СУБ’ЄКТИ, ЯКІ НЕ НАДІЛЕНІ ВЛАДНИМИ ПОВНОВАЖЕННЯМИ, ЯК ВІДПОВІДАЧІ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1. «Адміністративна процесуальна правосуб’єктність суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями» складається з трьох підрозділів, в яких досліджено сутність й види зазначених суб’єктів, розкрито питання участі цих суб’єктів у публічно-правових відносинах, обґрунтовано зміст та підстави участі відповідача в адміністративному судочинстві.

1) У підрозділі 1.1. «Суб’єкти, які не наділені владними повноваженнями, в адміністративному судочинстві України» доведено можливість здійснення в адміністративному судочинстві повноважень відповідача суб’єктами, які не наділені владними повноваженнями.

Визначено види таких суб’єктів, зроблено висновок, що ними є: 1) будь-який іноземець або особа без громадянства; фізична або юридична особа, наприклад, – власник земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, котрі з мотивів суспільної необхідності можуть бути примусово відчужені, волонтер; 2) підприємство, установа, організація, котрі виконують публічні функції або завдання − лікарня, бібліотека, об’єднання співвласників багатоквартирних будинків; 3) ініціативна група референдуму, кандидат на посаду Президента України, представник засобу масової інформації; 4) виборці, виборчі комісії та їх члени, партії (блоки), які висунули кандидатів у депутати; 5) кандидати у депутати; 6) офіційні спостерігачі від суб’єкта виборчого процесу; 7) підприємства, заклади, установи чи організації, їх посадові чи службові особи; 8) засоби масової інформації, їх посадові чи службові особи або творчі працівники; 9) особи, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (вчителі, лікарі, керівники громадських організацій, помічники-консультанти народних депутатів України та інших виборних осіб, особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій), посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, зокрема присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, які уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому).

Підрозділ 1.2. «Участь суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями, в публічно-правових відносинах» містить характеристику публічно-правових відносин, у яких беруть участь зазначені суб’єкти. На основі узагальнення норм КАС України, рішень адміністративних судів у справах щодо суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями, зроблено висновок, що такими є правовідносини, які виникають:

– у зв’язку із примусовим видворенням іноземця чи особи без громадянства з України (ст. 50 КАС України);

– у зв’язку із здійсненням виборчих прав (ст.ст. 172, 173, 174, 175, 176 КАС України);

− у зв’язку із здійсненням цивільних прав на об’єкти нерухомості фізичними або юридичними особами;

– у зв’язку із здійсненням права на мирні зібрання (ст. 182 КАС України);

– у зв’язку із примусовим відчуженням земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності (ст. 183-1 КАС України);

– у випадках, встановлених законодавством. Такими випадками можна вважати правовідносини, що виникають у зв’язку із здійсненням суб’єктами, які не наділені владними повноваженнями, підприємницької діяльності;

2) – з приводу ухвалення суб’єктами, які не наділені владними повноваженнями, публічних рішень, вчинення публічних дій чи допущення фактів публічної бездіяльності.

У підрозділі 1.3. «Відповідач в адміністративному судочинстві: сутність та підстави участі» визначено, що відповідач в адміністративному судочинстві як один із його учасників наділений визначеним адміністративним процесуальним законодавством обсягом загальної і спеціальної правосуб’єктності. Процесуальна правосуб’єктність створює для відповідача можливості вільно відстоювати свою процесуальну позицію, досягати або забезпечувати процесуально-матеріальний інтерес. Зазначається, що загальною правосуб’єктністю, закріпленою у ст. 49 КАС України, однаковою мірою наділяються усі без винятку особи, які беруть участь у справі (сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб). Натомість спеціальна адміністративна процесуальна правосуб’єктність відповідача − це сукупність його процесуальних прав і обов’язків, які дозволяють конкретній фізичній або юридичній особі відстоювати позицію відповідача, захищатися від вимог позивача, викладених ним у позовній заяві.

Відзначено невідповідність окремих адміністративних процесуальних норм (ст.ст. 50, 172, 173, 174, 175, 176, 182, 183-1) іншим нормам Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: ч. 2 та 3 ст. 2 КАС України, яка полягає в тому, що у ст. 2 згаданого Кодексу основним завданням проголошується захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від суб’єктів владних повноважень. Проте у наступних статтях Кодексу адміністративного судочинства України, всупереч проголошеному завданню адміністративного судочинства, суб’єктам владних повноважень надано можливість звертатися до адміністративного суду із позовною заявою щодо фізичних, юридичних осіб, суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями. Тож цілком обґрунтованим й науково доведеним визнається висновок про те, що можливість подання суб’єктом владних повноважень адміністративного позову суперечить основному призначенню адміністративного судочинства та адміністративної юстиції.

Вказано на невідповідність змісту ст. 51 КАС України її назві. Хоча в заголовку вказаної статті й заявлено про «Права та обов’язки сторін», однак у її змісті про жоден обов’язок не йдеться. Тож назву ст. 51 КАС України варто змінити на «Права сторін».

Розділ 2. «Провадження в адміністративних справах за участю суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями» містить три підрозділи, в яких розкрито питання підстав набуття зазначеними суб’єктами правосуб’єктності відповідача, охарактеризовано провадження в адміністративних справах за участю цих суб’єктів, їх судовий розгляд.

3) У підрозділі 2.1. «Підстави набуття суб’єктами, які не наділені владними повноваженнями, правосуб’єктності відповідача», виходячи із положень сучасної правничої науки, змісту й практики застосування адміністративного судочинства, з’ясовано, що суб’єкти, які не наділені владними повноваженнями, набувають правосуб’єктність відповідача за таких фактичних обставин: а) перебування цих суб’єктів у публічно-правових відносинах або здійснення публічних повноважень, які призводять до виникнення юридичних фактів; б) зіткнення правових інтересів суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями, й інших учасників публічно-правових відносин; в) існування законодавства, що регулює перебування суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями, у публічно-правових відносинах й передбачає можливість здійснення цими суб’єктами публічних повноважень; г) подання позивачем адміністративного позову, його прийняття уповноваженим судом і відкриття провадження у справі.

4) У підрозділі 2.2. «Загальна характеристика провадження в адміністративних справах за участю суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями» на основі характеристики провадження в адміністративних справах за участю суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями, зроблено такі висновки:

– здійснення, зміст й особливості цього виду проваджень урегульовані нормами КАС України, а саме: ст.ст. 172–175, 178, 182, 183, 183-1 (гл. 6 «Особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ» розділ III «Провадження в суді першої інстанції» вказаного Кодексу);

– у цілому провадження в адміністративних справах за участю суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями, здійснюється за загальними правилами провадження в адміністративних справах;

– для провадження в адміністративних справах за участю суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями, характерний особливий учасник – суб’єкт, не наділений владними повноваженнями;

– різнить провадження за участю суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями, від інших проваджень адміністративного процесу й особливий предмет спору, а саме: різні правовідносини, які виникають щодо здійснення: виборчого права й права брати участь у всеукраїнських та місцевих референдумах, права на мирні зібрання, примусового відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності, права кожного на доступ до інформації, що перебуває у володінні розпорядників публічної інформації;

– учасники – суб’єкти, не наділені владними повноваженнями, здійснюють особливі повноваження, вчиняють особливі за змістом дії, ухвалюють рішення, допускають факти бездіяльності – дії та рішення з організації й проведення референдуму, рішення про проведення референдуму, відмову зареєструвати ініціативну групу місцевого референдуму, заборону організації та проведення зібрань, відмову надати публічну інформацію тощо;

– провадження в адміністративних справах за участю суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями, порушується й триває протягом скорочених процесуальних строків, які обраховуються днями й годинами;

– під час провадження в адміністративних справах за участю суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями, застосовуються норми матеріального й процесуального права – Кодексу адміністративного судочинства України, Земельного кодексу України, низки законів України.

У підрозділі 2.3. «Судовий розгляд адміністративних справ за участю суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями» доводиться, що існує об’єктивна необхідність урівняти в процесуально-правових можливостях суб’єктів, не наділених владними повноваженнями, і фізичних осіб. Такий висновок випливає з аналізу правового статусу, повноважень і фактичних можливостей суб’єктів, не наділених владними повноваженнями. Відповідно, пропонується у ст. 71 КАС України, подібно до суб’єктів владних повноважень, передбачити презумпцію винуватості й для суб’єктів, не наділених владними повноваженнями, виклавши частину другу цієї статті таким чином: «2. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, суб’єктів, не наділених владними повноваженнями, обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову».

Розділ 3. «Адміністративні процесуальні засоби захисту прав та інтересів суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями» складається з трьох підрозділів, у яких розкрито сутність та види таких засобів захисту.

5) У підрозділі 3.1. «Поняття та види адміністративних процесуальних засобів захисту прав та інтересів суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями» визначено сутність таких засобів.

6) Зроблено висновок, що по-перше, КАС України закріплений і чітко врегульований механізм забезпечення (здійснення, охорони й захисту) суб’єктивних, публічних прав та інтересів; по-друге, цей механізм утворений із адміністративних процесуальних засобів захисту суб’єктивних прав та інтересів. У своїй сукупності згадані засоби й представляють повноцінний і самодостатній механізм здійснення, охорони і захисту прав та інтересів відповідача (в тому числі суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями) в адміністративному судочинстві; по-третє, такий механізм є підсистемою єдиного, загальнодержавного механізму соціально-правового забезпечення прав і свобод людини: механізм реалізації, механізм охорони, механізм захисту.

7) У підрозділі 3.2. «Заперечення суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями, як засіб захисту їх прав та інтересів» визначено особливості нормативно-правового регулювання змісту й форми заперечень, які передбачені в адміністративному судочинстві.

Зазначається, що заперечення суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями, це один із процесуальних засобів захисту їх прав та інтересів, який становить передбачене нормами адміністративного процесуального законодавства фактично й законодавчо обґрунтоване спростування вимог і доводів позивача, викладене в окремому процесуальному документі – запереченні. Охарактеризовано мету, види, момент подання, форму, зміст, процесуальні наслідки такого заперечення.

У підрозділі 3.3. «Сутність зустрічного адміністративного позову в адміністративному судочинстві», виходячи із викладеного аналізу процесуально-правової сутності позову, зроблено висновок, що зустрічний адміністративний позов в адміністративному судочинстві − це процесуальний документ, який змістовно подібний до первісного позову існуючих видів національного судочинства (адміністративного, господарського, цивільного). Відтак ознаки, структура зустрічного адміністративного позову «успадковуються» від первісного позову; формально й змістовно зустрічний адміністративний позов подібний до первісного адміністративного позову.

Оскільки чинним КАС України поняття зустрічного адміністративного позову не передбачено, його запропоновано доповнити новими частинами і статтями відповідного змісту.