НАЦІОНАЛЬНІ ІННОВАЦІЙНІ СИСТЕМИ ЯК МЕХАНІЗМ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ В ПЕРЕХІДНИХ ЕКОНОМІКАХ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

summary

Актуальність теми. У сучасних умовах динамічного розвитку світового господарства щабель розвитку національної інноваційної сфери формує основу стійкого економічного зростання і є необхідною умовою для повноправної участі країни у світовому поділі праці. Формування ефективної національної інноваційної системи (НІС) дозволяє підвищити інтенсивність економічного зростання країни за рахунок використання дієвих механізмів одержання, передачі та використання у господарській практиці результатів науково-технічної та інноваційної діяльності (ІД).

Особливої актуальності питання формування НІС набуває для країн із трансформаційною економікою, оскільки результативність їх інтеграції до світогосподарської системи визначається  спроможністю суспільних інститутів забезпечити структурно-інноваційні трансформації національного господарства у напрямку побудови економіки знань. У цьому контексті, на особливу увагу заслуговує практика становлення інноваційних процесів у країнах Центральної Європи (ЦЄ), які сьогодні знаходяться на різних етапах трансформації своїх господарських систем і намагаються через використання інтеграційних можливостей та взаємного досвіду скоротити існуючий суттєвий розрив у рівнях соціально-економічного та технологічного розвитку з розвинутими країнами.

Проблема формування основ НІС є актуальною також і для України, з огляду на необхідність реалізації концепції сталого економічного розвитку і підвищення конкурентоспроможності нашої держави, яка значно відстає за  низкою показників результативності інноваційного розвитку навіть порівняно з країнами ЦЄ. В Україні досі не має розробленої методологічної основи розвитку НІС, гострою залишається проблема створення дійових інститутів вітчизняної інноваційної сфери. Узагальнення та поширення досвіду, нагромадженого країнами ЦЄ у сфері формування НІС, здатне поліпшити шанс держави якнайшвидше розв’язати завдання соціально-економічного розвитку і зайняти гідне місце у світі, який постійно глобалізується.

Теоретичні положення інноваційних теорій дістали своє відображення у наукових працях вчених-економістів, як зарубіжних: Й.Шумпетера, Г.Менша, Б.Санто, А.Кляйнкнехта, Я.Ван Дейна, Б.Твісса, І.Кузнеця, Р.Солоу, Ф.Хайєка, П.Друкера, М.Куіна, З.Кузера, – так і російських: С.Фокіна, І.Балабанова, В.Гусарової, Н.Московіна, О.Молчанової, В.Гуніна, Б.Салтикова, М.Бунчука, – та вітчизняних: В.Будкіна, В.Новицького, І.Макаренка, М.Йохана, Ю.Бажала, В.Геєця, В.Яковенко, Б.Малицького, Ю.Яковця, Л.Омеляновича, І.Крючкової, Т.Ціхана, О.Василенко, О.Волкова, А.Власової, Д.Кокурина, В.Захарченко. Безпосередньо авторами концепції НІС, яка розроблялась в рамках інноваційних теорій розвитку економіки, стали Б.Лундвал, К.Фрімен, Р.Нельсон, І.Бойко, Н.Іванова, В.Гуськов, Г.Кочетов, М.Мирський, О.Рогожин, В.Кузьменко.

Проте, хоча в останні роки кількість публікацій з даної проблеми зростає, завершеної теорії ІС у вітчизняній літературі поки що немає, зокрема відсутній єдиний підхід до визначення суті ІС та її структури, не розроблено ефективної  моделі сучасної ІС України, не сформовано цілісної концепції її розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт відділу зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин, зокрема у контексті підготовки НДР за темами «Шляхи та напрями застосування міжнародного досвіду регулювання економіки в інноваційній стратегії України» (2005–2006 рр.; державний реєстраційний № 0105U002584), «Конкурентні інноваційні механізми економічного розвитку України в контексті світового досвіду інституційної політики» (2007–2009 рр.; державний реєстраційний № 0106U010980).

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є визначення принципів побудови НІС в країнах ЦЄ для розробки комплексу практичних рекомендацій щодо формування ІС у рамках стратегічного курсу на інтеграцію України до ЄС.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

–      оцінка досліджень ІС на основі узагальнення, систематизації та критичного аналізу поглядів на її суть і структуру;

–      визначення теоретичних засад становлення ІС у країнах із трансформаційною економікою та встановлення закономірностей розгортання інноваційних процесів (ІП) в умовах прискореної інтеграції;

–      виявлення ключових проблем у процесі становлення НІС як у державах ЦЄ, так і в Україні;

–      оцінка актуального стану НІС в державах із трансформаційною економікою у розрізі наукової, виробничої та інфраструктурної компонент;

–      визначення перспективних з точки зору технологічного прориву учасників НІС – секторів і підгалузей національного господарства, окремих економічних суб’єктів;

–      обґрунтування місця і ролі держави у вітчизняній ІС, оцінка ефективності політики державних органів у сфері її формування та розвитку;

–      розробка рекомендацій щодо вдосконалення системи державного регулювання розвитку ІП на системній основі.

Об’єктом дослідження є НІС країн ЦЄ та України як основа розвитку економіки-знань.

Предметом дослідження стали головні закономірності та тенденції формування і розвитку НІС у країнах ЦЄ та Україні, як механізм підвищення конкурентоспроможності на національному, регіональному і галузевому рівнях.

Методи дослідження. Методологічною основою проведеного дослідження став діалектичний підхід зі щільною взаємодією системно-структурного та історичного підходів. Теоретичні аспекти пізнання інноваційного процесу досліджено за допомогою інструментів і прийомів логічної абстракції (аналізу, синтезу, індукції та дедукції) із застосуванням історичного та системного підходів (розділ 1). Системно-структурний та системно-інтеграційний методи, в поєднанні з дескриптивним і казуальним підходами, було використано для з’ясування ролі державних і регіональних органів влади у НІС країн з перехідною економікою (підрозд. 2.1, 2.2). Вплив ІС на економічний розвиток країн ЦЄ і України розкрито із застосуванням на емпіричному й теоретичному рівні дослідження спеціальних економічних методів: економічної статистики (вимірювання і порівняння), графічного аналізу (підрозд. 2.2, 3.2) та експертного прогнозування (підрозд. 3.2.).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному економіко-політичному дослідженні концепції розвитку НІС як механізму підвищення конкурентоспроможності національних економік. Сутність наукової новизни проведеного дослідження полягає в тому, що в дисертації:

вперше:

–      виявлено низку об’єктивних передумов інноваційного розвитку країн ЦЄ (створення уніфікованої з стандартами ЄС законодавчої бази, сильні традиції індустріального виробництва, стрімке зростання кількості філій ТНК, зростання ВВП за рахунок припливу ПІІ ТНК, низька собівартість виробництва продукції, постійний зв’язок з інноваційними організаціями ЄС, підвищення рівня освіче­ності населення, створення базових інноваційних інститутів, зміна структури фінансування розвитку інновацій за рахунок зростання частки власних і позичкових коштів; поступове збільшення об'єму експорту інноваційної продукції), що свідчить не тільки про існування НІС, а і про позитивну динаміку їх розвитку;

–      обґрунтовано механізм посилення інноваційної спрямованості науково-технічної політики України на п’ятий та шостий технологічні уклади на основі: перспективно-селективного відбору середньо- та довгострокових пріоритетів; створення промислово-інноваційних кластерів (об’єднань великих промислових підприємств з дослідними установами, фінансовими групами та страховими компаніями у регіонах); залучення до створення бізнес-інкубаторів ВНЗ, які надаватимуть інноваторам консалтингові та матеріально-технічні послуги; потреби у завершенні розробки концепції НІС;

–      доведено, що значного удосконалення потребує такий вид захисту інтелектуальної власності (ІВ), як деклараційний патент на корисні моделі; виявлено гостру необхідність у запровадженні навчання фахівців у сфері ІВ та трансферу технологій;

–       запропоновано схему створення в Україні «наукових айсбергів» – мережу з п’яти провідних університетів в кожній науковій сфері. За схемою, обрані університети мають отримати статус дослідних баз, готуватимуть кадри і будуть проводити наукові дослідження для проривного розвитку за групою з восьми визначених Урядом пріоритетних напрямків ІД. Обрані ВНЗ також виконуватимуть функцію інформаційних пунктів для студентів-підприємців, які бажають розпочати власну підприємницьку діяльність;

удосконалено:

–      категоріальний апарат, який використовувався при дослідженні проблематики: уточнено поняття «інновація» в умовах трансформації економіки, яка розглядається як головне джерело якісних змін, спрямоване на поліпшення результатів життєдіяльності та удосконалення процесів цілісності ІС нової якості, що створює нову конфігурацію старих і нових інноваційних елементів (відмінність запропонованого поняття полягає у тому, що воно трактується крізь призму НІС, розуміється як система вдосконалення виробничої бази, що в кінцевому результаті підвищує рівень суспільного розвитку загалом на основі вже існуючого, нагромадженого потенціалу);

–      поняття НІС, яке розглядається в якості аналітичного інструменту, що дозволяє одержати базову інформацію про стан ІД країни, а системний підхід до ІП на державному та регіональному рівнях дозволяє прогнозувати тенденції розвитку економіки як у регіональних, національних, так і у транснаціональних межах; показано, що модель НІС визначає роль приватного сектора як сектора з розробки технологій на основі власних досліджень і ринкового освоєння інновацій і в такій моделі роль держави реалізується через підтримку фундаментальних досліджень та створення інфраструктури і інституційних умов для підприємницької ІД;

–      періодизацію розвитку вчення про інновації, що охоплює 5 основних етапів: І-й – закладення основ теорії інновацій (А.Сміт, К.Маркс, Й.Шумпетер, М.Кондратьєв), ІІ-й – вивчення закономірностей розвитку НТП (40–60-ті роки XX ст.), ІІІ-й – заснування основ створення цілісної корпоративної ІС, що стала моделлю для побудови НІС (70–90-ті роки XX ст.), ІV-й – становлення моделі інтеграції інноваційної та операційної форм діяльності підприємств, фундаменталізація досліджень у рамках промислових лабораторій (90-ті роки XX ст.), V-й – розвиток інформаційних теорій, прискорення темпів НТП за рахунок розвитку ІТ, зростання мобільності людського капіталу, масивний «відплив інтелекту» із країн з низьким рівнем соціального забезпечення (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.);

–      схему реформування державного управління інноваційною сферою в рамках активного варіанту, що передбачає побудову системи державного управління ІД на принципах розділення відповідальності влади та розділення функцій адміністрування і фінансування; обґрунтовано необхідність визначення (Державним агентством України з інвестицій та інновацій, Академією Наук України та Міністерствами і комісіями відповідальними за ІД) алгоритмів трансформації системи державної влади: економічних, юридичних, політичних, соціальних тощо, – та розробки таких пілотних програм, як: «Монолітна освіта» (єдина інноваційна базова та дистанційна освіта для різних категорій державних службовців, організація спеціалізованих всеукраїнських курсів у сфері ІД та організація семінарів із залученням зарубіжних фахівців для підвищення кваліфікації науковців та в обов’язковому порядку правників органів державної влади усіх рівнів); «Практична інфраструктура» (підвищення ефективності функціонування державних об'єктів інноваційної інфраструктури, провадження оцінки діяльності державних інноваційних структур); «Міністерство науки і інновацій» (поступове об’єднання Міністерства освіти і науки з Державним Агентством України з інвестицій і інновацій та Українським державним центром науково-технічної та інноваційної експертизи. До складу Міністерства науки і інновацій мають входити такі підрозділи: координації з фундаментальною наукою, галузевої науки та технопарків, прикладних наукових досліджень, інновацій, тощо. Цей орган буде здатний ефективно здійснювати контроль за дотриманням законодавства у сфері ІД, координацією реалізації національних пріоритетів інноваційного розвитку, у тому числі через програму міжнародної співпраці, зокрема як урядового гаранта рівноправної участі вітчизняних вчених у проектах Рамкових програм ЄС);

дістали подальшого розвитку:

–       засади створення «Концепції розвитку НІС України», яка має ґрунтуватися на загальнонаціональному інноваційному програмуванні і максимальному використанні організаційно-управлінського потенціалу держави та буде закладена в основу розробки низки державних, галузевих, науково-технічних, короткострокових програм і рекомендації щодо формування та реалізації державної науково-інноваційної політики, направленої одночасно на використання напрацьованого науково-технічного потенціалу, широке впровадження нових знань і технологічних рішень і, в той самий час, створення науково-технічного «фонду» на перспективу (розвиток освіти, науки, створення нових технічних розробок і технологій);

–       комплекс пропозицій щодо взаємозалежних заходів успішного розвитку НІС України, які згруповані за такими напрямками: організаційно-інституційна структура НІС (удосконалення механізмів фінансування ІД, оптимізація співвідношення між державним фінансуванням фундаментальних і прикладних досліджень на основі державних пріоритетів та експертних висновків; вдосконалення інфраструктури наукомістких ринків; забезпечення співпраці МСП з корпоративними структурами, підтримка великих підприємств, які реалізують загальнодержавні інноваційні пріоритети, розвиток венчурного бізнесу; посилення інтеграції України у світовий інноваційний простір; розробка системи кон’юнктурних досліджень ринкового попиту на інноваційну продукцію через створення державно-приватних консультаційних установ); правова база (удосконалення норм для захисту інтелектуальної власності; ухвалення законів України «Про наукові асоціації й товариства», «Про автономні (наукові) університети», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту»; ухвалення нової редакції закону «Про інформацію» відповідно до стандартів Ради Європи;); соціальні передумови (осучаснення навчальних програм; формування державного замовлення на фахівців в інноваційній сфері та забезпечення його фінансування з бюджету; адаптація національних ВНЗ до європейських стандартів зі збереженням кращих набутків національної освіти та забезпечення сумісності навчальних курсів з іншими країнами Європи; забезпечення пріоритетного права на отримання вищої освіти за бюджетні кошти обдарованим студентам; зближення академічної та університетської науки шляхом створення спільних наукових та освітніх підрозділів у рамках єдиної загальнодержавної програми).

Практичне значення одержаних результатів. Висновки та пропозиції, що містяться у дисертації мають важливе практичне значення для удосконалення концепції інноваційного розвитку управління бухгалтерського обліку та звітності АКБ «Украсоцбанку» і при розробці концепції інноваційного партнерства в умовах банківської інтеграції «Сведбанку», а також були використанні у навчальному процесі економічного факультету Київського міжнародного університету  при викладанні дисциплін «Управління конкурентоспроможністю», «Організація інноваційної діяльності», «Інновацій-ний менеджмент» та «Інтелектуальна власність»

Особистий внесок здобувача у досліджувану проблему. Всі положення, що виносяться на захист,  отримано автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідалися на 5 міжнародних наукових конференціях в Київському міжна­родному університеті, зокрема міжнародній науково-практичній конференції «Шляхи євроінтеграції України» (17–18 квітня 2004 р.), «Україна на шляху до європейської спільноти в умовах Помаранчевої Революції» (19–20 лютого 2005 р.), «Україна на шляху до європейської спільноти в умовах Помаранчевої Революції» (19–20 лютого 2005 р.), «Україна в євроінтеграційному процесі: проблеми перспективи» (25–26 лютого 2006 р.), «Україна в євроінтеграційних процесах» (17–18 лютого 2007 р.).

Публікації. Основні положення та найважливіші результати дисертаційного дослідження опубліковано автором в 10 наукових працях:  2 статях у наукових журналах, 3 у збірниках наукових праць та 5 тезах виступів на наукових конференціях.

Обсяг і структура дисертації. Основний зміст дисертації викладено на 192 аркушах. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, 10 додатків на 14 стор., списку використаних літературних джерел, який включає 128 найменувань та викладений на 14 стор. Робота містить 15 таблиць на 12 стор. та 26 рисунків на 24 стор.