КОНТРОЛЬ ЯК ФОРМА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВЧИНЕННЯ ПОДАТКОВИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначається її зв’язок з науковими програмами і планами, ступінь її наукової розробки, обґрунтовується об’єкт і предмет, мета і завдання дослідження, наукова новизна, формулюються теоретичні і загальнометодологічні основи роботи, окреслюється наукове і практичне значення одержаних результатів, що виносяться на захист, надана інформація про апробацію результатів дослідження та їх публікація в наукових виданнях, структура й обсяг роботи.

Розділ 1 „Організаційно-правові особливості контролю як функції державних органів України” складається із трьох підрозділів, присвячених дослідженню правової природи, сутності, функцій податкового контролю, проведенню історичного екскурсу становлення та розкриття специфіки діяльності органів державної влади, які здійснюють цей вид контролю

Підрозділ 1.1. „Правова природа, сутність та функції податкового контролю” присвячений аналізу наукових поглядів сутності та спектру функцій контролю у податковій сфері, розкриттю його правової природи.

Визначено, що ефективний податковий контроль має забезпечувати прозоре економічне адміністрування податкових відносин при оптимальному розмірі витрат на його здійснення й являє собою необхідну умову функціонування системи у податковій галузі права. За його відсутності або малої ефективності важко розраховувати на те, що всі платники податків будуть своєчасно і в повному обсязі сплачувати податки і збори, що, у свою чергу, може поставити під загрозу економічну безпеку держави.

Наголошено, що зміст контролю полягає в організації систематичної діяльності, спрямованої на наближення фактичного виконання до запланованого результату. Саме за допомогою контролю реалізується зворотній зв'язок, за яким до органів управління надходить інформація про реальний стан керованої системи.

Надане авторське бачення поняття податкового контролю, під яким слід розуміти цілеспрямовану діяльність державних контролюючих органів у сфері оподаткування, що реалізується через владні відносини обов’язкового характеру, направлену на підвищення ефективності та покращання роботи державних функцій, пов’язаних із грошовими та матеріальними ресурсами.

Запропоновано класифікувати функцій податкового контролю, віднісши до них: інформаційну, аналізуючу, прогнозуючу, планування, відкритості, виховну, організаційну, регулятивну, координаційну, контролюючу; розкрито їх наповненість.

У підрозділі 1.2. „Історико-правовий аналіз становлення та розвитку податкового контролю”, спираючись на точки зору провідних науковців, здійснено доктринальний аналіз історичних етапів розвитку податкового контролю, з окресленням специфічних рис кожного з них. Зауважено, що на території України розвиток податкового контролю розділяється на три етапи, кожен з яких характеризується тими чи іншими особливостями. Перший етап охоплює період Київської Русі (ІХ - середина ХІІІ ст.) та часи, коли більшість земель України входила до Великого князівства Литовського (з другої половини XIV ст.), Речі Посполитої (після підписання Люблінської унії Литви з Польщею у 1669 році). Автором зазначено, що на цьому етапові податковий контроль виникає з появою обліку майна громадян чи самих громадян й здійснюється без системного підходу, виділення чіткого механізму його регулювання; роздрібненість усіх елементів здійснення податкового контролю в результаті недостатнього розвитку державного устрою й, відповідно, механізму державного управління; податки є безсистемними платежами, контроль за стягненням податків належить безпосередньо владі; створюються посади, перебуваючи на яких особи повинні були збирати податки, проте ця функція, як правило, не була для них єдиною.

З періоду царювання Петра І починається другий етап, який закінчується уведенням прогресивних реформ голови Ради міністрів П. Столипіна (1859 р.). У період цього етапу відбувається централізація і посилення здійснення податкового контролю; створено не посади, а спеціальні органи державного апарату, що здійснюють податковий контроль.

З утриманням грошового податку та цілковитим зупиненням податкового апарату (1921 р.) розпочинається третій період розвитку податкового контролю, що супроводжується переходом до НЕПу (в 1922р.). Кінець цього етапу межує з початком господарських реформ (1965 р.). Для нього характерні: посилення ролі органів, що мають право здійснювати податковий контроль на місцях; виникнення нових форм та методів податкового контролю (наприклад, введення державної реєстрації - постановка на облік платників податків) та вдосконалення наявних. Також цей період супроводжувався пошуком нових форм оподаткування, які носили переважно суб’єктивний характер.

Зроблено висновок, що з розвитком та вдосконаленням системи оподаткування відбувається розмежування повноважень державних органів, серед яких виділяються органи, основними функціями яких були збирання та контроль за виконанням обов'язків щодо сплати податків. Поряд з розвитком системи останніх відбувається формування принципів діяльності посадових осіб цих органів, а також методів податкового контролю.

У підрозділі 1.3. „Державні органи, які здійснюють діяльність у сфері податкового контролю” розкрито особливості діяльності державних органів при здійснення податкового контролю, визначено їх повноваження та функції.

Зазначено, що більшість прав працівників органів державної податкової служби України, наділених Податковим кодексом України та Законом України „Про державну податкову службу в Україні” вiд 04.12.1990 р., співпадають, але при цьому зберігається і розмежування прав на два блоки: а) права, якими наділяються службовці органів державної податкової служби; б) права, які надаються керівному складові державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій. Підставою розмежування на такі блоки прав є режим реалізації повноважень органів державної податкової служби: безпосередньо при здійсненні податкового контролю, з’ясуванні різних обставин під час спілкування з платником (реалізується в діях службовців підрозділів органів державної податкової служби) та реалізація представницьких функцій у діяльності органів державної податкової служби, коли права цих органів виходять за межі відносин з платником або коли податковими органами реалізуються примусові заходи.

На основі аналізу спектру обов’язків та прав працівників органів державної податкової служби автором запропоновано їх класифікувати за трьома групами: внутрішні або організаційні, зовнішні та представницькі. Розкрито сутність та функціональний зміст цих напрямів.

До негативних рис податкової системи автором віднесено її надмірну фіскальну спрямованість і не врахування інших завдань, таких як: стимулювання виробництва, інновації, інвестування, розвиток підприємницької діяльності.

Наголошено, що для побудови ефективної і раціональної податкової системи необхідна податкова реформа. Вона має усунути основні недоліки діючої податкової системи і закласти основи для формування податкової системи, що стимулюватиме вітчизняне виробництво, інноваційно-інвестиційну діяльність і сприятиме запровадженню нової і якісної системи податкових відносин.

Розділ 2 „Організаційно-правовий механізм податкового контролю в Україні” складається з трьох підрозділів і присвячений розгляду наукових підходів до класифікації принципів, методів, завдань податкового контролю та визначення шляхів його вдосконалення.

У підрозділі 2.1. „Принципи, мета і завдання податкового контролю в Україні” зазначено, що принципи контрольної діяльності державних податкових органів визначають шляхи вдосконалення чинного законодавства у цій сфері, постають в якості спрямовуючих, керівних ідей для законодавця, є з'єднувальною ланкою між основними закономірностями розвитку та функціонування суспільства та відповідною правовою базою, адаптують останню до найважливіших інтересів та потреб людини, суспільства та їх економічного розвитку.

Автором запропоновано наукові підходи до класифікації принципів контролю органів Державної податкової служби України, надано їх характеристику.

Визначено мету податкового контролю, яка полягає у забезпеченні дотримання всіма об’єктами оподаткування податкового законодавства та встановленого порядку зайняття такою діяльністю. Наповненість державного контролю зводиться до того, що він здійснюється у галузі оподаткування відносно спеціального об’єкта (централізованих і децентралізованих фондів), включає у себе контролюючу функцію за дотриманням дисципліни у сфері оподаткування, характеризується чіткою цілеспрямованістю, пов’язаний з обігом усіх видів матеріальних цінностей, носить імперативний характер, який реалізується через сукупність активних дій контролюючих суб’єктів.

Наголошено, що основними завданнями податкового контролю є: перевірка виконання податкових обов'язків платників; перевірка правильності й своєчасності здійснення операцій, пов'язаних з оподаткуванням, підтримка й забезпечення дисципліни в сфері оподаткування; усунення й попередження правопорушень у сфері оподаткування, виявлення винних і притягнення їх до відповідальності.

У підрозділі 2.2. „Методи податкового контролю” зазначено, що серед методів податкового контролю у правовій науці вже протягом досить тривалого часу виділяються перевірки і ревізії.

Автором доведено, що основним методом податкового контролю є перевірка. Виділено підстави для проведення перевірок, у результаті чого запропоновано доповнити зміст ст. 75 ПК України, включивши до переліку видів перевірок, які проводяться органами податкової служби, зустрічні звірки.

Зроблено висновок, що у чинному податковому законодавстві України питання методики контролю залишаються майже невизначеними. Із цього випливає, що законодавець припускає можливість врегулювання цих питань на рівні підзаконних актів Державної податкової адміністрації України, що не сприятиме досягненню мети реформування моделі взаємовідносин податкових органів України та всіх інших суб’єктів податкових правовідносин. Перевірки, як й інші методи контролю, різні за своїм призначенням специфічні за процедурою, а відповідно їх методика відрізняється, на що обов’язково слід зробити акцент на науковому і на нормативному рівнях. Якщо на науковому рівні увага вчених, в основному, зосереджується саме на дослідженні видів перевірок, їх відмінності між собою, лише фрагментарно визначені спостереження і його засади, на рівні розробки перспективного законодавства спостерігається продовження застарілого процесу нормотворчості, а саме: залишення методики перевірки поза увагою, що є суттєвим упущенням, яке потребує негайного усунення. У світлі виділення у нормативному регламентуванні контрольної діяльності органів державної податкової служби України в якості базового аспекту – напрямів контролю, це зумовлює запровадження різних адміністративних процедур, а відповідно і специфічних методик різних методів контролю, що повинно обов’язково знайти своє втілення у нормативно-правових актах України.

У підрозділі 2.3. „Шляхи розвитку та вдосконалення податкового контролю” на основі аналізу Податкового кодексу України виділено позитивні наслідки для платників, що зумовило та підкреслило напрями розвитку як податкової системи, так і її контролю. До них автором віднесено: забезпечення встановлення єдиного механізму реалізації державою податкової політики, визначення єдиних засад, правил та норм з питань оподаткування як для платників податків, так і органів державної влади; скорочення кількості неефективних загальнодержавних податків та зборів на 10, а місцевих – на 9, що означає скорочення паперової роботи для бухгалтерів; запровадження дворівневої системи оскарження рішень контролюючих органів замість трирівневої, що пришвидшить строки вирішення спірних питань та інше.

Але поряд із позитивними тенденціями розвитку податкового контролю в Україні, звернута певна увага на негативних його позиціях і деяких правових колізіях, виділивши їх у результаті аналізу Податкового кодексу України, та запропоновано шляхи вирішення цих прогалин, а саме: доповнити ст. 34, п.1 ст.38, п.3.3 ст. 37, п. 13 ст. 70, п. 2 ст. 111, запропонувавши їх авторські редакції, а також внести зміни до п. 1.1. ст. 78 та п. 3 ст. 73.

Розділ 3 „Профілактика як засіб протидії адміністративним проступкам у податковій сфері” складається із трьох підрозділів, в яких висвітлюються особливості адміністративної відповідальності за порушення норм, що регламентують податкове законодавство, розкриття деліктної характеристики цього проступку та визначення шляхів їх попередження.

Підрозділ 3.1. „Адміністративна відповідальність у сфері податкового контролю: поняття та особливості” присвячений розкриттю особливості відповідальності за порушення податкового законодавства, яке носить компенсаційно-каральний характер. Застосування відповідальності спрямовано на покарання конкретного правопорушника (платника податків, податкового агента) у зв’язку з невиконанням покладеного на нього обов’язку, а також на попередження податкових правопорушень.

Наголошено, що специфіка юридичної відповідальності за порушення податкового законодавства зумовлена сутністю податкових правовідносин, а саме — їх владно-майновим характером.

Запропоновано доповнити статтю 111 Податкового кодексу України таким видом юридичної відповідальності, як дисциплінарна.

У підрозділі 3.2. „Деліктна характеристика адміністративного податкового проступку” аналізується склад адміністративного проступку, який складається з таких елементів, як об'єкт протиправного впливу, об'єктивну і суб'єктивну сторони, суб'єкт правопорушення.

Зазначено, що суб'єктом правопорушення є деліктоздатна особа, яка вчинила правопорушення. Нею може бути: платник податків; податковий агент; посадова особа платника податків; посадова особа податкового агенту; посадова особа контролюючих органів.

Суб'єктивною стороною правопорушення визначено лише винне діяння або такі дії, що на момент здійснення знаходились під контролем волі і свідомості особи, тобто при їх скоєнні передбачалася можливість вибору іншого варіанту поведінки. Суб'єктивна сторона виражається у двох формах провини: намір (прямий або непрямий); необережність.

Зауважено, що об’єктом будь-якого проступку є суспільні відносини, які виникають в різних галузях діяльності людини. Завдання шкоди об’єкту робить діяння антигромадським, порушує питання про його заборону тими чи іншими юридичними засобами і встановлення відповідальності за його вчинення. Розкрито особливість загального, родового та безпосереднього об'єкта правопорушення у сфері податкових правовідносин.

Об'єктивну сторону складу податкового правопорушення утворює сукупність встановлених податковим законодавством ознак, що характеризують зовнішній прояв протиправної поведінки, необхідних і достатніх для кваліфікації вчиненого діяння в якості правопорушення.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є діяння у формі, як правило, бездіяльності, причому обов'язок діяти певним способом на платника податків і іншої зобов'язаної особи покладений Конституцією України (ст. 67), іншими податковими законами і підзаконними актами.

Зроблено висновок, що одним із можливих варіантів підвищення оперативності, мобільності взаємного обміну інформацією між зацікавленими органами є створення єдиної інтегрованої інформаційно-аналітичної системи ДПС, завданнями якої стане підвищення оперативності, достовірності й якості використовуваної інформації, зменшення суб’єктивного фактора впливу платників податків та працівників органів ДПС на обсяги нарахувань і процес сплати податків, створення системи інформування населення з метою підвищення податкової грамотності і запобігання фактам ненавмисного порушення податкового законодавства тощо.

У підрозділі 3.3. „Профілактика та попередження вчинення податкових правопорушень” наголошено, що сьогодні варто приділити більше уваги роботі податкових органів з платниками податків у таких напрямах: організація навчання платників податків і працівників податкових органів з питань застосування податкового законодавства; інформування платників податків про податкове законодавство; формування податкової культури населення та платників податків; роз’яснення нормативно-правових актів про податки, збори, обов’язкові платежі й неоподатковувані доходи, що сплачуються до бюджетів та державних цільових фондів.

Масово-роз’яснювальна робота в сучасних умовах повинна досягти якісно нового змісту та стану, спираючись на дані таких наук про людину, як психологія та педагогіка. Звідси й її вирішальне значення щодо максимально позитивного впливу на платників податків.

Найоперативнішою формою роботи з платниками податків є відповіді на листи, телефонні дзвінки, особисті звернення платників податків до податкових органів, індивідуальні консультації тощо.

Для забезпечення виконання реального курсу держави в створенні належного податкового клімату, доведення до громадян країни їх основних конституційних обов’язків щодо своєчасної та повної сплати належних державі податків необхідне створення особливих умов реалізації таких планів, а саме поступовість і виваженість для впровадження перелічених вище пропозицій.

Однією з важливих умов є створення такої податкової служби, яку б підтримувало суспільство і яка б спиралася на визначені в податковому законодавстві правові норми відносин між платниками податків та податковою службою, неупереджено ставилася до добросовісних платників податків та ефективно застосовувала заходи і санкції щодо випадків ухилення від сплати податків.

Автор вважає, що розв’язання проблеми підвищення ефективності податкового контролю необхідно здійснювати на засадах системного підходу, а саме: податковий контроль має розглядатися як важливий елемент загальнодержавного контролю, який, у свою, чергу є складовою системи суспільного контролю; дотримання субординації при побудові органів податкового контролю в структурі загальнодержавних контролюючих інституцій.