МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕМІЩЕННЯ ТОВАРІВ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, висвітлено стан її розробки в науковій літературі, показано зв’язок дослідження з науковими програмами; сформульовано мету і завдання дослідження, його методологічне й теоретичне підґрунтя, визначено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, форми апробації, подано відомості про структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі – «СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОВИХ ЗАСАД МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕМІЩЕННЯ ТОВАРІВ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН» – міститься аналіз правового режиму системи переміщення товарів через митний кордон, дається визначення основних понять та термінів, сутності поняття митного контролю, а також основних положень останнього як різновиду державного контролю; визначено роль і місце міжнародного митного права в міжнародно-правовій системі.

Базовою в системі правового регулювання переміщення товарів через митний кордон є категорія «митний контроль», концептуальні положення якої розглядаються в даному розділі. Категорія «митний контроль» у юридичній літературі розроблена недостатньо, особливо щодо вивчення митного контролю як основоположної функції митних установ. Це пов’язано з тим, що в різні історичні періоди контрольна функція державних органів, покликаних виконувати завдання держави на митному кордоні, була другорядною й випливала з потреби забезпечити нарахування та стягнення мита, митних платежів.

Аналізуючи теоретичні положення переміщення товарів через митний кордон, дисертант визначає митний контроль як сукупність заходів, здійснюваних митними органами з метою забезпечення додержання норм законодавства держави у сфері митної діяльності та міжнародних договорів, укладених у встановленому законом порядку.

Розглянувши теоретичні засади митного контролю, автор зауважує, що він є ключовою функцією діяльності митних органів, має специфічні ознаки, форми та режими проведення і, будучи одним із засобів реалізації митної політики держави, не лише гарантує економічну охорону митних кордонів, а й виступає важливим засобом забезпечення законності – обов’язкової умови існування й розвитку правової держави.

Митній політиці України в роки незалежності притаманне прагнення інтеграції до міжнародних торгових, митних організацій, що вимагає адаптації норм, які регулюють організацію та проведення митного контролю, до визнаних норм і стандартів. Наголошуючи на ключовій ролі митного контролю в діяльності митних органів України і відзначаючи відповідність його змісту в митному законодавстві України положенням міжнародних конвенцій, дисертант наголошує на необхідності вдосконалення окремих положень Митного кодексу України щодо змісту понять «митне оформлення» та «митна процедура», які є не менш важливими і взаємопов`язаними в єдиній системі.

Однією зі специфічних ознак митного контролю є обов’язкова наявність чітко визначеного місця його проведення – зони митного контролю. Для чіткого уявлення про правовий режим території зони митного контролю у роботі запропоновано аналіз власне поняття «митна територія». Правове регулювання міжнародних митних відносин охоплює різноманітні види митних територій: національну митну територію, що може включати в себе: територію штучних островів, різноманітних споруд та об’єктів, створюваних в економічній зоні з виключною юрисдикцією держави в галузі митної справи; єдину митну територію, створювану державами на підставі договору про зміцнення митного союзу; митну територію вільної митної зони; митну територію економічної зони, митну територію вільних складів та ін.

Зазначаючи, що митно-тарифне регулювання є одним з основних інструментів зовнішньоекономічної діяльності, автор здійснює аналіз поняття і класифікацію мита як виду грошових зборів, стягуваних з імпорту, експорту і транзиту товарів, торгово-промислового прибутку, майна, цінностей та інших предметів, що переміщуються через митний кордон держави під контролем митних служб. Проведений аналіз існуючих нині видів митних тарифів показав використання у світовій практиці різних видів тарифів. Після прийняття у червні 1983 року Радою митного співробітництва Гармонізованої системи опису і кодування товарів (ГС) і тексту Конвенції, що містив правові аспекти практичного застосування цієї системи, більшість країн нині використовує ГС як основу для побудови національних товарних номенклатур.

У підсумку робиться висновок, що гармонізована система опису та кодування товарів, як основа національних товарних номенклатур, визнається як «мова міжнародної торгівлі» і відіграє важливу роль у здійсненні міжнародного співробітництва в цілому та міжнародного митного співробітництва зокрема. Україна застосовує ГС з 01 січня 1991 року.

Другий розділ – «ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ПЕРЕМІЩЕННЯ ТОВАРІВ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ» – присвячений аналізу: договірного механізму міжнародно-правового регулювання переміщення товарів через митний кордон, діяльності міжнародних організацій і об`єднань у митній сфері, форм міжнародного митного співробітництва.

Аналізуючи положення міжнародних договорів, автор зазначає, що їх класифікація в міжнародному митному праві здійснюється за кількістю учасників і за предметом регулювання.

На переконання дисертанта, міжнародні договори в митній сфері як головне джерело сучасного міжнародного митного права, з одного боку, покликані регулювати потреби митної практики, а з другого – визначають (особливо це стосується універсальних договорів) шляхи подальшого розвитку митної справи, встановлюючи прийнятні для держав міжнародні стандарти в цій галузі.

Вивчаючи положення міжнародних договорів (конвенцій) у сфері митних правовідносин, автор дисертаційного дослідження відзначає особливий внесок Ради митного співробітництва (РМС), адже більшість доленосних для розвитку міжнародних митних відносин і митної справи міжнародних договорів (конвенцій) розроблено під егідою саме цієї організації. Центральне місце відводиться аналізу положень Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур від 18 травня 1973 року (Конвенція Кіото), яка набрала чинності 25 вересня 1974 року. Ця конвенція належить до масиву універсальних (загальних) багатосторонніх договорів, якими вважаються кодифікаційні договори та/або такі, об’єкт та/або цілі яких загалом становлять інтерес для міжнародної спільноти.

Аналізуючи стан гармонізації митного законодавства до міжнародних норм і стандартів, зокрема – закріплених у Кіотській конвенції, автор зазначає, що в чинному Митному кодексі України або взагалі відсутні деякі поняття, конче потрібні для належної регламентації митних правовідносин, або визначення цих понять є недостатньо чіткими. Це заважає послідовній реалізації митної політики держави.

Україна приєдналася до зазначеної конвенції у 2006 році, а 15 лютого 2011 року Президент України підписав закон про приєднання і до її оновленого в 1999 році протоколу. Відтак положення зазначеної конвенції мають бути в максимально стислий термін імплементовані у внутрішнє митне законодавство України і стати фундаментом для його подальшого розвитку та вдосконалення. Враховуючи позитивність положень Кіотської конвенції та її провідну роль у регламентації митних правовідносин, приєднання України до неї має стати одним із визначальних кроків на шляху її інтеграції до Європи.

Розглядаючи положення митної конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП) від 14 листопада 1975 року, автор зазначає, що ця конвенція, маючи на меті сприяння полегшенню міжнародного перевезення вантажів дорожніми транспортними засобами, а також спрощення і гармонізацію адміністративних, зокрема – прикордонних, формальностей у сфері міжнародних перевезень, скасувала й замінила у відносинах між договірними сторонами аналогічну за задумом, але регіональну (європейську) Конвенцію МДП 1959 року й стала універсальним, загальносвітовим міжнародним договором, який значно поліпшив умови міжнародного перевезення вантажів у частині їх митного оформлення, адже транспортні засоби, що здійснюють міжнародні перевезення вантажів із застосуванням процедури МДП, як правило, не підлягають митному огляду на транзитних митницях, а їх митне оформлення здійснюється в першочерговому порядку.

Україна приєдналася до Конвенції МДП ще в 1993 році, і в цілому її положення, на думку автора, імплементовані у внутрішнє митне законодавство України. Однак на порядку денному залишається вирішення питання щодо приєднання України до Конвенції про спрощення формальностей у торгівлі товарами та Конвенції про спільну транзитну процедуру, які були укладені в Женеві 1987 року. У дисертації здійснюється аналіз положень цих конвенцій, у підсумку якого дисертант робить висновок про необхідність та можливість за певних умов приєднання до них України. Однією з таких умов є стовідсоткова адаптація внутрішнього законодавства України до вимог законодавства ЄС у частині заповнення вантажної митної декларації.

Першу міжнародну митну організацію – Міжнародний союз для публікації митних тарифів – було створено ще в ХІХ столітті. Його було утворено на виконання резолюції міжнародної конференції, що проходила в Брюсселі в 1890 році, шляхом прийняття там же, у Брюсселі, Конвенції з такою самою назвою. Серед учасників Конвенції була дореволюційна Росія, а з 1935 року – і Радянський Союз. Тривалий час ця організація залишалася єдиною організацією власне митного характеру. Окремі питання міжнародного митного права, що їх диктувало життя, вирішувалися на скликаних під егідою Ліги Націй Женевських конференціях 1923 і 1928 років: про спрощення митних формальностей, про зведення до мінімуму заборон та обмежень у зовнішній торгівлі, про співробітництво в боротьбі з контрабандою та ін.

Розглядаючи проблему класифікації міжнародних організацій та об’єднань у митній сфері, автор зазначає, що в сучасній юридичній літературі не зустрічається чіткого їх розмежування, і тому пропонує власний варіант системи такої класифікації, що ґрунтується на таких ознаках, як юридична природа, масштаб діяльності і компетенція організації.

Дослідження теоретичних основ та змісту міжнародного митного співробітництва дало змогу авторові дисертації дослідити світовий досвід митного регулювання й визначити умови впровадження його на території України. Наголошується, що під світовим досвідом митного регулювання слід розуміти спрощений порядок здійснення окремих митних процедур, досягнення у сфері впровадження нових форм та видів здійснення митного контролю. Практичні питання міжнародного митного співробітництва реалізуються в рамках його правових форм. У рамках даного дослідження розглядається зміст окремих правових форм міжнародного митного співробітництва, зокрема таких як спеціальна економічна зона, зона вільної торгівлі, митний союз, економічний союз, асоціація вільної торгівлі. Правові форми міжнародного митного співробітництва пропонується розглядати як напрями діяльності держав у сфері митної справи, метою яких є усунення зайвих бар’єрів та спрощення митних процедур між країнами світу, а також гармонізація митного законодавства держав і приведення його до єдиних стандартів митного регулювання. Концепція реформування діяльності митної служби України «Обличчям до людей» на 2010 – 2015 роки в переліку основних завдань визначила, зокрема, обмін попередньою інформацією про товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України, з митними органами інших країн, міжнародними та іноземними організаціями.

У третьому розділі – «ВПЛИВ МІЖНАРОДНОГО МИТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НА МИТНИЙ КОНТРОЛЬ В УКРАЇНІ» запропоновано комплексний аналіз правових засад міжнародного співробітництва України, гармонізації митного законодавства України з міжнародними нормами і стандартами, а також правових засад регулювання аналізу митних ризиків.

Міжнародне митне співробітництво України входить до переліку основних завдань митних органів України, підпорядкованих спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади в галузі митної справи – Державній митній службі України (ДМСУ).

Поряд з іншими державами Україна є учасницею низки багатосторонніх міжнародних митних конвенцій, що дає змогу ДМСУ підтримувати тісні зв’язки з митними адміністраціями багатьох країн. Так, здійснюючи міжнародне митне співробітництво в рамках ВМО та ЄЕК ООН (міжнародних організацій, під егідою яких відбуваються розробка та укладення більшості міжнародних договорів з митних питань), Україна стала учасницею таких митних конвенцій: Митної конвенції про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжки міжнародного дорожнього перевезення від 14 листопада 1975 року (Конвенція МДП), Міжнародної конвенції про взаємну адміністративну допомогу у виявленні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства від 9 червня 1977 року (Конвенція Найробі), Міжнародної конвенції про затвердження умов проведення контролю вантажів на кордонах від 21 жовтня 1982 року (Женевська конвенція 1982 року), Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему опису і кодування товарів від 14 червня 1983 року (Конвенція про ГС), Конвенції про тимчасове ввезення від 26 червня 1990 року (Стамбульська конвенція), Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур від 18 травня 1973 року (Кіотська конвенція).

Зазначається, що, попри певне пожвавлення в останні роки, міжнародне митне співробітництво потребує додаткової уваги з боку держави і Держмитслужби як центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи зокрема. Йдеться не просто про збільшення частки участі України в міжнародних митних організаціях та загальних міжнародних договорах у цій сфері, а й про її повноправну участь у процесах міжнародної правотворчості, про активізацію впливу України на процеси прогресивного розвитку міжнародного митного права.

Митна політика є одним з основних інструментів протекціоністської політики держави. Один із правових інструментів цієї політики – гармонізація законодавства України з правом Євросоюзу. Гармонізація митних формальностей, у тому числі митного контролю, становить узгодження національних митних процедур з міжнародно визнаними стандартами. Спрощення та гармонізація митних процедур – перспективний напрямок розвитку митного контролю в сучасних умовах. Задекларований розвиток митної справи в цьому напрямку полягає в реалізації низки заходів економічного, правового та соціального характеру, спрямованих: (а) на узгодження національних митних процедур із визнаними в провідних країнах з ринковою економікою; (б) на мінімізацію адміністративних бар’єрів на шляху транскордонного переміщення товарів та послуг. Основним джерелом міжнародних митних стандартів у сфері митного контролю є Міжнародна конвенція про гармонізацію та спрощення митних процедур (Кіото, 1973 рік.)

На підставі аналізу положень теорії ризику та норм Кіотської конвенції визначаються два основні методи підвищення ефективності митного контролю в умовах спрощення митних процедур з метою сприяння товаро- і пасажиропотоку: метод аналізу ризику вчинення митного правопорушення і метод аудиту. В умовах глобалізації зовнішньої торгівлі, інтенсифікації товаро- і пасажиропотоків через митний кордон України важливим стає впровадження в митну практику елементів системи аналізу ризиків та управління ними, зміщення акценту з формування нестабільних переліків товарів «групи ризику» на аналітичну діяльність із тактичним і стратегічним прогнозуванням можливих митних правопорушень. Аналіз ризиків у митній діяльності – це захід, що дає можливість, з одного боку, організувати ефективний, централізований і єдиний митний контроль на всій території або в зоні діяльності, а з другого – привести ці заходи до зіставних результатів.