ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ЕКОНОМІКИ Автореферат

У вступі розкрито актуальність теми, визначено сутність наукової проблеми, сформульовано мету та завдання дослідження, викладено основні наукові результати і показано їхнє практичне значення, відображено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі „Теоретико-методологічні основи дослідження інтелектуального капіталу” розкрито онтологічні та гносеологічні засади розвитку інтелектуального капіталу, проаналізовано сучасні методологічні підходи до дослідження інтелектуального капіталу та визначено власну методологію його дослідження, виявлено сутність інтелектуального капіталу, складові елементи та взаємозв’язки з іншими видами капіталу.

На основі проведених досліджень, вивчення численних джерел вітчизняних і зарубіжних видань, у процесі генезису теорії інтелектуального капіталу дисертантом виокремлено чотири історичні етапи.

В основу першого етапу генезису теорії інтелектуального капіталу покладено теоретичні розробки класичної школи кінця ХVІІ - ХVІІІ століть щодо економічної сутності людських здібностей. На цьому етапі вивчення інтелектуального капіталу здійснюється більшою мірою з позицій моральності і духовності, ніж з економічної, відбувається лише визрівання змісту даної категорії, її вливання у могутній і бурхливий потік економічної теорії. У працях вчених-економістів кінця ХVІІІ - початку ХІХ століть, що відображають реальності доіндустріальної економіки, роль інтелектуального капіталу вже була очевидною, але ще не усвідомленою. Не зважаючи на це, вдосконалення поняття «капіталу» К. Марксом і розгляд ним людських здібностей як основного капіталу, дає всі підстави стверджувати, що дослідження представників марксистської школи визначають подальший розвиток генетичного ряду категорії інтелектуального капіталу. Ці теоретичні принципи ще нечіткі та не визначають цілісність інтелектуального капіталу, але містять передумови більш широкої інтерпретації капіталу, дають численні приклади початкових, попередніх уявлень про людський, інтелектуальний, нематеріальний (нефізичний) капітал, про знання робітника, його майстерність, кваліфікацію, творчий характер праці.

Завершення другого етапу генезису теорії інтелектуального капіталу відбувається у середині ХХ століття, коли здійснюється виділення теорії людського капіталу як самостійного теоретичного напрямку.

Зміст третього етапу генезису теорії інтелектуального капіталу (кін. XХ – поч. XXІ ст.) полягає у поєднанні на умовах комплементарності розробок різноманітних економічних шкіл - класичної, неокласичної, історичної та інституційної в єдину теорію. Цей етап характеризує виникнення і становлення самостійної цілісної теорії інтелектуального капіталу та віддзеркалює подальший розвиток сучасної теорії інтелектуального капіталу внаслідок інтеграції здобутків зазначених шкіл.

Четвертий етап, який розпочався зі вступом людства у ХХІ століття і триває зараз, пов’язаний з епохою нової економіки, що ставить за мету створення ефективної системи формування, стимулювання збереження та нарощування інтелектуального капіталу.

Проведений дисертантом аналіз досліджень інтелектуального капіталу різними вченими, виявив застосування переважно об’єктного (статика), структурного (динаміка) та функціонального (результат) методів, що визначають перетворення у теорії інтелектуального капіталу, та, безперечно, потребують цілісного сприйняття означеної теорії в умовах руху до нової економіки. Враховуючи виявлені недоліки попередніх підходів, дисертантом обґрунтовано доцільність застосування до дослідження інтелектуального капіталу цілісного підходу, що ґрунтується на системно-холістичному методі. Використання обраного методу дозволяє одночасно розглянути інтелектуальний капітал і в його цілісному стані, і як поєднання його виокремлених, найголовніших властивостей, що виділяють його з ряду інших процесів і явищ сучасної економіки, зокрема, інших факторів нової економіки.

Методологічні узагальнення існуючих підходів до вивчення сутності інтелектуального капіталу та проблем його розвитку дали змогу дисертанту розглядати цю категорію в умовах становлення якісно нової форми економіки – неоекономіки і враховувати специфіку її прояву. Інтелектуальний капітал визначається дисертантом як цілісне поєднання креативних творчих здібностей людини та матеріальних і нематеріальних цінностей інтелектуальної природи, що має подвійне вираження - кожній з його частин одночасно притаманні властивість відтворення інтелектуального потенціалу суспільства та здатність забезпечення капіталізації економіки.

Таким чином, в структурі інтелектуального капіталу доцільно розрізняти капіталізовану частину, сформовану з креативних, творчих ресурсів особистості, суб’єктів господарювання та суспільства, а також матеріальних і нематеріальних цінностей інтелектуальної природи, які є або в конкретних історичних умовах можуть стати капіталом, і потенційну частину (нагромаджений інтелектуальний потенціал), яка представлена елементами й формами, що забезпечують і поліпшують загальні умови суспільного відтворення, нарощування інтелектуального капіталу та ефективний рух капіталізованих і потенційних ресурсів.

У контексті вищевикладеного особливий інтерес викликає дослідження дисертантом взаємозв’язку людського та інтелектуального капіталів. Автор, звертаючись до людського капіталу як базису для розвитку інтелектуального, доводить, що його роль у формуванні інтелектуального капіталу обмежується лише сукупністю тих здібностей людини, яким притаманною є властивість генерувати нові ідеї і вилучати з них цінність. Саме унікальні здібності креативного мислення, самостійного самозбагачення власних цінностей особистості та продуктивного використання нових знань у професійній діяльності, що поєднують людський та інтелектуальний капітали, слід розглядати як творчий капітал. Поняття «творчий капітал» автор визначає як запас знань, здатність генерувати нові ідеї і вміння вилучати із них цінність з метою нарощення обсягів капіталізації економіки.

На думку дисертанта, категорія «структурний капітал», що широко застосовується сучасними дослідниками до структуризації інтелектуального капіталу, є формою існування інтелектуального капіталу, а не його складовою, і показує обмеженість суто прикладного (емпіричного) мислення, неадекватність якого особливо відчутна в умовах становлення нової економіки.

Тому, на противагу загальноприйнятій концепції поділу інтелектуального капіталу на людський і структурний капітал, автор виділив наступні складові інтелектуального капіталу:

1. Творчий капітал, що виступає як частина людського капіталу і пов’язаний з неоекономічними потребами індивіда (внутрішні мотиви щодо реалізації творчих здібностей особистості, її всебічного розвитку і соціалізації) більшою мірою, ніж інші складові людського капіталу. До елементів творчого капіталу відносяться: запас знань і ідей, якісне володіння майстерністю, домінування пізнавальних інтересів, емоційна заглибленість у діяльність, інтуїтивне розв’язання проблем, винахідливість тощо.

2. Ресурсно-креативний капітал, в основі якого знаходяться засоби і предмети інтелектуальної діяльності, а саме: матеріальні цінності інтелектуальної природи (програмне та технічне забезпечення, інформаційні та мережеві технології, інші інтелектуальні продукти) та нематеріальні цінності або інтелектуально-креативні ресурси (об’єкти інтелектуальної власності, організаційна культура і філософія, соціальний капітал тощо).

У другому розділі “Інтелектуально-інноваційні засади розвитку нової економіки” виявлено інтелектуально-інноваційні передумови виникнення нової економіки як надсучасного соціально-економічного феномену, проаналізовано розвиток інтелектуального капіталу як специфічного фактору нової економіки, а також обґрунтовано суперечності процесу формування і використання інтелектуального капіталу в Україні та шляхи їх розв’язання.

З’ясовано, що деякі автори закладають в основу нової економіки лише одну ознаку (знання, інтелект, інновація, інформація, мережа), і намагаються відобразити настання нової економічної епохи за допомогою таких понять як «економіка знань», «інтелектуальна економіка», «інформаційна економіка», «мережева економіка» та інших. На думку інших дослідників, нова економіка – це новітній процес, який бере початок в останній чверті ХХ ст., хоча й є органічно пов’язаним з більш загальним процесом глобалізації економіки. Дослідники цієї групи сходяться на тому, що нова економіка - це весь старий бізнес, але в нових умовах, які задають інформаційні та інші високі технології.

Авторське бачення полягає в тому, що при визначенні сутності нової економіки слід уникати існуючих поляризованих підходів і розглядати становлення нової надсучасної системи, насамперед, як закономірний процес переходу до нового технологічного укладу та поступового насичення виробництва знаннємісткими технологіями і інноваціями. Важливим для подальшого дослідження є твердження автора, що нова економіка – це інтегрований процес, що характеризує тенденцію до утворення більш гомогенної взаємодії постіндустріальної, інформаційної, інтелектуальної, інноваційної, глобальної економік, яка передбачає створення трансформаційного потенціалу економічної системи. Головною тенденцією у новій економіці є суттєва зміна змісту та форм прояву сукупності капітальних відносин, що відкриває шлях до розуміння сутності, складових та чинників розвитку нової економіки. Визначено, що центральне місце в процесі формування нової економіки належить категорії «інтелектуальний капітал».

Для України питання використання власного інтелектуального капіталу стає особливо гострим через катастрофічну економічну ситуацію: національна економіка дедалі більше стає залежною від інтелектуального капіталу розвинених країн. Інтелектуалізація соціально-економічних процесів стає головною продуктивною силою економічного розвитку, а інтелектуальний капітал є чинником зростання (обмеження), що здійснює нелінійний вплив на пожвавлення чи вповільнення ділової активності. Виходячи з цього, природу циклічності економічного розвитку в умовах нової економіки можна пояснити інтелектуалізацією основних факторів виробництва.