу затягування досудового слідства з метою безпідставного уникнення кримінальної відповідальності особами, які вчинили злочини. Тому автор висловлює пропозиції по вдосконаленню порядку розгляду суддею скарги на постанову про порушення кримінальної справи.

Зазначається, що зацікавленим особам слід надати право на оскарження до суду постанови органу дізнання, слідчого про зупинення дізнання та досудового слідства. Скасування судом цієї постанови відновлюватиме діяльність щодо кримінально-процесуального доказування.

Автор вказує, що головна небезпека процесуальної бездіяльності органів дізнання, слідчих полягає у тому, що у результаті цього втрачаються докази. Саме тому потрібно надати зацікавленим особам право на оскарження до суду процесуальної бездіяльності органів досудового розслідування щодо здійснення кримінально-процесуального доказування.