АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ОРГАНАМИ ВНУТРІШІНХ СПРАВ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, з’ясовується ступінь наукового розроблення проблематики, визначається мета, завдання, об’єкт, предмет дослідження, а також викладаються методологічні засади роботи; формулюються основні положення, які характеризують її наукову новизну; пропонуються найважливіші результати дослідження, пояснюється їх теоретичне та практичне значення. Міститься інформація щодо зв’язку роботи з науковими програмами, апробації, публікації результатів дослідження, структури та обсягу дисертації.

Розділ 1 „Теоретико-правові засади забезпечення економічної безпеки України” складається з трьох підрозділів, розкриває теоретичні аспекти економічної безпеки, системи її забезпечення.

У підрозділі 1.1 „Поняття та сутність економічної безпеки України: адміністративно-правовий аспект” досліджує питання поняття економічної безпеки, визначається її сутність через аналіз категорій “безпека”, “небезпека”, “національна безпека”.

У результаті аналізу доктринальних, наукових та правових джерел, присвячених проблемам національної безпеки, зроблено висновок, що при варіації різних складових національної безпеки у всіх без винятку класифікаціях згадується економічна безпека як самостійна складова, основа національної безпеки.

Для упорядкування різноманітних наукових поглядів щодо визначення поняття економічної безпеки автором виділено декілька основних їх груп: 1) визначення через категорію “інтереси” (національні, державні, суспільні тощо); 2) визначення через категорії “стабільність”, “стійкість”, “надійність” (національної економіки, економічного розвитку, соціально-економічної системи тощо); 3) визначення через категорії “розвиток” і “відтворення”; 4) визначення через категорію “незалежність” (зовнішньоекономічної діяльності, економіки); 5) визначення як умови припинення нелегальних видів економічної діяльності.

Базуючись на проаналізованих підходах, сформульовано авторську дефініцію категорії “національна економічна безпека”, під якою розуміється — стійкість національної економічної системи та здатність її до розвитку за умов дії чинників, викликаних зовнішніми та внутрішніми факторами економічного чи політичного походження.

У підрозділі 1.2 „Основні загрози економічній безпеці України на сучасному етапі розвитку” автором проаналізовано різні наукові позиції щодо визначення поняття та видів загроз економічної безпеки України.

Застосовуючи підхід ієрархічних рівнів автором проведено дослідження загроз економічної безпеки в цілому і загроз з боку економічних правопорушень зокрема.

У результаті аналізу безпекових, адміністративно-правових та в галузі державного управління наукових досліджень сформульовано поняття загроз економічної безпеки, як визначені на нормативному рівні внутрішні і зовнішні фактори (чинники) економічного чи політичного походження, які здатні викликати дестабілізацію національної чи міжнародної економічних систем.

З метою систематизації існуючої в науці досить розгалуженої класифікації загроз економічній безпеці, шляхом аналізу та компаративну наукових позицій, автором обрано за основний критерій класифікації “джерело походження загроз”. В результаті загрози економічної безпеки поділено на такі дві групи з підвидами: 1) внутрішнього і зовнішнього економічного походження і 2) внутрішнього і зовнішнього політичного походження.

Автор характеризуючи економічні правопорушення як фактор, який не лише дестабілізує життя суспільства, негативно впливає на його інститути, але й являє собою, обґрунтовує віднесення їх до виду загроз економічній безпеці держави.

Проведений аналіз наукових підходів з проблематики адміністративного правопорушення дозволив авторові розмежувати поняття “адміністративне правопорушення” і “адміністративний проступок”, при цьому ознаками адміністративного проступку за економічні правопорушення визначено: а) діяння (дія чи бездіяльність); б) адміністративна караність в) адміністративна протиправність; г) винність; д) суспільна небезпека (суспільна шкідливість); е) об’єкт посягання. Суспільна небезпека адміністративного проступку в економічній сфері полягає, перш за все в тому, що система економічних відносин у цілому є об’єктом протиправних посягань, які, в свою чергу, визнаються загрозами національної безпеки.

Під адміністративним проступком в економічній сфері як загрозою економічної безпеки України запропоновано розуміти — суспільно небезпечне, протиправне, винне, каране діяння, що посягає на національну економічну безпеку у формі дії чи бездіяльності, яке здійснене деліктоздатною фізичною чи юридичною особою та тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді адміністративних санкцій, передбачених законодавством України.

Підрозділ 1.3 „Правові засади функціонування системи забезпечення економічної безпеки України” присвячено дослідженню аналізові стану правового регулювання відносин в системі забезпечення економічної безпеки.

Досліджуючи автором дисертації вітчизняну нормативно-правову базу з проблем економічної безпеки держави, та використовуючи критерій ієрархічності норм, здійснено класифікацію законодавства поділивши його на рівні (групи): 1) нормативно-правові акти (закони), що закріплюють концептуальні положення економічної безпеки; 2) закони, що визначають основні положення щодо діяльності окремих суб’єктів забезпечення економічної безпеки в різних сферах життя суспільства; 3) надзвичайні закони, які приймаються у необхідних випадках, передбачених Конституцією України; 4) підзаконні нормативно-правові акти державних органів, які видаються з метою конкретизації та підвищення якості вирішення питань економічної безпеки; 5) нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, господарського управління і контролю; сільських, селищних, районних у містах, обласних і районних Рад народних депутатів; Національного банку України тощо.

На підставі аналізу класифікованих видів правових актів у сфері забезпечення економічної безпеки дисертантом зроблено висновок, що основні категорії означеної сфери нині мають бути закріплені виключно в законодавчих актах і тільки у такому значенні застосовуватися в інших підзаконних нормативно-правових актах. Такого законодавчого закріплення потребують поняття: “економічна безпека”, “загрози економічній безпеці”, “система забезпечення економічної безпеки”, “суб’єкти забезпечення економічної безпеки”, “адміністративний проступок в економічній сфері” та деякі інші, що надасть можливість розробці найбільш ефективних заходів із забезпечення економічної безпеки.

При досліджені системи забезпечення економічної безпеки визначено її складовими наступні елементи: цілі, завдання, принципи, функції, суб’єкти.

Поділяючи погляди окремих науковців у сфері національної безпеки, автором зазначено, що система забезпечення економічної безпеки повинна відповідати таким основним вимогам:

- функціонування в межах, визначених законом;

- забезпечення надійного захисту національних інтересів;

- прогнозування і своєчасне відвернення загроз економічній безпеці;

- ефективне функціонування як у звичайних так і в надзвичайних умовах;

- наявність чіткої структури і функціональне розмежування органів законодавчої, виконавчої та судової гілок влад;

- відкритість і гласність у необхідних межах щодо діяльності відповідних органів, що входять в зазначену систему.

Під суб’єктом системи забезпечення економічної безпеки запропоновано розуміти фізичну або юридичну особу, яка прямо або опосередковано бере участь у забезпеченні економічної безпеки (виробленні політики економічної безпеки, прийнятті рішень щодо її реалізації або у розробці (в межах своєї компетенції) та реалізації цієї політики) людини, суспільства та держави.

Забезпечення національної економічної безпеки визначено як систему теоретико-методологічних, організаційно-правових, інформаційних та інших заходів, які здійснюються уповноваженими суб’єктами, з метою охорони та захисту економічних інтересів людини, суспільства і держави від внутрішніх та зовнішніх загроз.

У розділі 2 „Адміністративно-правовий механізм забезпечення економічної безпеки України” автором дисертації досліджуються сутність та складові адміністративно-правового механізму у сфері забезпечення економічної безпеки держави.

У підрозділі 2.1 „Поняття та сутність адміністративно-правового механізму забезпечення економічної безпеки України”.

Аналіз сформульованих у науковій літературі визначень понять “механізм”, “механізм правового регулювання”, “правовий механізм” та ін. дозволив авторові дисертації сформулювати дефініцію адміністративно-правового механізму забезпечення економічної безпеки як інтегровану цілісну сукупність необхідних і достатніх елементів, за допомогою яких суб’єкт формує раціональну систему впливу на фактори (чинники) і детермінанти внутрішніх і зовнішніх загроз економічній безпеці, забезпечує ефективну протидію їм, досягаючи таким чином результативного виконання завдань і функцій покладених на систему забезпечення економічної безпеки. Аргументовано, що даний механізм є похідною категорією від системи забезпечення економічної безпеки як соціального явища і виступає засобом вираження її практичного потенціалу.

У дисертаційній роботі запропоновано дієвість адміністративно-правового механізму забезпечення економічної безпеки розглядати через його здійснення за допомогою двох елементів: нормативної основи (сукупність правових засобів) та інституційного, організаційного елементів (структура та діяльність відповідних органів державної влади).

Підтримуючи наукові позиції окремих провідних вчених-адміністративістів автор виділяє наступні ознаки адміністративно-правового механізму забезпечення економічної безпеки: єдність системи щодо середовища (цілісність) і різноманітність зв’язків із середовищем, характер яких робить її підсистемою іншої, більш складної системи; наявність у системи не менш як двох компонентів, що взаємодіють між собою; інтегрування компонентів системи, у результаті чого, ціле (система) забезпечується такими властивостями і характеристиками, які відсутні в окремо взятих її складових, тобто наявність у системи інтегративних якостей; наявність усередині системи протиріч, які виступають рушійною силою її саморозвитку, породжують необхідність самоврядування, цілеспрямованого впливу однієї підсистеми (керуючої) на іншу (керовану); історичність системи, тобто її розвиток у часу. Це дозволило дійти висновку, що даний механізм є системою.

Підрозділ 2.2 „Суб’єкти адміністративно-правового механізму забезпечення економічної безпеки України” присвячений дослідженню статусу правоохоронних органів України як суб’єктів забезпечення економічної безпеки.

На підставі аналізу чинних правових актів дисертантом виділено значне місце і роль правоохоронних органів серед суб’єктів адміністративно-правового механізму забезпечення економічної безпеки. Разом тим, автором вказано на законодавчі прогалини: пробіли, невизначеності, протиріччя, щодо закріплення та тлумачення основних понять цієї сфери, зокрема, “правоохоронні органи”, “правоохоронна діяльність”, “правоохоронні функції”, що не лише не сприяє встановленню параметрів системи правоохоронних органів України, а й вносять деструктив у визначенні кола суб’єктів правоохорони.

Розвиваючи наукову думку багатьох фахівців у сфері правоохоронної діяльності, автор запропонував власну класифікацію правоохоронних органів, обравши функціональний критерій, зокрема на: 1) державні органи, які безпосередньо виконують, поряд з профілактичною, одну або декілька інших головних правоохоронних функцій, що є визначальним у їх діяльності (органи прокуратури, органи Служби безпеки України, органи податкової міліції, органи внутрішніх справ (міліція), органи Управління державної охорони); 2) державні органи, які беруть участь здійсненні правоохоронної діяльності. Особливістю цих органів визначено те, що поряд з притаманними їм основними організаційно-управлінськими, контрольно-ревізійними та правороз’яснювальними функціями вони виконують і окремі правоохоронні, а їх керівні органи є органами центральної виконавчої влади із так званим спеціальним статусом.

Окреме місце в інституційному елементі адміністративно-правового механізму забезпечення економічної безпеки виділено спеціальній правоохоронній діяльності, яку визначено як діяльність державних органів (їх спеціальних служб, підрозділів) у інтересах безпеки суспільства й держави, у тому числі її економічної сфери, забезпечення адміністративного і кримінального судочинства на підставах і в межах, визначених національним законодавством.

Аналіз положень законодавчих актів України дозволив виділити такі функції органів внутрішніх справ у сфері забезпечення економічної безпеки України: адміністративну; профілактичну; оперативно-розшукову; кримінально-процесуальну; виконавчу; охоронну.

В результаті проведеного детального аналізу статусних нормативно-правових документів правоохоронних органів дисертантом зроблено такі загальні висновки:

- у жодному статусному правовому документі про той чи інший правоохоронний орган не передбачено чіткого надання йому повноважень у сфері захисту національних економічних інтересів, а також у системі забезпечення економічної безпеки. Дане недоопрацювання запропоновано усунути шляхом внесення змін та доповнень до відповідних законодавчих актів, закріпивши притаманні кожному органові завдання, функції і повноваження у сфері забезпечення економічної безпеки як на території України, так і за її межами, визначити їх місце і відповідальність у системі підтримання національної безпеки;

- не визначено основні шляхи взаємодії правоохоронних органів з Радою національної безпеки і оборони України щодо забезпечення економічної безпеки держави.

З метою усунення даних прогалин додатково підкреслено на важливість і актуальність розробки та прийняття Закону України “Про правоохоронні державні органи”, в якому має бути врегульовано означені та інші проблемні нині питання. Крім того, акцентовано увагу на необхідності закріплення на законодавчому рівні за відповідними правоохоронними органами одним із завдань — забезпечення економічної безпеки як на території України, так і за її межами, в цілому структуру суб’єктів системи забезпечення економічної безпеки країни (включаючи до її складу правоохоронні органи), а також місце, повноваження і відповідальність кожної складової у цій системі підтримання безпеки економічної сфери.

Розділ 3 „Адміністративно-правовий статус ОВС, їх місце та роль в системі суб’єктів забезпечення економічної безпеки України ” складається з чотирьох підрозділів, які містять наукові пошуки удосконалення правового регулювання діяльності ОВС у сфері забезпечення економічної безпеки.

У підрозділі 3.1 „Поняття та сутність адміністративно-правового статусу ОВС в системі суб’єктів забезпечення економічної безпеки”.

Розкриваючи сутність адміністративно-правового статусу як категорії адміністративного права, автор всебічно досліджує визначальні та суміжні категорії “статус”, “правовий статус”, “конституційний статус”. При визначені адміністративно-правового статусу органів внутрішніх справ у забезпеченні економічної безпеки України сформульовано авторські визначення понять: “адміністративна правоздатність ОВС у сфері забезпечення економічної безпеки України” як здатність органу внутрішніх справ як юридичної особи мати права та обов‘язки щодо забезпечення безпеки економічної сфери особи, громадянина, суспільства, держави; “адміністративна дієздатність ОВС у сфері забезпечення економічної безпеки України” – здатність органу внутрішніх справ своїми діями реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов’язки щодо забезпечення безпеки економічної сфери особи, громадянина, суспільства, держави; “компетенція ОВС у сфері забезпечення економічної безпеки” як сукупність юридично встановлених повноважень (прав і обов’язків) у забезпеченні економічної безпеки України. При цьому автором головним в компетенції називаються владні права, тобто ОВС як державний орган спроможний своїми односторонніми діями (актами) утворювати, змінювати або припиняти правовідносини у сфері забезпечення економічної безпеки.

На основі аналізу завдань, функцій та повноважень ОВС щодо забезпечення економічної безпеки від зовнішніх та внутрішніх загроз сформульовано дефініцію адміністративно-правового статусу ОВС у сфері забезпечення економічної безпеки, під якою розуміється — сукупність юридично встановлених повноважень (прав і обов’язків), а також правових гарантій їх реалізації, закріплених у нормах адміністративного права у сфері забезпечення економічної безпеки особи, громадянина, суспільства, держави.

Підрозділ 3.2 „Основні обов’язки та права ОВС у сфері забезпечення економічної безпеки України” присвячено аналізові та систематизації таких важливих складових компетенції як права та обов’язки ОВС у сфері забезпечення економічної безпеки.

Аналіз широкого кола чинних нормативно-правових документів України дозволив авторові класифікувати права ОВС у сфері забезпечення економічної безпеки на дві групи: загальні (притаманні для ОВС в цілому) та спеціальні (характерні виключно для окремих галузевих служб ОВС). Крім того, базуючись на положеннях загально-правової теорії дисертант усі права ОВС поділяє на такі групи: 1) право вимагати; 2) право на позитивні дії; 3) праводомагання, а також виділяє в кожній з цих груп загальні та спеціальні права у сфері забезпечення економічної безпеки.

Поряд з цим і обов’язки ОВС у сфері забезпечення економічної безпеки автором класифіковано на три групи: 1) конституційні – містяться в Конституції України і визначають зміст діяльності МВС України як органу виконавчої влади; 2) загальні — містяться як в статусних законодавчих актах, так і галузевих законах України; 3) спеціальні – визначені у підзаконних нормативно-правових актах, що регламентують у переважній своїй більшості діяльність Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України.

Окреме місце в роботі відведено класифікації загальних і спеціальних прав та обов’язків ОВС при здійсненні ліцензування окремих видів діяльності, а також нагляду і контролю у цій сфері та сфері державних закупівель, які визначено одними ключових галузей економічних відносин держави та об’єктом протиправних посягань.

Підрозділ 3.3 „Юридична відповідальність ОВС у сфері забезпечення економічної безпеки України” присвячено узагальненню напрямів удосконалення організаційно-правового регулювання взаємодії міліції і органів фінансового контролю в Україні.

Відповідальність як невід’ємна частина правового статусу ОВС розглядається автором шляхом дослідження загально правових понять “відповідальність”, “юридична відповідальність”, ознак відповідальності.

В результаті аналізу ознак адміністративної відповідальності автором виділено такі її підстави: 1) нормативну, тобто систему норм, що характеризують протиправне діяння і адміністративні стягнення, які встановлюються за його вчинення; 2) фактичну, тобто діяння конкретного суб’єкта, що порушують правові приписи, які охороняються адміністративно-правовими санкціями (адміністративні проступки); 3) процесуальну, тобто процедуру накладення конкретного стягнення за конкретне адміністративне правопорушення.

Па підставі детального аналізу національної правової бази дисертантом класифіковано правопорушення, що вчиняються працівниками ОВС на три групи проступків: 1) правопорушення, передбачені у ч. 1 ст. 15 КУпАП, за які до працівників ОВС можливе застосування адміністративних стягнень; 2) правопорушення передбачені в главі 15-Б “Корупційні адміністративні правопорушення” та в Законі України “Про боротьбу з корупцією”; 3) правопорушення, за які ці суб’єкти несуть дисциплінарну відповідальність, а інші громадяни – адміністративну.

Щодо останньої групи проступків, автор відзначає про позитивні зрушення у нормотворчій діяльності законодавця чим стало законодавче врегулювання питань застосування до працівників ОВС дисциплінарної відповідальності Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, який прийнято у лютому 2006 року.

Підрозділ 3.4 „Особливості правозастосовної діяльності ОВС України у забезпеченні економічної безпеки” присвячено дослідженню важливої складової адміністративно-правового статусу ОВС у сфері забезпечення економічної безпеки – правозастосування, яке реалізується через застосування заходів адміністративного примусу.

Узагальнюючи теоретичні напрацювання провідних вчених з адміністративного права та нормативно-правові надбання автором сформульовано визначення наступним понять: “адміністративні заходи протидії економічним правопорушенням, як загрозам економічної безпеки”, як урегульовані нормами адміністративного права взаємопов’язані між собою дії компетентних органів держави та їх посадових осіб, за допомогою яких забезпечується протидія правопорушенням у сфері економіки, та які носять владно-розпорядчий характер; “адміністративно-правовий примус у сфері забезпечення економічної безпеки” — особливий вид державного примусу, який є регламентованою адміністративно-правовими нормами системою заходів організаційного, фізичного і психологічного впливу, що застосовуються до правопорушників, а також до інших осіб з метою попередження скоєння економічних правопорушень або попередження можливих шкідливих наслідків економічним інтересам осіб, суспільства, держави та у зв’язку з забезпеченням провадження по адміністративній справі.

Метою застосування заходів адміністративного примусу при забезпеченні економічної безпеки визначено забезпечення захисту громадян, суспільства і держави від економічних правопорушень (захист економічних відносин, які охороняються законом).

Керуючись чинною правовою базою України, а також на підставі аналізу наукових точок зору дисертантом класифіковано заходи адміністративного попередження та припинення, що здійснюють ОВС у сфері забезпечення економічної безпеки, на дві групи: загальні і спеціальні з їх видами.

До адміністративних стягнень, застосовуванню яких надано право органам внутрішніх справ (міліції) у сфері забезпечення економічної безпеки названо: попередження і штраф. В результаті проведеного аналізу чинної національної правової бази, визначено, що існуючий стан законодавчого закріплення цих санкцій є таким, що не у повній мірі відповідає потребам забезпечення правопорядку, і тому аргументовано запропоновано санкцію у вигляді попередження зробити альтернативною, передбачивши в ній можливість застосування, крім попередження, також штрафу, а для санкції у вигляді штрафу — закріпити максимальний її розмір на рівні 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Крім того, дисертантом вбачається, що при розробці Кодексу України про адміністративні проступки під час визначення і закріплення в законі розміру санкції за конкретний проступок як головний критерій має враховуватися суспільна небезпека останнього.

На підставі аналізу основного закону про адміністративні правопорушення та інших законодавчих актів дисертантом висновується про необхідність усунення неузгодженостей між КУпАП та галузевими і загальними законами щодо регулювання питань адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення економічної безпеки. Крім того, робиться висновок, що розмаїття чинних законів України, в яких передбачена адміністративна відповідальність за проступки в різних сферах економічних відносин, вказує на необхідність кодифікації цих норм. Автором пропонується систематизувати усі проступки в економічній сфері в окрему главу КУпАП під загальною назвою “Адміністративні проступки в економічній сфері”.