ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МИТНИХ РЕЖИМІВ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробки, зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета й завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методологічна основа, особистий внесок здобувача, наукова новизна роботи, практичне значення одержаних результатів, подаються відомості про апробацію, публікацію основних положень дослідження, його структуру й обсяг.

Розділ 1 „Митні режими: теоретико–правові аспекти” складається з трьох підрозділів, які присвячені аналізу теоретико-правовим аспектам формування митних режимів в Україні, нормативно-правовому регулюванню митних режимів, характеристиці митних режимів.

В підрозділі 1.1. „Теоретико-правові аспекти формування митних режимів в Україні” аналізуються наукові погляди щодо становлення поняття «режим», «правовий режим» «митно-правовий режим». Зазначено, що правовий режим є одним з елементів правової системи, вони виконують найважливіші функції в захисті інтересів держави, забезпеченні соціального й економічного розвитку країни. Елементи правового режиму складаються з одних і тих же компонентів: встановлення норми права – визначеного правила у визначеній сфері публічного управління чи з приводу визначених об’єктів; врегулювання суспільних відносин, ними встановлених; застосування санкції за порушення встановлених правил. Автор вважає, що правовий режим – це цілісна розширена система регулювання суспільних відносин, встановлена законодавством України з метою захисту прав і свобод людини та громадянина, національної безпеки країни, яка визначає права й обов’язки учасників цих правовідносин та механізми їх реалізації, характеризується особливим порядком виникнення та припинення, оптимально поєднує інтереси всіх зазначених суб’єктів, забезпечуються державним примусом і громадським осудом порушників.

Враховуючи погляди науковців, автор пропонує до митно-правового режиму віднести сукупність правових норм, які, залежно від заявленої мети переміщення товарів та інших предметів, визначають порядок такого переміщення; умови перебування товарів та інших предметів на митній території держави; встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин, що при цьому виникають; обсяг і зміст митних процедур, які здійснюються митними органами.

Зроблено висновок, що застосування кожного митного режиму необхідно детально й докладно регламентувати. Регулюванню підлягають усі аспекти відносин між користувачем митного режиму й митним органом. Розкриття змісту кожного режиму повинно забезпечуватись окресленням умов його використання, встановленими обмеженнями в застосуванні, й вимогами, які супроводжують його реалізацію. Під умовами митного режиму розуміються обставини, які зумовлюють можливість розміщення відповідно до нього товарів і транспортних засобів, під обмеженнями – безпосередні або опосередковані заборони на здійснення щодо них відповідних дій, а під вимогами – дії, зі здійсненням яких пов'язана можливість завершення митного режиму. При цьому в рамках одного митного режиму можуть установлюватись вимоги, умови, обмеження і не тільки загального характеру, а й ті, що належать до окремих видів товарів. Відсутність систематизованого законодавства щодо застосування митних режимів заважає закріпленню режиму законності в митній сфері.

Проведений аналіз дав можливість надати авторське визначення поняття «митний режим», який, на думку дисертанта, є сукупністю положень (правил), що залежно від заявленої мети переміщення товарів та інших предметів визначають порядок такого переміщення; умови перебування товарів та інших предметів на чи поза митною територією; встановлюють коло прав та обов’язків учасників правовідносин, які при цьому виникають; обсяг і зміст митних процедур, що здійснюються митними органами держави.

В підрозділі 1.2. „ Митні режими, в системі митних правовідносин” зазначено, що митні режими являють собою найважливішу категорію митного права та є важливим чинником забезпечення економічної безпеки України. Формуючи державну політику в сфері зовнішньої торгівлі, вони систематизують правовідносини, які виникають у зв'язку із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон. При цьому заходи митно-правового регулювання розгалужуються залежно від застосування митного режиму.

Зазначено, що держава зацікавлена в створенні митного права як самостійної галузі права та законодавства. Інтерес щодо реалізації фіскальної політики, забезпечення безпеки зумовлює системне визначення правових, економічних і організаційних основ митної справи. Без створення системи митного регулювання всього комплексу митних відносин неможливо забезпечити захист митного суверенітету й економічної безпеки країни, активізацію зв'язку економіки зі світовим господарством, захист прав громадян, суб'єктів підприємництва й державних органів, а також дотримання обов'язків у галузі митної справи. Тим більше, що реалізація гуманітарних та економічних програм, намагання віднайти зарубіжні ринки збуту товару активізували увагу до митного права. По суті за короткий час, фактично заново, на суверенній основі створено нову галузь законодавства – митне право, намітилася тенденція до виділення її самостійного предмета та метода правового регулювання. Відстоюється позиція, що митне право повинно бути виділене в самостійну галузь права тому, що воно має самостійний специфічний предмет регулювання – широке коло суспільних відносин у суспільній сфері й самостійний метод.

Автор вважає, що митне право – це комплексна галузь права, система встановлених (санкціонованих) державою правових норм різної галузевої належності, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, стягуванням митних платежів, митним оформленням, митним контролем та іншими засобами реалізації митної політики.

Зроблено висновок, що комплексний характер митних правовідносин зумовлює застосування різних методів їх правового регулювання. Для кожного виду суспільних відносин, які охоплюються поняттям «митні», застосовуються властиві їм способи впливу. Комплексному характеру митних відносин відповідає «комплексний метод» митного права – комбінаційне застосування правових способів впливу на суб'єктів в аспекті забезпечення митних режимів і реалізації інших засобів митної політики.

Аргументовано, що митний режим, як одна із важливих категорій у науці митного права, є проявом властивостей і характерних рис митно-правової дійсності. Митний режим з юридичної точки зору являє собою комплексний правовий інститут зі специфічним змістом і структурою. Інститут митних режимів забезпечує регулювання суспільних відносин, пов’язаних із переміщенням через митний кордон держави товарів та інших предметів як фізичними, так і юридичними особами. При цьому виникають такі групи відносин: встановлення загальних правил митних режимів; між різними ланками виконавчої влади, а також між різними ланками Державної митної служби України щодо порядку застосування митних режимів; між митними органами та фізичними і юридичними особами, які переміщують товари та інші предмети через митний кордон України; щодо володіння, користування, розпорядження товарами та іншими предметами, що переміщуються через митний кордон України; щодо захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які переміщують товари та інші предмети через митний кордон України; щодо встановлення відповідальності за порушення правил митних режимів і притягнення до відповідальності осіб, які порушують ці правила та ін.

Зазначено, що митний режим – це комплексний правовий інститут. Його комплексність полягає в тому, що він об’єднує в собі норми різних галузей права: митного, адміністративного, цивільного, податкового та ін. Це пов’язано з тим, що, по-перше, регулювання відносин, пов’язаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, досягається завдяки адміністративно-правовим заходам. По-друге, вони є одночасно як підінститутом адміністративного права (один із видів адміністративно-правових режимів), так і самостійним інститутом митного права.

Автором зроблено висновок, що правовий інститут «митні режими» – це система правових норм, які регулюють відносини, що складаються у процесі переміщення товарів та інших предметів через митний кордон України; щодо володіння, користування, розпорядження товарами та іншими предметами, які переміщуються через митний кордон України; що безпосередньо пов’язані з ними (забезпечення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб при переміщенні товарів та інших предметів, відповідальність за порушення правил митних режимів та ін.).

В підрозділі 1.3. „ Нормативно-правове регулювання митних режимів в Україні” досліджено особливості формування митного законодавства України. Під правовим забезпеченням діяльності митних органів автор пропонує мати на увазі систему нормативних актів, що визначають завдання й функції митних органів, їх правовий статус, форми і методи діяльності, спрямованої на реалізацію митної політики держави.

Наголошено, що наявність одного законодавчого акта не в змозі забезпечити належний рівень правового регулювання митно-правових відносин, а підзаконна правотворчість, наприклад Президента України, суттєво впливає на визначення правового статусу системи митних органів та їх діяльність. Важливою передумовою підвищення ролі України у розвитку зовнішньоекономічних зв’язків і розширення міжнародної торгівлі на даному етапі стає впорядкування і систематизація джерел митно-правових режимів, тобто встановлених державою офіційних форм вираження і закріплення норм права, які регулюють порядок переміщення товарів митною територією України.

Обґрунтовано, що для правового регулювання діяльності митних органів, пов'язаного з безпосередньою реалізацією митної політики держави, першочергове значення мають законодавчі акти України. Це підґрунтя, на якому будується і здійснюється вся діяльність митних органів та їх посадових осіб. Серед таких законодавчих актів слід виділити Митний Кодекс України та Закони України: «Про єдиний митний тариф», «Про митний тариф України». Крім того, окремі напрями діяльності митних органів певною мірою регламентуються Кримінально-процесуальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення та законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про державний кордон України», «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», Концепцією загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, схваленою Законом України від 21 листопада 2002 р. Особливе значення для забезпечення законності й дисципліни в діяльності митних органів та їх посадових осіб має Дисциплінарний статут митної служби України, закон України «Про державну службу» тощо. Загалом діяльність митних органів прямо чи опосередковано регламентує понад сорок законодавчих актів України.

Зазначено, що чинний Митний Кодекс України в цілому відповідає міжнародним стандартам, оскільки його розроблення здійснювалося з урахуванням положень Митного кодексу Європейського Співтовариства та основних міжнародних конвенцій і угод, до яких приєдналася або має намір приєднатися Україна, це: Міжнародна конвенція про спрощення та гармонізацію митних процедур (Кіотська конвенція), Угоди Уругвайського раунду переговорів країн-членів ГАТТ/СОТ, Угода з торгівельних аспектів прав інтелектуальної власності (TRIPS), яка також є однією з 28 угод ГАТТ/СОТ, Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів, Міжнародна конвенція про гармонізацію митних процедур на кордоні, Митна конвенція про міжнародні дорожні перевезення (Конвенція МДП), Конвенція про тимчасове ввезення (Стамбульська конвенція), Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства (Найробійська конвенція).

Автором зазначено, що позитивним моментом є намагання керівництва Державної митної служби України зменшити кількість відомчих нормативних актів, що, на їх думку, сприятиме спрощенню митних процедур, прискоренню товарообігу та збільшенню його обсягів, зростанню пасажиропотоку через митний кордон, а це позитивно вплине на міжнародний імідж держави.

За результатами зробленого аналізу автором виділені групи підзаконних нормативно-правових актів, що забезпечують діяльність митних органів залежно від правотворчого суб'єкта: укази та розпорядження Президента України; постанови та розпорядження КМ України; підзаконні нормативні акти, що приймаються Державною митною службою України або іншими центральними органами виконавчої влади; спільні нормативні акти Держмитслужби України та центральних органів виконавчої влади.

Розділ 2 „Основні митні режими в Україні” складається з трьох підрозділів, які присвячені системі уповноважених органів державної влади які забезпечують ефективність здійснення митних режимів в Україні, класифікації митних режимів в Україні, характеристиці ролі та значенню митного транзиту як основного митного режиму в Україні.

В підрозділі 2.1. „ Система уповноважених органів державної влади які забезпечують ефективність здійснення митних режимів в Україні” характеризується місце митних органів у системі органів державної влади. Зазначено, що особливістю митних органів у системі органів виконавчої влади визначається, насамперед, метою створення, функціонуванням та характером виконуваних завдань і функцій, що зумовлює специфіку виконавчої діяльності митних органів, аналогів якої в державі немає.

Зазначено, що митні органи, як частина державного апарату, наділені комплексом державно-владних повноважень, що реалізуються в спеціальних правових формах, специфіка яких полягає у тому, що вони регламентуються нормами декількох галузей права: адміністративного, фінансового та митного. За своїм змістом реалізація цих повноважень передбачає здійснення митними органами організаційної, управлінської діяльності, яка відбувається в основному в правових формах: правотворчій та правозастосовній, а також в організаційних (наприклад, проведенні митними органами консультування зацікавлених осіб з питань переміщення через митний кордон окремих груп товарів). Усі форми діяльності тісно взаємопов’язані та в сукупності становлять єдине ціле. При цьому звертається увага на те, що це вимагає від митних органів застосування сукупності різноманітних правових засобів, які за своїм характером можуть бути визнані адміністративно-правовими засобами.

Проаналізувавши нормативно-правові акти (в тому числі і новий Митний кодекс України) зазначено, що єдиним органом в системі виконавчої влади, який забезпечує митні режими в Україні є Державна митна служба України ( далі - ДМСУ), до складу якої входять: Центральний апарат ДМСУ, спеціалізовані установи та митниці. Автором наголошено, що Державна митна служба України контролюється виключно через Кабінет Міністрів України, як вищий орган в системі виконавчої влади (загальний контроль) та безпосередньо через Міністерство фінансів України (прямий контроль). Зазначено, що на сьогоднішній день в умовах реформування виконавчої системи влади та скороченням (реструктуризацією) структурних підрозділів виконавчої влади, автором запропоновано передання функціональних повноважень ДМСУ в структуру повноважень Міністерства фінансів України.

В підрозділі 2.2. „класифікація митних режимів в Україні” наводиться загальна класифікація митних режимів, виділяються такі митні режими як імпорт та експорт. Зазначено, що у науковій літературі категорія «митний режим» вживається в різних значеннях, які в цілому зводяться до вирізнення загального митного режиму та спеціальних митних режимів. Загальний митний режим розуміється як постійний, загальнодержавний режим, який встановлює засади порядку переміщення через митний кордон України товарів, транспортних засобів та інших предметів. До найважливіших компонентів загального митного режиму в Україні після проголошення незалежності можна віднести наступні: єдина митна територія, на якій діє загальний митний режим; загальні правила (загальний порядок) переміщення товарів, транспортних засобів та інших предметів через митний кордон України; встановлення на законодавчому рівні системи загальних обмежень і заборон щодо ввезення в Україну, вивезення за її межі або транзиту через її територію окремих товарів чи інших предметів; засади митного контролю; засади митного оформлення; закріплення на законодавчому рівні видів митних платежів, якими обкладаються товари при переміщенні через митний кордон України; загальні правила користування товарами та іншими предметами, що знаходяться під впливом дії митного режиму. Спеціальні митні режими, за допомогою яких встановлюються: конкретний порядок переміщення товарів через митний кордон України залежно від його призначення (мети переміщення); умови їх знаходження та допустимого використання на митній території (або за її межами); права й обов’язки бенефіціара митного режиму; вимоги (у деяких випадках) до певних товарів, до правового статусу особи, яка переміщує їх через митний кордон. Кожний із спеціальних митних режимів характеризується наявністю внутрішньої структури, яка розкриває його зміст і виявляє його умови, вимоги та обмеження.

Автором проаналізовані різні думки науковців щодо поділу митних режимів за різними критеріями та виділено власні групи. До першої групи належать режими, під впливом яких товари переходять у повне розпорядження особи, що переміщує їх. Режими даної групи мають завершений характер. Це - випуск у вільний обіг, експорт, реімпорт, реекспорт. Митні режими, що відносяться до другої групи, припускають використання товарів тільки для суворо визначених цілей і при дотриманні встановлених митними органами умов. До цієї групи належать режими: митний склад, магазин безмитної торгівлі, транзит, тимчасове ввезення, тимчасове вивезення, вільна митна зона, вільний склад, переробка поза митною територією, відмова на користь держави, знищення товарів.

Зазначено, що такі митні режими, як імпорт та експорт потребують детального контролю з боку митних органів. Державною митною службою України постійно провадиться загальний аналіз зовнішнього товарообігу України. Згідно зі статистичними даними неоподаткований імпорт за 5 місяців 2011 року склав 11,3 млрд. дол.., крім того 67 % загального обсягу імпорту (21,1 млрд. дол.) оформлюється за нульовою ставкою мита.

У 2011 році Державна митна служба України зосередила свою увагу на достовірності декларування товарів та їх правильній класифікації, посиленні контролю за наданням податкових пільг, їх цільовим використанням, посиленні контролю за оформленням товарів, на які встановлено нульову ставку ввізного мита і правильності визначення країни надходження товарів.

За 5 місяців 2011 року товарообіг України склав майже 58,7 млрд. дол., що на 50 % перевищує показник за 2010 р., а перерахування до Держбюджету склали 39,7 млрд. грн., що більше на 7,7 млрд. грн. ніж у 2010 р. Імпорт склав 31,7 млрд. дол., а експорт – 29,6 млрд. Темпи росту надходжень митних платежів з імпорту випереджають темпи росту оподаткованого імпорту за 5 останніх місяців на 4 відсоткових пункти. Виконання індикативного показника встановленого Міністерством фінансів України на рівні 37,7 млрд. грн., становить 105,2 %. Зокрема, у травні 2011 року до держбюджету перераховано 9 млрд. грн. У порівнянні з 2010 роком, надходження збільшились на 3,4 млрд., або на 61,6 %. При цьому у травні 2011 року досягнуто найвищий показник середньоденних надходжень митних платежів до держбюджету, який склав у сумі 474 млн. грн.

Зазначено, що Україна має потужний науково-промисловий потенціал, який, на відміну від більшості країн світу, не має відповідної інституційної та фінансової державної підтримки для просування на світові ринки, через що, незважаючи на наявні цінові та технічні переваги, не використовується повною мірою експортний потенціал високотехнологічних товарів українського виробництва на зовнішніх товарних ринках.

Автором обґрунтовується необхідність створення інституційної основи для запровадження державної підтримки упровадження фінансових інструментів розвитку експорту, що забезпечить подальший розвиток і нарощування вітчизняного економічного потенціалу та закріплення на традиційних і нових ринках збуту.

В підрозділі 2.3. „Роль та значення митного транзиту як основного митного режиму в Україні” в підрозділі зазначено, що завдяки зовнішньоекономічній діяльності, поширенню міжнародного співробітництва та інтеграції, інтернаціоналізації виробництва саме транзит у наш час перетворюється на один з найважливіших митно-правових режимів. Транзит територією України є складовою частиною шляху, що починається та закінчується поза межами України. Тому залучення транзитних перевезень іноземних товарів перебуває у прямому зв’язку зі ступенем уніфікації національного законодавства про митну справу з міжнародними стандартами.

Проаналізувавши різні підходи до визначення поняття транзиту автор наводить власне бачення дефініції «транзит» як один зі спеціальних видів митно-правового режиму, який є сукупністю правових норм, що регулюють переміщення товарів та інших предметів під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання таких товарів та інших предметів на митній території України та зі звільненням від сплати мита та податків, а також без застосування засобів нетарифного регулювання.

Аналіз системи джерел митно-правового режиму транзиту дозволяє стверджувати, що умовами розміщення товарів під нього є: ввезення товарів у пункт пропуску на митному кордоні України; проходження санітарного, ветеринарного, фіто-санітарного, екологічного контролю, контролю служби міжнародних автомобільних перевезень; пред’явлення товарів митниці для митного контролю; декларування товарів; сплата єдиного збору; митне оформлення та отримання дозволу митного органу України на розміщення товарів у відповідності до обраного режиму.

Автором зроблено висновок, що митно-правовий режим «транзит» як один зі спеціальних видів митно-правового режиму є сукупністю правових норм, що регулюють переміщення товарів та інших предметів під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання таких товарів та інших предметів на митній території України. Під час дослідження було класифіковано митно-правовий режим транзиту за різними критеріями. Залежно від джерел права щодо транзиту автор умовно виділяє міжнародний транзит та транзит, зміст якого становлять норми національного законодавства про митну справу. З огляду на призначення переміщення товарів та інших предметів необхідно умовно розрізняти: транзит у рамках неторговельного обігу; транзит в рамках торговельного обігу. За ознакою об’єкта відокремлюється транзит товарів, транспортних засобів, валюти, цінності, речей. За видами транспорту переміщення виділяється транзит авіаційним, автомобільним, залізничним, морським, річковим, трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач. У залежності від способів транспортування розрізняється транзит у прямому або комбінованому сполученні. Аргументовано, що транзит становить суттєву частку (40,8 %) у структурі зовнішньоекономічних вантажопотоків, що прямують через кордони України.

Зазначено, що незважаючи на комплекс заходів, що реалізуються Урядом України щодо нормативно-правового, організаційно-технічного, технологічного та інших напрямів удосконалення системи управління транзитними перевезеннями в Україні, існують проблеми, які гальмують розвиток транзитного потенціалу України. Автором проаналізовані проблеми які виникають у цьому напрямі та зазначені шляхи вирішення.

Розділ 3 „Міжнародна правозастосовча практика та шляхи вдосконалення правового регулювання митних режимів” складається з двох підрозділів.

В підрозділі 3.1. „Міжнародно-правові основи митних режимів (процедур)” дана характеристика правовому регулюванню переміщенню товарів і транспортних засобів відповідно до міжнародних договорів та конвенцій.

Автором запропоновано митні режими (процедури) умовно розділити на три групи: 1. Внутрішньодержавні режими встановлюються національним законодавством. Держава виступає повноправним суб'єктом і вона може встановлювати, змінювати чи скасовувати внутрішні митні режими. 2. Міжнародні режими закріплюються у відповідних міжнародно-правових актах. Держави-учасники угод обмежені в своїх можливостях змінювати ці режими. Однак при цьому, як правило, істотну роль у регулюванні переміщення відіграє національне законодавство. 3. Союзні режими являють собою особливий вид режимів, в яких спостерігаються риси як національних, так і міжнародних режимів.

У підрозділі детально проаналізовано ті міжнародні нормативно-правові акти, які регулюють міжнародні митні режими: Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур (Кіотська конвенція); Митна конвенція про міжнародні перевезення із застосуванням книжки МДП (Конвенція TIR 1975 р.); Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.); Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів; Митна конвенція про карнет АТА 1961 р. (Конвенція АТА); Конвенція про тимчасовий ввіз (Стамбульська конвенція); Митний кодекс ЄС.

Зазначено, що створення митних союзів і зон вільної торгівлі є ефективним інструментом регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

На основі аналізу міжнародно-правових основ митних процедур зазначено, що для зон вільної торгівлі країн характерне: часткове або повне усунення митних зборів та обмежень у торгівлі між учасниками; збереження кожним членом власної зовнішньоекономічної політики та митного тарифу; визначення правил вільного переміщення товарів; збереження митних процедур для контролю за дотриманням норм права. Митний союз спрямований на економічну інтеграцію без обмежень, пов'язану з перетином внутрішніх кордонів. Всі його члени застосовують загальний митний тариф і зовнішньоекономічну політику по відношенню до товарів з третіх країн. На митній території союзу встановлюється вільний обіг товарів, ліквідуються митні кордони між країнами-учасницями.

В підрозділі 3.2. „Основні напрями підвищення ефективності правового регулювання митних режимів в Україні” окреслені шляхи вирішення проблем митної справи.

Автором зазначено, що існуючий масив законодавства не повною мірою відповідає світовим стандартам і не забезпечує належним чином інтеграцію України до різних світових співтовариств. Зараз найбільш важливе питання адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу, і тут існує багато питань правового, організаційного та методологічного характеру. Можна стверджувати, що підзаконність, плановість, адаптивність до європейських стандартів, науковість – це ті основні принципи, за якими має проводитись нормотворча діяльність усіх органів виконавчої влади, і Державної митної служби зокрема. Діяльність органів митної служби щодо індивідуалізації нормативно-правових актів стосовно конкретних суб’єктів права в конкретних життєвих ситуаціях і прийняття актів правозастосування мусить стати, в першу чергу, нормативним вираженням загальнолюдських цінностей, принципів справедливості та людяності, способом забезпечення прав і свобод громадянина і людини, основою організації та функціонування держави в інтересах людини та всього суспільства.

Аргументовано, що модернізація та перспективний розвиток системи митних органів мають проводитися з урахуванням пріоритету прав та законних інтересів громадян і суб’єктів господарювання, економічних перетворень та міжнародної, зокрема європейської, практики у галузі митно-правового регулювання суспільних відносин. При цьому обов’язково слід враховувати: особливості розташування України – на перетині основних світових транзитних шляхів; рівень технічної оснащеності більшості пунктів пропуску на митному кордоні; необхідність організації співробітництва в галузі митної діяльності та прикордонного контролю з країнами, що безпосередньо межують з Україною.

У результаті проведеного дослідження доведено, що реалізація експортного потенціалу країни на зовнішніх ринках є стратегічним завданням інтегрування її економіки до світової системи господарювання. За умови трансформації економічної системи виконання даного завдання стає необхідною умовою, яка забезпечує ефективність функціонування економіки загалом. Збільшення експортних надходжень сприяє структурній перебудові, знижує тягар заборгованості країни, значно розширює можливість закупівлі імпорту. Збільшення обсягів експорту можливе тільки за умови проведення адекватної макроекономічної політики. Автор вважає, що поступ у напрямі зниження протекціонізму також сприяє перспективі зростання обсягів експорту. Високий рівень протекціонізму в інтересах галузей обробної промисловості, адекватний заходам, які утримують ціни на експортні товари на штучно низькому рівні, стримують зростання сировинного експорту. Промислові ж експортні товари, виробництво яких в Україні має довгострокові перспективи, як правило, не оподатковуються експортними податками, тому для збільшення обсягу експорту необхідне проведення різноманітних інституціональних реформ.

Зроблено висновок, що одним із ефективних шляхів створення сприятливого економічного середовища для експортерів є надання їм вільного доступу до необхідних ресурсів через систему звільнення імпорту ресурсів, необхідних для виробництва експортних товарів, від застосування як тарифних, так і нетарифних обмежень, навіть у разі наявності вітчизняних ресурсів. А надійний і безподатковий доступ до імпортних виробничих ресурсів найкраще забезпечується одночасним використанням принаймні трьох різноманітних схем. Хоча кожна з них може відповідати досягненню конкретних експортних цілей, але схеми повинні бути доступні всім діючим і потенційним експортерам. Дані схеми мають і певні недоліки. Вони можуть тимчасово скоротити обсяг державних надходжень, а за високого рівня протекціонізму такі схеми створюють умови для різноманітних зловживань. Розробка і реалізація схем потребують уваги політиків і значних адміністративних витрат з боку держави.