У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито зв'язок роботи із науковими програмами, сформульовано об’єкт і предмет дослідження, окреслено мету і основні завдання, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів.
У першому розділі „Сучасні підходи та тенденції формування амортизаційної політики підприємства” досліджено основні підходи до визначення амортизації основного капіталу, визначено роль амортизаційної політики у формуванні інвестиційних ресурсів підприємства, сформовано її основні елементи та проаналізовано зарубіжний досвід щодо реалізації амортизаційної політики підприємницьких структур і виявлено тенденції її розвитку.
Встановлено, що амортизаційна політика виступає частиною стратегії економічного розвитку підприємства та передбачає розробку системи заходів щодо управління грошовими потоками з метою їх реінвестування у виробничу діяльність підприємства. Застосування стратегічного підходу до формування амортизаційної політики зумовлене тривалістю експлуатації об’єктів основних засобів, можливістю довгострокового прогнозування очікуваних грошових потоків від їх використання та залежністю форм реалізації механізму відтворення основного капіталу від сукупності чинників зовнішнього середовища.
Саме тому при побудові системи управління оновленням виробничого потенціалу підприємства необхідно враховувати спрямованість амортизаційної політики як на об’єкти амортизації (матеріальні та нематеріальні активи), так і на окремі бізнес-процеси (ціноутворення, складання кошторису виробництва, оплата праці, оподаткування тощо). Виходячи з цього, під амортизаційною політикою слід розуміти сукупність методів довгострокового управління відтворювальним процесом, яка реалізується через вплив на економічні процеси діяльності підприємства з метою формування фінансового забезпечення модернізації основних фондів.
Проблема амортизації основного капіталу ускладнюється не лише перехідним етапом утвердження ринкових засад господарювання, але й наявністю у вітчизняній економічній літературі різних концептуальних поглядів, в основі яких лежить своєрідна філософія обліку, нарахування та ролі амортизації у відтворенні капіталу підприємства. Аналіз спеціальної літератури дає можливість виокремити 5 основних базових облікових концепцій амортизації: казуальна (причинна) концепція, концепція витрат, оцінки, зберігання капіталу та концепція відновлення.
Враховуючи вищевикладені положення, можна узагальнити той факт, що механізм процесу амортизації основного капіталу підприємства має бути націлений на одночасне вирішення трьох взаємопов’язаних завдань: відшкодування зношених засобів праці своєчасно та в повному обсязі відповідно до потреб виробничого процесу і умов господарювання; накопичення амортизаційного фонду і формування фінансового забезпечення відтворення основних фондів; цільове використання коштів на відтворення техніко-технологічної бази підприємства.
Амортизаційна політика як ключовий інструмент фінансового управління операційною діяльністю підприємства охоплює такі елементи, що формують пріоритетні напрямки її реалізації: удосконалення технологічної структури основних фондів, визначення системи диференційованих норм нарахування амортизації, встановлення порядку оцінки та переоцінки фондів, вибір способів та методів нарахування зносу, забезпечення цільового використання амортизаційних відрахувань, вибір ефективних форм відтворення основного капіталу.
Проведенні дослідження дозволяють зробити висновок, що реформування особливостей здійснення амортизаційної політики дозволить вирішити низку проблем, пов’язаних із розумінням сутності самого процесу відшкодування вартості основних фондів та підвищення ефективності господарської діяльності вітчизняних підприємств. Проведена нами порівняльна характеристика змін у реформуванні амортизаційної політики дає можливість виділити наступні позитивні тенденції у цьому напрямку:
- зміна результуючого аспекту амортизації із складової собівартості продукції підприємства до прибуткового компонента господарської діяльності, який пов’язаний з системою оподаткування підприємства. Таким чином, витратну сторону амортизації регулюють бухгалтерські положення, а прибуткову – податкові;
- зміна функціонального призначення амортизаційного процесу – амортизація розглядалась, в основному, як інструмент погашення витрат, авансованих на придбання чи створення об’єктів основних засобів. Нові підходи чітко роз’єднали накопичувальну функцію амортизації і функцію погашення витрат в якості двох відносно незалежних процесів. Таким чином, в цілому по підприємству накопичити кошти й отримати певні податкові пільги на цілі оновлення і розвитку основних засобів можна не більше, ніж це визначають норми податкової амортизації;
- запровадження методичної універсальності у нарахуванні амортизаційних відрахувань, що дозволило розділити процеси амортизації окремого об’єкту основних засобів, яку визначає підприємство, і амортизацію сукупності об’єктів основних засобів підприємства, яку визначає податкове законодавство. Тобто, кожний окремий об’єкт основних засобів підприємство амортизує, виходячи із власних вигод, але в цілому за всією сукупністю його основних засобів повинні бути витримані норми податкового законодавства;
- зміна масштабності державного регулювання амортизаційної політики із повного контролю за процесом амортизації до виконання функції визначення і контролю лише параметрів податкової амортизації по підприємству в цілому;
- забезпечення адаптивності амортизаційної політики підприємства, що передбачає можливість суб’єктів господарювання самостійно встановлювати і змінювати підходи до амортизації кожного окремого об’єкту основних засобів, гнучко враховуючи індивідуальні умови його корисного використання.
Для підтримання конкурентоспроможного статусу в ринкових умовах важливу роль для будь-якого підприємства відіграє підтримка його виробничих фондів на належному техніко-технологічному рівні з врахуванням НТП. Це можна здійснити за рахунок модернізації чи оновлення основних фондів. Для більшості розвинутих країн в умовах нестабільності зовнішніх умов господарювання та прояву фінансових криз амортизаційні відрахування виступають основним джерелом фінансування потреб підприємства у реальних інвестиціях, нагромадження коштів для забезпечення розширеного відтворення основного капіталу та попередження знецінення обладнання під впливом зростаючих факторів економічного розвитку. Саме тому, в обліковій політиці більшості розвинутих держав широкого розповсюдження набули так звані методи прогресивного нарахування і функціональних змін амортизаційних відрахувань, серед яких доцільно виділити метод зростаючих норм амортизації, зворотний метод суми чисел, метод капіталізації та метод складних відсотків.
Держава на законодавчому рівні створює відповідні умови для прискореного списання вартості основних фондів підприємства на витрати виробництва. В такому випадку розмір прибутку, який підлягає оподаткуванню зменшується, і податкові надходження від підприємств зменшуються. Але при подальшому використанні замортизованого обладнання всі авансовані державним бюджетом витрати повернуться за кілька років за рахунок збільшення прибутку підприємства через скорочення частки амортизації в собівартості продукції чи послуг. Це є основною причиною зацікавленості підприємства в швидкому списанні вартості обладнання та його продажу, а також заміні на нові високотехнологічні та конкурентоздатні зразки.
У другому розділі „Комплексна оцінка ефективності використання основного капіталу машинобудівних підприємств” проаналізовано стан та перспективи розвитку підприємств машинобудівної галузі України, виявлено основні тенденції розвитку галузевого ринку та визначено особливості реалізації багатоваріантної амортизаційної політики на вітчизняних підприємствах.
Рівень розвитку машинобудування є одним із основних показників економічного розвитку країни та є основним індикатором, що дозволяє оцінити її інноваційну систему. Визначальна роль даної галузі у народному господарстві оцінюється її суттєвим впливом на інші види економічної діяльності: якість та продуктивність технологічного обладнання, яке виступає у ролі виробничого ресурсу, зумовлює зростання продуктивності праці, обсягів виробництва та посилює конкурентоспроможність продукції.
На сьогодні машинобудівний комплекс України забезпечує близько 12,8% ВВП. До його складу входять понад 2800 підприємств та 230 установ, які здійснюють наукові та науково-дослідні роботи галузевого рівня.
Ретроспективний аналіз сучасного стану машинобудування в Україні за останні роки показав, що пік ефективності роботи підприємств галузі припадає на 2008 рік, коли показники рентабельності машинобудівних підприємств становили 2,9%. Проте, протягом 2008 – 2009 р.р. виробництво машинобудівної продукції суттєво знизилось. Так, у 2009 році обсяг реалізованої продукції машинобудування скоротився у порівнянні із попереднім роком на 29,5%, що у вартісному вимірі складає 35 947,4 млн. грн. Проте у 2010 році спостерігалася тенденція до зростання реалізованої продукції на 30 515,5 млн.грн., 80,4% якої забезпечило збільшення обсягів виробництва транспортних засобів та устаткування.
