ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі подано загальну характеристику роботи, обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету, завдання, визначено об’єкт, предмет, методи дослідження, відображено наукову новизну і практичне значення отриманих результатів та їхню апробацію.

У першому розділі «Визначення розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності в регіонах України та особливості її державної підтримки» проаналізовано стан і динаміку науково-технічної та інноваційної діяльності в регіонах України; встановлено недоліки нормативно-правового забезпечення інноваційної діяльності в регіонах та подано класифікацію нормативно-правових актів у науково-технічній та інноваційній діяльності; проведено порівняльний аналіз розвитку державної підтримки науково-технічної та інноваційної діяльності за кордоном і визначено принципи та методи державної підтримки за пріоритетами розвитку з огляду на зарубіжний досвід.

Проведений аналіз стану науково-технічної та інноваційної діяльності в регіонах України показав, що існують значні проблеми в цій сфері. За 2000 – 2010 рр. в Україні кількість організацій, що виконували наукові і науково-технічні розробки зменшилася з 1490 до 1303 од. (або на 12,5%). За цей період відбулися зміни в структурі організацій сфери науки. Загальна чисельність спеціалістів, які виконували науково-технічні роботи зменшилась з 174,7 тис. осіб – у 2000 р. до 141,1 тис. осіб – у 2010 р., тобто на 19,2%.

Частка підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, в Україні є суттєво меншою, аніж у країнах, для яких інноваційний розвиток економіки є пріоритетним завданням економічної стратегії. В регіонах України частка інноваційно-активних підприємств у 2010 р. склала: у Харківській області – 11,0%, у Львівській – 7,0%, у Донецькій – 5,9% та у м. Київ – 8,1% від їх загальної кількості. Найбільша частка інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої промислової продукції припадає на підприємства виробництва машин та устаткування – 4729,5 млн грн (13,3% – питома вага у загальному обсязі), машинобудування –10780,5 млн грн (10,5%), металургії та оброблення металу – 3,7%, або 901,4 млн грн. Загалом по Україні спостерігається негативна тенденція щодо процесу придбання нових технологій і ще гірша – в напрямі трансферу високих технологій. Це пояснюється низьким ступенем інноваційної активності підприємств, зумовленим, насамперед, відсутністю стратегії економічного розвитку країни і відповідної патентно-ліцензійної політики держави, а також необхідної нормативно-правової бази.

У процесі дослідження виявлено недоліки правового поля та запропоновано здійснювати державну підтримку з урахуванням класифікаційних ознак нормативно-правових актів у науково-технічній та інноваційній діяльності, що дозволяє органам державного управління достатньо обґрунтувати створений законодавчий «фундамент», який є необхідним для переходу на якісно новий етап соціально-економічного розвитку держави та регіонів. На основі проведеного порівняльного аналізу державної підтримки пріоритетних напрямів розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності зарубіжних країн, виявлено, що мають бути створені ефективні управлінські структури, які здатні успішно вирішувати різноманітні проблеми та протиріччя, що виникають при переході від наявної до бажаної моделі розвитку. Доведена доречність здійснення процесу вибору пріоритетів інноваційного розвитку за такими вимірами: тематичний; інституційний; обґрунтування. Визначено низку засад інноваційного розвитку, що дало можливість узагальнити структурні елементи доступних важелів економічної політики та, у свою чергу, дозволить за допомогою адміністративних, економічних і правових методів створити сприятливі умови для кооперації науки і виробництва в регіонах. У дисертаційній роботі зазначено, що забезпечення єдності стратегічного і поточного державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності має загальнодержавне значення і закладається до національних, цільових та комплексних програм, завдяки чому контролюється перелік ресурсів, що мають стратегічно важливе значення за пріоритетами розвитку.

У другому розділі «Теоретичні і методичні аспекти формування науково-технічної та інноваційної діяльності в регіонах України на основі оцінки їх потенціалу» уточнено місце і роль поняття «інноваційний потенціал»; розроблено методичний підхід до оцінки науково-технічного та інноваційного розвитку регіонів України; проведено оцінку науково-технічної та інноваційної діяльності в регіонах України з використанням комплексу економіко-математичних моделей, що будуються на основі інтегральної кількісної характеристики показників інноваційного розвитку в динаміці.

Уточнено поняття «інноваційний потенціал», який розглядається як складна багаторівнева характеристика різних можливостей економічних систем. Це дає можливість кожному регіону об'єктивно оцінювати свої можливості, розробляти нові напрями інноваційної діяльності та формувати ефективну стратегію інноваційного розвитку.