У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, задачі, предмет, об’єкт, методи дисертаційного дослідження, сформульовано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, зазначено особистий внесок здобувача, наведено дані про апробацію та публікації.
У першому розділі«Теоретико-методологічні засади державної допомоги суб’єктам господарювання та її вплив на конкуренцію» проаналізовано еволюцію історико-економічних поглядів на державну допомогу, визначено економічний зміст поняття, принципи, напрями політики державної допомоги суб’єктам господарювання та її наслідки для розвитку економічної конкуренції.
Захід державного втручання в ринкове середовище розглядається як державна допомога, коли він є селективним, залучає державні ресурси, надає перевагу окремимпідприємствам (виробництву певних товарів), впливає на конкуренцію. Встановлення ознак державної допомоги дало змогу охарактеризувати її як специфічну форму організаційно-економічного втручання для вирішення визначених завдань загальнонаціонального значення країни одночасно з необхідністю недопущення спотворення конкурентного середовища на основі обов’язкового аналізу допомоги на її сумісність з ринковими умовами. На відміну від існуючих трактувань, які акцентують увагу на економічній вигоді, визначення стосується сфери конкурентних відносин.
Проведений аналіз дозволив встановити, що державна допомога є інтегральним поняттям; тоді як субсидії, пільги, гранти, гарантії – інструменти реалізації політики у зазначеній сфері. Запропоновано класифікацію інструментів за такими критеріями: формою, способом та цілями надання; терміном дії; обсягом фінансування; характером впливу на конкурентне середовище. Визначено, що політика державної допомоги – заходи фінансово-економічної підтримки підприємств у вигляді пільг, дотацій, кредитів, які детерміновані внутрішніми пріоритетами розвитку країни (підвищення конкурентоспроможності національноїекономіки, інноваційна активність, регіональне вирівнювання тощо) і зовнішніми вимогами (правила, регламенти міжнародних інституцій). Необхідно розрізняти її галузевий та горизонтальний (у тому числі регіональний) напрями. Під останнім розуміють систему міжгалузевих правил, в межах яких державна допомога спрямовується на вирішення проблем будь-якого сектору економіки чи регіону: підтримка малих та середніх підприємств; допомога на дослідження та інновації, захист навколишнього середовища тощо.
За результатами аналізу поглядів представників різних шкіл економічної теорії запропоновано таку періодизацію політики державної допомоги на основі характеру та цілей втручання: стихійно-інтуїтивна (у стародавні часи); військово-адміністративна (у середні віки); упорядкована політико-економічна (починаючи з епохи первісного нагромадження капіталу до ХХ ст.); контрольовано-стимулююча (ХХ-ХХІ ст.).
Узагальнення світового досвіду засвідчило існування двох основних міжнародних систем регулювання державної допомоги суб’єктам господарювання: в рамках правил СОТ та ЄС. Їх компаративний аналіз дозволив встановити, що в основу системи ЄС покладено імперативний метод регулювання (забороненою є будь-яка державна допомога, крім прямо дозволеної), а системи СОТ – диспозитивний (дозволені будь-які субсидії, крім спеціально заборонених).
Проведений аналіз європейського досвіду регулювання державної допомоги виявив, що існує ряд винятків із загального правила несумісності державної допомоги зі спільним ринком: по-перше, застосування правила de minimis (нормативно закріплено, що обсяги допомоги, які становлять 200 000 євро для суб’єкта господарювання за будь-які три фінансові роки, не мають впливу на торгівлю та економічну конкуренцію між державами-членами та не підпадають під дію вимоги повідомлення Європейській Комісії); по-друге, утворення Генерального блоку звільнення від регулювання (заходи державної допомоги, які задовольняють встановленим в ЄС критеріям, звільняються від обов’язку бути повідомленими Європейській Комісії); по-третє, пріоритет надання допомоги на горизонтальні цілі розвитку серед інших напрямів (регіонального та галузевого).
Результати дослідження дозволили виділити ряд принципів, які покладені в основу міжнародних систем регулювання державної допомоги суб’єктам господарювання, і застосування яких є умовою збереження конкурентного середовища: забезпечення рівних «правил гри»; адекватності заходів захисту сторони, якій завдано шкоду; деталізованого економічного аналізу (встановлення причин державного втручання у дію ринкових механізмів, обрання оптимальних інструментів регулювання, виконання порівняльного аналізу переваг та негативних наслідків підтримки, обґрунтування схеми, терміну, інтенсивності допомоги); недискримінації; вибірковості; обмеження обсягу, тривалості та пропорційності державної допомоги.
Під час дослідження вигод та втрат внаслідок надання державної допомоги для розвитку конкуренції та національної економіки виокремлено позитивні та негативні її наслідки. Перші полягають, зокрема, у підвищенні конкурентоспроможності суб’єктів господарювання, коригуванні «провалів» ринку. До негативних наслідків віднесено: спотворення конкурентного середовища, надання необґрунтованих переваг окремим суб’єктам господарювання, неефективне розміщення ресурсів. Обґрунтовано, що настання тих чи інших наслідків у результаті надання державної допомоги суб’єктам господарювання залежить, в тому числі, від структури товарного ринку: чим він концентрованіший, тим сильніше можуть виявлятися небажані, з точки зору суспільних інтересів, ефекти.
У другому розділі «Розвиток напрямів державної допомоги суб’єктам господарюванняв Україні у контексті досягнення цілей конкурентної політики» висвітлено стан вітчизняної системи державної допомоги, її адекватність європейським стандартам у цій сфері, розкрито роль та особливості регулювання державної допомоги на горизонтальні, регіональні та галузеві цілі у забезпеченні конкурентоспроможності національної економіки.
В Україні значна частка державної допомоги припадає на галузеві цілі розвитку, що не відповідає європейській практиці (табл. 1). Такий підхід створює підстави для застосування країнами-партнерами антисубсидійних заходів у відповідьта не дає можливості найбільш ефективного використання переваг міжнародної торгівлі.
За результатами аналізу політики державної допомоги суб’єктам господарювання в Україні визначено її невпорядкований характер та невідповідність вимогам СОТ і ЄС, недостатній рівень теоретико-методологічного та інституційного забезпечення. Існуюча практика надання та використання державної допомоги в Україні не виступає механізмом досягнення стратегічних цілей – надання поштовху інноваційному розвитку підприємництва, а, навпаки, підриває стимули до активізації підприємницької ініціативи. В країнах-членах ЄС державна допомога на горизонтальні цілі, починаючи з 2005 р., сягає більше 80% від загального обсягу державної допомоги. Згідно з експертними оцінками, в Україні державна допомога на горизонтальні цілі становила 12% у 2002 р.; 5,45% – у 2007 р.; 2,04% – у 2008 р.; 0,21% – у 2009 р. від загального обсягу підтримки.
