ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ПОСЕРЕДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, ступінь її розробки у науковій літературі, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, висвітлено наукову новизну, практичне значення та апробацію отриманих результатів.

У розділі 1 «Теоретико-методологічні засади державного регулювання фінансового посередництва» розглянуто основні теоретичні концепції трактування сутності фінансового посередництва та визначено його функціональну роль у національній економіці; розкрито загальні особливості розвитку інституціональної архітектоніки фінансового посередництва; здійснено ретроспективний аналіз методологічних підходів до державного регулювання економіки, взагалі, та фінансового посередництва, зокрема.

На основі ретроспективного аналізу наукової спадщини з економіки та теорії фінансів автором виявлено багатогранність розуміння фінансового посередництва, що обумовило потребу розгляду субординаційних зв’язків між основними фінансовими категоріями, його відображення у фінансовій системі. Узагальнено теоретичні підходи та визначено, що фінанси характеризують відносини з приводу розподілу та перерозподілу доданої вартості; фінансова система – це сукупність фінансів суб’єктів господарювання та фінансового ринку; фінансовий ринок – складова фінансової системи, на якому об’єктом купівлі-продажу виступають фінансові активи та фінансові послуги, і який включає, у тому числі, фондовий ринок; фінансовий сектор – частина фінансової системи, яка охоплює фінансові посередники, інфраструктурні інститути та фінансові регулятори.

Виокремлено критерії (об’єктно-суб’єктний, процесний, правовий, результатний, функціональний) та уточнено сутність фінансового посередництва як діяльності фінансових посередників з мобілізації, кредитування та інвестування фінансових ресурсів шляхом емітування власних зобов’язань і вимог, здійснення фінансових операцій та надання фінансових послуг. У дисертації проведено розмежування категорій «фінансові операції» та «фінансові послуги», що дозволило упорядкувати інструменти державного регулювання.

У дослідженні дістали подальший розвиток методологічні підходи до розуміння структури фінансових посередників, яка представлена банками, кредитними спілками, недержавними пенсійними фондами, інститутами спільного інвестування, страховими, лізинговими та факторинговими компаніями, ломбардами. На основі порівняльної характеристики визначено основні відмінності посередницької діяльності банків від небанківських фінансових інститутів, які полягають у специфіці фінансових послуг, їх оперативності, строках, розмірах і вартості, функціональній ролі та зроблено висновок про соціальну неоднорідність їх діяльності.

Акцентовано увагу на двоїстій ролі фінансового посередництва, яке виступає як чинником економічного зростання, забезпечуючи суспільне розширене відтворення, так і джерелом фінансово-економічних коливань. Відзначено, що основна макроекономічна функція фінансових посередників полягає у трансформації заощаджень в інвестиції, що створює основу економічного розвитку, і на що впливає комплекс інституціональних чинників (рис. 1). Зроблено висновок, що продуктивна роль фінансових посередників може бути реалізована за умов макроекономічної стабільності, усталеності інституціонального середовища, визначеності та прозорості пріоритетів і напрямів державного регулювання