КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ (МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО) Автореферат

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, наукова новизна, рівень теоретичного вивчення проблеми, визначені мета та задачі дослідження, його методологічна основа, основні положення, які складають новизну, теоретична та практична значимість отриманих результатів, наводяться дані про їх апробацію та структуру дисертації.

Розділ 1 «Поняття та криміналістична характеристика торгівлі людьми транснаціонального характеру» складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Міжнародне та національне законодавство, що регламентує протиправність торгівлі людьми» зазначається, що нині транснаціональні злочини набули особливого поширення, посягають на найголовніші суспільні цінності, економіку, інформаційну безпеку, права і свободи людини тощо. Характерним злочином цієї групи є торгівля людьми.

Міжнародно-правову основу протиправності торгівлі людьми складають багатосторонні конвенції та міжнародні договори, що закріплюють міжнародні стандарти прав і свобод людини, а також основні засади протидії торгівлі людьми на міжнародному рівні. За текстом підрозділу наводиться їх перелік та детально аналізується зміст. Якщо звернутися до закріплення у міжнародно-правових документах видів злочинів, які можуть бути пов’язані з поняттям «торгівля людьми», то нині виділяються такі групи: експлуатація проституції та інші форми сексуальної експлуатації; торгівля дітьми; примусова праця (рабство і работоргівля); насильницькі зникнення; поширення порнографії; катування; поневолення; продаж людських ембріонів та плодів; вилучення органів; нелегальна міграція.

Як свідчить аналіз міжнародних документів щодо поняття «торгівля людьми» та змісту незаконних дій, що ним охоплюються, вищенаведений перелік, на жаль, не є остаточним, а відображає сучасний стан транснаціональної злочинності, пов’язаної з торгівлею людьми і координує правоохоронні органи різних держав, міжнародні організації у боротьбі із переліченими злочинними діяннями.

Правовою основою протидії торгівлі людьми на національному рівні є норми Конституції України, КК України, КПК України, а також низки законів України та підзаконних нормативно-правових актів. Важливе значення у боротьбі з торгівлею людьми в Україні мають спеціальні державні програми, покликані забезпечити узгоджену діяльність із попередження, виявлення, розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми.

У підрозділі 1.2. «Способи вчинення торгівлі людьми транснаціонального характеру» зазначається, що для злочинів проти волі, честі й гідності особи дані про спосіб їх вчинення зазвичай є головним елементом криміналістичної характеристики та включають систему дій з підготовки, вчинення і приховання злочину. Обсяг інформації, що стосується способу вчинення злочину, сприяє більш швидкому й повному встановленню події злочину, відшуканню слідів злочину, з’ясуванню обставин, що супроводжують його вчинення, встановленню злочинця. Враховуючи напрацювання В.К. Весельського та В.В. Пясковського, слід визначити, що підготовка до вчинення розглядуваного злочину охоплює систему узгоджених дій, починаючи з підбору осіб, які мають необхідній злочинний досвід чи зв’язки з особами, злочинними угрупуваннями інших держав; створення організованого злочинного угрупування, налагодження корумпованих зв’язків з необхідними службовими особами державних, правоохоронних органів; підшукування «ринків збуту» та «жертв» торгівлі людьми, планування вчинення злочину та розподілу ролей між учасниками.

Наступним етапом злочинної діяльності є безпосереднє вчинення злочину, що може виражатися у: а) торгівлі людьми, тобто здійсненні власне торгівлі, вчинення актів купівлі-продажу людей; б) здійсненні іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина; в) вербуванні, переміщенні, переховуванні, передачі або одержанні людини. Торгівля людьми завжди супроводжується насильством або загрозою його застосування, що включає як психічне, так і фізичне насильство.

У підрозділі 1.3. «Слідова картина» торгівлі людьми транснаціонального характеру» визначається, що даний елемент криміналістичної характеристики представлений широким колом об’єктів, що утворюють наступні групи: 1) документи (як справжні, так і підроблені); 2) предмети, які містять сліди злочину чи виступали засобом його вчинення; 3) матеріальні цінності, отримані в результаті злочинної діяльності; 4) сліди, які свідчать про фізичне насильство, що заподіювалося потерпілій особі; 5) приміщення та транспортні засоби, пов’язані із переховуванням чи перевезенням людей; 5) пам’ять людей (ідеальні відображення). За змістом підрозділу аналізується їх зміст.

У підрозділі 1.4. «Взаємозв’язок особи злочинця та особи потерпілого, його значення для розслідування торгівлі людьми транснаціонального характеру» наголошується на важливості встановлення взаємозв’язку між особою злочинця та особою потерпілого, його використання з метою встановлення істини у справі.

Характеризуючи особу злочинця у справах про торгівлю людьми транснаціонального характеру автор відзначає, що такі злочини вчинюються організованими злочинними угрупуваннями із міжнародними зв’язками. Аналізуються їх структурні елементи. З’ясовуючи зміст узагальненого елементу «особа потерпілого», зазначається, що це може бути будь-яка особа: чоловік, жінка, дитина. Однак, на підставі вивчення емпіричних даних, автором підсумовується, що нині найбільш поширеною є торгівля жінками з метою сексуальної експлуатації.

Особа злочинця практично завжди перебуває у взаємозв’язку із особою потерпілого. Відповідно до розглядуваного злочину, у взаємозв’язку із потерпілою особою перебуває вербувальник, досить часто – перевізник, покупець; рідко – консультант чи організатор.

Розділ 2 «Міжнародне співробітництво правоохоронних органів у розслідуванні торгівлі людьми транснаціонального характеру» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Правові засади міжнародного співробітництва правоохоронних органів у розслідуванні торгівлі людьми» увагу зосереджено на тому, що правовою основною міжнародного співробітництва під час розслідування торгівлі людьми транснаціонального характеру є норми міжнародного та національного законодавства. Автор детально аналізує положення міжнародних договорів, ратифікованих Україною, норми яких є безпосередньою підставою для співпраці, КПК України (у тому числі й зміни та доповнення від 16 червня 2011 р.), ряду законів України.

У підрозділі 2.2. «Організація взаємодії правоохоронних органів у розслідуванні торгівлі людьми транснаціонального характеру» зазначається, що розслідування торгівлі людьми як такої, що не виходить за межі державних кордонів, так і транснаціонального характеру, потребує налагодженої співпраці правоохоронних органів України.

Органи внутрішніх справ України, вирішуючи завдання з розслідування торгівлі людьми, взаємодіють із органами Служби безпеки України, Генеральною прокуратурою України, Державною податковою службою України, Адміністрацією державної прикордонної служби України, Державною прикордонною службою України, Міністерством юстиції України, Міністерством закордонних справ України й відповідними органами на місцях. Діяльність із протидії торгівлі людьми на відомчому рівні координує спеціально створений Департамент боротьби з кіберзлочинністю і торгівлею людьми МВС України. Про позитивну тенденцію активізації співпраці правоохоронних органів України свідчать результати анкетування та вивчення кримінальних справ.

Проблеми боротьби з торгівлею людьми виходять на новий рівень і все більшу роль відіграє міжнародна співпраця між правоохоронними органами, іншими компетентними установами різної юрисдикції в сфері розробки нових методів боротьби з цим видом злочину.

Під час розслідування торгівлі людьми транснаціонального характеру застосовується широке коло заходів з міжнародного співробітництва правоохоронних органів. Аналіз наукових праць та міжнародних договорів України дозволяє вести мову про такий їх перелік: 1) видача особи (екстрадиція) для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку (глава 37 КПК України); підтримує напрям за результатами анкетування близько 93% опитаних слідчих та 95% оперативних співробітників; 2) міжнародна правова допомога у кримінальних справах (глава 38 КПК України) визначили в середньому 96% опитаних слідчих та 91% оперативних співробітників; 3) перейняття кримінального переслідування (глава 39 КПК України); вважають близько 89% опитаних слідчих та оперативних співробітників; 4) діяльність міжнародної слідчої групи (ст. 119-1, ст. 119-2 КПК України); підтримує напрям 91% опитаних слідчих та 93% оперативних співробітників.

Залежно від характеру взаємозв’язків, співробітництво може виражатися у процесуальній та непроцесуальній формі взаємодії. Підкреслюється важливість та досліджується зміст таких форм співробітництва, як використання даних криміналістичних обліків, створення слідчих і слідчо-оперативних груп, обмін інформацією, в тому числі й на міжнародному рівні.

Підрозділ 2.3. «Використання допомоги Інтерполу при розслідуванні торгівлі людьми транснаціонального характеру» присвячений питанням координації зусиль у протидії торгівлі людьми та іншим злочинам транснаціонального характеру, що здійснюються Інтерполом. Наголошується на важливості співпраці з Європолом, що є спеціалізованим відомством Європейського Союзу.

Емпіричні дані свідчать, що співробітники правоохоронних органів використовують інформацію, отриману від НЦБ Інтерполу, здебільшого звертаючись до таких його обліків як: 1) алфавітна картотека осіб, що мають судимість за злочини транснаціонального характеру, а також підозрюваних і обвинувачених у їх вчиненні; 2) картотека облікових документів і найменувань (паспортів, інших посвідчень особи, документів на право керування транспортними засобами, користування вогнепальною зброєю, відомостей про юридичні особи та ін.); 3) картотека злочинів, систематизованих за їх видами та способами вчинення; 4) дактилоскопічна картотека; 5) картотека безвісно зниклих осіб; 6) картотека викрадених автотранспортних засобів.

Розділ 3 «Початковий етап розслідування торгівлі людьми транснаціонального характеру» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Виявлення і фіксація ознак злочинної діяльності, пов’язаної із торгівлею людьми транснаціонального характеру» наголошується на проведенні із зазначеною метою оперативно-розшукових заходів, процесуальних, та у визначених законом випадках – слідчих дій з перевірки отриманих заяв, повідомлень та оперативної інформації.

По даній категорії кримінальних справ основними оперативно-розшуковими заходами є: опитування громадян; оперативна закупівля та контрольоване постачання (у тому числі й послуг); витребування, збирання та вивчення необхідних документів і даних; проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу або особи, яка співробітничає з останнім; зняття інформації з каналів зв’язку та інші.

Особлива увага повинна бути звернена на забезпечення безпеки потерпілих та свідків злочину, що є важливим завданням кримінального судочинства й охоплює систему заходів, передбачених законодавством.

Серед обставин, які повинні бути встановлені у справах про торгівлю людьми транснаціонального характеру важливе значення мають ті, що свідчать про порушення норм міжнародного та національного законодавства й обумовлюють транснаціональний характер вчиненого злочину. Основна увага повинна бути звернена на обставини, які згідно із ст. 64 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальній справі. Окремо слід відзначити встановлення обставин, що свідчать про існуючу загрозу безпеці учасників кримінального судочинства і є підставою для застосування відповідних заходів.

У підрозділу 3.2. «Організаційно-тактичні особливості затримання підозрюваного у вчиненні злочину», на підставі вивчення кримінальних справ та анкетування практичних співробітників, підсумовується, що до типових слідчих дій при розслідуванні торгівлі людьми транснаціонального характеру відносяться затримання підозрюваного у вчиненні злочину та допит (підозрюваних, потерпілих). Автор зупинився на кримінально-процесуальних та організаційно-тактичних особливостях їх проведення.

Виходячи із тактичних міркувань, доцільним є затримання підозрюваного у вчиненні торгівлі людьми під час перевезення людей – жертв торгівлі до місця призначення (продажу). Таке затримання може виступати приводом для порушення кримінальної справи, особливо у тих випадках, коли під час огляду транспортного засобу виявлено «живий товар» і пасажири дали пояснення (показання), що свідчать про злочинний характер дій перевізника. Ефективним з точки зору наступного доказування причетності до злочинної діяльності, є затримання в місці переховування потерпілих або в місці їх експлуатації. Затриманню повинні передувати комплексні заходи із підготовки, зміст яких було розглянуто за текстом підрозділу.

У підрозділі 3.3. «Організаційно-тактичні особливості допиту підозрюваних та потерпілих» з’ясовуються особливості допиту підозрюваних, що полягають у застосуванні тактичних прийомів, спрямованих на отримання відомостей про склад та міжнародні зв’язки організованого злочинного угрупування, сферу його діяльності; про відношення підозрюваного до кримінальних схем торгівлі людьми; отримання даних про осіб, причетних до торгівлі людьми; встановлення місця переховування інших жертв.

Загальні умови допиту потерпілих – жертв торгівлі людьми аналогічні умовам допиту у справах про інші злочини, де потерпілий піддавався фізичному та психічному насильству. У першу чергу, недопустимий формальний підхід та авторитарна позиція слідчого. Застосовується ряд тактичних прийомів, спрямованих на встановлення психологічного контакту, заохочення особи щодо сприяння слідству, активізації пам’яті особи.

На початковому етапі виникає потреба у проведенні й інших слідчих дій: слідчого огляду (місця події, приміщення, предметів, документів), освідування, обшуку, виїмки та інших. За будь-яких умов розслідуваного злочину слід керуватися детально опрацьованими в кримінально-процесуальній і криміналістичній літературі загальними методичними рекомендаціями щодо проведення слідчих дій. Однак слід враховувати й специфіку злочину, обставини, відомі слідству, й творчо пристосовувати загальні організаційно-тактичні положення щодо проведення слідчих дій до конкретної слідчої ситуації.