Request a thesis Інститут судового оскарження на стадії досудового розслідування :

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, охарактеризовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію, публікації та впровадження результатів дослідження.

Розділ 1 “Теорія та практика загальних положень інституту оскарження у кримінальному процесі” включає чотири підрозділи, які присвячені теоретичним положенням інституту досудового оскарження процесуальних дій та рішень слідчого під час кримінального провадження, визначенню правового й процесуального статусу суб’єктів, що розглядають та подають скаргу.

Підрозділ 1.1 “Сутність та зміст інституту судового оскарження на досудових стадіях кримінального процесу” розглядає процесуальний зміст інституту оскарження процесуальних рішень та слідчих дій виходячи з принципів верховенства права, законності, змагальності, диспозитивності.

Інститут оскарження згідно з кримінально-процесуальним законодавством України встановлює за загальними правилами процедуру розгляду скарги на порушення процесуальних рішень та слідчих дій; за спеціальними правилами розглядає постанову слідчого, прокурора, судді про порушення кримінальної справи, процесуальне обмеження прав і свобод у разі затримання, взяття під варту підозрюваного, обвинуваченого, проведення обшуку, накладення арешту на вклади та майно.

Предметом та підставою подання скарги є процесуальні порушення, які встановлені у процесуальних рішеннях та під час проведення слідчих дій, або факт бездіяльності слідчого, прокурора. Скарга не забезпечує дотримання законності, але за її розглядом усуваються порушення закону. Зміст права на оскарження можна класифікувати за такими ознаками: правовідносини між стороною захисту процесу та правоохоронними органами у зв’язку з правами по виконанню владних державних повноважень, виконавчо-розпорядчих функцій та обов’язків.

Відповідно до кримінального процесу скарга – це процедурний документ, який з’являється у сфері правових відносин, що виникають у зв’язку з оскарженням процесуальних рішень та слідчих дій, порушенням прав і законних інтересів людини й громадянина їх обмеження, встановлених та закріплених чинним законодавством й іншими нормами, що регламентують права й охороняють законні інтереси, якщо відносини між громадянином і владою набувають ознаки процедурної суперечки.

У підрозділі 1.2 “Змагальність сторін у кримінальному процесі під час розгляду скарги на процесуальні порушення” визначаються особливості оскарження на стадіях кримінального провадження та визначається, що формою оскарження у змагальному процесі є приватно-позовне оскарження, у якому набуває завершення ідея рівності сторін під час досудового розгляду скарги.

Інститут оскарження у кримінальному судочинстві повинен здійснюватися на підставі принципів верховенства права та закону, змагальності, диспозитивності.

Виходячи з принципів змагальності, диспозитивності, рівності сторін перед законом та судом автор вважає, що право на оскарження у кримінальному процесі має бути здійснене будь-яким учасником процесу у разі виявлення процесуальних порушень закону.

Аналіз практики дії принципів у кримінальному процесі та процесуальних положень оскарження дає підстави зробити такі висновки. По-перше, розгляд матеріалів кримінальних справ включає встановлення істини під час судового розгляду кримінальної справи. По-друге, якщо докази, які були встановлені на стадії досудового слідства, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, отримані з порушенням кримінального закону, були оскаржені, суддя встановлює істину та постановляє виправдувальний вирок.

Теоретичну модель процесуальних положень верховенства права та закону, змагальності сторін можна визначити таким чином: ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності не інакше як за постановою судді, колегіального суду; кримінальне провадження може бути закрито за постановою або вироком судді; кримінальне переслідування має здійснюватися тільки стороною звинувачення; слідчий як сторона звинувачення запроваджує заходи щодо розкриття злочину процесуальними засобами та встановлює винних; сторони під час досудового слідства та судового розгляду повинні користуватися рівними процесуальними правами подання, збирання та оцінки або дослідження доказів.

У підрозділі 1.3 “Суб’єкти кримінального процесу, які мають право оскарження процесуальних рішень” надається аналіз статусу суб’єктів процесу, які мають право звернутися зі скаргою у разі оскарження процесуальних рішень та слідчих дій.

Категорія суб’єктів, які відносяться до сторони захисту по кримінальній справі, включає підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного.

Категорія суб’єктів, які відносяться до сторони звинувачення та відстоюють свої права та обов’язки у кримінальному судочинстві, включає потерпілого, цивільного позивача, законних представників.

До категорії суб’єктів, які беруть участь у захисті процесуальних прав та інтересів учасників процесу, відносяться захисник, адвокат.

До категорії суб’єктів, які реалізують свої функції у кримінальному процесі відноситься свідки, поняті, фахівець, експерт.

Чинний КПК України встановлює класифікацію кола осіб, які мають право оскаржити процесуальні рішення та слідчі дії на стадії досудового розслідування: підозрюваний; обвинувачений; потерпілий; цивільний позивач та відповідач; захисник, адвокат; законні представники потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача.

Процедура оскарження виходячи з класифікації сторін у кримінальному процесі передбачає: оскарження стороною захисту (підозрюваним, обвинувачуваним, підсудним, його захисником, адвокатом, цивільним відповідачем) процесуальних рішень та дій слідчого до прокурора, суду, апеляційного суду.

Суб’єкт процесу, який оскаржує процесуальні рішення та дії слідчого, прокурора, має право: викласти аргументи порушень законодавства прокурору, судді, які здійснюють перевірку скарги; брати участь у перевірці поданої скарги; знайомитись з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на отриманні запиту від слідчого, прокурора, судді довідок, характеристик, вилученні з лікарні історії хвороби; бути присутнім під час розгляду скарги в суді; користуватися послугами захисника, адвоката; одержати письмову відповідь про результати розгляду скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду скарги.

У підрозділі 1.4 “Процесуальний статус суб’єктів кримінального процесу, які мають право розгляду скарги” розглядається пошук шляхів оптимізації кримінально-процесуального законодавства, визначення правового статусу суб’єктів досудового провадження.

На підставі аналізу емпіричної бази, процесуальної діяльності слідчого, прокурора, судді автор прийшов висновку, що підвищення ефективності досудового розслідування полягає у створенні законодавчої бази функціонування всієї системи кримінальної юстиції з чітким визначенням завдань, підпорядкування, структури й компетенції відповідних органів.

Класифікація суб’єктів, які розглядають скарги, включає: слідчого; начальника слідчого відділу; прокурора; державного обвинувача; суддю; колегіальний суд.

Слід внести зміни до чинного законодавства та закріпити положення, відповідно до якого після встановлення порушення закону прокурор зобов’язаний прийняти процесуальні засоби щодо усунення.

Суддя повинен неухильно дотримуватися вимог закону про всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин справи, виявляти обставини, які викривають або виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а також обставини, що обтяжують або пом’якшують вчинення злочину.

Форма судового контролю полягає в судовому оскаржені процесуальних рішень та слідчих дій слідчого, прокурора, які стосуються інтересів учасників кримінального судочинства.

Розділ 2 “Процесуальний порядок оскарження в досудових стадіях кримінального процесу” розглядає процедурні та процесуальні елементи порядку оскарження процесуальних рішень та слідчих дій.

У підрозділі 2.1 “Класифікація та форма скарги на стадії досудового слідства” визначається, що оскарження має бути встановлено за процедурними правилами кримінального процесу.

Аналіз практики розгляду скарги під час досудового провадження надає підстави для визначення та встановлення класифікації: скарга на постанову про порушення кримінальної справи; скарга на постанову про відмову в порушені кримінальної справи; скарга на постанову про закриття кримінальної справи; скарга на порушення слідчим кримінально-процесуального закону під час проведення слідчих дій; скарга на порушення чинного законодавства у разі обрання відносно обвинуваченого міри запобіжного заходу взяття під варту; постанова про накладення арешту на майно.

Виходячи з даної класифікації можна визначити загальні положення, яких слід дотримуватись під час подання скарги на стадії досудового слідства до суду відносно встановлених порушень кримінально-процесуального права: предмет скарги, який включає в себе положення порушення кримінальної справи, незаконного проведення слідчих дій, які були встановлені сторонами процесу, необґрунтованого визначення положень у разі обрання міри запобіжного заходу; форму скарги, яка повинна відповідати загальним положенням кримінального процесу, а саме мати вступну частину та описово-мотивувальні положення, в яких вказані порушення чинного законодавства, висновки та підстави для зміни процесуального рішення; процесуальний статус сторін, які мають процесуальне право на подання скарги про зміну процесуального рішення судді; процесуальний порядок прийняття у кримінальному процесі рішення по змісту скарги.

Правовий механізм розгляду скарги у кримінальному судочинстві включає в себе такі елементи: норми права; правові відносини, що виникають у процесі розгляду оскарження; процесуальні рішення, які зобов’язують здійснення реалізації прав і обов’язків громадян та гарантії їх виконання.

У підрозділі 2.2 “Процесуальні рішення, які підлягають оскарженню на досудових стадіях кримінального процесу” розглядаються межі постанови про порушення кримінальної справи, визначається, що вони починаються після процедурної перевірки, встановлення приводів та підстав обставин злочину та особи, яка підозрюється у вчиненні злочину.

Межі складання постанови про порушення кримінальної справи починаються після закінчення перевірки матеріалів заяви про вчинений злочин. Межі постанови про порушення кримінальної справи закінчуються після її складання слідчим, прокурором, які повинні нести персональну відповідальність за прийняття процесуального рішення. Постанова про порушення кримінальної справи може бути оскаржена до прокурора або до суду.

Постанова про обрання запобіжного заходу взяття під варту має бути оскаржена сторонами кримінального процесу після її оголошення. Межі даної постанови починаються після її оголошення, а закінчуються після взяття під варту підозрюваного, обвинуваченого. Скарга на постанову судді про обрання запобіжного заходу взяття під варту подається до апеляційного суду.

У підрозділі 2.3 “Відомчий контроль у разі прийняття процесуального рішення відносно скарги на стадії досудового розслідування” розглядаються елементи процесуального контролю з боку начальника слідчого відділу за процесуальною діяльністю слідчого на досудових стадіях кримінального процесу.

Вноситься пропозиція до чинного законодавства щодо процесуальних положень звернення начальника слідчого відділу до суду у разі оскарження рішення прокурора під час відмови на дачу згоди на проведення слідчих дій, обрання запобіжний заходу та ін.

Начальник слідчого відділу під час отримання усної або письмової скарги зобов’язаний встановити підстави, які її зумовили, ознайомитися з матеріалами кримінальної справи та виявити факти порушення закону. Термін розгляду скарги має бути встановлений від одного до трьох діб. За результатами розгляду скарги начальник слідчого відділу складає постанову про скасування процесуальних рішень слідчого та надає письмову відповідь заявнику.

Існуюча система процесуальної форми відомчого, прокурорського, судового контролю не відповідає процесуальному статусу слідчого та має характер процесуального підпорядкування.

Автор розробив теоретичну модель забезпечення співвідношення управління та закону, встановив процесуальні межі об’єктів нагляду і контролю за процесуальною діяльністю слідчого, надав пропозиції щодо відмежування функцій, повноважень взаємовідносин від їх дублювання.

Підрозділ 2.4 “Прокурорський нагляд за розглядом судового оскарження на дії слідчого” встановлює елементи прокурорського нагляду і контролю за виконанням чинного законодавства по захисту прав і свобод людини та громадянина у кримінальному процесі.

Скарга на порушення кримінального законодавства в першу чергу повинна подаватися прокурору, який здійснює нагляд за виконанням законів з боку органів досудового слідства. Прокурор має повноваження щодо повного, об’єктивного, всебічного розгляду скарги по кримінальній справі. Після отримання скарги про порушення законодавства прокурор протягом трьох діб повинен розглянути скаргу, ознайомитися з матеріалами кримінальної справи і перевірити факти, здійснити їх перевірку та надати письмову відповідь заявнику. Якщо факти порушення законодавства не знайшли свого процесуального підтвердження, прокурор має відмовити у задоволенні скарги. Копія відповіді прокурора по розгляду скарги має бути надана вищестоящому прокурору у вигляді доповідної записки.

Прокурор зобов’язаний, по-перше, вжити заходів щодо припинення подальшого оскарження, по-друге, забезпечити охорону прав і свобод осіб, які оскаржують процесуальні рішення та слідчі дії.

Розділ 3 “Механізм застосування правових норм інституту оскарження” розкриває процесуальні положення прийняття слідчим, прокурором, суддею процесуальних рішень, за якими обмежуються права і свободи особи, відносно якої проводиться кримінальне переслідування.

Підрозділ 3.1 “Постанова про порушення кримінальної справи та її розгляд у судовому засіданні на стадії досудового слідства” встановлює, що порушити кримінальну справу повинен мати процесуальне право тільки слідчий, в окремих випадках – прокурор.

Теорія кримінального процесу визначає, що порушення кримінальної справи є не тільки самостійна стадія кримінального судочинства, а й самостійний інститут, тобто сукупність правових норм, що встановлюють порядок кримінально-процесуальної діяльності та регулюють процесуальні правовідношення.

Скарга на постанову слідчого про порушення кримінальної справи подається до прокурора. Отримавши скаргу, прокурор зобов’язаний упродовж доби запросити матеріали кримінальної справи від слідчого для їх перевірки та законності проведення слідчих дій; отримати від слідчого пояснення щодо оскарження його рішень. Перевіривши скаргу, прокурор зобов’язаний скласти висновок. Копію висновку прокурор має надати вищестоящому прокурору, повідомити начальника слідчого відділу та слідчого. На скаргу прокурор зобов’язаний надати письмову відповідь. Тільки після перевірки скарги прокурором здійснюється подальше оскарження у судовому порядку.

Суддя, отримавши скаргу, складає постанову про призначення розгляду скарги та матеріалів кримінальної справи у судовому засіданні. Копія постанови про призначення скарги до розгляду має бути надана сторонам процесу.

Слідчий, отримавши постанову судді, повинен підшити, пронумерувати матеріали кримінальної справи та передати їх начальнику слідчого відділу, який направить матеріали до суду.

Суддя під час судового провадження зобов’язаний встановити юридичні факти, які мають значення, визначити коло фактичних обставин, що підлягають встановленню, та прийняти процесуальне рішення щодо скасування процесуальних та слідчих дій, або залишити скаргу без задоволення.

Постанова судді про скасування постанови про порушення кримінальної справи не може бути оскаржена. Матеріали провадження по скарзі залишаються в матеріалах судового розгляду. Копія постанови судді надсилається прокурору та особі, яка подала скаргу.

Постанова судді, яким скарга залишається без задоволення про відмову в скасуванні процесуального рішення слідчого та постанови про порушення кримінальної справи, надсилається сторонам процесу. Матеріали кримінальної справи надсилаються начальнику слідчого відділу.

У підрозділі 3.2 “Процесуальні рішення судді під час судового розгляду постанови про взяття під варту” розглядаються процесуальні положення розгляду скарги у разі взяття під варту особи, відносно якої проводиться кримінальне переслідування.

Суддя приймає рішення про обрання міри запобіжного заходу відносно затриманої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. Скарга про затримання підозрюваного може бути подана до суду підозрюваним або його захисником. Суддя, отримавши скаргу, повинен призначити її до розгляду у судовому засіданні.

Під час судового розгляду суддя зобов’язаний встановити ціль, мотив обрання запобіжного заходу, обставини, які треба з’ясувати, та необхідність проведення слідчих дій. Суддя повинен встановити обставини, які мають бути враховані під час обрання запобіжного заходу, а саме: вік, стан сімейний, матеріальний, здоров’я, працездатність, місце проживання, фактичні дані попередньої судимості, спосіб життя, поведінку під час розслідування кримінальної справи, які мають значення для обрання міри запобіжного заходу. Суддя має бути впевнений, що інші запобіжні заходи не можуть забезпечити належної поведінки підслідного під час досудового слідства. Суддя обирає міри запобіжного заходу, які встановлені у чинному законодавстві.

Під час проведення судового засідання щодо перевірки скарги суддя проводить допит підозрюваного, заслуховує доповідь захисника, слідчого, прокурора. До протоколу судового засідання вносяться їх пояснення про обставини обрання запобіжного заходу. Якщо суддя задовольняє скаргу, то він зобов’язаний скасувати міру запобіжного заходу. Постанова судді оголошується у судовому засіданні. За результатами розгляду суддя складає постанову, копія якої надсилається слідчому, прокурору та начальнику місця попереднього ув’язнення.

Залишивши скаргу та постанову про обрання запобіжного заходу без розгляду, суддя роз’яснює сторонам процесу право їх оскарження до апеляційного суду. Відповідно до чинного законодавства скарга подається до апеляційного суду.

Суддя апеляційного суду призначає справу до розгляду. Про час і місце розгляду апеляції негайно повідомляється прокурор, обвинувачений, захисник.

Апеляційний суд має право прийняти одне з передбачених законом рішень: погодитися з постановою про обрання запобіжного заходу, залишити скаргу без розгляду, скасувати постанову про обрання запобіжного заходу, задовольнити скаргу. Якщо апеляційний суд скасовує або змінює постанову суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу, він зобов’язаний обрати іншу міру запобіжного заходу.