У вступі – «Теоретико-концептуальні підходи розвитку державного регулювання регіональних промислово-інноваційних комплексів» – досліджено еволюцію та генезис інноваційної теорії, узагальнено й систематизовано її понятійно-категоріальний апарат. Сформульовано інституціонально-економічні передумови, базові положення теорії формування політики держави у регіональних економічних системах, розкрито сутність і зміст її вихідних категоріальних понять, зокрема «кластеризація», «інтегрований промислово-інноваційний комплекс».
Викладено технологію стратегічного управління процесами формування державної інноваційно-інвестиційної політики України; запропоновано концепцію кластеризації стратегічного потенціалу територіально-галузевих утворень та їх регенераціїна засадах реалізації принципів системного, програмно-цільового та синергетичного підходів.
Досліджено еволюцію теорії формування політики держави у регіональних економічних системах на основі огляду існуючих підходів, сформованих у межах інноваційної теорії школами класичної та неокласичної політекономії, представники яких опрацювали моделі економічного зростання, науково-технологічних інновацій, інноваційного розвитку регіонів. Показано, що на формування інноваційної моделі розвитку промислових регіонів впливають особливості інноваційної конкуренції, що ведуть до стратифікації бізнес-структур у секторі інноваційного підприємництва, поглиблення поділу праці (переважно на основі аутсорсингу) та інтеграційних процесів (шляхом злиття та поглинання).
Виявлено, що в умовах реалізації інноваційної моделі промислового розвитку регіонів, змінюються сутність передумов та імпульсів економічних трансформацій у просторовій і матеріальній формах, «полюси зростання», спонукальні мотиви, мета, стимули розвитку. Особлива увага при формуванні інноваційної моделі розвитку приділяється інституціональним аспектам. Модифікація пріоритетів і зміна спрямованості мотивації соціуму й бізнесу приводить до формування бізнес-середовища, орієнтованого на реалізацію інновацій. У цьому зв'язку інституціональний розвиток промислових регіонів припускає виникнення бізнес-структур різних галузей економіки, які, оперуючи в реальному секторі економіки, активно здійснюють інноваційну діяльність, чим формують функціональний і трансакційний простір протікання інноваційних процесів.
Встановлено, що для ідентифікації інноваційного бізнес-середовища та проектування інноваційної моделі розвитку промислових регіонів варто виділити наявність спеціальної системи управління інноваціями й новими знаннями (інноваційний менеджмент), яка реалізується на всіх ієрархічних рівнях складної економічної системи для забезпечення розробки та реалізації нових знань і ефективних інноваційних процесів.
Відзначено, що умовою реалізації концепції полюсів і центрів зростання є комплексний розвиток державного управління щодо пошуку конструктивних концепцій регіонального промислового розвитку і дифузії нововведень. Завдяки цьому формування системи пріоритетів інноваційної політики держави вимагає визначення регіонального промислового комплексу (РПК) як «полюса зростання» для відновлення позитивної економічної динаміки інноваційно-інвестиційного розвитку регіональної системи. Використання принципу диференційованого розвитку дозволяє визначити, що в рамках державної інноваційно-інвестиційної політики пріоритетна й найбільш масштабна підтримка інноваційних процесів спрямовується на регіональні й галузеві «полюси зростання».
Доведено, що основною проблемою низького рівня протікання інноваційного процесу в регіональному промисловому комплексі є відсутність дієвої інноваційно-інвестиційній стратегії на рівні соціально-економічного розвитку промислових регіонів. Встановлено, що завдяки використанню технології стратегічного управління на засадах реалізації програмно-цільового підходу державну інноваційну стратегію можна реалізувати за допомогою проходження крапок біфуркації (критичних крапок регіонального промислового розвитку) і збалансованості інвестиційних потоків у інноваційному процесі.
Визнано, що нагальною потребою є адаптація категоріального апарату з урахуванням імовірності поєднання/приєднання певного територіально-галузевого утворення. З’ясовано, що інтегрований промислово-інноваційний комплекс (ІПІК) визначається оптимальною для об’єднання моделлю розвитку окремих регіональних промислових комплексів на засадах реалізації стратегії локалізації зусиль за певними видами економічної діяльності для генерування процесів алокаційної ефективності використання стратегічного потенціалу промисловості. Доведено, що важливим інструментом формування державної інноваційно-інвестиційної політики є моделі діагностування параметричних характеристик стратегій регіональних систем у реальному секторі економіки. Саме тому запропонована дисертантом класифікація стратегій формування державної інноваційно-інвестиційної політики у регіональних промислових комплексах України за окремими напрямами(інтенсифікація бізнес-процесів; підвищення активізації інноваційної діяльності; генерування потенціалу для забезпечення конкурентної позиції) базується на результатах моделювання наслідків реалізації таких субстратегій, як локалізації зусиль, кластеризації, алокаційна, регенерації.
Базуючись на принципах відтворювального підходу до інноваційного процесу промислового регіону, систематизовано і сегментовано чинники, що зумовлюють стійкий просторовий розвиток країни на основі нової інноваційно-інвестиційної парадигми регіонального розвитку, де країна є не монооб'єктом, а багаторегіональним організмом, що функціонує на основі горизонтального і вертикального взаємозв'язку.
Наголошено, що необхідною умовою збереження єдиного економічного простору країни є поліпшення і розширення міжрегіональної взаємодії об'єктів виробничого і невиробничого секторів, а це вимагає щільної взаємодії підприємств різних промислових регіонів як між собою, так і з центром регіональної системи (органами управління), що є ознакою стабільності функціонування економіки держави, результатом дієвих економічних трансформацій у РПК.
Обґрунтовано необхідність підвищення ефективності використання стратегічного потенціалу організаційно-інтегрованих структур, що базуються на сітьових принципах та інноваційній спрямованості і утворюють агломераційну економіку. Це стосується кластерної форми інноваційного виробництва як одного з пріоритетних напрямів інноваційно-інвестиційної політики держави, яка забезпечить розподіл макроекономічних вимірів регіональних систем з вихідною якістю параметрів інноваційного розвитку.
Визнано за доцільне впровадити просторову форму міжсекторної взаємодії влади, бізнесу і громадськості в складі інтегрованої макроструктури – інтегрований промислово-інноваційний комплекс (ІПІК), а конститутивно-ключові положення впровадження процесів інтеграції викласти у змісті концепції кластеризації стратегічного потенціалу територіально-галузевих утворень та їх регенерації. Домінанти концепції передбачають вибір в якості об’єкта генерування інноваційних зрушень регіональні промислові комплекси як полюси зростання. Ефективне функціонування останніх та реалізація специфічних функцій ІПІК (сформованих при поєднанні базових положень системного, програмно-цільового та синергетичного підходів) дозволять: 1) забезпечити адаптацію виробничо-економічних систем до загроз і ризиків за рахунок прискорення обігу ресурсів; 2) отримати синергетичний ефект від поєднання промислових, інформаційних та управлінських потенціалів; 3) інтенсифікувати процеси максимального нарощення конкурентних переваг промислових та господарських комплексів у регіонах; 4) наповнити місцеві й загальнодержавні бюджетні надходження шляхом поширення доступу національного виробника до потенційно широкого внутрішнього та зовнішнього ринку.
Обґрунтовано сутність і зміст поняття «державне регулювання регіональних промислово-інноваційних комплексів» як системоутворювального елемента регіонального ринку тамеханізму реалізації стратегії інноваційного соціально-економічного, технологічного розвитку регіонів із визначенням комплексу підсистем управлінського, фінансово-економічного, матеріально-технічного, соціального й інформаційно-комунікаційного забезпечення, чинників їх формування, конкретних кроків, відповідних функцій, критеріїв та результатів адаптації в умовах ресурсних обмежень. Тлумачення зазначених властивостей у часових координатах визначає здатність регіональних промислових комплексів до результативності на певних сегментах зовнішнього та внутрішнього ринках. Функціонально державна інноваційно-інвестиційна політика є сукупністю декількох механізмів впливу держави на інноваційний сектор, інноваційні процеси й суб'єктів інноваційної діяльності.
У другому розділі – «Методологічні засади розвитку державного регулювання регіональних промислово-інноваційних комплексів» – розкрито методологічні основи проектування інноваційної моделі розвитку регіональних промислово-інноваційних комплексів та конструювання їх оптимальної структури; сформовано принципи забезпечення ефективної державної політики в контексті розвитку промислових регіонів України; опрацьовано особливості та пріоритети державного регулювання регіональних промислово-інноваційних комплексів; запропоновано механізм державної політики промислового зростання у регіонах на базі інтенсифікації процесів раціонального використання стратегічного потенціалу промисловості регіональних економічних систем.
Систематизовано концепції і програми розвитку регіонів, розроблено механізм цілепокладання регіонального розвитку, що враховує тенденції розвитку територіальних утворень і сприяє опрацюванню концептуальної моделі інституціонально-економічного розвитку регіональної економіки, яка припускає формування конкурентного і соціального середовища на територіальному рівні, включає інвестиційну, податкову політику, правову базу, процеси диверсифікації діяльності підприємств тощо
