МЕТОДОЛОГО- ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ СТАЛОГО ПРОСТОРОВОГО РОЗВИТКУ МАКРОСИСТЕМ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито його зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи сталого просторового розвитку макросистем» розкрито економічну сутність, роль, значення та ґенезу розвитку макросистем у суспільному виробництві, визначено передумови, фактори та принципи їх формування та функціонування, обґрунтовано методичні підходи до оцінки ефективності сталого регіонального макропроцесу.

Проголошення Україною курсу на інтеграцію у світогосподарський простір вимагає чіткого врахування пріоритетів, тенденцій та визначальних факторів просторового розвитку. Автор вважає, що просторовий розвиток − це суспільно-регіональна побудова території з горизонтальними і вертикальними відносинами, систематизованим комплексом організаційних дій по управлінню елементами та зв’язками територій у напрямку забезпечення сталого розвитку продуктивних сил країни та її регіональних складових.

Основу економічного простору країни формують регіональні субпростори, які в свою чергу є складовими більшої за масштабом, складністю і функціональним призначенням регіональної системи міжрегіонального виміру. На думку автора це інтегрована структура, котра формує сукупність ресурсів і суб’єктів господарювання, відносин між ними у відповідних сферах діяльності в процесі економічного відтворення та забезпечує суспільне виробництво, обмін, розподіл і споживання матеріальних благ на однорідних та географічно близько розташованих територіях.

В дисертації дано визначення поняття «макросистема», котра структурно і функціонально об’єднує природно-ресурсний, виробничий, науково-технічний, соціальний та екологічний потенціали споріднених мезосистем обласного рівня, взаємообумовлена і тісно пов’язана діяльність яких забезпечує синергійний ефект, нарощування обсягів інвестицій, зокрема в інноваційну сферу.

В сучасних умовах соціально-економічного розвитку нашої країни таким макросистемам, які формуються на основі інтеграційних зв’язків, відповідає крупний економічний район. Із досвіду зарубіжних країн оптимальним масштабом для господарської практики можна вважати територію макросистеми, яка включає 2-3 області. В дисертації доведена доцільність створення і організаційно-управлінського оформлення таких макроструктур в контексті реформи територіально-адміністративного устрою країни.

Автором розкриті передумови формування макросистем, визначено комплекс факторів виробничого, соціального, демографічного науково-технічного, інфраструктурного та екологічного характеру, які впливають на цей процес з виокремленням груп екзогенного й ендогенного напряму. Дисертантом виділено сутнісні ознаки і зміст системи принципів, на яких базується сталий просторовий розвиток продуктивних сил макросистем з виокремленням їх загальноекономічного, специфічного та міжрегіонального характеру (рис. 1).