ПРИНЦИП ГУМАНІЗМУ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ КНР Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; аргументовано об’єкт, предмет, мету й завдання роботи; схарактеризовано методи дослідження; окреслено наукову новизну та практичне значення; подано інформацію про апробацію й упровадження отриманих у ході наукового пошуку результатів.

1) У першому розділі «Проблема гуманізму в контексті наукових досліджень» представлено теоретичний огляд наукової вітчизняної
й зарубіжної літератури з проблеми виховання гуманізму в системі педагогічної освіти, схарактеризовано історичний розвиток ідей гуманістичної педагогіки; виконано ретроспективний аналіз понять «гуманізм», «гуманізація», «гуманність», «гуманізація освіти»; з’ясовано сутність гуманізації педагогічного процесу.

Гуманістичні ідеї мають багатовікову історію, сягаючи своїм корінням
у стародавні часи. Тлумачення гуманізму у філософсько-соціологічній традиції спочатку пов’язували з вивченням морального канону полісної людини, яка втілювала ідеальне уявлення про вдосконалене життя,
що за своєю спрямованістю мало бути гідним, доброчинним, на побудову якого людина повинна витрачати свої духовні сили й здібності. Давня традиція аналізу питання про моральне виховання підтверджена
в першоджерелах філософів Аристотеля, Геракліта, Емпедокла, Конфуція, Платона, Сократа та ін.

Ідеями гуманізму проникнуті педагогічні погляди філософів, мислителів епохи Відродження (Г. Бюде, Т. Кампанелла, М. Монтень, Т. Мор, Ф. Рабле, П. Рамус, Е. Ротердамський та інші), які формували основи гуманістичного ставлення до людини, утверджуючи цінності життя, сприйняття людини як найвищого ідеалу гармонійного ладу. У цей час М. Монтень уперше порушив питання про поліпшення якості професійної підготовки вчителів, зосередивши увагу на необхідності налагодження людських, гуманних стосунків між учителями та їхніми вихованцями. Гуманісти цієї епохи проголошували людину найголовнішою цінністю землі, розробляли нові форми й методи виховання, намагаючись розкрити в людині все найкраще.

Посутній внесок у розуміння сутності гуманізму зробили французькі вчені ХVIII століття Ф. Вольтер, К. Гельвецій, П. Гольбах, Д. Дідро,
Ж.-Ж. Руссо, довівши перевагу добра над жорстокістю, однак у працях дослідників не запропоновано трактування терміна «гуманізація».

Ідеї гуманізму відображені в давньоруській культурі В. Мономаха, П. Могили, Г. Сковороди; утілені в педагогічних теоріях Ш. Амонашвілі, А. Дістервега, Я. Коменського, А. Макаренка, І. Песталоцці, М. Пирогова,
Ж.-Ж. Руссо, В. Сухомлинського, К. Ушинського; у працях представників гуманістичної психології: Б. Ананьєва, Г. Балла, І. Беха, М. Боришевського, С. Максименка, А. Маслоу, Г. Олпорта, К. Роджерса, Н. Роджерс, С. Рубінштейна, В. Франкла та інших. Історичний аналіз наукових джерел
дав змогу стверджувати, що виховання гуманної особистості – одне
з актуальних завдань гуманізації педагогічного процесу, тому гуманістичний аспект наявний у кожній природознавчій, соціальній, економічній
і прикладній дисципліні (К. Ушинський). Обґрунтовано зміст морального виховання, сформульовано основні його завдання й моральні принципи гуманістичної поведінки дітей (В. Сухомлинський).

Кінець XIX – початок XX століття ознаменований появою так званої гуманістичної педагогіки, у цей час з’являються нові ідеї й течії гуманістичного напряму. У Франції представниками цього напряму вважають Р. Кузіне та С. Френе; у Німеччині – Р. Штайнера; в Італії – М. Монтессорі; у США – А. Маслоу та К. Роджерса. Виокремлено основоположні принципи, що характеризують гуманістичну спрямованість навчально-виховного процесу: принципи, які слугують методологічною основою освітнього процесу; принципи, що сприяють організації пізнавального підходу, самостійності та творчій активності.

Схарактеризовано вчення Конфуція, яке за своїм характером
є етико-гуманістичним, оскільки зосереджує основну увагу на обґрунтуванні необхідності вибудовувати стосунки між людьми на взаємній повазі
й любові. Послідовники Конфуція, опрацьовуючи аспекти його вчення, пропонували різне тлумачення ідей мислителя.

Досліджено, що проблема гуманізму гостро поставала в будь-який історичний період, проте кожна епоха порушувала нові вимоги перед людиною, яка може активно діяти в конкретних культурно-історичних
і соціальних умовах, що позначилося на розумінні сутності гуманізму.

Унаслідок теоретичного аналізу наукової літератури виокремлено декілька підходів до поняття гуманізм: гуманізм як вид ідеології; принцип світогляду; одна з форм суспільної свідомості. Гуманізм потлумачено
як систему ідей і поглядів на людину як на найвищу цінність, вільне створіння, суб’єкт пізнання світу, що керується у своїй діяльності розумом
і, розвиваючи власний потенціал, активно впливає на створення суспільних форм людського життя. Критерієм гуманізму слугує добробут людини,
її права, свобода, справедливість, гуманні взаємини між індивідуумами.

Виокремлено змістові складники поняття «гуманізму» – гуманність
та гуманізація. Гуманність потрактовано як систему поглядів і переконань, що утверджують високе звання людини, її цінності як особистості,
яка має право на волю, щастя, розвиток своїх задатків і перетворення
їх у стійкі здібності. Гуманізація відображає шлях формування гуманних рис особистості в системі освіти та має два аспекти: психологічний (активізація ролі людини, індивідуалізація навчання), загальнокультурний (гуманітарна культура через зміни в змісті викладання дисциплін).

Описано структуру гуманізму як особистісної якості, що включає: гуманістичний світогляд, гуманістичні цінності, гуманні якості, гуманну поведінку. З’ясовано, що нині гуманістичне виховання – одне з провідних стратегічних завдань становлення людини, молодої особи зокрема, незалежно від політичних, етичних та інших відмінностей. Реформування вищої педагогічної освіти в гуманістичному напрямі пов’язане з переходом
від знаннєвої до людино- й культуроцентристської парадигми та вимагає особливої уваги до формування морального образу особистості студентів, їхньої моральної й естетичної культури, гармонійної взаємодії логічного
та образного мислення, орієнтації студентів саме на цінності гуманістичної культури.

Схарактеризовано основні методологічні підходи до виховання в студентів вищих навчальних закладів гуманізму: антропологічний, аксіологічний, культурологічний, особистісно-розвивальний. Це вможливило підстави для інтерпретації гуманізації педагогічного процесу у вищому навчальному закладі як стратегії опанування студентами системи знань, що мають виховну цінність, духовно-культурного досвіду, моральних почуттів, переконань та ідеалів.

Наголошено, що провідними принципами гуманізації освіти у вищих навчальних закладах є принцип неперервного гармонійного розвитку особистості, гуманітаризації змісту освіти, єдності виховання
й саморозвитку особистості, взаємодії раціональних та емоційних компонентів навчального процесу, моральної відповідальності викладачів, міжкультурної комунікації, естетизації предметного середовища, створення духовного простору ВНЗ.

Виокремлено основні аспекти гуманізації освіти: гуманітаризація освіти, її фундаменталізація та діяльнісна спрямованість. Гуманітаризація освіти – шлях гуманізації всієї системи освіти, що втілено у викладанні комплексу гуманітарних дисциплін. Фундаменталізація відображає базові знання й уміння, які допомагають майбутньому фахівцеві в подальшій діяльності. Діяльнісний підхід в освіті означає організацію та управління цілеспрямованою навчально-виховною роботою учня в загальному контексті його життєдіяльності.

У другому розділі «Система педагогічної освіти в КНР» запропоновано теоретичний аналіз особливостей становлення системи освіти в Китаї другої половини XX – початку XXI ст.; схарактеризовано нинішню систему освіти в КНР; виокремлено проблеми, які постали перед освітою у зв’язку з соціально-економічними змінами, що відбуваються в Китайській Народній Республіці; деталізовано перспективи розвитку системи вищої освіти в державі.

Доведено, що в процесі реформування китайської системи освіти варто виокремлювати певні історичні етапи, пов’язані з важливими подіями соціально-економічного життя країни. Реформи в системі професійної освіти КНР відбувалися впродовж чотирьох історичних етапів: 1949–1979 рр.;
1979–1984 рр.; 1985–1996 рр.; 1996–2011 рр. Для першого етапу характерний нерівномірний розвиток системи освіти КНР. Зафіксовано суттєві позитивні зміни в галузі освіти: створення «ключових» навчальних закладів
як найбільш ефективних у підготовці фахівців; інтеграція централізованої системи управління з елементами децентралізації; поєднання навчального закладу та освіти праці шляхом створення шкіл на заводах і заводів
у школах; формування системи неформальної освіти й освіти дорослих; визначення необхідної кількості навчальних годин для викладання теоретичних дисциплін; узгодження виробничої практики з майбутньою спеціальністю учнів тощо.

Основним завданням другого етапу було виведення країни з кризи, спричиненої «великою культурною революцією». У цей час ужито заходів із розвитку педагогічної науки, переосмислено низку положень Мао Цзедуна про освіту, реанімовано централізацію ВНЗ, діяльність Міністерства освіти.

Освітні реформи третього етапу стосувалися методологічних аспектів. Модернізація системи освіти КНР відбувалася шляхом переходу
від традиційної регулярної освіти, обмеженої навчальним закладом,
до сучасної неперервної освіти із застосуванням різноманітних форм навчання.

Основні напрями четвертого етапу реформування системи професійної освіти такі: зміщення уваги з кількісних показників на якісні; перехід до децентралізованої системи управління навчальними закладами; налагодження зв’язків між освітнім, промисловим секторами суспільства, створення умов для неперервної освіти. Вагому увагу приділяли загальнокультурному розвиткові майбутніх фахівців. Запровадження дисциплін гуманітарного напряму, фахової етики стало обов’язковим
у професійних навчальних закладах.

Схарактеризовано структуру освіти, що існує в КНР. Диференційовано такі види освіти: дошкільне виховання; початкова й середня освіта; освіта
для дітей з особливими потребами; професійна освіта; вища освіта та освіта дорослих.

Проаналізовано проблеми, що постали перед освітою Китайської Народної Республіки у зв’язку із соціально-економічними змінами, які відбуваються у країні: постійне реформування системи освіти; її повільний розвиток; високий показник «відсіву» дітей із початкової школи; надмірне навантаження учнів середньої школи; обмежені можливості для здобуття вищої освіти; низька якість викладання; брак висококваліфікованих викладачів тощо.

З’ясовано, що на кінець ХХ століття у КНР переважно сформувалася система педагогічної освіти; підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; були вжиті заходи для підвищення морального рівня населення, розвитку їхніх трудових навичок, креативних здібностей.

Окреслено заходи уряду щодо поліпшення кількісних і якісних показників функціонування професійної освіти, а саме: реорганізація загальноосвітніх середніх шкіл у професійні училища; відкриття
в загальноосвітніх школах ІІ ступеня класів професійного навчання; заохочення різних підприємств до створення професійних навчальних закладів або курсів професійного навчання; удосконалення форм і методів навчання в професійних навчальних закладах.

Описано напрями підготовки фахівців у системі вищої педагогічної освіти КНР. У новому тисячолітті система підготовки педагогічних працівників демонструє свою ефективність, надаючи кожному індивідуумові змогу одержувати та постійно оновлювати знання протягом усього життя, створюючи сприятливі умови для навчання людей із різними можливостями, інтересами, нахилами, готуючи фахівців, які оволоділи новітніми технологіями сучасного виробництва, та забезпечуючи країні гідне місце
у світовому співтоваристві.

Виокремлено стратегічні напрями розвитку системи післядипломної педагогічної освіти: неперервність і послідовність, інституціоналізація, інтеграція, диверсифікація, гуманізація, інноватизація освіти. Зазначено,
що на сучасному етапі державну політику КНР стосовно неперервної освіти проводять з урахуванням світових тенденцій розвитку освіти, соціально-економічних, технологічних і соціокультурних змін, які відбуваються
в китайському суспільстві.

Наголошено, що процес інституціоналізації післядипломної педагогічної освіти вимагає зміцнення правової бази, систематизації, уведення загальнодержавного стандарту післядипломної педагогічної освіти, застосування міжнародних стандартів якості. Інтеграція післядипломної педагогічної освіти необхідна на трьох рівнях: персональної освіти
(уся «допедагогічна» освіта, здобута людиною), початкової педагогічної підготовки (допрофесійна педагогічна освіта) та післядипломної освіти вчителів «як доповнення і продовження перших двох».

Диверсифікація післядипломної педагогічної освіти КНР передбачає існування великої кількості навчальних планів, варіантів різних графіків, форм і технологій навчання для кожної категорії педагогів, що враховують можливості та здібності учнів і дають змогу закладам післядипломної освіти побудувати свою освітню систему відповідно до інтересів регіону. Обґрунтовано необхідність таких диверсифікаційних перетворень післядипломної педагогічної освіти, як усебічний розвиток, різноманітність, багаторівневість, варіативність і поетапність.

Закцентовано на тому, що гуманізація післядипломної педагогічної освіти в Китаї зумовлена підготовкою сучасних учителів із гуманістичними ціннісними орієнтаціями, тому поширення набуває впровадження варіативних, гнучких методів й організаційних форм навчання. Водночас інноватизація як один зі стратегічних напрямів післядипломної педагогічної освіти зумовлена стрімким розвитком нових інформаційних і комунікаційних технологій.

Законодавча база щодо розвитку освітньої системи, ухвалена урядом КНР, уможливила модернізацію системи професійного, педагогічного навчання та сприяла суттєвому поліпшенню якості підготовки фахівців,
що цілком відповідає сучасним напрямам реформування системи освіти. Попри це науково-дослідницька діяльність донині перебуває на низькому рівні, Китаю доводиться більше використовувати європейський досвід
в освіті, ніж провадити власну наукову діяльність. На сьогодні китайські громадяни схильні здобувати вищу освіту за кордоном, це свідчить про те,
що китайські ВНЗ вимагають глобальної модернізації, перед урядом постає завдання вивести освітні заклади на світовий рівень. Удосконалення потребує також реалізація принципу гуманізму в освітній галузі КНР. Вивчення цього питання в системі України вможливить запозичення кращих здобутків
і впровадження їх у Китаї.

У третьому розділі «Порівняльно-педагогічний аналіз особливостей розвитку принципу гуманізму в системі педагогічної освіти України
та КНР» виконано компаративний аналіз розвитку систем підготовки педагогічних кадрів КНР та України з урахуванням гуманістичного принципу. Схарактеризовано педагогічні технології виховання гуманізму в системі підготовки педагогічних кадрів та описано можливості творчого використання прогресивних ідей українського досвіду в КНР. Окреслено можливі напрями вдосконалення процесу формування та розвитку гуманізації китайської нації шляхом адаптування найкращих здобутків українських психологів і педагогів.

Унаслідок ретельного аналізу проблеми підсумовано, що реформа загальної освіти в Китаї спрямована на гуманістичну турботу про людину.
За цих умов актуальними стали питання про зміну загальної мети вищої педагогічної школи – зменшити частину спеціальних дисциплін та водночас посилити підготовку фахівців широкого профілю через взаємопроникнення гуманітарних і природничих наук; про цінність дисциплін гуманістичного спрямування для формування в майбутніх педагогів загальної та педагогічної культури; підготовку фахівців, які вирізняються високим рівнем загальної
та професійно-педагогічної компетентності тощо. Завдання педагогічної освіти в Україні полягає у глибокому оновленні змісту, орієнтованого
на становлення загальної та педагогічної культури, професійної компетентності педагога.

Виокремлено напрями гуманізації вищої педагогічної освіти в КНР
та Україні з урахуванням трьох основних аспектів: концептуального, змістового, організаційно-методичного. Реалізація концептуального аспекту пов’язана з переорієнтацією освіти на гуманістичні засади та з розробленням нової концепції підготовки майбутнього вчителя, що ґрунтована на ідеї становлення й розвитку людини як особистості. Основними умовами гуманістичного навчання й виховання в системі вищої педагогічної освіти Китаю та України є: спрямованість на всебічний розвиток особистості, творче становлення людини в процесі професійної підготовки майбутніх педагогів; ставлення до студента як до суб’єкта навчально-педагогічної діяльності; побудова спілкування учасників освітнього процесу на діалогічній основі; реалізація навчання та виховання з акцентом на особистісно-діяльнісний підхід.

Змістовий аспект пов’язаний із переосмисленням ціннісних орієнтацій навчальних дисциплін у системі вищої педагогічної освіти, їхньої структури
та змісту відповідно до гуманістичної парадигми. Доведено, що як у Китаї,
так і в Україні зміст навчання потрібно організовувати на принципах гуманізації й фундаменталізації, з урахуванням доцільності пропорцій кожного циклу дисциплін у загальній структурі навчального плану.

Сутність організаційно-методичного аспекту полягає в діалогізації педагогічного процесу та його побудові на основі застосування активних форм і методів навчання й виховання. Гуманітарною основою педагогічної освіти КНР та України слугує продуктивне ціннісно-смислове спілкування, взаємодія викладачів зі студентами, що дає змогу якнайповніше розкрити
і збагатити їхній духовно-моральний потенціал на основі діалектичної єдності в ході виконання навчальних, виховних і розвивальних завдань навчального процесу й позааудиторної роботи.

Схарактеризовано форми й методи реалізації ідей гуманістичної педагогіки в освіті України та шляхи реалізації ідей гуманістичної педагогіки в освітніх педагогічних технологіях. Наголошено, що саме особистісно орієнтовані технології сприяють формуванню та розвиткові гуманістичного світогляду особистості. Проаналізовано організаційні та концептуальні засади особистісно орієнтованих технологій виховання гуманізму видатних педагогів (Ш. Амонашвілі, М. Монтессорі, П. Петерсена, В. Сухомлинського, С. Френе, Р. Щтейнера); форми й методи роботи вчителів-новаторів (С. Лисенкової, С. Логачевської); діяльність творчого об’єднання «Університет розвитку», створеного на базі Слов’янського державного педагогічного університету, мета якого – упровадження в навчально-виховний процес нових педагогічних технологій для реалізації гуманістичних ідей; надання методичної допомоги вчителям; обмін педагогічним досвідом; організація науково-дослідницької роботи для апробації й поширення нових педагогічних технологій.

Виокремлено основні переваги українського досвіду, що можна впровадити в педагогічній системі КНР. Гуманізація процесу педагогічної освіти КНР на підставі використання педагогічних технологій можлива
за умов: окреслення вимог до особистості педагога; формування основних компонентів інноваційної компетентності студентів; розвитку гуманних якостей у системі підготовки педагогічних кадрів; створення освітнього гуманістичного простору; гуманізації навчального процесу; гуманістичної спрямованості методів і форм навчання; використання системи методичної роботи, спрямованої на формування в майбутніх фахівців високого професіоналізму, педагогічної майстерності, готовності працювати творчо; залучення студентів до науково-дослідницької роботи; управління педагогічними інноваціями.

Наголошено, що вимоги до педагога окреслені згідно з умовами реалізації особистісно орієнтованого підходу та відображені
у кваліфікаційній характеристиці вчителя. Описано структуру інноваційної компетентності, що включає інноваційну поінформованість, інноваційну грамотність, інноваційну культуру та інноваційну позицію.

Досліджено етапи підготовки фахівців до формування гуманних якостей у системі підготовки педагогічних кадрів: презентація гуманних якостей, формування позитивного ставлення до гуманних якостей, розвиток гуманних поглядів і переконань, виховання гуманної поведінки.

Виокремлено ключові положення щодо створення гуманістичного освітнього простору та закцентовано на формах і методах навчально-виховної діяльності з гуманістичною спрямованістю.

Розроблено спецкурс «Педагогічні технології виховання гуманізму
в системі освіти», використання якого допоможе майбутнім учителям КНР ознайомитися з концептуальними та теоретичними положеннями гуманістичних принципів і педагогічних технологій навчання; сформувати готовність до впровадження сучасних технологій у практичну діяльність, позитивне ставлення і прагнення до творчого оволодіння новими навчальними технологіями; зорієнтувати студентів на педагогічну творчість, самостійність, дослідницьку діяльність.

Окреслено напрями науково-дослідницької діяльності студентів вищого навчального закладу. Зосереджено увагу на необхідності управління цілісним педагогічним процесом, побудованим на науковій основі, та описано структурні компоненти управління педагогічними інноваціями.

Зазначено, що використання в педагогічній системі КНР українського досвіду з упровадження принципу гуманізації оптимізує процес утвердження варіативної, демократичної, особисто орієнтованої моделі освіти, уможливлює розвиток інтелектуального потенціалу, сприяє стабільності системи освіти КНР, розширенню можливостей студентів і викладачів
ВНЗ Китаю, що готують учителів до гуманістичного виховання.