ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ В СИСТЕМІ МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ Автореферат

У розділі 1 «Теоретичні засади організаційної культури в контексті сучасної парадигми управління» розглянуто еволюцію становлення теорії організаційної культури як важливого напряму науки менеджменту, її важливе місце у сучасній парадигмі управління, досліджено економічну сутність категорії «організаційна культура підприємства» та розвиток концептуальних уявлень про її внутрішню структуру.

В умовах глобалізації, розвитку економіки знань і постійної загрози поглиблення фінансової кризи підвищується потреба у використанні таких економічних інструментів, які при порівняно низьких витратах можуть забезпечити суттєве зростання економічної ефективності діяльності підприємства. Одним із таких інструментів є організаційна культура. Поява і розвиток теорії організаційної культури є логічним наслідком розвитку науки менеджменту і суспільної свідомості на фоні глобальних економічних процесів.

Як концепція, яка концентрує в собі найважливіші постулати і надбання науки управління, теорія організаційної культури утвердилась як важлива складова сучасної парадигми менеджменту. Автором доведено, що усі складові сучасної парадигми менеджменту об’єднані спільною ідеєю: забезпечення виживання організації в довгостроковому періоді за рахунок ефективного використання людських ресурсів, формування і вдосконалення знань, стимулювання творчості та інновацій, а ступінь прагнення персоналу до здобуття нових знань, характер поведінки в нестандартних ситуаціях, ставлення до праці і споживачів в значній мірі обумовлюються параметрами організаційної культури. Тому успішна реалізація п’яти основних концепцій сучасного менеджменту (управління знаннями та інтелектуальним потенціалом, стратегічне управління, менеджмент якості, стратегічний маркетинг та соціальна відповідальність бізнесу) без змістового наповнення основними положеннями теорії організаційної культури втратили б важливу частину своєї економічної суті (рис.1).

Автором детально досліджена хронологія появи у теорії менеджменту передумов та ідей, які пізніше склали теоретичні засади організаційної культури. З урахуванням узагальнення наукових джерел обгрунтовано висновок, що термін «організаційна культура» з’явився в науковій літературі на початку 70-х років минулого століття, а базою для вивчення культури підприємства були праці таких видатних представників школи людських стосунків, як Е. Мейо, М. Фоллетт, Ч. Бернард та ін. Саме ці вчені довели, що соціально-психологічні фактори виробництва є вагомими, а неформальні і нематеріальні засади співробітництва є важливішими, ніж формальні і матеріальні. Подальший розвиток теорії організаційної культури здійснювався як синтез надбань гуманістичного і сучасного напрямів менеджменту.

Узагальнення наукової та навчально-методичної літератури з питань менеджменту дозволило автору обґрунтувати висновок про наявність суттєвих розбіжностей у трактуванні терміну «організаційна культура». Автором доведено, що причиною таких розбіжностей є міждисциплінарний характер досліджуваної концепції, яка найчастіше розглядається з позицій соціально-психологічного підходу. Натомість підвищення ролі організаційної культури в сучасній парадигмі менеджменту і утвердження її як іманентної складової ефективного управління дозволяє трактувати її як економічну категорію.

Систематизація існуючих визначень організаційної культури дозволила автору об’єднати їх у три групи в залежності від змістового наповнення: атрибутивні, сутнісні і структурні. Узагальнення змісту існуючих визначень організаційної культури та досвіду емпіричних досліджень автора щодо економічної сутності та переліку основних характеристик досліджуваного явища дозволили сформулювати власне визначення: «організаційна культура – це базовий елемент внутрішнього середовища організації, який забезпечує оптимальну внутрішню інтеграцію та зовнішню адаптацію і виступає інтегральною характеристикою рівня її розвитку; формується в результаті міжособистісної взаємодії членів організації в процесі її еволюційного розвитку та цілеспрямованого впливу керівництва; включає імпліцитну (переконання, цінності, принципи, соціально-психологічний клімат) та експліцитну (документально-нормативне забезпечення управління, символи, традиції, імідж, бренд) складові».