МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ




  • скачать файл:
title:
МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
Тип: synopsis
summary:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, розкрито зміст і стан наукового опрацювання проблеми; визначено зв’язок з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані щодо їх апробації та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1. «Теоретико-правова характеристика забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій» складається з двох підрозділів, у яких висвітлюється загальнотеоретичне поняття «надзвичайна ситуація» та права людини в умовах надзвичайних ситуацій.

У підрозділі 1.1. «Надзвичайна ситуація як правова категорія» дисертантом досліджено сутність терміна «надзвичайна ситуація», запропоновано його удосконалене визначення, яке зводиться до наступного – це особливий стан на окремій території чи її частині, обумовлений дією обставин природного, техногенного або соціально-політичного характеру, які призвели до загибелі чи порушення здоров’я людей та/або нанесення шкоди довкіллю і завдання збитків національним, міжнародним суб’єктам або державі.

Підходи до визначення поняття «надзвичайна ситуація» дозволяють виявити основні та факультативні ознаки надзвичайних ситуацій. До основних можемо віднести: наявність загибелі людей, тварин чи значне порушення їхньої життєдіяльності; заподіяння економічних збитків; істотне погіршення стану навколишнього середовища. Факультативними є: одним з основних суб’єктів ліквідації її наслідків завжди виступають органи держави; основними суб’єктами правовідносин під час виникнення надзвичайних ситуацій є фізичні та юридичні особи, держава та міжнародні організації; часткова або повна ліквідація її наслідків фінансується з державного та місцевого бюджетів та вимагає застосування спеціальних інструментів організаційного, правового та іншого характеру.

У процесі дослідження змісту категорії «надзвичайна ситуація» з’ясовано, що перебування людини в умовах надзвичайних ситуацій відбувається від зародження надзвичайної ситуації до усунення джерела небезпеки, не враховуючи повної ліквідації її прямих і непрямих наслідків, що відбувається у звичайних умовах.

У роботі автор звертає увагу, що надзвичайні ситуації проходять лише три стадії (зародження, розвиток та затухання).

На основі дослідження різних підходів щодо класифікації надзвичайних ситуацій дисертантом наведено вдосконалену їх класифікацію, яка надасть змогу більш детально розмежувати повноваження державних органів, що забезпечують права людини в умовах НС, та спланувати необхідні витрати на ліквідацію їх наслідків.

У підрозділі 1.2. «Права людини в умовах надзвичайних ситуацій» автором розглянуто різні точки зору щодо визначення поняття «права людини», викладені у науковій літературі, і уточнено його зміст з урахуванням умов надзвичайних ситуацій. Так, під правами людини в умовах надзвичайних ситуацій слід розуміти закріплені в Конституції України та інших нормативно-правових актах можливості, які спрямовані на задоволення потреб, інтересів, що забезпечуються державою до повного усунення джерела небезпеки надзвичайної ситуації.

Усвідомлення сутності прав людини має важливе значення для з’ясування підстав для обмеження прав людини в умовах надзвичайних ситуацій. Автором наголошено, що між ст. 64 Конституції України та нормами деяких законів України існують певні суперечності. Дисертантом доведено доцільність викладення ч. 1 ст. 64 Конституції України у такій редакції: «конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, «передбачених законом України». Крім того, запропоновано закріпити положення, відповідно до якого «..виникнення надзвичайних ситуації є єдиною підставою, яка надає можливість державним органам та органам місцевого самоврядування встановлювати окремі обмеження прав і свобод, відповідно до чинного законодавства». А також доповнити перелік прав людини, які не можуть бути обмеженими в умовах надзвичайних ситуацій правом на медичну допомогу.

У дослідженні наголошено, що в науковій літературі класифікація прав людини розроблена без урахуванням умов надзвичайних ситуацій, тому автор робить висновок щодо доцільності її доповнення такими критеріями: за статусом суб’єкта (права ліквідатора й права потерпілого), належністю до громадянства (права громадян і права негромадян), належністю до певної соціальної та вікової групи (права вагітних жінок, права інвалідів, права дитини, права студентів), що полегшить виявлення основних проблем, пов’язаних із забезпеченням та реалізацією прав людини, які знаходяться в даних умовах.

Розділ 2. «Загальна характеристика елементів механізму адміністративно-правового забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій» складається з чотирьох підрозділів, які присвячені дослідженню механізму адміністративно-правового забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій та його структурних елементів.

У підрозділі 2.1. «Поняття та складові елементи механізму адміністративно-правового забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій» дисертантом досліджено поняття «забезпечення прав людини», «механізм адміністративно-правового забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій» та здійснено загальну характеристику складових елементів даного механізму.

 При вивченні цього питання автором виявлено неоднозначний підхід науковців до поняття «забезпечення прав людини», який за умови відсутності уніфікованого законодавчого трактування призводить до помилкового визначення його сутності у юриспруденції.

Дослідження існуючих трактувань поняття «забезпечення прав людини» дозволило виділити такі підходи до його визначення: докласичний, класичний, посткласичний. На основі логічного узагальнення та порівняння зазначених підходів з урахуванням умов надзвичайних ситуацій дисертант підтримує думку, що під «адміністративно-правовим забезпеченням прав людини в умовах надзвичайних ситуацій» потрібно розуміти створення необхідних умов для здійснення реалізації, охорони та захисту прав людини в умовах надзвичайних ситуацій державними органами та органами місцевого самоврядування, що наділені юридично-владними повноваженнями.

Відзначимо, що у науковій літературі мають місце різні підходи до формулювання поняття «механізм адміністративно-правового забезпечення прав людини». На думку автора, визначення даного терміна може існувати у широкому та вузькому розумінні. Підтримуючи широке трактування, автор зазначає, що під поняттям «механізм адміністративно-правового забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій» розуміють цілісну систему взаємопов’язаних елементів, одні з яких можуть виникати поза межами, а інші виключно в межах правовідносин, через які задовольняються права людини в умовах надзвичайних ситуацій.

У роботі дисертантом визначено, що елементами механізму адміністративно-правового забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій є: відносно статичні елементи (постійні, які можуть виникати поза межами правовідносин) – норми права, державні органи і органи місцевого самоврядування та динамічні елементи (змінні, які виникають виключно в межах правовідносин) – реалізація, охорона та захист прав людини.

У підрозділі 2.2. «Норми права як елемент механізму адміністративно-правового забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій» розглянуто систему адміністративного законодавства, яке містить норми права щодо забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій.

Здійснено аналіз нормативно-правової бази забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій, а саме: Конституції України, ратифікованих міжнародних актів, Житлового кодексу Української РСР, Кодексу України про адміністративні правопорушення, законів України «Про правові засади цивільного захисту», «Про захист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про правовий режим воєнного стану», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя», «Про Основи законодавства України про охорону здоров’я»» та інші. Також акцентовано увагу на підзаконних нормативно-правових актах у даній сфері та виявлено їх недоліки.

Досліджуючи законодавство України, що стосується забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій, дисертант звертає увагу на основні його недоліки: відсутність системності, адже норми, які повинні закріплювати права людини під час виникнення зазначених ситуацій, містяться в нормативно-правових актах багатьох галузей права; невпорядкованість термінології, визначеної законодавством, що нерідко призводить до різного застосування правових норм на практиці; прогалини законодавства та паралелізм; відсутність належних гарантій щодо забезпечення прав людини в даних умовах (наприклад, права на житло); відсутність ефективної системи фінансування забезпечення на практиці прав людини в умовах надзвичайних ситуацій тощо.

Аналізуючи норми права як елемент механізму адміністративно-правового забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій, дисертант наголошує на необхідності чіткого визначення і закріплення на законодавчому рівні поняття адміністративно-правові гарантії забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій наступним чином – це особливий вид норм права, які закріплюють систему адміністративно-правових засобів забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій.

У підрозділі 2.3. «Державні органи та органи місцевого самоврядування як елемент механізму адміністративно-правового забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій» розглянуто діяльність таких державних органів та органів місцевого самоврядування: Верховної Ради України, Президента України, органів виконавчої влади (Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади), органів місцевого самоврядування, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, прокуратури України та Служби безпеки України.

Досліджено адміністративно-правовий статус усіх перелічених суб’єктів. Особливу увагу приділено Міністерству надзвичайних ситуацій України, Міністерству охорони здоров’я України й Державній службі медицини катастроф України, Міністерству внутрішніх справ України, Міністерству оборони України як основним суб’єктам з регулювання зазначеної сфери. Розглянуто компетенцію їх структурних підрозділів.

На підставі проведеного автором аналізу національної та міжнародної практики запропоновано передати повноваження Міністерства надзвичайних ситуацій України до Міністерства внутрішніх справ України. Автором детально проаналізовано діяльність даних органів та наведено шляхи удосконалення.

З урахуванням зарубіжного досвіду, визначено доцільність запровадження посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав постраждалих осіб в умовах надзвичайних ситуацій.

Автором обґрунтовано висновок про необхідність детального і чіткого розмежування повноважень між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування щодо забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій, виключити існуюче дублювання їх функцій та повноважень.

У підрозділі 2.4. «Динамічні елементи механізму адміністративно-правового забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій» досліджено сутність понять «адміністративно-правова реалізація прав людини в умовах надзвичайних ситуацій», «адміністративно-правова охорона прав людини в умовах надзвичайних ситуацій» та «адміністративно-правовий захист прав людини в умовах надзвичайних ситуацій».

Адміністративно-правова реалізація прав людини в умовах надзвичайних ситуацій – це створення можливостей для використання фізичними особами закріплених нормами прав людини в умовах надзвичайних ситуацій.

Адміністративно-правовий захист прав людини в умовах надзвичайних ситуацій – це виконання юридичного обов’язку державними органами та органами місцевого самоврядування, в результаті якого забезпечується припинення протиправних чи небезпечних дій та ліквідуються їх наслідки через відновлення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій з подальшим контролем за їх дотриманням.

Адміністративно-правова охорона прав людини в умовах надзвичайних ситуацій – це низка структурованих дій державних органів та органів місцевого самоврядування зі створення можливостей для повноцінної реалізації прав людини в умовах надзвичайних ситуацій.

У роботі обґрунтовано висновок, що терміни «адміністративно-правова охорона прав людини в умовах надзвичайних ситуацій» та «адміністративно-правовий захист прав людини в умовах надзвичайних ситуацій», не зважаючи на їх спільні ознаки (за колом суб’єктів, за сферою регулювання суспільних відносин, за суб’єктом встановлення, за використанням методів), не є тотожними, оскільки вони різняться сутністю, структурою, кількістю суб’єктів тощо.

Розділ 3. «Питання підвищення ефективності механізму адміністративно-правового забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій» складається з двох підрозділів, зміст яких присвячено дослідженню наявних проблем під час реалізації, охорони та захисту прав людини в умовах надзвичайних ситуацій та вдосконаленню механізму адміністративно-правового забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій.

У підрозділі 3.1. «Проблеми реалізації, охорони та захисту прав людини в умовах надзвичайних ситуацій» досліджено стан та проблемні питання, які наявні у реалізації, охороні та захисті прав людини під час забезпечення прав особи в умовах надзвичайної ситуації.

Автором визначено ряд проблем, що існують під час реалізації прав людини в умовах надзвичайних ситуацій: невиконання законів та інших нормативно-правових актів державними чиновниками, необізнаність самих осіб, які знаходяться в умовах надзвичайних ситуацій, зловживання правом, негативне ставлення до права (правовий нігілізм), невикористання свого права у зв’язку з відсутністю коштів.

У роботі дисертантом акцентовано увагу на тому, що здійснення належної охорони прав людини в умовах надзвичайних ситуацій дестабілізує ряд факторів: протиріччя та прогалини в нормативній базі; низький рівень матеріального забезпечення; кадрова нестача тощо.

При цьому автором наголошується, що саме в умовах надзвичайних ситуацій виникає чимало проблем із захистом прав людини.

У підрозділі 3.2. «Шляхи вдосконалення національного законодавства щодо механізму адміністративно-правового забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій» викладені положення щодо покращення правового регулювання прав постраждалого населення.

Пропозиції щодо вдосконалення механізму адміністративно-правового забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій стосуються його відносно статичних та динамічних елементів. Зокрема, дисертантом зроблено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства з подальшою розробкою на цій основі консолідованого закону, який буде враховувати чіткий перелік прав людини в даних умовах, органи, які будуть забезпечувати дані права та процедуру їх реалізації, охорони та захисту.

Окреслені напрями вдосконалення адміністративно-правового забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій спрямовані на вдосконалення правових основ у даній сфері та підвищення ефективності і результативності забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій.

 

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины


THE LAST ARTICLES AND ABSTRACTS

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)