УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГІЧНОЮ СКЛАДОВОЮ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і задачі дослідження, визначені його об’єкт, предмет, методи досліджень, розкриті наукова новизна та практична цінність одержаних здобувачем результатів, наведені відомості про їх апробацію та опубліковані праці, окреслено особистий внесок здобувача.

У першому розділі “Теоретико-методичні засади управління екологічною складовою сільськогосподарського природокористування” узагальнено й поглиблено теоретичні засади сталого розвитку, сільськогосподарського природо-користування, органічного землеробства та теоретико-методологічні аспекти екологічного управління використанням земельних та водних ресурсів у агропромисловому виробництві.

Визначено, що сільськогосподарське природокористування є еколого-економічною системою використання природних ресурсів у процесі сільсько-господарського виробництва. Управління природокористуванням є конституційно закріпленою екологічною функцією держави, важливою складовою частиною соціального управління суспільством, яка спрямована на гармонізацію стосунків між людиною й природою, забезпечення збалансованого поєднання екологічних і економічних інтересів.

Управління екологічною складовою сільськогосподарського природо-користування визначено системою природоохоронного управління та раціонального використання земель і води як засобів агровиробництва, яка характеризується комплексом заходів та функцій, що дозволяють підтримувати характерні параметри природних ресурсів у просторі й часі. У такому контексті управління на засадах сталого розвитку передбачає розробку раціональних, збалансованих, екологічно доцільних та економічно ефективних технологій виробництва і відтворення природних ресурсів.

Загалом, процес використання основних природних засобів сільсько-господарського виробництва характеризується їх експлуатацією та відновленням. Стадії еколого-економічного кругообігу природних ресурсів у виробництві визначають завдання та функції управління: забезпечення збалансованого нормованого використання основних природних засобів агровиробництва, введення екологічних технологій; нормативне регулювання якості виробленої продукції та якості питної води; забезпечення усунення проблем негативного впливу на земельні та водні ресурси, їх відновлення та реабілітація.