Міжнародно-правовий механізм протидії проявам актів насильства у водах Світового океану Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, її зв’язок з науковими програмами, планами, визначається мета і завдання, об’єкт і предмет, а також методологія дослідження, розкривається наукова новизна отриманих результатів та їх практичне значення, подаються відомості про апробацію і публікацію основних положень дисертації, її структура та обсяг.

Перший розділ «Процес розвитку питань щодо боротьби з актами насильства, які здійснюються на морі» складається з трьох підрозділів та присвячений історичним аспектам становлення і розвитку міжнародно-правових механізмів боротьби з піратством та морським тероризмом, проводиться аналіз понять міжнародних правопорушень у сфері насильства на морі, а також визначаються правові засади створення та функціонування міжнародно-правового регулювання в сфері боротьби з насильством на морі.

У підрозділі 1.1. «Історія розвитку процесу боротьби з насильством на морі» здійснено дослідження еволюції розвитку та зародження процесів боротьби з піратством та морським тероризмом. Детально розглянуто розвиток морського піратства з найдавніших часів до сьогодення, де визначаються його різновиди та аналізуються тактичні прийоми морських розбійників. Проаналізовано питання щодо розвитку форм і способів боротьби з піратством, а також виокремлюється морський тероризм, досліджується його географія, а також тактика дій.

Аналізуються причини виникнення піратства і морського тероризму з античних часів до сьогодення, подається розлогий історичний матеріал про найбільш відомих піратів і каперів (корсарів), тактику їх дій, надається правова оцінка піратства, наводяться відповідні міжнародні нормативно-правові акти щодо боротьби та запобігання піратству та морського тероризму. Досліджено процес становлення норм про піратство та морський тероризм, особливості та специфіку формування цих норм. Виявлено, що норми про піратство та морський тероризм створювались в рамках і в контексті морського права в цілому та розвивались протягом тривалого історичного процесу, як норми звичаєвого міжнародного права.

Досліджуються процеси кодифікації та прогресивного розвитку норм про піратство та морський тероризм в доктрині та правотворчій практиці. Показано, що ще до появи перших міждержавних конвенцій у сфері міжнародного морського права з’явилися неофіційні доктринальні проекти різних договорів та угод, які містили, крім інших положень, і норми про піратство.

У підрозділі 1.2. «Поняття міжнародних правопорушень у сфері насильства на морі (доктрина і практика)» наведено класифікацію протиправних діянь, в яких інтереси суспільної безпеки є основним безпосереднім об’єктом і які мають відношення до безпеки мореплавства. Це, насамперед: піратство; незаконні акти, спрямовані проти безпеки морського судноплавства; незаконні акти, спрямовані проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі; захоплення заручників; піратство і збройний розбій на морі; рабство і работоргівля; злочини, пов’язані із зіткненням і ненаданням допомоги на морі.

Обґрунтовано, що до цієї ж групи злочинів відноситься і морський тероризм, який включає, зокрема: викрадення і захоплення з метою викрадення морського судна; здійснення актів насильства щодо осіб, які перебувають на борту морського судна; руйнування або пошкодження морських суден і комплексів морських вокзалів; вбивства, викрадення і напад на осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатів, а також напад на приміщення і транспортні засоби, що знаходяться під міжнародним захистом; злочини, пов’язані з викраденням людей, захопленням заручників або серйозною незаконною затримкою; злочини, пов’язані з використанням вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових речовин і вибухових пристроїв.

Виявлено, що піратство та морський тероризм завдають серйозних збитків міжнародному морському правопорядку, зачіпають прямо чи опосередковано інтереси всіх держав і внаслідок цього їх загальний об’єкт посягання визначено як міжнародний морський правопорядок.

Розглянуто кодифікацію міжнародно-правових актів, які визначають форми і методи боротьби з піратством та морським тероризмом, а також розроблено авторське визначення поняття «акт насильства на морі».

У підрозділі 1.3. «Міжнародно-правове регулювання в сфері протидії проявам піратства та морського тероризму» показано, що проблема діяльності ООН у боротьбі проти піратства та морського тероризму ще не стала об’єктом спеціального дослідження, а стан розробленості цієї теми в сучасній вітчизняній та зарубіжній юридичній науці можна оцінити як початковий.

Виявлено характерні риси піратства та морського тероризму як глобальної проблеми сучасності, простежено становлення та еволюцію позиції ООН та інших міжнародних організацій щодо міжнародних правопорушень, вчинених на морі, досліджено формування та функціонування механізмів протидії загрозі безпеки судноплавства.

Показано, що в законодавстві ряду держав правова база боротьби з піратством та морським тероризмом є досить розвиненою. Обґрунтовано необхідність вивчення позитивного досвіду інших держав при створенні відповідного законодавства в Україні.

Обґрунтовано, що при всій важливості звичаєвих норм про піратство та морський тероризм для регулювання дій держав щодо припинення цих злочинів практичні потреби підвищення ефективності боротьби з ними вимагають конкретизації цих норм та їх кодифікації в міжнародно-правових документах

У другому розділі «Міжнародно-правова класифікація актів насильства, які здійснюються в водах Світового океану, та їх специфіка» визначено особливості міжнародно-правової класифікації насильств на морі та детально аналізується піратство і морський тероризм як злочини проти безпеки судноплавства. Розглядаються шляхи вдосконалення міжнародного права в сфері міжнародних відносин.

Особлива увага приділяється морському тероризму та піратству як злочинам, що становлять найбільшу загрозу безпеці судноплавства. Розглядаються окремі аспекти правового регулювання безпеки судноплавства на національному рівні. Аналізується досвід міжнародної співпраці між державами, діяльність міжнародних організацій, пропонуються шляхи підвищення їх ефективності.

У підрозділі 2.1. «Становлення міжнародно-правової класифікації насильств на морі» проведена класифікація становлення міжнародних правопорушень, які вчинюються на морі. Виокремлюються такі правопорушення як піратство та морський тероризм, що на сьогодні є загрозою міжнародній безпеці.

У контексті аналізу об’єкту та об’єктивної сторони піратства та морського тероризму проаналізовані питання співвідношення таких понять як міжнародний злочин та злочин міжнародного характеру. Виявлення матеріалів дискусійного характеру з цього приводу, які мають місце в науковій літературі, дозволили звернути увагу на необхідність проведення розмежувань між злочинами міжнародного характеру та міжнародними злочинами в узагальнюючому значенні цього терміну.

Наведено термінологію міжнародно-правового складу злочину, який здійснюється на морі. Злочини, що здійснюються на морі і мають міжнародний характер, – це суспільно небезпечні діяння, передбачені в якості кримінальних злочинів у законодавствах держав. Ці злочини порушують встановлений як національний, так й міжнародно-правовий порядок в рамках морського простору. Показано, що злочини, здійснювані на морі, носять міжнародний характер; їх треба відмежовувати від передбачених законодавством держав злочинів, які в своєму складі можуть мати окремі міжнародні елементи, але не всі ознаки, які містяться в універсальних міжнародних договорах. Такі суспільно небезпечні діяння в ряді випадків можуть вважатися загальнокримінальними
злочинами.

Розглянуто позицій фахівців, які досліджують проблеми боротьби з піратством та морським тероризмом, а також рекомендації міжнародних організацій.

У підрозділі 2.2. «Піратство як міжнародний злочин» розглядається піратство та дається його класифікація. Визначаються сучасні шляхи міжнародного переслідування осіб, що захопили або намагались захопити судно. Наведено основні напрямки вдосконалення міжнародно-правових норм із переслідування піратів.

Проаналізовано правові основи боротьби з морським піратством, які закріплені в таких міжнародних нормативних документах, як: Женевська конвенція про територіальне море та прилеглу зону від
1958 року; Конвенція ООН з морського права 1982 року; Конвенція ООН про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 року; Міжнародна конвенція з охорони людського життя на морі 1974 року (Конвенція СОЛАС-74); Міжнародний кодекс з охорони суден і портових засобів (Кодекс ОСПС); Резолюції
ІМО і рекомендації Міжнародного морського бюро. Показано, що основними елементами конвенційних положень, які реалізуються Міжнародною морською організацією, є обов’язок кожної держави боротися з проявами піратства.

Звертається увага на суттєві розбіжності, які існують у розумінні піратства в національних системах права, з одного боку, та в міжнародному праві, з іншого. Склад злочину піратства у різних країнах визначався та визначається по-різному і містить більш широкий або більш вузький зміст у порівнянні з розумінням піратства в міжнародному праві. Як наслідок цього, в силу розбіжностей у визначенні та розумінні піратства у законах і судовій практиці різних країн, загальноприйнятого розуміння піратства та його змісту не склалося до теперішнього часу.

У підрозділі 2.3. «Морський тероризм як злочин проти людства» аналізуються питання протидії морському тероризму. Проаналізовано явище тероризму на морі, виявлено його особливості та проведена класифікація. Розглянуто співпрацю держав у галузі безпеки морського судноплавства.

Приділена увага проблемі юридичної відповідальності за акти тероризму на морі. Детально досліджується питання про склад морського тероризму як злочину міжнародного характеру, а також питання відповідальності за акти тероризму на морі у міжнародному праві. Щодо системи міжнародного права морський тероризм розглядається як особливо тяжкий злочин міжнародного характеру. Проведено аналіз складу морського тероризму як злочину міжнародного
характеру.

Показано, що мотиви вчинення тероризму можуть бути різними й на кваліфікацію злочину не впливають. Відповідальність за тероризм
наступає, як і за інші злочини міжнародного характеру, на основі міжнародних договорів, але відповідно до норм національного законодавства. Міжнародні судові інституції, що мають юрисдикцію щодо тероризму, на сьогодні відсутні. Вбачається прийнятною практика застосування заходів до організацій, які використовують у своїй діяльності методи тероризму, зокрема, заходів адміністративного характеру у вигляді ліквідації їх осередків і організацій, а у деяких випадках з конфіскацією майна. Держави несуть міжнародно-правову відповідальність за невиконання своїх зобов’язань щодо боротьби з морським тероризмом. Найбільш ефективним засобом забезпечення невідворотності покарання за тероризм і морський тероризм також залишається екстрадиція.

У третьому розділі «Особливості формування міжнародно-правового механізму протидії проявам піратства і морського тероризму» досліджуються особливості формування міжнародно-правового механізму боротьби з актами насильства у водах Світового океану.

У підрозділі 3.1. «Процес формування регламентації питання боротьби з піратством і морським тероризмом» проаналізовані міжнародно-правові угоди в галузі боротьби з актами насильства на морі. Визначено поняття «міжнародний морський правопорядок». Показано, що незаконні акти проти безпеки морського судноплавства є різновидом міжнародного правопорушення і відносяться до злочинів міжнародного характеру. Частина таких злочинів за своїм змістом є характерною саме для морського середовища.

Розглядаються заходи реалізації державами своєї юрисдикції щодо злочинів, які загрожують безпеці мореплавання. Держави мають достатні правові підстави для припинення таких злочинів, а також для взяття злочинців або підозрюваних у злочині під варту в межах своєї території. Це питання знаходить відображення в міжнародному праві. Така можливість існує і у відкритому морі у тих випадках, коли це передбачено міжнародним правом.

Обґрунтовується життєва необхідність України у більш ефективній діяльності органів виконавчої влади в галузі боротьби з піратством та морським тероризмом, а також координації здійснюваних заходів на міжнародній арені. Розв’язання цього завдання сприяє формуванню і подальшому розвитку системи захисту морського судноплавства від незаконних актів, розробці комплексу відповідних нормативних правових актів України.

Виявлено, що захист безпеки морського судноплавства від незаконних актів забезпечується комплексом заходів правового, організаційного, оперативного, адміністративного, режимного, військового і технічного характеру, що передбачає створення й функціонування координаційних органів і оперативних штабів різного рівня, підрозділів морської безпеки, охорону суден і портових споруд, огляд членів екіпажу, сервісного персоналу, ручної поклажі, багажу, вантажів, засобів технічного забезпечення й продовольчого запасу. Увесь комплекс заходів спрямований на мінімізацію наслідків протиправних актів, виявлення й усунення причин і умов, що сприяють здійсненню протиправної діяльності в сфері морського судноплавства.

У підрозділі 3.2. «Основні елементи сучасного механізму боротьби з проявами піратства та морського тероризму» розглядається проблема міжнародно-правових питань у сфері формування механізму боротьби з актами піратства і морського тероризму. Аналізується процес формування міжнародно-правових актів, які регламентують питання боротьби з піратством і морським тероризмом, а також наводяться сучасні методи боротьби з насильством на морі.

Розглядається ідентифікація дій піратів і терористів на морі, яка є досить складною, а іноді і неможливою. Враховуючи це, а також «споріднений» характер їхніх злочинних дій, доцільно розглядати підготовку та ведення боротьби з ними в рамках єдиної системи антитерористичної діяльності на морі. Зазначається, що необхідно розглядати боротьбу з актами насильства на морі як комплекс заходів на міжнародному та державному рівнях, що спрямовані на попередження, подолання актів піратства та морського тероризму і ліквідацію наслідків, які можуть настати в результаті їх здійснення.

Підрозділ 3.3. «Співробітництво держав у боротьбі з проявами піратства і морського тероризму та участь в цьому України» присвячений питанням міжнародного співробітництва держав у забезпеченні безпеки мореплавства та боротьби з піратством та морським тероризмом. Розглянута ступінь обов’язковості міжнародно-правового принципу співробітництва держав та форми його реалізації щодо боротьби з піратством та морським тероризмом. Підкреслюється, що вибір та характер заходів, які держава вважає можливими та доцільними застосовувати для реалізації цього обов’язку, міжнародне право надає самій державі, виходячи з специфічних умов, реальних можливостей та інтересів своєї країни.

Виявлено, що міжнародно-правова база боротьби з піратством та морським тероризмом має істотні недоліки. Обґрунтовано, що необхідно прийняти нові документи, які б враховували специфіку сучасних акцій прояву морського тероризму та піратства, вдосконалювали б їх юридичну кваліфікацію, а також посилювали кримінально-правову відповідальність за їх вчинення. Законодавство України у сфері боротьби з морським піратством і тероризмом також потребує подальшого вдосконалення. Вирішення цих проблем має покладатися на уряд України, вчених та
органи виконавчої влади шляхом реалізації роботи, спрямованої на
боротьбу з тероризмом на території України, у тому числі на його попередження. Для цього має бути створений надійний механізм попередження піратства та тероризму на морі з урахуванням прийнятих рішень ІМО.

Проаналізовані в підрозділі міжнародно-правові акти дозволяють зробити припущення, що імплементація принципів і норм морського права в законодавство України посідає провідне місце та набуває загальнодержавного значення. Законодавство України ще не повною мірою регулює відповідальність за такі злочини, як піратство та морський тероризм. Проблема імплементації міжнародно-правових норм, які стосуються безпеки судноплавства, в національне законодавство України, та, зокрема, запобігання та боротьба з піратством та морським тероризмом, залишається ще не вирішеною ні в правовій теорії, ні в практиці.

У результаті критичної оцінки різних пропозицій, внесених дослідниками для вирішення вищевказаних проблем, виявлено найбільш прийнятні з них та запропоновано оптимальні зміни, які є необхідними, щоб механізм протидії актам насильства у водах Світового океану був вдосконалений належним чином.