ДЕМОГРАФІЧНІ НАСЛІДКИ АСОЦІАЛЬНИХ ЯВИЩ В УКРАЇНІ Автореферат

У першому розділі «Теоретико-методологічні й методичні основи дослідження асоціальних явищ» на основі аналізу еволюції поглядів і підходів до вивчення явища асоціальності розроблені методологічні засади комплексного дослідження асоціальних явищ та їх демографічних наслідків, дано визначення сутності асоціального явища як чинника порушення якісних характеристик населення, проведено групування асоціальних явищ, обґрунтовано методичні підходи до аналізу асоціальних явищ у демографічному вимірі.

Дослідженням встановлено, що теорія асоціальних явищ формувалася на перетині багатьох методологічних напрямів розвитку теоретичного мислення, найпоширенішими серед яких є концепції негативної девіації, тобто відхилення від загальноприйнятої соціально схвалюваної поведінки. Автором розмежовано поняття «девіація» та «асоціальне явище», що не тотожні один одному, оскільки девіація за своїм змістом може бути як негативною, так і позитивною, тоді як явище асоціальності, на думку автора, має виключно негативний зміст і завдає шкоди населенню. На основі узагальнення існуючих теоретичних підходів до дослідження асоціального явища дано власне визначення цієї категорії як явища суспільних відносин, що не виконують соціально-демографічних функцій, необхідних для збереження й поліпшення якості населення. Асоціальні явища є вагомим чинником порушення суспільного здоров’я, що завдає значних демографічних втрат.

Незважаючи на диверсифікацію наукових поглядів на явище асоціальності, наразі немає єдиної визнаної теорії, яка задовольняла б сучасні теоретичні й практичні потреби, тобто висвітлювала причини, які детермінують формування асоціальних явищ, і створювала наукову основу для рекомендацій щодо їх мінімізації. Встановлено, що найпродуктивнішим підходом до вивчення асоціальних явищ та їх демографічних наслідків є поєднання концепції соціального капіталу з концепцією відтворення населення як збереження його міри (певного співвідношення кількості та якості). Використання такого поєднання дало змогу, по-перше, забезпечити комплексне вивчення асоціальних явищ через взаємопов’язаний аналіз його соціальної і демографічної складових; по-друге, врахувати специфіку трансформаційного періоду в Україні, який супроводжується ціннісно-нормативною дезінтеграцією й радикальними зрушеннями в соціальних зв’язках і структурах.

Удосконалено визначення поняття «соціальний капітал» як ознаки-властивості зв’язків і відносин між індивідами та їх групами, що включає в себе два компонента: ціннісно-нормативний (спільні цінності та норми, взаємна довіра, зрілі громадянські традиції) та мережевий (формальні й неформальні соціальні мережі й структури). При цьому йдеться не про вертикально-ієрархічні, підпорядковано-залежні зв’язки, а про горизонтальні (формальні та неформальні) зв’язки взаємної співпраці та кооперації, що забезпечують економічну, соціальну й психологічну підтримку індивідів.

Доведено, що соціальний капітал є важливим фактором запобігання поширенню асоціальних явищ на суспільному та індивідуальному рівнях. На суспільному рівні, по-перше, соціальний капітал через вплив соціально схвалюваних норм і цінностей виконує функцію неформального контролю, що забезпечує ефективну взаємодію між групами населення і запобігає її деструктивним асоціальним формам. Норми та цінності регламентують поведінку індивідів і мінімізують можливість соціальних відхилень. Натомість криза ціннісно-нормативних орієнтирів дестабілізує суспільство та «криміналізує» соціальні відносини, оскільки нормативний вакуум заповнюється нелегітимними нормами, які сприяють поширенню асоціальної поведінки.

По-друге, довіра як важлива складова соціального капіталу, є тим «мастилом», що полегшує колективну взаємодію, сприяє доступу до об’єктивної інформації, а відтак, з нашого погляду, скорочує потребу в нелегітимних засобах досягнення цілей та асоціальних формах діяльності, тоді як відсутність довіри породжує конфлікти та веде до деструктивних форм соціальної взаємодії. У суспільстві з високим рівнем суспільної та міжособистісної довіри існують кращі можливості для співпраці та менший ризик виникнення конфліктів. Окрім цього, за нестачі довіри до системи охорони здоров’я та її працівників, важко розраховувати на ефективну профілактику хвороб, оскільки індивіди не поспішають звертатися за медичною допомогою і не прислухаються до настанов та порад лікаря. Натомість суспільна довіра підвищує ефективність профілактичних програм, спрямованих на збереження й зміцнення здоров’я.

По-третє, розвинуте громадянське суспільство, тобто розгалужена сукупність горизонтальних соціальних мереж, виконує функцію соціального контролю за діяльністю влади та її основних інститутів, сприяє дотриманню прав і свобод громадян, формуванню демократії, забезпеченню верховенства закону, незалежної судової системи, що у кінцевому підсумку зменшує ризик конфліктів, соціальної напруженості та асоціальної поведінки.

Обґрунтовано висновок про те, що високий рівень поширення асоціальних явищ в Україні є наслідком дефіциту соціального капіталу в умовах поглиблення соціально-економічної нерівності